Оновлення методології як умова відродження економіки

Шлях до порятунку лише у перегляді пануючих ідей.

С.Франк

Початок ХХІ століття ознаменувався подальшим загостренням полісистемної глобальної кризи, з лабіринту якої поки що немає чітко визначених шляхів виходу.

Традиційна механіко-матеріалістична наука не може осмислити головну її причину, суть і механізм подолання, тому що не досліджує свідомості, внутрішнього духовного світу людини, яка є головним суб'єктом господарських трансформацій. Сучасна економічна наука продовжує використовувати традиційну методологію індивідуалізму, в якій головними постулатами залишаються економічний індивід, біосоціальна природа людини та жорстка конкуренція як продуктивний механізм економічного розвитку. Для нового погляду на смисли сучасного національного і світового господарства, пошуку шляхів подолання глобальної кризи потрібно кардинально оновити методологічні засади соціальної, гуманітарної науки, насамперед сучасної економічної науки.

Ще у 2012 р. керівники Інституту економіки та прогнозування НАН України заявили: "Мейнстрім, економікс, мікроекономіка, макроекономіка, міжнародна економіка та інші складові економічної теорії такої методологічної орієнтації неспроможні дати відповіді на історичні виклики. Їх категорійний склад, інструментарій, різноманітні моделі, прогнози тощо пристосовані до аналізу в основному збалансованої економіки, до вирішення проблем функціонування господарства, а реальна економіка перебуває у стані суттєвих перетворень, що змінюють не тільки форми, а й зміст економічних процесів. Саме тому наукові досягнення ряду нобелівських лауреатів, як зараз виявилося, добре вирішували лише локальні питання функціонування економіки, а перспективно створювали підґрунтя для поглиблення економічних диспропорцій і посилення економічних ризиків" (Геєць В.М., Гриценко А.А. Політекономічні й інституційні засади справедливості та усталеності соціально-економічного розвитку).

Проте кардинальної зміни вітчизняних методологічних економічних поглядів не відбулося й досі. А перебуваючи у полі традиційного неокласичного методологічного мислення, годі й говорити про спроможність економічної науки розробляти продуктивні практичні рекомендації відродження національної економіки.

Вченими Харківської Каразінської методологічної школи розроблено та обґрунтовано нові теоретико-методологічні положення в контексті розгортання загальної мегаметодології філософії господарства, яка підіймає на нову висоту розуміння економіки не як позаціннісного і позалюдяного світу грошових відносин і прибутку, а як цілісної сфери життя людини-особистості.

Поглиблення знань про соціальність як нейтральну взаємодію індивідів виокремлює та обґрунтовує глибинний рівень соціальності - рівень цінностей, які обумовлюють мотиви, інтереси людини, задають цілі її життєдіяльності. Духовно-моральні цінності та мотиви мають визначати коридор "благоносних" рішень і вчинків людини. Тому вкрай необхідно переходити від цільової раціональності до ціннісної та впроваджувати нову шосту стадію міжнародної конкуренції - ціннісну конкурентоспроможність.

Обґрунтованою є необхідність відходу від традиційного розуміння людини як біосоціальної істоти та переходу до розуміння єдиної триіпостасної духовно-біо-соціальної природи людини, де саме духовна іпостась є визначальною у процесі людського життя.

Ми розробили основи вчення про уном людини, у якому закладено людяність як особливу специфіку роду людського серед усього живого на основі розгортання архетипу "свобода-відповідальність". Уном людяності включає в себе геном (біологічне) і мемон (культурне) та розгортається у життєдіяльності людини протягом усього життя. Для людини мають значення лише ті уявлення, рішення та дії, які випливають із глибинних цінностей людяності у само- і світопізнанні та розгортаються у господарських трансформаціях, де людина на основі своєї свободи та відповідальності формує відносини з іншими людьми та природою.

На наш погляд, слід чітко розрізняти поняття "індивід" і "особистість", що допомагає критично переосмислити методологію індивідуалізму, яка зараз панує у неоліберальному науковому дискурсі та сприяє одномірному світогляду без розуміння цілісності як самої людини, так і реальності, в якій вона існує. Нами критично переосмислено сучасні концепції сталого розвитку і ноосфери, що мають суто технократичний характер. У них людина не розглядається як мета, джерело і ядро людиномірних комплексів. Першочергова роль відводиться техніці, машині, технології. НБІК-конвергенція (шостий технологічний уклад) створює реальні умови для заміни людини кіборгом. Сьомий технологічний уклад повинен розглядатися як сфера свідомо-духовної господарської творчості людини, визначати межі, коридор і механізми реалізації господарства через відродження духовно-моральних цінностей творчої особистості.

Уже обґрунтовано, що вступ до формату четвертої наукової революції та становлення нової постнеокласичної науки визначають вектор пізнання цілісності сучасної реальності через глобалістику як інтегральну науку про світове господарство. Вона має каналізувати перш за все ціннісні смисли у пошуку шляхів подолання сучасної полісистемної глобальної кризи, де відбувається сітьове панування найновішої глобальної фінансово-інтелектуальної влади. Основним форматом глобалістики є осмислення головного протиріччя сучасності між нині пануючою фінансово-інтелектуальною владою і духовною владою.

Ці нові науково-теоретичні положення дають можливість не лише кардинально оновити сучасну методологію соціально-економічних, господарських досліджень, але й по-новому більш глибоко і всебічно переосмислити кризову дійсність і розробляти суттєві практичні рекомендації щодо відродження української нації та перетворення українського народу на суб'єкта посткризових трансформацій.