Одноразове декларування: вимога «в ім’я моралі»

Кілька днів тому мені в електронну скриньку надійшло повідомлення від податкової інспекції, в якому мене було поінформовано про принади одноразового (спеціального) добровільного декларування. Зараз важко сказати, скільки громадян скористаються цією нагодою і легалізують свої активи, «які були приховані від оподаткування». Але можна передбачити, що результати податкової амністії актуалізують у медіа-просторі розгляд питання зв’язку моральності та сплати податків. І тут постає головне запитання: а чи припустимо взагалі розглядати оподаткування в контексті обговорення моральних чеснот?

Майже століття концептуальні засади податкового консалтингу спиралися на ідею принципового відокремлення оподаткування від наративу суспільної моралі. Підручники з оподаткування завзято цитували вироки легендарних американських суддів Льонда Генда та Джорджа Александер Сазерленда, які у першій половині минулого століття проголосили право «уникати сплати податків способами, дозволеними законом», і констатували неможливість вимагати сплати податків «в ім’я моралі». На цих постулатах зведено будівлю сучасного текс-едвайзинга: податкові радники в усьому світі намагаються провести професійну межу між «поганим» ухилянням (evasion) і «добрим» уникненням (avoidance) сплати податків. Провідні вітчизняні консультанти у рекламі своїх послуг намагаються не використовувати ризикованого словосполучення «податкова мінімізація», віддаючи перевагу більш нейтральному «податкові оптимізації» з обережним уточненням «законними методами». Але суті справи це не змінює. На практиці часто дуже важко відокремити «законне» уникнення від «незаконного» ухиляння. Крім того, останнім часом динамічно змінюються як контури суспільного сприйняття цієї проблеми, так і її фіскальний дискурс: донедавна панівне лібертаріанство дедалі більше поступається лівому лібералізму.

На початку ХХІ століття в академічних колах активізувалися дослідження проблем моральності в оподаткуванні. Згодом популярні інтернет-активісти в суперечках із традиціоналістами почали відкидати відмінність між уникненням податків та ухиленням від їх сплати, заявляючи, що це питання моралі. Політики швидко відчули зміну суспільних настроїв. Консерватори були шоковані, коли президент Барак Обама, коментуючи застосування схем «непатріотичного» податкового уникнення, під оплески виборців прямо заявив: «Моє ставлення таке, що мені байдуже, чи це законно, — це неправильно». Джо Байден, до речі, цілковито підтримував тоді свого патрона у викорінюванні «морально тривожних» податкових пільг. Британський прем’єр Девід Кемерон 2013 року дорікнув браком «моральних докорів сумління» бізнесу, який використовує схеми податкового уникнення . Це було потрясінням для англійської спільноти текс-оптимізаторів, відомої своїм офшорним експансіонізмом.

2019 року ОЕСР, першоджерело міжнародної податкової регуляції, видала ґрунтовну хрестоматію з промовистою назвою «Податкова мораль. Що спонукає людей і бізнес платити податок?». Міжнародні юстиційні органи почали дослідження втрат, заподіяних економікам різних держав схемами уникнення оподаткування, а деякі коментатори епатажно вимірювали ці втрати показниками дитячої смертності. Зараз окрема увага з боку контролюючих органів приділяється тим фахівцям, які своїми порадами та консультаціями сприяють поширенню антиподаткових схем. Цього року ОЕСР узагальнила підходи до переслідування тих професіоналів, які сприяють податковим злочинам, а Велика Британія розпочала створювати систему придушення «промоутерів» схем уникнення податків. За таких умов «оптимізаційно»-податковий консалтинг може стати схожим на порноіндустрію: начебто і бізнес легальний, і доходи великі, а діти в школі соромляться сказати, в якій сфері працює батько.

Нові тенденції не забарилися проявитися на нормативному рівні. Від бізнесу останніми роками вимагають розкривати дедалі більші масиви податкових даних. Окрім суто фіскальної інтернаціональної регламентації на кшталт BEPS, новації з’явилися і у міжнародному бухгалтерському регулюванні. Скажімо, з 2019 року набув чинності новий міжнародний стандарт IFRIC «Невизначеність щодо підходів до податку на прибуток», який вимагає розкривати у публічній фінзвітності застосування тих методів обчислення податку на прибуток, з якими можуть не погодитися податкові органи. З наступного року Велика Британія планує запровадити обов’язкове інформування податкових органів про використання таких методів великими компаніями. Формування прозорої міжнародно-інтегрованої системи  розкриття податкових даних загрожує фактично звести нанівець ефективність «законного» уникнення сплати податків.

Симптоматично, що прихильники податкового лібертаріанства намагаються перехопити моральну ініціативу. Це добре ілюструє інформаційна кампанія, яка нещодавно розгорнулася навколо податкових реформ США. Традиціоналісти чинять спротив посиленню фіскального тиску, зазвичай звертаючись до моральних аргументів минулого століття з арсеналу Мьорея Ротбарда та Айн Ренд. Закручування податкових гайок, ініційоване Байденом, наразилося на опір з боку інвестиційної спільноти, яка апелювала саме до аморальності такої політики. Бумеранг повернувся швидко. Опоненти відразу нагадали «багатим інвесторам», що «морально неправильно кидати дітей жити у бідності».

Тенденції очевидні, перспективи зрозумілі. Зважаючи на досвід надшвидкого запровадження в Україні міжнародних податкових новацій, навряд чи варто очікувати, що Україна залишиться осторонь домінуючого тренду. Моралізація оподаткування — потужна електоральна зброя. І політики її обов’язково використають.