Нью-Васюки Гончарука

Своїх програм уряди не виконують ніколи, мета їх оприлюднення - це радше декларація загальних напрямів роботи. Команда Гончарука хоча й спробувала втілити у життя програмно-цільове планування, довела ці декларації до абсурду. Проблема не в тому, що цілі недосяжні, вони і мають такими бути, щоб врешті домогтися хоча б середніх результатів. Проблема в тому, що жодних конкретних кроків для досягнення цих цілей у програмі немає, як і обґрунтування доцільності задуманого. Просто гасла: людей народжуватиметься більше, ніж помиратиме; буде збудовано 15 аеропортів; рівень забруднення зменшиться на 20% тощо. І у цих гаслах інколи є якісь кількісні орієнтири, але часто вони взагалі відсутні. Уряд просто "збільшить", "знизить", "розширить", "звузить", "покращить" і "максимально наблизить". Уряд просто обіцяє нам перетворення Васюків на центр земної кулі та міжпланетного сполучення.

Очевидно, затримуватися на Грушевського надовго вони не збираються.

Економіка

Частка держави в економіці має зменшитися до 5%. Різко, вражаюче і жахаюче. Але сам по собі рівень перерозподілу ВВП через держсектор не шкодить економіці. Шкоди завдають неефективні інституції, через які відбувається перерозподіл державних коштів. Саме тому сучасні економісти наполегливо радять Україні не стільки знижувати присутність держави в економіці, скільки підвищувати інституційну спроможність, ефективність, інклюзивність. Якщо державні інституції вдосконалити, то держава цілком може сама стати потужним і ефективним інвестором. Та оскільки новий уряд збирається скоротити частку держави до мінімуму, ніхто там не планує сушити голову над покращенням ефективності самої держави.

Рентабельність держпідприємств буде збільшено з 2 до 5% шляхом банальної ліквідації більш як тисячі неефективних компаній. Добре, що вони досі не додумалися, що ВВП на душу населення можна підвищувати аналогічно - скорочуючи непрацююче населення.

Ефективність публічних закупівель має збільшитися на 20%. Ніхто не в курсі, як визначити ефективність закупівлі і який рівень їхньої ефективності наразі, відтак, досягти цього показника буде легко. Тим паче, що ProZorro та ProZorro.Продажі давно і натхненно працюють.

Після стрімкої, чесної і прозорої приватизації, яка, може, колись настане, усе, що залишилося у власності держави, буде акумульовано у Фонді національного добробуту. Керівник якого певно житиме довго і щасливо. І не один, бо усі підприємства корпоратизують і перетворять на акціонерні товариства. Тобто теж приватизують, але частково. Просто це не так пафосно звучить, як корпоратизація.

Відкриття ринку земель сільськогосподарського призначення підвищить продуктивність їх використання на 6%. А запобіжники проти рейдерства, вирівнювання податку на землю та "сучасна інфраструктура просторових даних" зроблять цей ринок ефективним і прозорим. Правда, вже зараз не лишилося жодних сподівань, що за нового міністра юстиції ситуація із рейдерством покращиться, а податок на землю встановлюється місцевими радами, а не урядом. Але нічого, просторові дані хоча б дозволять наочно бачити, яких саме помилок уряд встигне наробити.

Не менш амбітними є плани уряду щодо захисту конкурентного середовища, - у п'яти найбільших галузях нам обіцяють перевірки зловживань монополістів і примусові розділення. Шкода, що сам Антимонопольний комітет, який ці перевірки проводитиме, ніхто реформувати не збирається, як і перетворювати його на ефективний державний орган контролю. Ба більше, одіозне керівництво комітету залишається на місцях, а вакантні посади, після звільнення небагатьох порядних уповноважених, заповнюються людьми, які навряд чи щось змінять у роботі АМКУ. І навіть якщо якісь розслідування будуть, жодних зловживань вони не виявлять, не кажучи вже про примусові розділення. Наразі АМКУ навіть штрафи можна не платити, якщо не хочеться.

Вітчизняним експортерам обіцяють буквально золоті гори - вдвічі збільшити обсяги експорту, на 10% скоротити мита для наших товарів на топ-20 ринках збуту та втричі зменшити час на оформлення документації для експортерів. Просто запам'ятаємо ці цифри, бо зовнішня торгова політика - складний процес, який, крім іншого, потребує дзеркальних реакцій. Тобто якщо ми хочемо зменшення мита для наших товарів, маємо запропонувати зменшення мита для країни-партнера. Україні тут важко запропонувати щось цікаве - наш митний захист є одним із найнижчих у регіоні. І гонитва за нарощенням експорту може обернутися для нас абсолютно небажаним, з погляду державних фінансів, зростанням імпорту в Україну. Добре, якщо Міністерство економіки має ноу-хау зовнішньоторговельної політики, про які ми не знаємо. Але навряд, бо з безробіттям вони боротимуться модернізацією Державної служби зайнятості. Так, вона досі існує.

Що цікаво, немає у програмі жодної згадки про розвиток промисловості, стимули для виробництва товарів із доданою вартістю, шляхи інтеграції у світові виробничі ланцюги. Звісно, добре, що ми забезпечуватимемо доступ для наших товарів на зовнішні ринки, але не добре, якщо поставляти туди ми будемо лише сировину, а всю зароблену валютну виручку витрачатимемо на імпорт, аналогів якому не створили. Що ще більше дивує і засмучує, що уряд країни, яка шостий рік веде війну, взагалі не згадує у своїй програмі оборонну промисловість.

Фінанси

Платникам податків традиційно обіцяють зниження податкового навантаження. На скільки і чому, не відомо. Серед заходів: зміна кадрів у фіскальних органах, зменшення кількості податкових судових спорів, втілення Україною плану ВEPS. Жоден прямо на податкове навантаження не впливає, але нехай.

Митницю повністю автоматизують, забезпечивши обмін даними із 35 країнами Європейського регіону. Час проходження товару має знизитися, як і грошові витрати на оформлення. Повна електронізація процесів, відеонагляд, сканери, моніторинг. Напрями правильні, шкода, що фінансування митниці у проєкті державного бюджету на наступний рік зросло не відповідно до заявлених перетворень.

Державним боргом управлятиме спеціальне боргове агентство, яке повинне на кінець 2024-го знизити вартість його обслуговування та відношення держборгу до ВВП до 40%. Це можливо, якщо агентству дійсно вдасться конвертувати наші валютні борги у гривневі, а НБУ - зберегти макрофінансову стабільність.

Малим підприємцям Мінфін обіцяє фонди часткового гарантування кредитів, щоправда, без уточнення, які кошти наповнюватимуть ці фонди, в якому обсязі, яку кількість кредитів планують видати і яке зниження за наявних відсоткових ставок є "суттєвим" - на 5, 10, 15%? Цікаво, що одним із заходів суттєвого здешевлення кредитів в уявленні Мінфіну є входження іноземних інвесторів у капітал українських держбанків. Ніби банківський сектор тримає такі високі відсоткові ставки не через політику НБУ, а тому, що так хочуть підступні керівники держбанків. Видно, пхали в Програму уряду все, що під руками було. Все одно ніхто не читатиме.

Енергетика

Пріоритети Міністерства енергетики і захисту довкілля: ощадливе використання природних ресурсів, чисте природне середовище, збереження екосистем.

Про енергетичну безпеку зовсім трошки - нарощення імпорту, формування запасів, розвиток видобутку. Ані критеріїв, ані показників, ані джерел фінансування. Відомо одне: середня тривалість і частота відключень споживачів мають скоротитися. Ну, вже непогано.

І оскільки ключовою проблемою української енергетики є не монополії та відсутність здорового конкурентного середовища, а протидія глобальним змінам клімату, то Міністерство енергетики сконцентрується на впровадженні політики декарбонізації, енергоефективності, скорочення викидів парникових газів і споживання озоноруйнівних речовин.

Паралельно, правда, Міністерство інфраструктури будуватиме 15 аеропортів, і сумніваємося, що обслуговувати вони будуть не літаки, які руйнують озоновий шар, а цілком екологічні повітряні кулі.

Інфраструктура

Окрім того, що всі ми літатимемо лоукостами та отримаємо аеропортів більше, ніж дозволяє здоровий глузд, для нас ще й у два рази збільшать пасажирські перевезення водним транспортом. Якщо ти берешся щось піднімати з нуля, вражаюча статистика тобі забезпечена: перевозив водний транспорт 19 тис. осіб, возитиме 38 тис. Все одно мало, але зростання майже вдвічі. Так само вдвічі мають збільшитися вантажні перевезення внутрішніми водними шляхами - з 10 до 20 млн т, а от морські - лише на 10%, бо там ідеться про сотні мільйонів тонн, а не десятки.

"Укрзалізницю" збираються реформувати та розділити, запустивши на ринок залізничних перевезень інших операторів. Ця історія старша за "прозору велику приватизацію", як і плани з оновлення рухомого складу та залізничної інфраструктури. Причому орієнтація традиційна - на пасажирські перевезення, які у більшості країн світу є збитковими і розвиваються лише за рахунок вантажних. Розвиток цього напряму - запорука розвитку всієї залізниці, але про це у програмі жодного слова.

Також уряд обіцяє у наступні п'ять років привести в належний стан 24 тис. км автошляхів, впровадивши вже впроваджені системи контролю якості будівництва та експлуатації. Добре, коли можна записати собі в актив уже втілені реформи. Шкода, що над усуненням проблем із практичною реалізацією цих реформ ніхто не готовий працювати.

Соціальна політика

Уряд обіцяє впродовж п'яти наступних років працевлаштувати до 40% усіх працездатних людей з інвалідністю, стимулюючи серед них приватне підприємництво та створюючи соціальні компанії, які наймали б таких людей. Рівень оплати праці осіб із інвалідністю і осіб без інвалідності за однаковими спеціальностями обіцяють також зрівняти, але хто і як контролюватиме це, не пояснюють. Непрацездатним людям з інвалідністю гарантують 100-відсоткові реабілітацію та забезпечення технічними засобами, але яким чином фінансуватимуться ці заходи, знову ж таки невідомо.

Людям похилого віку гарантують гідні умови для активного життя і рівень пенсій, не нижчий за прожитковий мінімум. Враховуючи, що до грудня наступного року прожитковий мінімум для непрацездатних становитиме близько 1700 грн, а вже зараз середня пенсія дорівнює 3000, а мінімальна - 1600 грн, пенсіонерам по суті гарантують, що вони не житимуть гірше, ніж зараз. Але і не краще. Прем'єр має амбітну мету - довести рівень прожиткового мінімуму до реального у 4500 грн. І теоретично держава могла б це зробити, якби не інша мета прем'єра - спрямовувати 70% доходів держбюджету не на соціальні виплати, а на розвиток економіки. На жаль, обирати доведеться, бо фінансовий ресурс обмежений, а десь там у Мінфіні ще й податкове навантаження знижувати хочуть. І ми вже знаємо, що обере новий уряд, бо витрати держави на пенсії та зарплати - захищені і не можуть скорочуватися, а нових джерел бюджетних надходжень ми в програмі так і не знайшли.

Кількість фахівців із соціальної роботи з сім'ями, які опинилися у складних умовах, має зрости. Працездатним членам таких сімей допомагатимуть шукати роботу або відкривати свою справу. Підтримка таких сімей стане адресною та знову ж таки прив'язуватиметься до прожиткового мінімуму, який колись у перспективі сягне 4500 грн. Але знову ж таки ми не знайдемо в програмі ані пропозицій, ані конкретних кроків з реалізації задуманого, ані джерел фінансування. Просто буде краще, ніж було.

Нам не вдалося відшукати відповідей на запитання, яким чином народжуваність в Україні за п'ять років перевищить смертність, звідки візьмуться 50 млрд дол. прямих інвестицій і за рахунок чого прискориться темп зростання нашої економіки? "Плідна дебютна гра" прем'єра-технократа вочевидь закінчиться провалом, бо, судячи з усього, кожен з його міністрів сів і написав свій "список бажань" на наступні п'ять років, навіть не рядячись із колегами. Виконати всі ці бажання неможливо, навіть частково і фрагментами. На тлі дуже стриманого і обережного проєкту держбюджету, який уже приготував Мінфін, це все виглядає ще більш комічним: "Ми знаємо, дитино, що ти хочеш поні, тому даруємо тобі фломастери… Намалюй собі поні".