НОВА ПРОМИСЛОВА ДОКТРИНА — КВИТОК У МАЙБУТНЄ

Одним з важливих надбань нашої молодої держави є те, що вона входить у ХХІ століття з чітко визначеним курсом, ясним розумінням головних завдань подальшого поступу.

У посланні Президента України до Верховної Ради України 2000 року «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000—2004 роки» визначено, що основою нового стратегічного курсу, його визначальними пріоритетами мають стати опрацювання та реалізація державної політики, спрямованої на структурну перебудову промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави. Вже на кінець першого десятиліття ХХІ століття наша країна повинна увійти до числа провідних технологічно розвинених держав світу.

Це завдання розглядається не лише як визначальна мета економічної стратегії, а як пріоритетний постулат національної ідеї, основа для політичної консолідації суспільства. Воно визначає головну мету промисловості.

Який же насправді стан нашої промисловості і якою має бути промислова доктрина та відповідна їй державна промислова політика України на найближчі десять років? Розгляду цих та інших питань і присвячено цю публікацію.

Промисловий комплекс постіндустріального суспільства

Промисловість є інтегратором науково-технічних досягнень, локомотивом трансформаційних перетворень держави. Тільки з допомогою промислових інновацій можна ліквідувати істотне відставання України з продуктивності праці в сільському господарстві, промисловому виробництві, оновити транспортні засоби та енергопотужності. Нові технології дадуть нам змогу зменшити енерговитратність та матеріалоємність продукції, удосконалити засоби комунікацій, комунальну та побутову сфери.

Водночас промисловість як сфера прояву та реалізації визначальної частки матеріальних і інтелектуальних потреб людини є найвагомішим економічним чинником у постіндустріальному суспільстві. Відіграючи таку подвійну роль у взаємодії з іншими сферами, перетворюючи себе й ці сфери, промисловість може забезпечувати перехід нашого суспільства до постіндустріального, інформаційного стану.

Функціонування промисловості у постіндустріальному суспільстві, розширення її можливостей здійснюється шляхом дедалі тіснішого поєднання з наукою та новими технологіями. Це досягається формуванням цілісного промислово-науково-технологічного комплексу, який здатен до саморозвитку і повністю забезпечує внутрішні потреби країни та експорт у промисловій продукції. Основними характеристиками такого комплексу є:

• достатні для виконання своєї ролі в суспільстві масштаби й технологічні можливості;

• наука — безпосередня продуктивна сила, яка часто й кардинально змінює технологічні процеси виробництва, методи і умови праці;

• домінування в інституціональному складі технологічних, мережевих промислових укладів;

• конкурентоздатність продукції, обсяги, номенклатура та якість якої задовольняє потреби всіх секторів економіки на рівні, що забезпечує безпеку держави. Високі темпи переходу на нові моделі і покоління продукції;

• опанування промисловістю ринків безпосереднього задоволення різноманітних потреб людини за рахунок продукції, яка виконує, крім основних, допоміжні, забезпечуючі, сервісні та інформаційні функції;

• зрощення промислового, торговельного та фінансового капіталів. Розвинена і збалансована зовнішня торгівля промисловими товарами і технологіями;

• транснаціональна інтеграція промислового виробництва, науки і технологій;

• держава володіє й ефективно розпоряджається 20-40% промислової власності;

• активна політика держави зі стимулювання, розвитку та захисту промисловості. Сприятливе нормативно-правове забезпечення;

• зменшене навантаження на екологічні ресурси та використання корисних копалин, домінування технологій з використанням ресурсів, що відновлюються;

• середньорічний обсяг виробництва на одного працюючого — не менше 20 тис. дол. США.

Створення комплексу з такими визначальними рисами повинно стати головною метою нашої промисловості.

Реалії сьогодення

За технологічними можливостями Україна належить до промислово розвинених країн світу. У нас створене одне з наймасштабніших у Європі промислових виробництв. На 1 січня 2001 року тільки в сфері, підпорядкованій Держпромполітики, налічувалось близько 6 тис. великих і середніх та понад 27 тис. малих підприємств.

Промисловість України має досить повну галузеву структуру, охоплює базові галузі: машинобудування, приладобудування, оборонну, легку, переробну промисловість та інші. Серед наукоємних галузей — авіакосмічна, автомобілебудівна, важке машинобудування, верстатобудівна та інструментальна, електротехнічна та приладобудівна, промисловість засобів зв‘язку та складної апаратури, радіоелектронна, суднобудівна. Технологічні можливості українських підприємств дозволяють виготовляти більшість предметів сучасної техніки. В арсеналі засобів — усі відомі базові технології, що широко застосовуються у світовій промисловості: виробництво матеріалів, переробні, заготівельні, механообробні, термічні, складальні, нанесення покрить тощо. Є й нанотехнології.

На базовому рівні інституційний склад промисловості України можна вважати перехідним. Він утворений промисловими об’єктами з переважно предметною спеціалізацією, яку не можна назвати досконалою. Це наслідок генетичних причин та недоліків реформування комплексу впродовж останніх десяти років.

На мікрорівні інституційний склад промисловості України теж недосконалий. Хоча промисловість у цілому має властиву розвиненим країнам схему забезпечення основних етапів життєвого циклу продукції, характеристики домінуючих укладів на основних етапах життєвого циклу продукції не відповідають вимогам постіндустріального суспільства.

На рівні інфраструктури майже відсутні перспективні уклади, що здатні ефективно розвиватись в умовах ринку. Особливо це стосується менеджменту. Мало використовуються сучасні інформаційні технології та прогресивні стандарти управління.

Важливе значенння має й наукове забезпечення. У промисловому комплексі України є 500 конструкторсько-технологічних та наукових організацій, у яких трудяться понад 65 тис. наукових працівників, 7,7 тис. кандидатів і докторів наук. Він функціонує у взаємодії з науковими організаціями Національної академії наук, Міносвіти і науки, кооперується з іншими галузями. Окремі підприємства і організації співпрацюють із закордонними партнерами. Однак наявна організаційна структура поєднання промисловості з наукою недосконала. Цілісну інноваційно-технологічну інфраструктуру в державі ще не сформовано.

Певна частка української промислової продукції конкурентоспроможна на зовнішньому ринку. Про це свідчать дані про відношення обсягів експорту до обсягів валового випуску продукції в галузях промисловості станом на кінець 2000 року:

Частка експортної складової в Україні вдвічі перевищує середній рівень європейських країн з приблизно такою самою чисельністю населення. Але вона забезпечується за рахунок низького рівня внутрішнього споживання.

Особливо значна частка експорту в чорній, кольоровій металургії та хімічній промисловості. Однак у цих галузях домінуючою є продукція низької стадії переробки. Приміром, у чорній металургії частка такої продукції (напівфабрикати заліза та нелегованої сталі, руда, шлаки, брухт) становить майже 50%. У кольоровій металургії майже 20% — це мідний та алюмінієвий брухт. У хімічній та нафто-хімічній промисловості в структурі експорту 1/3 становлять мінеральні добрива. Частка продукції машинобудування в загальній структурі товарного експорту України становить лише 12,5 %.

Дуже негативним є те, що домінують низькі інноваційні рівні промислової продукції (другий та третій з семи можливих), які характеризуються застарілими конструкторськими та технологічними рішеннями. Значна частка продукції машинобудування, приладобудування та інших галузей неконкурентна вже сьогодні: навіть з внутрішнього ринку її витіснила імпортна продукція. Це підтверджують дані про відношення імпорту до обсягів виробництва станом на кінець 2000 року:

Ще одна проблема стосується поєднання промислового, торговельного і фінансового капіталів в Україні. Відповідної інфраструктури не створено, динамічні властивості промисловості та інші регулятори не сприяють припливу торговельного і фінансового капіталу у виробництво. Вкрай недостатні можливості вітчизняної фінансово-кредитної системи — за потреби промислових підприємств тільки в обігових коштах понад 100 млрд. грн., у 1999 році загалом було надано лише близько 28,5 млрд. грн. кредитів, левова частка яких у промисловість так і не потрапила. Показник банківського кредитування приватного сектору відносно ВВП становить близько 1%, тоді як для країн з перехідною економікою він має бути на рівні 40%.

Система торгівлі промисловими товарами і технологіями в Україні в основному відповідає ринковому укладу економіки. Вона охоплює всі сфери. Водночас деякі важливі характеристики торгівлі ще не можна визнати задовільними. Вона значною мірою монополізована, багатоланкова; переважають нефірмові види торгівлі. Не оптимізовано бартерних операцій. Структура реалізації продукції по галузях промисловості на кінець 2000 року мала такий вигляд (в %): (див.табл.3)

Не збалансовано імпортно-експортних операцій. Торгівля не повністю зорієнтована на використання переваг міжнародного розподілу праці, ефективного використання можливостей української промисловості, врахування особливостей зовнішнього середовища.

Транснаціональна інтеграція науки, техніки і виробництва перебуває на початковому етапі. Попри досить значні відносні показники експорту та імпорту українська промисловість не має досить тісних зв’язків зі світовим виробництвом. Навіть зв’язки з підприємствами країн СНД носять переважно договірний характер.

Реформування форм власності за останні роки забезпечило переважання частки (понад 80%) недержавних підприємств. Це навіть перевищує рівень, властивий розвиненим країнам. Водночас роздержавлення і приватизацію було в багатьох випадках проведено формально. У структурі недержавної власності мала частка власності приватної. Особливо негативно це позначається на наукових установах: значна частка приватизованих НДІ і КБ майже перестала виконувати свої функції.

В Україні не існує цілісної системи нормативно-правових актів щодо стимулювання, захисту, підтримки і розвитку виробництва. Більшість законодавчих актів хоч і мають характеристики, близькі до характеристик аналогічних законів європейських країн, по своїй суті часто не відповідають потребам і можливостям України. Внаслідок цього вони не впливають належним чином на функціонування і розвиток вітчизняної промисловості, яка ще не досягла тієї стадії розвитку, що її регламентують закони в Європі.

Крім структурної недосконалості промислового та суміжного законодавства, існує проблема невідповідності параметрів цих законів сучасним потребам розвитку. Наприклад, загальний податок на виробництво автомобілів у Польщі становить 21%, а на імпорт — 42%, що стимулює власне виробництво. В Україні співвідношення таких податків до останнього часу було на користь імпортера. Це стримувало власне виробництво, в результаті ВВП України втрачав близько 1,5 млрд. дол. щорічно.

Заслуговують уваги й екологічні характеристики та ресурсовитрати у промисловості. Впродовж останнього десятиліття екологічне навантаження на природу зменшилося внаслідок падіння обсягів виробництва. До того ж за цей період у десятки разів зменшилися й обсяги природозахисних робіт.

Домінування у структурі промисловості заготівельних виробництв та витратні характеристики технологій зумовлюють посилення навантаження на природні ресурси. Технології, що базуються на використанні відновлюваних ресурсів, використовуються вкрай недостатньо.

Потенціал розвитку

Україна належить до держав з винятково сприятливими умовами для розвитку промисловості. Визначальними складовими наявного потенціалу є:

Ё значні запаси різноманітної сировини та розвинена транспортна структура за вигідного географічного розташування;

Ё виробничі потужності, зокрема й не завантажені, та науково-технологічний потенціал;

Ё велика питома вага інвестиційно-спроможних галузей і значна кількість підприємств, особливо в оборонній галузі, що мають у своєму виробництві до 80% високих технологій з тих, що застосовуються у світовому виробництві;

Ё кадрова інноваційна інфраструктура, яка дозволяє у відносно короткий термін розгорнути процеси створення і поширення інновацій на виробництві;

Ё наявність дуже місткого внутрішнього ринку та досвід роботи з суміжними підприємствами у країнах СНД.

Враховуючи чисельність населення, кадровий потенціал, наявні ресурси, наукову та виробничу інфраструктуру, в середньотерміновій перспективі Україна може вийти на обсяги промислового виробництва не менше 1 трлн. гривень на рік.

Цей потенціал є реальним підґрунтям для досягнення стратегічної мети розвитку держави.

Рік 2000:
нестійка стабілізація
та обмежене зростання

Здійснене на ринкових засадах реформування системи управління, інституційного складу та інфраструктури промисловості дозволило зупинити спад виробництва. Промисловість увійшла у фазу стабілізації. Вже більше року триває реальне зростання промислового виробництва. За підсумками 2000 року, темп приросту виробництва товарної продукції в галузях Держпромполітики становив 12,9%.

Найбільше пожвавлення виробничої активності спостерігалося в галузях, що працюють на внутрішній ринок i задовольняють потреби кінцевих споживачів. Так, у деревообробній промисловості темпи приросту виробництва за минулий рік становили +31,8%, (позаторік +23,6%), у легкій — відповідно +39,0 і +5,7%. Внаслідок цього зросла їx частка в загальному обсязі промислового виробництва — з 6,3 до 7,3%. Істотно додали в темпах галузі машинобудування та металообробки (+16,8%, позаторік — 0,8%), особливо автомобільна промисловість (+61,4%, позаторік — 33,8%), суднобудівна (+42,0 і +1,7%), електротехнічна (+40,9 і 1,3%), авіаційна (+51,9 і +4,8%), приладобудування (+16,8 і +14,9%).

Активізація зовнішньої торгівлі стимулювала зростання виробництва в чорній металургії (+20,7%, позатоpiк +6,2%), кольоровій металургії (відповідно +18,8 та +8,9%), хімічній та нафтохімічній промисловості (+5,0%, — 1,1%).

Поліпшилася структура реалізації. Питома вага промислової продукції, реалізованої за бартером, за вісім місяців 2000 року була майже вдвічі меншою, ніж у 1999 році (17% проти 33,5 позаторік). Позитивна тенденція до скорочення бартерних операцій простежується в усіх галузях.

Покращились фінансові результати діяльності галузей промисловості. Порівняно з відповідним періодом 1999 року, сума збитків зменшилась з 575,1 до 51,6 млн. грн. Обсяг отриманих прибутків зріс із 131 до 4380,6 млн. грн. Збитковими залишаються машинобудування (-35,3 млн. грн.) та легка промисловість (-16,3 млн.).

Аналіз свідчить, що найістотнішими чинниками пожвавлення промислового розвитку у 2000 році були: сприятлива кон’юнктура зовнішніх ринків, поглиблення процесів реформування власності та розвитку підприємництва, часткове оздоровлення фінансового стану підприємств та підвищення на цій основі інвестиційної активності.

Експортний попит став головною складовою зростання виробництва в чорній i кольоровій металургії. Обсяги експорту товарів, що належать до номенклатури продукції Держпромполітики, у 2000 році збільшилися, порівняно з 1999 роком, на 29,1%.

Частка експорту в обсязі виробництва машинобудування збільшилася з 37,8% у 1999 році до 51,9 за дев’ять місяців 2000-го, а частка продукції машинобудування в загальній структурі товарного експорту України — з 12 до 12,5%. Експорт машинобудівної продукції — це на 47,5% машини та устаткування. Зростає частка експорту електричних машин та засобів транспорту, яка вже переважає їх частку в імпорті. Майже на 1/3 збільшився обсяг експорту в деревообробній та целюлозно-паперовій промисловості (32,7%). При цьому слід зазначити, що експорт лісоматеріалів становить 40%, а експорт меблів — лише 10,5%. Відношення темпів приросту експорту до темпів приросту валового випуску по галузях Держпромполітики за дев’ять місяців 2000 року характеризується такими показниками: чорна металургія — 1,78, кольорова металургія — 1,71, хімічна — 8,3, машинобудування — 2,59, деревообробна — 2,59, легка — 0,16. В цілому по Держпромполітики цей показник дорівнює 1,97.

Випереджаюче зростання експорту над динамікою виробництва посилює тенденцію експортної залежності вітчизняного виробництва. Це вказує на нерозвиненість вітчизняного ринку і потребу системної роботи з його становлення.

Статистично значущою є залежність між поглибленням реформ у сфері власності, розвитком підприємництва та пожвавленням виробництва. За 10 місяців 2000 року найбільші темпи приросту виробництва отримано саме в тих галузях, де істотно переважає недержавна власність.

Водночас практика засвідчила, наскільки важлива висока відповідальність при проведенні приватизації. Помилки у виборі інвестора загрожують знищенням цілих галузей. Це видно на прикладі цементної промисловості. Нині існує загроза виробництву пластмас та інших виробів. Одна з головних проблем приватизації — невиконання інвестиційних зобов’язань власниками великих пакетів акцій. 3 цієї причини електронна та приладобудівна галузі промисловості втратили такі підприємства, як ВАТ «Завод «Кварцит», ВАТ «Бригантина», ВАТ «Веда» та ін. Вони зараз повністю перепрофільовані.

У гірничо-металургійному комплексі виникли проблеми із забезпеченням підприємств коксівним вугіллям та коксом. Внутрішній ринок збуту коксівного вугілля і, відповідно, розподілу коксу практично монополізовано кількома комерційними структурами.

Дебіторська заборгованість підприємств Держпромполітики станом на 1 жовтня 2000 р. становила 14,08 млрд. грн. i збільшилася з початку року на 0,3%; кредиторська становить 30,5 млрд. i збільшилася за дев’ять місяців на 6,3%, що, з урахуванням зростання цін виробників промислової продукції (на 15,6%), свідчить про поступове погашення раніше накопичених боргів.

Робота Держпромполітики з дебартеризації розрахунків та скорочення дебіторської i кредиторської заборгованості була істотно підкріплена заходами уряду щодо проведення економічного експерименту на підприємствах гірничо-металургійного комплексу. Це дало можливість значно поліпшити фінансове становище не тільки підприємствам, що беруть участь в експерименті, а й по Держкомітету в цілому.

У третьому кварталі 2000 року на підприємствах—учасниках експерименту досягнуто збільшення чистого доходу (виручки) від реалізації, порівняно з відповідним періодом 1999 року, на 12,9%. Зменшився обсяг експорту сировини на гірничодобувних підприємствах (90,8%), підприємствах кольорової металургії (73,8%) та на підприємствах інших галузей (71,7%). Водночас помітно збільшився обсяг експорту кінцевої продукції на трубних підприємствах (126,7%) та на підприємствах металевих виробів (119,9%). Збільшено обсяги експорту вогнетривів (105,4%).

Найвищий рівень рентабельності у третьому кварталі 2000 року мали трубні підприємства (42,9%), найнижчий — підприємства кольорової металургії (19,3%). Із збитками продукції працювали два підприємства — Керченський (-11,8%) та Макіївський (-5,1%) металургійні комбінати.

Станом на 1 жовтня 2000 року в цілому по Держпромполітики прибуток до оподаткування становив 4370 млн. грн., тоді як торік на цей час галузь мала 444,1 млн. збитків. І це незважаючи на те, що на підсумках роботи Держпромполітики істотно позначилися такі негативні фактори, як недосконалість галузевої структури; зростання залежності від імпорту; недостатнє використання соціального фактора; низька платіжна дисципліна.

Певні позитивні зрушення сталися у формуванні галузевої структури виробництва через прискорений розвиток деревообробної i легкої промисловості та окремих високотехнологічних підгалузей машинобудування, однак структурні зміни поки що не стали провідною ланкою поліпшення якісних показників роботи. Домінуючою пропорцією промислового виробництва залишається i навіть має тенденцію до збільшення i так значна частка сировинних галузей — чорної та кольорової металургії, хімічної і нафтохімічної промисловості. За десять місяців 2000 року їx частка у структурі виробництва по Держпромполітики зросла на 4,4%, натомість частка продукції машинобудування зменшилася за цей самий період на 4,1%.

Зростання залежності промислового виробництва від імпорту стало ще одним проявом недосконалості галузевої структури. Торік за дев’ять місяців імпорт чорних металів зростав в 1,4 раза швидше, ніж виробництво, кольорових — в 1,3, продукції машинобудування — в 1,25 раза.

У структурі імпорту продукції чорної металургії 53,7% належить рудам, шлакам та золі. В імпорті хімічної та нафтохімічної промисловості переважає продукція вищого рівня переробки — пластмаси та каучук — 37,4%. У загальному обсязі імпорту машинобудування та металообробки частка машин та устаткування становить 52,4%.

Проблем достатньо. Головна внутрішня проблема галузі полягає в її інституційній та структурній невідповідності сучасним вимогам та гострому дефіциті фінансових ресурсів. Вона посилюється проблемами взаємодії з іншими секторами економіки України та зі світовим ринком внаслідок: низької якості значної кількості продукції, великої ресурсовитратності технологій, надмірно високих, порівняно зі світовими, фіскальних дій суміжних галузей.

Ці проблеми — системні, без їх ліквідації стійкого зростання промисловості не може бути.

Засади реформування

У провідних державах розвиток промисловості, як і інших сфер, програмований. Він забезпечується формуванням та реалізацією відповідної промислової політики, в основі якої лежить цілісна система поглядів і положень — промислова доктрина.

Промислова доктрина залежить від періоду її формування та загальної політики реформ у державі.

Наявна промислова доктрина та промислова політика базуються на уявленнях про роль, мету і механізми перетворень, характерні для стартового періоду реформ. При їх формуванні було враховано головні умови та обставини того періоду: потреби переходу до ринкової системи господарювання, забезпечення життєздатності промислових виробництв в умовах фактичного розриву традиційних коопераційних зв’язків та зміни місткості і характеру ринків збуту, необхідність протидії кризовим явищам.

Реалізація цієї доктрини дозволила значною мірою забезпечити трансформацію промислового комплексу відповідно до нових ринкових умов та стабілізацію його роботи. Однак подальше застосування положень цієї доктрини не може надати промисловості необхідних імпульсів до розвитку. У зв’язку з цим можна констатувати, що промислова політика, яка базувалася на наявній доктрині, себе вичерпала, і перехід від спаду та стабілізації до прискореного зростання потребує перегляду концептуальних її основ.

Нова промислова доктрина повинна передбачити зміну ролі промислового комплексу. З пасивного об’єкта реформ він має перетворитися на їх активний суб’єкт — перетворювач інших сфер (див.табл.4).

Ефективність діяльності промисловості визначається не тільки безпосереднім внеском її продукції як товару, а й змінами стану та ефективності діяльності інших реальних секторів економіки завдяки впливу на них промислових інновацій.

З огляду на це, найважливішими особливостями нової промислової доктрини є:

Ё соціальна спрямованість перетворень у промисловості;

Ё національні інтереси України. Промислова політика держави повинна бути незалежною;

Ё створення системних основ нового промислового устрою відповідно до об’єктивних законів функціонування та розвитку економіко-виробничих утворень;

Ё інноваційно-інвестиційний характер розвитку. Пріоритетний розвиток науки та інтелекту;

Ё гармонійний розвиток природи, людини та промисловості, які існують лише одне для одного, з допомогою одне одного;

Ё пріоритет законодавчого забезпечення. Спочатку створюються і приймаються закони, на базі яких проводяться реформи;

Ё головна стратегія — стратегія прискореного розвитку. Максимальне використання наявного потенціалу розвитку з економічно, соціально та культурно обґрунтованими діями в найефективніших напрямах (за наявних ресурсних та інших об’єктивних обмежень) з виходом у площину нетрадиційних рішень;

Ё поєднання державного регулювання промисловості з ринковими механізмами саморегуляції;

Ё орієнтація переважно на власні сили. Реалії останніх років засвідчили, що сподіватися на істотну зовнішню допомогу не слід. Необхідно відшукати і задіяти всі можливі власні ресурси.

Як бачимо, реалізація доктрини потребує створення реальних управлінських, організаційних, економічних і фінансових засад та сприятливих нормативно-правових умов. Відповідно до вказаної доктрини, необхідно ухвалити нову Концепцію державної промислової політики України та забезпечити формування і реалізацію системи державних програм.

Системна трансформація на основі багатовекторної стратегії

При формуванні і реалізації промислової політики визначається система пріоритетів як засіб досягнення головної стратегічної мети, з урахуванням умов розв’язання існуючих проблем розвитку держави та задіяння всіх наявних і залучених ресурсів. У довготерміновій перспективі ця система пріоритетів зазнаватиме змін, однак вказані нижче позиції мають бути незмінними протягом досить тривалого періоду її реалізації. Це:

Ё інноваційний напрямок перетворень за рахунок розвитку науки, технологій, прискорення впровадження у виробництво науково-технічних розробок, передусім — нових технологій та обладнання, нових видів промислових товарів;

Ё орієнтація на повне задоволення потреб людини, стимулювання виробництв, орієнтованих на ринок споживчих товарів та забезпечення промисловими товарами галузей, які безпосередньо виходять на задоволення потреб населення;

Ё випереджаючий розвиток наукоємних галузей;

Ё розвиток експортного потенціалу, передусім наукоємних галузей.

Багатогранність промислового виробництва України, різноманітність його продукції потребують застосування багатовекторної стратегії розвитку. Прийнятними і з певними застереженнями доцільними для нас є всі відомі на сьогодні стратегії розвитку. «Використання природних ресурсів» — для окремих секторів базових галузей, у зв’язку з наявністю в Україні покладів ряду рудних запасів та джерел відновлюваної сировини; «переслідування» («копіювання») — для тих галузей та підприємств, які мають важливе значення для розвитку національної економіки (автомобілебудування, двигунобудування, хімічна промисловість та ін.) і на нинішньому етапі неспроможні швидко створити власну конкурентоздатну продукцію; «передових рубежів» («лідерних технологій») — для підприємств оборонної, аерокосмічної, суднобудівної промисловості, хімічного, важкого та енергетичного машинобудування, індустрії інформаційних технологій (такої самої стратегії повинні дотримуватися й окремі унікальні виробництва, які вже зараз є інноваційними лідерами); «проривна», що базується на концепції «обганяти не доганяючи», — для окремих підприємств та об’єднань, здатних інкубувати принципово нові типи продукції або продукцію, яка випереджає існуючі зразки техніки на одне-двоє поколінь.

Спільним для кожної з цих стратегій є досягнення нового технологічного рівня.

Україні необхідна системна трансформація промисловості, яка охоплює найважливіші аспекти: управлінський, структурний, інституційний, науково-технологічний та технічний, інноваційно-інвестиційний, торговельний, фінансово-кредитний, соціальний, зовнішніх зв’язків, екологічний та ін.

Реформування системи управління в промисловості. Слід провести на всіх рівнях. На вищому, виходячи з нової ролі промисловості та зміни її місця в суспільстві, необхідно утворити повноважний орган державного управління промисловим розвитком країни.

Другий рівень управління відповідає підрозділам цього органу. Тут потрібні функціонально та ринково орієнтовані ланки, що охоплюють базові етапи інноваційно-інвестиційного циклу. Галузеві функції мають максимальною мірою перейти до нижчих рівнів управління, що дозволить формувати нові організаційно-управлінські уклади.

Для цих рівнів необхідно створити систему наукового забезпечення прийняття управлінських рішень.

На третьому рівні системи управління — у корпораціях, холдингах, фінансово-промислових групах та інших об’єднаннях — головні реформи мають пов’язуватися з оптимізацією нормативно-правової бази.

На всіх рівнях, зокрема й на рівні підприємств, слід удосконалити методи та якість управління за рахунок запровадження сучасних стандартів управління, підвищення кваліфікації кадрів, застосування комп’ютерних та інтелектуалізованих систем підтримки прийняття рішень.

Структурна політика спрямована на оптимізацію промислової структури, виправлення наявних деформацій. Вона має на меті формування оптимальної структури випуску промислової продукції та раціонального балансу виробничих потужностей.

Пріоритетними при реалізації цієї політики мають стати:

Ё освоєння виробництва продукції, що забезпечує стратегічну незалежність держави від імпорту;

Ё перехід до створення і організації виробництва систем машин, здатних комплексно вирішувати завдання економічного та соціального розвитку на принципово новому рівні, насамперед — у агропромисловому комплексі;

Ё стимулювання розвитку наукомістких галузей: мікроелектроніки, авіа-космічної, автомобільної тощо;

Ё прискорення розвитку легкої промисловості, машинобудівних і приладобудівних галузей, насамперед орієнтованих на задоволення потреб споживчого ринку, харчової промисловості та ін.;

Ё становлення і розвиток нових для України галузей: виробництво власних комп’ютерів, інформаційних і програмних технологій;

Ё пристосування виробництва до активного ринкового попиту;

Ё санація та перепрофілювання виробництв неперспективних видів продукції;

Ё розширення продажу технологій;

Ё розширення бази експортного сектору промисловості;

Ё переоснащення підприємств для виробництва імпортозамінюючої продукції.

Така політика має змінити структуру промислового виробництва з урахуванням суміжних галузей (див.табл. 5).

Головне завдання інституційної політики — формування нових, поєднаних еволюційним процесом укладів. Для цього необхідні заходи в таких напрямках:

Ё стимулювання утворення технологічних, мережевих, інтелектно-мережевих та змішаних промислових укладів, структуризація та реструктуризація галузей на основі використання комплексних критичних технологій, зокрема технологій подвійного призначення, з формуванням стратегічно важливих промислових технологічних комплексів територіального, галузевого, міжгалузевого, національного та транснаціонального рівнів (промислово-фінансових груп, холдингових компаній, концернів, корпорацій, консорціумів, технопарків, технополісів тощо).

Ё розбудова значущих для України галузей з доведенням їх до світових рівнів інноваціями та інвестиціями та створенням умов для підтягування до їхнього рівня інших суб’єктів підприємницької діяльності;

Ё подальша реструктуризація власності, вдосконалення системи управління нею, поглиблення ефективного роздержавлення та приватизації, повернення до державної власності (або збільшення державної частки) приватизованих збиткових підприємств за рахунок процедур банкрутства та санації, збалансування розвитку різних форм власності;

Ё конверсія та реконверсія підприємств, диверсифікація виробництва;

Ё вибірковий захист підприємств у період їх входження в ринкову систему;

Ё найширший розвиток підприємництва, створення спільних, малих і середніх підприємств, оптимізація співвідношень великих, середніх і малих підприємств різних форм власності, надання та підтримка автономії підприємств, створення оптимізованої ринкової інфраструктури;

Ё створення та розвиток інвестиційної інфраструктури, захист і розвиток науково-технологічної і науково-технічної інфраструктури;

Ё удосконалення мережі науково-технічного та науково-технологічного забезпечення і охорони інтелектуальної власності, створення умов для безперервності освіти, підготовки та перепідготовки кадрів для нових укладів у промисловості;

Ё створення галузевої фінансово-кредитної інфраструктури; вдосконалення мережі та методів роботи комерційних банків, страхових, інвестиційних та лізингових компаній тощо.

Зміни основ технічної політики в промисловості мають стосуватися таких основних моментів (див.табл. 6).

Політика у сфері інновацій та інвестицій спрямована на забезпечення модернізації та структурної перебудови промисловості. Основними її заходами є:

Ё формування наукового заділу і вибіркова підтримка цільових досліджень за державними замовленнями;

Ё створення ефективної системи поєднання досягнень науки, технології, виробництва і ринку;

Ё стимулювання випереджаючого зростання виробництв, заснованих на нових технологічних укладах;

Ё вибіркова підтримка розвитку принципово нових енерго- і ресурсозберігаючих технологій, створення нових поколінь техніки, передусім — інтегральних систем машин для пріоритетних галузей;

Ё забезпечення випереджаючого зростання виробництва наукоємної продукції, яка призначена для експорту;

Ё використання в цивільних галузях науково-технічних досягнень оборонного комплексу;

Ё розширення міждержавних наукових зв’язків і інтеграція науково-технічного потенціалу промислового комплексу у світові господарські зв’язки;

Ё забезпечення матеріального наповнення інвестиційного ринку, передусім прогресивними технологіями, верстатами, устаткуванням, засобами автоматизації, що потребує першочергового розвитку верстатобудування, електротехніки, приладобудування і міжгалузевих виробництв.

Особливо важливе вдосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування і розвитку промисловості. Необхідні загальнодержавні та галузеві нормативні акти, дія яких забезпечує на умовах самоорганізації та регламентованого державного впливу досягнення ефективного функціонування і розвитку промислового комплексу. Саме потребою повного охоплення правового поля диктується створення Промислового кодексу України.

На найближче десятиліття слід виділити два головних етапи реалізації промислової політики. Перший етап —2001—2004 роки, а другий — з 2005-го по 2010-й. Попередньо формуються організаційні засади для реалізації завдань другого етапу. Перший і другий етапи різняться пріоритетами і механізмами розвитку. Спочатку забезпечується інвестиційна підтримка промислового комплексу, а згодом він зможе мати умови для саморозвитку.

Пріоритетами першого етапу є галузі, які забезпечують швидку окупність інвестицій, на другому — інноваційно-інвестиційні галузі.

Особливо важливо розв’язати проблему достатнього фінансування розвитку промисловості. Для цього слід задіяти всі можливі джерела отримання коштів, створити умови для підвищення інвестиційної привабливості промислових об’єктів, зростання купівельної спроможності населення, раціоналізації використання кредитних коштів тощо.

Європейське майбутнє

У кінцевому підсумку випуск продукції на одного працюючого має наблизитись до середньоєвропейського рівня. Середньорічний темп приросту обсягів промислового виробництва має бути вдвічі вищим, ніж темпи зростання ВВП. Обсяги доданої вартості промисловості (без паливно-енергетичного комплексу та харчової галузі) повинні зрости у 2004 році до 25% та у 2010 році — до 35%. Завдяки цьому промисловість посяде лідируюче місце в економіці держави.

Зусиллями промислового комплексу мають бути технологічно переоснащені всі пріоритетні галузі економіки. Це, разом з організаційними та іншими заходами, повинно забезпечити:

Ё зростання продуктивності праці у агропромисловому комплексі в 7—10 разів і вирішення проблем села, а відтак — збільшення виробництва продуктів харчування до необхідних обсягів за істотного поліпшення їх асортименту та якості;

Ё збільшення виробництва промислових товарів широкого вжитку в 4—5 разів, насичення ними внутрішнього ринку та розширення їх експорту;

Ё оптимізацію енергобалансу України за рахунок збільшення видобутку традиційних енергоносіїв у 2—3 рази. Освоєння виробництва нових відновлюваних енергоносіїв й одночасно скорочення енерговитрат у 2—6 разів;

Ё кардинальні зміни у сфері комунікацій, зокрема збільшення кількості транспортних засобів у 4—6 разів та засобів зв’язку — в 10—20 разів;

Ё створення сучасної комунальної сфери;

Ё задоволення потреб оборони у новій техніці;

Ё інформатизацію суспільства, комп’ютеризацію та інтелектуалізацію всіх сфер життя;

Ё значне підвищення добробуту і комфортності життя громадян країни.

Україна увійшла в новий етап реформування промисловості. Безумовно, поставлені завдання дуже складні. Однак консолідація зусиль і концентрація їх на головних напрямах, розумні дії та раціональне використання наявного потенціалу можуть стати запорукою успіху у досягненні стратегічної мети.