Низьке економічне зростання — головний виклик для економіки України

Незважаючи на низку здійснених реформ і заходів щодо досягнення певної макроекономічної стабілізації, економіка України залишається у нестабільному стані із невизначеними перспективами.

Якщо серед багатьох наших проблем треба було б визначити одну - головну, безумовно, це була б проблема низького потенціалу зростання економіки. Решта негараздів, таких, як несприятливий інвестиційний клімат, скорочення кваліфікованої робочої сили та закриття підприємств, складна демографічна ситуація, величезне боргове навантаження, неефективний державний сектор економіки, відсутність конкуренції у багатьох секторах економіки та нерозвиненість фінансових і товарних ринків, слабкі державні інститути, корупція та нерівність розподілу доходів в українському суспільстві, є основними чинниками цієї фундаментальної проблеми.

Основним ризиком для продовження співробітництва з 3 у рамках програми розширеного кредитування (Extended Fund Facility, EFF) і для економіки України загалом також є низькі темпи економічного зростання. Дуже повільне економічне зростання наражає програму співробітництва з Фондом на ризик недосягнення задекларованих у ній цілей, зокрема зменшення надмірного співвідношення зовнішнього та державного боргу до розміру економіки, а значить, на загрозу фінансової нестабільності та низьких стандартів життя населення у майбутньому. Як зазначається в останньому квітневому інфляційному звіті Національного банку України, що розміщений на його офіційному сайті, "…ключовим припущенням прогнозу банку є подальша співпраця з МВФ, що залишається важливим джерелом поповнення міжнародних резервів країни, полегшує доступ до фінансування від інших міжнародних організацій, а також є індикатором прогресу в структурних реформах і відповідно інвестиційній привабливості країни". На жаль, зараз Україна не може самотужки вийти із затяжного економічного "піке" і потребує міжнародної фінансової допомоги для реформування економіки, фінансів і державних інституцій.

Висновок щодо "кволого" економічного зростання у перспективі можна зробити, аналізуючи Меморандум співробітництва України з МВФ і прогнозні оцінки як фахівців Фонду, так і українських економістів. Трохи цифр. За 2014–2015 рр. ВВП України кумулятивно впав на 17,1% порівняно з показником на кінець 2013-го. Згідно з оцінками МВФ, рівня ВВП у цінах 2013-го буде досягнуто лише наприкінці 2021 р. Тобто країна через шість років зростання (починаючи із 2016-го) та економічних реформ, з допомогою фінансування МВФ, інших міжнародних фінансових організацій і країн-спонсорів вийде лише на рівень 2013 р. Але за таких умов ні про яку стратегію скорочення розриву між доходами на душу населення в Україні та країнах Європи (й, відповідно, стандартами життя) не може бути й мови.

Країни Східної Європи, які провели низку реформ ще у 90-х роках минулого сторіччя і були прийняті після цього до Європейського Союзу, зростають такими ж або навіть вищими темпами, ніж Україна, але від значно вищої бази порівняння. Наприклад, ВВП на душу населення в Польщі становив у 2016 р. близько 12,4 тис. дол. у перерахунку за обмінним курсом або 27,6 тис. дол. - за паритетом купівельної спроможності. У одній із найбідніших країн Євросоюзу - Румунії - цей показник дорівнює відповідно 9,2 тис. і 21,9 тис. дол. А от в Україні - лише 2,1 тис. і 8,2 тис. дол. У прогнозі МВФ для України до 2021 р. середні темпи зростання реального ВВП за період 2016–2021 рр. становитимуть лише 3,3% на рік. Для порівняння, цей же показник для Польщі за цей самий період, за оцінками Фонду, дорівнює в середньому 3% на рік, а для Румунії - 3,7%, тобто навіть більше, ніж в Україні. Це означає, що розрив у доходах на душу населення за шість років між країнами Євросоюзу та Україною не скоротиться, і наша країна продовжуватиме пасти задніх у Європі, весь час апелюючи до власного нереалізованого потенціалу, якщо згадати про її вигідне географічне положення, родючі чорноземи, освічене населення тощо.

Основними макроекономічними цілями програми співробітництва з МВФ є зменшення співвідношення державного боргу до ВВП до 71% у 2020 р. з очікуваних 90% у поточному році, збільшення валових міжнародних резервів до більш як п'яти місяців майбутнього імпорту і, головне, забезпечення сталого економічного зростання у довгостроковому періоді з метою підвищення соціальних стандартів населення та можливості розраховуватися із боргами. Тим не менш, прогнози економічного зростання нашої економіки як від Фонду, так і від української влади є дуже помірними, що не дає можливості повною мірою оптимістично оцінювати розвиток економічної ситуації.

У наступні роки Україна повинна виплачувати значний зовнішній борг. Пікове навантаження припадає на 2019 р., коли офіційний Київ має погасити більш як 6 млрд дол., або близько 6% від ВВП. Це буде відволікати фінансові ресурси і ще більше гальмуватиме економіку. Більш того, починаючи з 2020 р. Україна згідно з умовами реструктуризації зовнішнього приватного боргу, яку вона провела 2015-го, повинна сплачувати додаткові кошти приватним кредиторам тим більші, чим вищими будуть темпи економічного зростання, що лише посилить борговий зашморг і погіршить ситуацію із зростанням.

Що нам заважає вийти на сталу та стабільну траєкторію зростання? Рецепти всім давно відомі, і вони прописані в численних напрацюваннях - від праць нобелівських лауреатів до підручників для студентів економічних вузів. Економічне зростання потребує інвестицій, без яких економіка схожа на двигун, який працює без палива на холостому ходу. Але помилковими є також рецепти стимулювання економіки шляхом посилення кредитної активності за рахунок втрати цінової та фінансової стабілізації, які є необхідною передумовою економічного зростання. Одночасно інвестиції в реальний сектор економіки також створюватимуть нові робочі місця, що буде послаблювати соціальну напругу та зменшувати відплив робочої сили за кордон. Нині прямі іноземні інвестиції в нашу економіку становлять близько 2% ВВП, що катастрофічно мало для прискорення економічного зростання у наступні роки. У свою чергу, зростання інвестицій у структурі ВВП, за оцінками МВФ, відбуватиметься дуже помірними темпами 2–2,5% на рік протягом наступних шести років із дуже низької бази. Це менше, ніж у економіках країн, з якими порівнюють Україну і які ми мріємо хоча б наздогнати в осяжній для огляду перспективі. У тому ж інфляційному звіті НБУ проаналізовано, що хоча у 2016 р. реальний ВВП зріс на 2,3%, але реальні наявні доходи знизилися у річному вимірі на тлі високих тарифів та безробіття, і "…показник схильності домогосподарств до заощаджень повернувся до від'ємних значень". А заощадження домогосподарств, як відомо, є основним внутрішнім ресурсом для інвестицій в основний капітал і в майбутнє економічне зростання.

Як залучити інвестиції в економіку і, зокрема, прямі іноземні інвестиції? Ніяких нових рецептів поки що ніхто не винайшов. Гроші йдуть туди, де можна отримувати прибуток із мінімальними ризиками, що економісти називають сприятливим інвестиційним кліматом. На жаль, в Україні саме цей клімат зараз дуже далекий від сприятливого. Весь перелік ліків, часто-густо гірких, але необхідних для важкохворої економіки та, особливо, для адміністративної системи управління, прописаний у спільному Меморандумі про економічне співробітництво з МВФ і завізований керманичами України. Саме пакет структурних реформ і є тим мінімальним набором ліків, які мають реанімувати й підштовхнути економіку до швидшого зростання.

Корупція роз'їдає всі сфери економіки та призводить до прийняття неефективних рішень. Саме тому структурні маяки програми МВФ включають якнайшвидше проведення судової реформи, створення ефективних і незалежних антикорупційних судів та надання новоствореним антикорупційним інституціям більшої незалежності у проведенні досудових дій з розслідування корупційних злочинів. Але терміни цих заходів увесь час затягуються та переносяться під різними приводами. Підвищення прозорості у доходах держслужбовців і політиків через запровадження системи електронного декларування, на жаль, не було підкріплене подальшими кроками, тому не мало суттєвого економічного ефекту щодо боротьби із корупцією у владі.

Велика кількість держпідприємств працюють неефективно та збитково, що висмоктує кошти із бюджету і, відповідно, є також джерелом корупції. Саме тому структурні маяки щодо приватизації низки неефективних держпідприємств є також частиною пакета структурних реформ.

Ще одним гальмом економіки є величезний дефіцит Пенсійного фонду (ПФ), який у 2016 р. досягнув близько 145 млрд грн, або майже 6% ВВП. Звичайно, що проведення пенсійної реформи у частині скорочення категорій раннього виходу на пенсію або поступового підняття пенсійного віку не додає рейтингу політикам, які бажають подобатися виборцям, у тому числі пенсіонерам. Але зволікання із пенсійною реформою взагалі може залишити без пенсій уже найближче покоління потенційних пенсіонерів. На сьогодні співвідношення пенсіонерів і працюючих уже перевалило критичну межу та продовжує невпинно зростати, і кошти, які мали б іти на інвестиції та стимулювання економіки, витрачаються на фінансування дефіциту ПФ. Тому обмежений "пенсійний пиріг" кожного року мав дробитися між зростаючою кількістю пенсіонерів. Як стало відомо, фахівці Фонду планують найближчим часом робочий візит для узгодження з українською владою подальших кроків у питаннях пенсійної реформи. Можливо, це зрушить наступний її етап з мертвої точки.

Наступні заходи, що прописані як критерії ефективності виконання програми МВФ, спрямовані на створення ефективного ринку сільськогосподарських земель. Як засвідчує досвід інших країн, це може залучити в країну велику кількість інвестиційного капіталу, активізувати кредитування підприємств, пов'язаних із виробництвом сільськогосподарської продукції, а також суміжних підприємств машинобудування, транспорту, торгівлі та розвитку інфраструктури. Існує досвід програм співробітництва Фонду та Світового банку з іншими країнами, і на етапі підготовки земельної реформи треба врахувати помилки інших країн та законодавчо обмежити можливий негативний вплив зловживань і корупції у цій сфері при запровадженні ринку землі.

Можна довго сперечатися про доцільність тих чи інших вимог міжнародних кредиторів, втрачаючи дорогоцінний час. Але Україна сама звернулася по фінансову допомогу і прийняла ті правила гри, яких вимагає ця міжнародна організація від країн, що беруть великі кредити. Програма розширеного кредитування EFF співробітництва з Фондом розрахована на отримання Україною 12,3 млрд СДР (17,5 млрд дол. США), тоді як квота України у Фонді дорівнює лише 2 млрд СДР (близько 2,8 млрд дол.). Тобто сума кредиту перевищує квоту більш як у шість разів. Поточна заборгованість України перед Фондом уже становить 8,4 млрд дол. і є третьою за розміром серед усіх боржників Фонду. Більше тільки у Португалії та Греції.

Звичайно, за таких обставин рада директорів Фонду приділяє особливу увагу всім пунктам виконання програми, що, з одного боку, може гарантувати повернення позичених коштів, а з іншого - виведення економіки України з кризового стану на траєкторію сталого зростання. Більш того, всі критерії програми, що є у Меморандумі про співробітництво, підписаному очільниками нашої країни, дійсно спрямовані на покращення банківської системи та державних фінансів, створення конкурентного середовища та подолання корупції. Тобто програма реформ перш за все є "власністю" України, а не МВФ, і реформи потрібні також передусім населенню нашої країни.

Часу на зволікання із реформами в України вже немає. Локомотив світової економіки дедалі більше віддаляється від нас, і розрив може досягнути такого рівня, який Україна не зможе подолати ніколи. Тільки кардинальне прискорення зростання залишить нам шанси на потрапляння до світового економічного потягу.