Назвався «слоном» — труби тихо

Бізнес перевернувся з ніг на голову. Ще вчора у світі бізнесу в моді був успіх, а невдач і неблагополуччя соромилися. Буквально за місяць ситуація змінилася, й стало модним видавати себе за «жертву кризи», перебувати в депресії, перекладати всі свої проблеми і помилки на вплив світової кризи.

Важко сприйняти таку тенденцію, адже вона суперечить самому духові бізнесу. У більшості вітчизняних бізнесменів є можливість проявити характер і менеджерську хватку, впровадити антикризові програми оптимізації виробництва, нові стандарти управління, підвищити конкурентоспроможність. Тільки бізнес, який бачить у кризі шанс для розвитку, витримає це випробування з честю. Саме перед таким бізнесом відкриється довгострокова перспектива в посткризовій українській і світовій економіці.

Уже очевидно, що в Україні відбудеться зміна бізнес-еліт. Має бути серйозна перевірка бізнесу на характер і професійні вміння. Три-п’ять мегабізнес-груп не в змозі вивести країну з кризи. Хоча вся країна, напевно, стежитиме за «посланнями» великого бізнесу ринку. І заяви про майбутні багатотисячні звільнення розхитуватимуть ринок, подаватимуть негативний приклад тисячам дрібніших компаній. Як у природі: варто затрубити і побігти слонам — і паніка передасться всім джунглям. Тому назвався «слоном» — труби тихо.

Вірним супутником «успішних» вітчизняних компаній до останнього часу був непомірний апетит. Український бізнес видається доволі кволим і хворобливим 17-річним підлітком з апетитом і амбіціями олімпійського чемпіона-важкоатлета. Розкішні офіси, машини, витрачання кредитів не за призначенням, наполеонівські особисті плани — і за всім цим тринькання незаробленого. Багатьох українських мільйонерів часом дивувала «європейська скупість». Ніхто навіть не думав про можливість кризи, безпідставно сподіваючись, що ринки тільки зростатимуть і зростатимуть. Тепер українському бізнесу доведеться вчитися жити по-новому.

У бізнес-середовищі нам треба буде стати свідками боротьби двох сил. Українського бізнесу «пострадянського» зразка — неповороткого, звиклого до вирішення питань переважно за рахунок держави й агресивного лобізму. І бізнесу «посткризового», що шукає опертя в собі, у своєму знанні ринку та вмінні на ньому працювати. Старий бізнес, навіть маючи позаду десятиріччя позитивної кон’юнктури, незмінно рветься до підживлення з держбюджету, пільг тощо. Новому ж бізнесу потрібні тільки стабільні та чесні правила гри. І, звичайно, гарантії, що, подолавши кризу, цей бізнес не стане жертвою якихось нових рейдерів.

Із такого протистояння старого й нового може народитися нова якість, нова динаміка розвитку.

Країну з кризи зможуть витягти ті, хто не піде на повідку в паніки і логіки простих рішень: масових звільнень, виведення капіталу, банкрутства. Тому що ніколи з кризи країни й народи не виводили ті, хто тікав від небезпеки швидше за інших. Завжди відбувалося навпаки: хтось першим починав пливти проти течії, поступово до нього приєднувалися дедалі нові й нові люди, і кризу долали.

Нині важливо розуміти: багато що залежить не тільки від держави, а й від позиції та ініціативи самого бізнесу. У нас давно не царство Держплану. І тому не доводиться сподіватися, що хтось із Євросоюзу, США чи міжнародних фінансових організацій зможе винайти універсальний усеукраїнський рецепт лікування. Кваліфікований лікар не ставить діагноз по телефону. Тільки керівник підприємства, добре знаючи, де й що в нього болить, зможе правильно оздоровити це підприємство.

Бізнесмени стають «домашніми лікарями» своїх міні-економік, з яких має скластися одна велика, здорова національна економіка. В її основу має бути покладено ідею використання конкурентних переваг українських підприємств і галузей. Час «дерибанників» — рейдерів, перерозподілювачів власності й бюджетних коштів — повинен минути. Замість них мають прийти ефективні риночники.

Та криза не тільки перевіряє на міцність бізнес, вона стає тестом на якість реформ в Україні. Стає очевидним, наскільки вмілим було управління конкретними органами державної влади, окремими галузями економіки. Ми стикаємося лоб в лоб з безліччю недоліків і помилок, що накопичувалися довгими роками. Ці хиби були відомі давно, але їх оминали стороною. Нічого не змінювалося. Працював принцип «коней на переправі не міняють», причому всі роки української незалежності сприймалися як одна безупинна «переправа».

Навіть тепер, в умовах кризи, дії Кабінету міністрів блокуються, в уряду немає достатніх інструментів і можливості здійснювати антикризову політику, коли в парламенті окремі політичні сили відверто займаються політиканством.

І все-таки поступово формується усвідомлення того, що треба приймати важливі рішення. Економічна політика не може залишатися такою, як колись. Увесь світ переживає дуже складний кризовий період: переглядаються підходи, йде пошук рішень, які утримали б глобальну економіку від тривалої рецесії та повернули б їй стабільне зростання.

У жертву приносяться ліберальні принципи, котрі вчора здавалися ще непорушними: повна свобода ринку, саморегуляція, обмежена роль держави в економіці. На цих принципах формально будувалася й економічна модель в Україні.

Проблема в тому, що в Україні ліберальних реформ так і не здійснили. У нас не було по-справжньому вільного ринку. Проголошували прихильність до ліберальної політики, говорили про стимулювання приватної ініціативи, про правила чесної конкуренції. На практиці до 2008 року жодних чітких правил не було, були суцільні винятки з правил. Тому нині країна потребує імплементації реформ, встановлення чітких орієнтирів і запуску ефективних механізмів. Ми давно знаємо, де й як побудувати для бізнесу хороші «маяки». Та комусь лінь будувати, а хтось із задоволенням грабує кораблі торговців, які налітають на мілину.

Нинішня криза — закономірний результат відсутності в економіці чесних і чітких правил гри. Бізнес не повинен чекати, коли влада збереться з силами і створить такі правила згори. Бізнес — найпотужніша суспільна група, понад 10 млн. чоловік. Це цілий клас. І цей клас має формувати замовлення на нову державну політику та нові правила гри в економіці. Інакше виходить: хочу того — не знаю чого, або криза антикризових ідей.

Основний імпульс і потік ідей при цьому має виходити від самого бізнесу. Тому що тривалі роки українських «напівреформ» показали нездатність «добровільно» створити нормальний бізнес-клімат.

Криза дає шанс українському бізнесу по-справжньому відбутися й голосно про себе заявити. Настає час від декларацій про діалог влади і суспільства перейти до практики. Треба говорити чесно, а не заговорювати проблеми і робити крок за кроком для встановлення реального партнерства. Треба розуміти, що здоров’я України, здоров’я національної економіки — це здоров’я нашого бізнесу. А здоров’я бізнесу — це здоров’я України.

Без цього розуміння жодних правил гри бути не може. Як не може бути сформовано й якісно нову економічну політику, спрямовану на реалізацію конкурентних переваг України.

Основне завдання такого діалогу — не тільки традиційний обмін думками з питань тактики, прийнятих рішень, а й спільне формування антикризової політики.

Щодо суто економічних заходів. Ухвалений парламентом антикризовий закон був по-справжньому важливим для гальмування кризи. Він був своєрідним «парашутом» для економіки. Та парашут допомагає тільки м’яко приземлитися. Щоб літати, потрібні інші засоби.

Країні потрібна цілісна політика — з погляду як єдиної логіки прийнятих рішень, так і єдності та діалогу всіх гілок і органів влади. Це політика реформ. На жаль, поки що системно працює тільки уряд.

Основні напрями майбутніх реформ — оздоровлення банківської системи, перебудова реального сектора, прориви в регуляторній політиці й розвитку малого і середнього бізнесу.

Про ситуацію у фінансах доводиться говорити передусім. Із часів кризи 1998 року Національний банк регулярно й бадьоро повідомляв про зростаючі золотовалютні резерви України. Припускалося, що ці резерви для того й готують, щоб надійно захистити гривню та її головного «держателя» — українського громадянина. Наші резерви були схожі на горезвісні «засіки радянської Батьківщини», яких ніхто не бачив, але про які постійно говорилося в пресі і в існування яких хотілося вірити.

На практиці «засіки» зовсім не врятували від проблем. Нацбанк прогаяв момент для активних дій на валютному ринку. У результаті довіру до національної валюти було підірвано, тож її курс довелося рятувати, докладаючи героїчних зусиль.

Тому головне для фінансової системи нині — «вимкнути» паніку й повернути довіру українця до фінансових інститутів. Довіра — справжній золотий запас країни, кисень для реанімування банківської системи, зміцнення національної валюти, основа стабільності економіки та ключова умова для повернення в країну інвесторів.

Однак є й інші важливі кроки в цьому напрямку: створення сприятливих умов для залучення інвестицій і збільшення їхнього обсягу, забезпечення припливу дешевих грошей як «зовнішнього» походження, так і внутрішньоукраїнського, здійснення рекапіталізації банків для підвищення рівня їхньої
стійкості, повернення заморожених грошей в економіку через кредитування під прийнятні відсотки.

І все ж, попри важливість того, що відбувається в банківському секторі, ми маємо приділити особливу увагу проблемам реального сектора. Тут іще зберігаються основні загрози українській економіці. Залежність країни від експортерів, а експортерів від кон’юнктури світового ринку виявилася недозволено великою.

Як убезпечити країну від таких ризиків?

Потрібно прийняти й визнати принципи державно-приватного партнерства, зменшити тиск на бізнес і знизити фіскальну активність держави. Політики й бізнес мають відмовитися від використання кризи для розв’язання своїх проблем. Не треба змагатися, хто раніше під подушкою з’їсть спільний запас сухарів. Виживати треба всією експедицією.

Важливо також визначити нові «точки зростання», які дали б позитивний мультиплікативний ефект при розвитку економіки. І зробити основні ставки, залучити інвестиції саме в ці сегменти й галузі.

І, нарешті, те, про що говорили завжди і що завжди відкладали в довгу шухляду: здійснити регуляторну реформу; жорстко навести лад у дозвільній системі; запустити цивілізований процес у приватизації, залучаючи ефективних інвесторів.

Реформи мають охопити сфери, без яких не можна реа­лізувати жоден новий економічний курс. Йдеться про пакет перетворень, які допомогли б розрубати вузли, що зв’язали руки й ноги економіці та суспільству і не дають їм змоги повноцінно жити.

І насамкінець. Провідні політики, бізнесмени, експерти нині єдині в думці: світ після кризи стане іншим. Українські політики й вітчизняний бізнес мають перейнятися цією думкою. Виживуть у новому світі та переможуть у майбутній конкуренції тільки ефективні і прагматичні держави й компанії.

Кажуть, у китайській мові слова «криза» і «можливості» позначаються одним ієрогліфом. Яке з двох значень нинішніх економічних хитросплетінь ми виберемо для українського «перекладу»?