Може, вже час скористатися наявними резервами?

Уряд може успішно виконувати свої зобов'язання (як щодо боргових виплат, так і щодо соціальних видатків бюджету), якщо скарбниця держави має необхідні податкові доходи.

За підсумками 2018 р. обсяг недоотриманих державним бюджетом України доходів становив 18,7 млрд грн, у тому числі майже 10 млрд податку на додану вартість (ПДВ). Це незважаючи на вищі показники зростання реального ВВП (103,3%), індексу споживчих цін (109,8) та індексу цін виробників промислової продукції (114,2%) порівняно із врахованими при розробці бюджету (відповідно 103,0; 109,0 і 110,3%). Однак насправді бюджет недоотримує значно більше.

Основним джерелом державних доходів є податок на додану вартість, який забезпечує 30% податкових доходів сектору загального державного управління (включаючи податки та внески до Пенсійного фонду і фондів обов'язкового соціального страхування) і 40% загальної суми доходів державного бюджету України. Його надходження у 2017–2018 рр. становили 10,5% ВВП. Однак добре відомі численні випадки ухилення від сплати ПДВ, мінімізації суб'єктами господарювання податкових зобов'язань, корупційних зловживань при бюджетному відшкодуванні ПДВ. Це означає, що, попри високі за міжнародними мірками показники бюджетних надходжень ПДВ, існують резерви їх збільшення.

Важливим сучасним інструментом оцінки втрати податкових доходів держави від ПДВ є показник податкового розриву (tax gap), тобто відхилення фактичних надходжень податку від потенційних, які можна було б зібрати за умови застосування стандартної ставки податку (в Україні - 20%) до всієї потенційної бази оподаткування. Оскільки ПДВ є "споживчим" податком, потенційною базою оподаткування для нього є загальний обсяг кінцевого споживання. Відповідні квартальні та річні показники можна знайти серед макропоказників системи національних рахунків України.

За нашими оцінками, 2015-го втрати надходжень ПДВ (податкового розриву з ПДВ) сягали 42,3% потенційних надходжень. Між тим у середньому по країнах ЄС, за оцінками європейських експертів, недоотримані доходи від ПДВ у 2015 р. зменшилися до 12,8% потенційних надходжень (порівняно з 15% у 2012–2013 рр.) і становили від 3,5% у Іспанії до 37,2% у Румунії. Отже, порівняно з країнами Євросоюзу позиція України була найгіршою (див. рис. 1).

Показник недоотриманих доходів з ПДВ у 2016 р. зменшився до 34,5% потенційних доходів і до 31,9% у 2017 р., але за міжнародними мірками залишається на надзвичайно високому рівні (див. рис. 2).

Відхилення фактичних надходжень від потенційних може бути пов'язано або із законодавчими нормами, що передбачають надання пільг у формі звільнень від ПДВ певних видів економічної діяльності чи застосування пільгових податкових ставок, або із недоліками податкового адміністрування чи використанням різного роду схем ухиляння від сплати ПДВ або незаконного отримання бюджетного відшкодування податку.

Слід звернути увагу на те, що показник недоотриманих доходів з ПДВ зменшився перш за все завдяки суттєвому звуженню податкових пільг до 6,4% у 2016 р. і 3,90% у 2017 р., тоді як 2015-го він становив 16,3% потенційних надходжень.

Як свідчать результати наших оцінок, головним фактором втрати бюджетних надходжень з ПДВ, на який щороку припадає понад 25% потенційних надходжень, є недоліки податкового адміністрування, що не дають можливості виявляти тіньові обороти та попереджати випадки ухилення підприємств від сплати податку (див. рис. 3).

Ухилення від сплати ПДВ як складова тіньової економіки спостерігаються в багатьох країнах, де цей податок застосовується. Проте поведінка суб'єктів господарювання та масштаби ухилення значно відрізняються, що зумовлено, зокрема, наявністю та інтенсивністю корупційної складової економічної діяльності.

Зменшенню тіньових оборотів та незаконного відшкодування ПДВ сприятиме удосконалення практики податкового адміністрування, зокрема одночасний контроль з боку податкових органів за правильністю розрахунку та сплати ПДВ і податку на прибуток і активне використання заходів обміну інформацією між фінансовими відомствами різних країн. Це підвищуватиме ймовірність розкриття зловживань.

Оскільки за тіньових оборотів ухилення підприємств від сплати ПДВ відбувається унаслідок заниження створюваної ними доданої вартості, до втрат державних доходів призводять також несплачені інші податки та збори - податок на прибуток підприємств, податок на доходи фізичних осіб, а також єдиний соціальний внесок.

Отримані оцінки втрати бюджетних надходжень виявили резерви збільшення державних доходів, які у сучасних умовах дадуть змогу підвищити соціальну справедливість оподаткування та є надзвичайно необхідними для фінансування нагальних потреб зменшення державних боргів, розвитку національної економіки та підвищення добробуту населення України. Цих коштів вистачило би на те, щоб повністю профінансувати нинішні видатки на оборону або на охорону здоров'я, або на обслуговування державного боргу.

Останнім часом в Україні обговорюється питання заміни податку на прибуток підприємств податком на виведений капітал. Такий податок запроваджено в Естонії з 2000 р. з метою створити сприятливі умови для економічної діяльності передусім малого бізнесу. Нова система оподаткування прибутку підприємств знизила витрати бізнесу та податкових органів на його адміністрування, стимулювала ділову активність малого та середнього бізнесу.

Оцінюючи доцільність запровадження в Україні податку на виведений капітал, необхідно звернути увагу на бюджетні наслідки його застосування. За результатами реформи податку на прибуток, в Естонії відбулося істотне зниження його надходжень: з 2% ВВП у дореформеному 1999 р. до 0,9 - у 2000 р., 0,7 - у 2001 р. і до 1,1% ВВП - у 2002 р., тобто у середньорічному обчисленні - більш як удвічі. У наступні роки (2003–2006) середньорічний рівень бюджетних надходжень податку на прибуток підприємств (1,6% ВВП) не перевищував 75% відповідного показника дореформених (1995–1999) років (2,1% ВВП). Отже, впродовж семи років надходження податку на прибуток підприємств суттєво відставали від бюджетних надходжень податку до реформи.

Наслідком звільнення нерозподіленого прибутку від оподаткування, за висновками західних експертів, може стати неефективність використання вивільнених коштів, оскільки створюються стимули інвестувати прибуток навіть у низькопродуктивні проекти.

В Україні вже з 1999 р. діє спрощена система оподаткування, обліку та звітності. З 2016 р. для юридичних осіб - суб'єктів господарювання, в яких протягом календарного року обсяг доходу не перевищує 5 млн грн, ставка єдиного податку становить 3% доходу (у разі сплати податку на додану вартість) і 5% доходу (у разі включення ПДВ до складу єдиного податку, п. 293.3 ПКУ). Платники єдиного податку звільняються, зокрема, від обов'язку сплачувати податок на прибуток підприємств і податок на майно (в частині земельного податку, п. 297.1 ПКУ). Крім того, на період до 31 грудня 2021 р. в Україні застосовується нульова ставка для платників податку на прибуток, у яких річний дохід, визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний період, не перевищує 3 млн грн. і розмір нарахованої кожному працівнику за кожний місяць звітного періоду заробітної плати є не меншим за дві мінімальні заробітні плати, а також відповідають критеріям щодо середньооблікової кількості працівників підприємств за різних часів їх створення (п. 44 підрозділу 4 "Особливості справляння податку на прибуток підприємств" розділу XX "Перехідні положення" ПКУ). Отже, заходи з підтримки малого бізнесу застосовуються не тільки в Естонії, а й в Україні вже багато років.

Однак в Україні, на відміну від Естонії, найважливішими факторами, що знижують конкурентоспроможність національної економіки, є не ставки податків, а корупція, нестабільність економічної політики, інфляція, неефективна бюрократія. За даними Всесвітнього економічного форуму, порівняно з 2007 р. збільшився негативний вплив корупції, інфляції та неефективної бюрократії на розвиток економічної діяльності в Україні.

Заходи щодо подальшого зниження ставки податку на прибуток або його заміни податком на виведений капітал не можуть застосовуватися в Україні за існуючих складних умов, оскільки вони створюватимуть додаткові ризики зменшення бюджетних надходжень, а отже, загострення проблем бюджетного дефіциту та фінансування основних функцій держави. Слід нагадати, що в Україні в останні роки державні видатки на охорону здоров'я не перевищували 3,4% ВВП, що удвічі менше за середній по країнах ОЕСР показник.

Для вирішення поточних і довгострокових боргових і соціальних проблем Україна потребує проведення системних заходів щодо зменшення тіньових і корупційних доходів, деофшоризації доходів, попередження "агресивного податкового планування", підвищення результативності податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість.