Мораторні контри

22 травня, 2015, 00:00 Роздрукувати Bипуск № 18, 22 травня-29 травня 2015р.
Відправити
Відправити

Поки інтрига "дефолт чи реструктуризація" хвилює уми, за інформаційним галасом, що супроводжує процес переговорів, проглядається низка принципових обставин, на які варто окремо звернути увагу читачів DT.UA. Головна з них - нинішня українська влада збанкрутувала вже давно і практично безнадійно. Причому передусім не перед зовнішніми кредиторами, які страждають доволі умовно, а всередині країни - перед власними громадянами, котрі розплачуються за це банкрутство вже не один місяць.

Мораторні контри

Ухвалений українським парламентом з особистої подачі прем'єр-міністра 19 травня ц.р. закон, який дозволяє Кабміну за потреби припиняти виплати власникам наших боргових зобов'язань, став, мабуть, головною топ-новиною для українських ЗМІ на тижні, що минає.

Інформпростір затоплено домислами, навіщо, крім оголошення "останнього китайського попередження" кредиторам і часткового перекладання відповідальності на коаліційний парламентський "колектив", уряду могло знадобитися ухвалення цього документа? Відповідь очевидна: насправді такі ініціативи супроводжують такими діями, лише сподіваючись на голосні заголовки в ЗМІ. І саме тому нинішній український прем'єр, представляючи законопроект у парламенті, погрожував з його трибуни зовнішнім кредиторам, говорив так пафосно про захист інтересів українського народу, про можливі атаки несумлінних кредиторів і особисту відповідальність Віктора Януковича за те, що відбувається.

Загроза дефолту, що вже який місяць витає над Києвом, наблизилася до матеріалізації як ніколи раніше. І тільки до кінця тижня переживання трохи остудила заява міністра фінансів Наталії Яресько про "подолання нами бар'єру", і що тепер "переговори можуть початися належним чином".

Поки інтрига "дефолт чи реструктуризація" хвилює уми, за інформаційним галасом, що супроводжує процес переговорів, проглядається низка принципових обставин, на які варто окремо звернути увагу читачів DT.UA. Головна з них - нинішня українська влада збанкрутувала вже давно і практично безнадійно. Причому передусім не перед зовнішніми кредиторами, які страждають доволі умовно, а всередині країни - перед власними громадянами, котрі розплачуються за це банкрутство вже не один місяць.

Блеф чи козир?

Для тієї частини читачів, які ще не розібралися, що ж саме відбувалося на боргових фронтах на тижні, що минає, спочатку спробуємо пояснити логіку останніх подій. Отже, ініційовані за умовами чинного Меморандуму про співробітництво між Україною і МВФ переговори про реструктуризацію державного боргу з самого початку мали закінчитися в травні, потім їх подовжили до кінця червня й далі. І тому що до самого останнього моменту жодної інформації про прогрес не надходило, очевидно, що вони перебували в глухому куті. Група з п'яти кредиторів на чолі з Franklin Templeton, що об'єднує власників 50% зовнішньої заборгованості українського суверена перед приватними кредиторами, без натяків заявила, що списувати боргові зобов'язання України не збирається.

Позиції України в переговорному процесі про реструктуризацію зовнішніх боргів і слабкі, і сильні водночас. На щастя або на нещастя, але стан нашої економіки можна (якщо дуже захотіти) розглядати і як не зовсім уже катастрофічний. От і міністр фінансів Наталія Яресько заявила недавно, що в країні, виявляється, вже досягнуто якоїсь там макроекономічної стабілізації. Хоча нечисленні приводи так стверджувати - це хіба що нинішнє сезонне затишшя, що спостерігається на валютному ринку, та зростання бюджетних надходжень, які намітилися (на жаль, завдяки лише девальвації, яка вже відбулась і мчить зі швидкістю 60% інфляції на рік).

Та падати нібито ще є куди, і лиха нашої багатостраждальної економіки ще точно не закінчилися. Однак ці лиха за межами України насправді мало кого хвилюють (ну хіба що суто людське співчуття) через мізерний вплив на інші держави того, що відбувається на українських ринках. Та й украй рідко країнам вдається домогтися списання суми боргу, не оголошуючи дефолт.

Так, це вдалося Греції, але вона - частина єврозони й у її випадку негативні наслідки і для кредиторів, і для економіки ЄС, пов'язані з можливим дефолтом, перевершували втрати самої держави. Україна такого козиря не має, навпаки, наша залежність від співробітництва з МВФ, яке у разі дефолту має припинитися, грає на руку кредиторам.

Слід зауважити, що в доларовому еквіваленті державний і гарантований борг знизився торік на 3,4 млрд доларів - до 69,8 мільярдів. Однак у гривневому еквіваленті через майже триразову девальвацію національної валюти цей показник за минулий рік збільшився на 88,2% (див. табл. 1), досягши 1,1 трлн грн і переваливши за 70% вітчизняного ВВП. А, за підсумками курсових перерахувань першого кварталу, вже нинішнього року його номінальна сума досягла 1,5243 трлн грн, зрівнявшись із торішнім номінальним ВВП країни (1,567 трлн грн).

Цифри сумні, і лише пролонгація зі зниженням ставок запозичень (без їх часткового списання) хоч у якомусь сенсі поліпшать ситуацію, але тільки на найближчі п'ять років, а державний і гарантований державою борг однаково перевищуватиме 70% від ВВП ("маяк" чинної МВФської програми). Нинішній рівень боргового навантаження на країну непідйомний навіть з урахуванням допомоги від МВФ та інших нечисленних донорів. Згідно з урядовими викладками, офіційний Київ отримав торік 9 млрд доларів, а виплатив - 14 млрд. Цього року поки що очікується від сили 8 мільярдів, а виплатити за позиками треба 16 млрд. Ну а за найближчі 4 роки з української держави належить за внутрішніми і зовнішніми позиками понад 47 млрд доларів, тоді як потенційна донорська підтримка поки що не перевищує 15 млрд.

Те, що для України списання частини боргових зобов'язань критично важливе, розуміє й МВФ, наш основний і мало не єдиний союзник, який поки що переважно мовчазно, але все-таки, очевидно, підтримує рухи українського уряду в переговорному процесі.

Варто нагадати, що, відповідно до чинної чотирирічної програми розширеного фінансування EFF із МВФ, реструктуризація має забезпечити досягнення Україною трьох цілей:

- економії на зовнішніх платежах за боргами держави, гарантованих державою, і суб'єктів держсектора на суму приблизно 15,3 млрд доларів за період реалізації програми МВФ;

- забезпечення до 2020 р. співвідношення державний борг/ВВП на рівні не вище за 71% ВВП;

- підтримки загальних потреб у фінансуванні бюджету за борговими операціями у середньому на рівні 10% ВВП (максимум 12% ВВП на рік) в 2019-2025 рр.

Тобто фактично від успіху переговорів із кредиторами залежить і успіх співробітництва з МВФ. Відомо, що місія фонду нині працює в Україні, і вже точно уряд не ризикнув би ухвалювати закон про мораторій, не погодивши це з його представниками і не отримавши від них гарантій того, що це рішення не вплине на перспективи одержання наступного траншу.

З іншого боку, саме по собі оголошення мораторію точно не розв'яже боргових проблем держави загалом, лише відтермінувавши виконання зобов'язань. Так що дієвість цього аргументу і його вплив на перебіг переговорів напевно не варто переоцінювати. Але через брак інших аргументів, використовують ті, що є.

Мораторний "шантаж" підкріплюється й усвідомленням кредиторами того, що реального ресурсу для виконання зобов'язань в офіційного Києва просто немає. У принципі, вкупі це може подіяти, адже для Franklin Templeton дефолт України буде справді відчутною втратою (зокрема й репутаційною), а стягнення через судові розгляди може затягтися на роки. А от на хедж-фонди тиснути таким чином складніше, бо ці кредитори не так залежать від втрат ліквідності.

Знижує шанси України на успіх і демонстративно відсторонена позиція російського Фонду національного добробуту, який володіє ОВДП 2013 року, що також потрапляють під реструктуризацію. А точніше - фактична (що підтверджує Мінфін) відмова російської сторони не тільки від реструктуризації, а й від діалогу як такого.

З іншого боку, попри зростаюче розчарування в Україні та її нинішніх лідерах по обидва боки Атлантики, ми поки що нібито можемо розраховувати на підтримку міжнародного співтовариства. Через випадковий чи ні збіг прийняттю закону про мораторій передували стаття екс-міністра фінансів США Лоуренса Саммерса для Financial Times, яка закликає МВФ і міжнародне співтовариство натиснути на незговірливих кредиторів, а також заява чинного голови Мінфіну США на підтримку реструктуризації нашої позики. Однак, чи буде щось більш відчутне, ніж вербальна підтримка, - неочевидно.

МВФ же не раз давав зрозуміти, що Україні не досягти фінансової рівноваги без скорочення боргових зобов'язань, а його функціонери (як уже вище згадувалося) спеціально прописали таку умову в Меморандумі з Києвом. Є і більш делікатна обставина, - уклавши останню угоду, він перевищив припустимий ризик на такого, як Україна, позичальника, про що свідчить власний висновок його експертів (Assessment of the Risks to the Fund and the Fund's Liquidity Position, March 6, 2015). Отже, у забезпеченні платоспроможності України зацікавлений більш, ніж звичайно.

На рішення уряду цікавим чином відреагував ринок цінних паперів, українські єврооблігації справді розпродавалися дешевше (зниження котирувань уздовж суверенної кривої в максимумі досягала 1,5 п.п.), але квазісуверенні цінні папери, які під дію мораторію не потрапляють, продовжували мати попит. Тобто ринок все-таки вірить у те, що конструктивні переговори та реструктуризація таки відбудуться без доведення до мораторію на виплати або повноцінного дефолту.

Зважитися на мораторій Києву буде непросто, це може загрожувати так званими перехресними дефолтами за іншими, які не потрапляють під мораторій, але підлягають погашенню, кредитами, судовими розглядами, падінням інвестиційних рейтингів. І останнє, на жаль, для нас найменше із зол.

Чим уряд ризикує насамперед - розривом програми співробітництва з МВФ, що означатиме втрату інших джерел зовнішніх надходжень. У ті самі 40 мільярдів, про які казала Крістін Лагард, анонсуючи підписання програми, входять 15,3 млрд, отриманих внаслідок реструктуризації. Вийти на таку цифру без списання 50% номінальної суми боргу неможливо. Як, утім, і отримати 50% знижки. Вочевидь, це тот самий, позначений МВФ, максимум, з якого мають розпочинатися торги, ясно, що якщо закінчаться торги відстрочкою виплат і зниженими купонами, то вимоги МВФ можна вважати проваленими. Більш того, це не вирішить принципово проблем з виплатами за держборгом та розтягне розв'язання цієї проблеми на десятиліття. Як у такому разі збалансувати бюджет наступного, та й не тільки наступного, року не зрозуміло, де взяти ресурси для виплат - теж.

Хто винний

Один із безсумнівних мотивів "мораторної" урядової ініціативи - спроба перекласти бодай частину відповідальності за те, що відбувається, на коаліційний "колектив однодумців". А от перекладання провини на "стару злочинну владу" - улюблений прийом, проте через рік і більше перебування при владі він точно перестає працювати. І в цьому контексті сто разів праві експерти, які стверджують, що нинішня конфліктна ситуація на Сході владі з Києва по-своєму вигідна не менше, ніж Кремлю, аби списувати на неї всі біди та виправдовувати власну політичну неспроможність. І культивувати образ ворога, на якого можна нескінченно перекладати провину за те, що відбувається.

Об'єктивно, після зміни влади в Києві економічна ситуація справді виявилася безпрецедентно складною: масова зупинка найбільших виробництв, втрата територій та одного з ключових ринків збуту - російського. А ще - повальне неповернення валютної виручки, відхід бізнесу в тінь (а найчастіше - і перехід на нелегальне становище), відплив капіталу за кордон і депозитів з банків (який, нагадаємо, ніхто так і не зважився зупинити, обмежуючись лише півзаходами та залишивши численні лазівки). А що стосується всіх останніх пунктів, то головна причина таких явищ - тотальна недовіра до державної економічної політики через її фактичне банкрутство.

Адже прописавши в Меморандумі з МВФ загалом правильні зобов'язання та реформи, нинішня українська влада пустилася на їх повсюдну профанацію на етапах прийняття та імплементації, отримуючи найчастіше зворотний щодо задекларованого ефект. Інвестори та підприємці як поза, так і всередині країни, так і не побачили перетворень, які заслуговують на довіру, а головне - не відчули реальних і відчутних поліпшень бізнес-середовища. Отже, передумови для припливу ресурсів і підвищення підприємницької активності так і не з'явилися, а країна залишилася в критичній залежності від зовнішніх запозичень.

Негативну динаміку демонструють практично всі сектори економіки. Безперечно, воєнні дії вплинули на ці процеси, але грамотні контрзаходи могли б за минулі багато місяців принаймні частково компенсувати скорочення виробничих потужностей, обрив економічних зв'язків регіонів і підприємств, руйнування інфраструктури і, як наслідок, перебої з поставками сировини. Запобігаючи в такий спосіб 16% зниженню обсягів промислового виробництва та падінню ВВП на 17,6% у першому кварталі поточного року. Споживчий та інвестиційний попит (по всій країні, а не тільки на її Сході) знижувалися насамперед не через воєнні дії. В умовах фактичної недоступності кредитів і повсюдного урізання держфінансування капітальні витрати впали на 24%, а промислові підприємства закінчили рік зі збитками в 150 млрд грн.

Через стрімке падіння реального рівня заробітних плат (-13% у річному обчисленні), високу інфляцію, девальвацію та зростаюче безробіття обвалився внутрішній споживчий попит - обороти роздрібної торгівлі знизилися на 17%. Це фактично зупинило й до цього мляві інвестиції. Найбільше постраждали будівельна та транспортна галузі (30% і 29% падіння капітальних інвестицій відповідно), а також торгівля (-28%). Жорстка фіскальна політика держави призвела до дефіциту оборотних коштів на підприємствах усіх без винятку галузей.

Майже триразове курсове знецінення гривні відкривало можливість активізації експорту, не використати яку в поточній ситуації - схоже на злочин. Але уряд не спромігся зробити нічого значимого на цьому поприщі, отже, експорт, який за минулий рік скоротився на 14%, за перший квартал ц.р. провалився ще на 19%. Не відстав й імпорт, який впав за 1-й квартал 2015-го на 36% (дякувати не тільки девальвації, а й уведеному урядом додатковому імпортному збору). При цьому нічого не видно та не чути про значимі зусилля влади, спрямовані на розвиток імпортозаміщення.

Звичайно, підвищення тарифів та інфляція були неминучі. Але чи летіли б ціни так, як зараз, якби свого часу Яценюк не змусив ручний для нього за Кубіва Нацбанк фінансувати бюджетні потреби на багато десятків мільярдів непокритої емісії? Покривати які насправді треба було за рахунок перекриття безлічі чорних корупційних дір у держфінансах, які продовжують благополучно жити в "Нафтогазі" та інших держмонополіях, на митниці і в податковій, у ментів, даїшників, у судах та інших загребущих держвідомствах. Причому не просто жити, але й розвиватися завдяки мімікруючим, та незмінним за суттю, схемам часів Януковича й Азарова, Ющенко й Тимошенко та інших їхніх попередників, від яких не змогли змусити себе відмовитися їхні нинішні змінники у владі?

Звісно, і девальвація була неминучою. Але колись економічно обґрунтованими називалися співвідношення 12,75 і, у найгіршому разі, 15-16 гривень за долар. До яких уже давно, до речі, повернувся б курс, якби в Україні все-таки реалізовувалися хоч якісь більш-менш окреслені макроекономічна, фіскальна, валютно-курсова, регуляторна та інші політики, невід'ємні для будь-якої нормально функціонуючої держави.

За їх розробку і втілення в життя несуть персональну відповідальність голови держави та виконавчої влади, які в Україні воліють підмінювати нудотне скрупульозне виконання цих функцій (або принаймні контроль за їх належним виконанням) помпезними і пафосними Pr-заходами. Ох уже ці електоральні рейтинги! Усі тілорухи в спробі їх підтримати - ситуативна метушня, якою точно не підміниш стратегічного бачення розвитку держави. І головне - системних зусиль з її реалізації.

І хоч скільки нарікай на попередників, нинішній владі не заперечити той факт, що кардинальне і стрімке погіршення боргової ситуації до її нинішнього критичного стану відбулося саме за останні рік-півтора. Тобто вже за діючих прем'єра і президента (інакше, чому питання про реструктуризацію боргів не порушувалося ще навесні-на початку літа минулого року - після Майдану, втрати Криму і початку воєнних дій на Сході країни?).

Понадіялися на традиційне "якось пропетляємо"? Але ж уже й тоді навіть середніх математичних здібностей цілком вистачило б, щоб підрахувати - за цілком очікуваної ескалації напруженості на сході і півдні країни - ніяких внутрішніх ресурсів на покриття майбутніх витрат точно не вистачить.

У Яценюка відразу після приходу на Грушевського, як головного на той момент переговорника, була чудова можливість домовитися із західними кредиторами зовсім на інших умовах. Після очевидної для всіх воєнної агресії Кремля і втрати частини територій, яка відбулася за очевидного потурання і з подачі Вашингтона, який не виконав свої зобов'язання з гарантування безпеки і територіальної цілісності України в рамках Будапештського меморандуму, принаймні про фінансування у зв'язку з втратами, що відбулися, точно можна було домовлятися на зовсім інших умовах. І вже тоді порушувати питання про реструктуризацію і списання як мінімум частини зовнішніх боргових зобов'язань. Не кажучи вже про реалізацію повномасштабного "плану Маршалла" для України, про можливість реалізації якого звучало стільки натяків по обидва боки Атлантичного океану після обрання на президентську посаду Петра Порошенка. Але для цього саме Києву треба було мати не тільки вищезгадане стратегічне бачення, але й сам чіткий план - під що конкретно давати гроші. І хоч на Заході і поставили на тандем Порошенко-Яценюк, відкривши для них певний ліміт кредиту довіри, там уже давно не сумніваються, що українська корупційна машина з її гігантськими чорними дірами (одні газові "витоки" чого варті), здатна швидко "освоїти", проїсти, "розпиляти" й анігілювати будь-які, навіть величезні гроші.

Реалізація плану Маршалла для України, можливо, і була цілком реальною, але для цього треба було процеси управління держфінансами й економікою (як і пріоритети її розвитку) зробити чіткими, прозорими і зрозумілими для потенційних партнерів. А для цього - позбутися нездоланної тяги до "схематозу" у власних жилах. Однак відмовитися від цієї (те саме що наркотичної) залежності нинішнім "топ-Липко-жителям" не до снаги навіть під вагою ще свіжого досвіду Януковича і його сімейного оточення.

Тож розплачуватися за катастрофічну бездумність, патологічну жадібність, комплекси "меншовартості" і банальну профнепридатність чергової хвилі тимчасовий правителів у владі вкотре прирекли простих українських громадян…

Не варто помилятися -- навіть якщо у пані Яресько вийде своїми тендітними плечима продавити таку всіма очікувану реструктуризацію, - це теж означатиме фактичний дефолт, у якому, насмілимося стверджувати, уже давно перебуває українська держава. Адже як інакше кваліфікувати вже наявну втрату мінімум в 2-3 рази купівельної спроможності пенсій і соціальних допомог, які й так перебували на межі бідності (особливо з урахуванням зростання витрат на ліки і комуналку)? А також - зарплат учителів, медичних і безлічі інших працівників, оплата праці яких здійснюється з державного та місцевих бюджетів. Проте навряд чи буде великим одкровенням, що те саме стосується й більш як 90% усіх українських громадян, не спроможних захистити свої доходи і заощадження від девальваційного й інфляційного податків. Які платить уся країна, за винятком групки мародерів, які прорвалися у владу і продовжують її грабувати.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК