Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо

Ще в січні заступник голови офісу президента Ростислав Шурма зауважив, що Україна домовлятиметься із західними партнерами про формування пакета фінансової допомоги, яка мала б гарантувати стабільність української фінансової системи незалежно від того, як розвиватиметься ситуація. І навіть конкретизував бажане, припустивши, що 3–5 млрд дол. — достатній обсяг для подушки безпеки, яка нам може знадобитися.

На біду, ситуація розвивається за найгіршим для нас сценарієм. На щастя, що гучніше Росія грюкає зброєю на нашому кордоні, то швидше партнери погоджуються нам допомагати, вочевидь, компенсуючи почуття провини за спровоковану надмірно тривожними заявами паніку.

Наразі охочих нам допомогти чимало.

Євросоюз виділить Україні 31 млн євро від Європейського фонду забезпечення миру та 1,2 млрд євро макрофінансової допомоги, перший транш якої у 600 млн є безумовним, другий залежить від прогресу у реформах і співпраці з МВФ. Ще 120 млн євро від ЄС ми отримаємо у формі грантів.

США надали 300 млн дол. безпекової допомоги, в тому числі 75 млн на придбання летального озброєння, і 1 млрд дол. кредитних гарантій, можливість використання яких також прив’язана до успіхів економічних реформ і співпраці з МВФ.

Данія виділила Україні 73 млн євро в рамках програми європейського сусідства DANEP 2022–2026 і ще 22 млн євро за програмою миру і стабілізації, спрямованою на посилення сектору оборони України.

Канада надала Україні 50 млн канадських доларів технічної та гуманітарної допомоги і дві позики у 95,5 млн і 400 млн дол. на забезпечення економічної стійкості.

Франція озвучила виділення 1,2 млрд євро програмного фінансування, яке може бути використане на конкретні проєкти розвитку, з них у кредит видадуть до 200 млн, решта — кредитні гарантії.

Німеччина погодилася на надання кредиту у 150 млн євро.

Загалом близько 4,5 млрд дол. допомоги. Якщо до всього переліченого додати ще 2 млрд дол., які ми можемо отримати в першому півріччі цього року за діючою програмою з МВФ, то сума перевищить навіть сміливі очікування офісу президента.

Не погано, якщо покластися на слова президента, який оцінив втрати української економіки від поточної кризи у 12,5 мільярдів гривень. Насправді ж втрати більші, загалом з кінця жовтня минулого року через наростаючі панічні настрої Україна відток приватного капіталу склав більше мільярда доларів, дивідендів вивели з країни на понад 3,5 мільярди доларів (обсяги зросли майже втричі). Тільки за цими двома позиціями наші втрати вже зрівнялися з обіцяною нам допомогою. А у нас ще й портфельні інвестиції в «мінусах», ы торгові кредити там же, і втрати за ОВДП. У 2020 наш платіжний баланс був профіцитним і ми отримали з-за кордону на 5,3 млрд дол. більше, ніж здійснили зовнішніх платежів. Зараз наш платіжний баланс, за попередніми даними НБУ, в «мінусі» на 2,5 млрд дол., а рік і паніка лише почалися.

Зеленський має рацію, коли говорить про те, що наші партнери повинні нас підтримати не лише морально, а й фінансово. Ні, не тому що в іншому випадку не вистачить грошей на дороги, це він жадібно ляпнув. Тому що ми справді дуже дорого платимо лише за те, що перебуваємо в авангарді протистояння з Росією, і якщо масштабна війна все-таки буде – заплатимо ще більше, але вже не ми самі, а й усі наші союзники. Ризиків море: безпека в цілому регіоні, гуманітарна катастрофа, міграційна криза, руйнування торгових зв'язків, ланцюжків постачання, фінансові проблеми. Чимало приводів підтримати Україну, погодьтеся.

Особливо враховуючи як наші проблеми із залученням коштів на внутрішньому ринку, так і неможливість щось позичити на зовнішніх ринках.

Цьогоріч Міністерству фінансів потрібно лише на внутрішньому ринку залучити 430 млрд грн для фінансування бюджетного дефіциту, а попит на урядові цінні папери практично зник. 15 лютого Мінфін зміг позичити на внутрішньому ринку лише 66 млн грн — це дуже мало, для порівняння, рік тому на одному аукціоні ми могли залучити близько 10–13 млрд. І це Мінфін уже підвищив ставки за ОВДП, аби хоч якось зацікавити інвесторів. Як бачимо, не спрацювало, — цікавими вкладення у державу, яка на порозі масштабної війни, точно не назвеш.

І проблема не лише у відсутності попиту, а ще й у кількості тих позичальників, які хочуть продати наші цінні папери. На початку 2022-го у нерезидентів було ОВДП на 93 млрд грн, на середину лютого — вже на 78 млрд грн. Причому продають вони ці ОВДП переважно українським банкам, створюючи конкуренцію тому ж таки Мінфіну і ще більше скорочуючи обсяги продажу ОВДП на мінфінівських аукціонах. І що більше нерезиденти продають, то вищим є тиск на наш валютний ринок, згладжувати коливання на якому можна, лише продаючи долар із резервів Нацбанку, щоб задовольнити надмірний попит на нього. Резервів у нас наче й достатньо, але ощадливість на сьогодні точно не буде зайвою.

Рік лише почався, хоч і непогано, держбюджет за доходами навіть перевиконано на 10,5 млрд грн за підсумками січня, але влада не чутлива до майбутніх загроз і економити, здається, взагалі не збирається. 3 мільярди із цих надлишкових десяти підуть на виплати по 500 грн усім вакцинованим бустерною дозою. І це не кінець атракціонів небаченої щедрості, нам ще закупати смартфони для людей старше 60 років, яких в Україні близько 8,5 мільйона, причому видавати смартфони планують уже з квітня, тобто витрати будуть нагальними. Не зупиняються ані програми пільгового кредитування, які мають сумнівний економічний ефект, ані пільгові іпотеки, ані жодні інфраструктурні видатки, включно із абсурдним будівництвом Президентського університету.

Якщо 430 млрд грн Мінфін не позичить, це життя на широку ногу завершиться доволі швидко, — у бюджеті не вистачатиме коштів для покриття всіх видатків, а при затвердженому дефіциті у 189 млрд країна просто змушена буде зупинити фінансування всіх статей, окрім «захищених», тобто зарплат, пенсій і соцвиплат.

Із позиками на зовнішніх ринках усе ще складніше, ризик широкомасштабної війни фактично унеможливлює будь-які спроби України знайти там покупців на наші цінні папери навіть при тому, що планували ми там позичити лише 150 млрд грн.

Тож будь-яка фінансова підтримка зараз дуже цінна для України. Але скористатися наданими можливостями теж треба вміти.

Насамперед зауважимо, що здебільшого йдеться про кредитні кошти, хоча й на дуже вигідних умовах під 2-3% відсотки, яких за поточної ситуації Україні інакше ніяк не отримати. Але повертати їх усе одно доведеться.

Макрофінансову допомогу ЄС буде використано для підтримки нашого платіжного балансу, тобто якраз на покриття того бюджетного дефіциту, який, швидше за все, надалі лише зростатиме. Інші кредити підв’язані або під проєкти розвитку, які ще треба вміти реалізувати, або під реформи, з якими у нас теж зазвичай складно.

Надані нам кредитні гарантії — це взагалі не гроші як такі. Це гарантії покриття ризиків із боку їхніх надавачів у разі неповернення взятої Україною позики. Так, за наявності таких гарантій шанси нашої країни повернутися на ринки зовнішніх запозичень ще цього року суттєво зростають. І Україна вже неодноразово з 2014 року використовувала фінгарантії Сполучених Штатів. Але надання цьогоріч обіцяних держгарантій ще має підтримати Конгрес США. До того ж і другий транш «макрофіну» від ЄС, і гарантії Штатів напряму залежатимуть від успіхів у співпраці України з МВФ. Звісно, влада розраховує, що перегляд поточної програми відбудеться за планом — у березні цього року, і, зважаючи на обставини, проситиме МВФ про об’єднання траншів, що залишилися, аби отримати згадані 2 млрд дол. одразу.

Та чи виконаємо ми усе обіцяне фонду, якщо серед обіцянок є такі болючі для діючої влади питання, як незалежна антикорупційна прокуратура та чесний конкурс на незалежного голову НАБУ. Не так уже це й просто, якщо український уряд упродовж двох днів приймає два рішення, які знецінюють конкурси і на голову НАБУ, і на керівника САП, і обидва ці рішення — незаконні. При цьому робить це уряд таємно від нас, без жодних анонсів і трансляцій, але точно не від Банкової. Додамо до цього заяви МВФ-скептиків, які так бояться зовнішнього управління, що втрачають будь-який здоровий глузд і на що завгодно готові, аби тільки зіпсувати відносини із фондом. Ні, вони не фанатики-емвеефофоби, вони відпрацьовують політичний порядок денний тих, кому не до вподоби усі ці прозорі конкурси, незалежні кандидати, та й будь-які реформи і зміни, що загрожують втратою впливу та ручного керування в країні.

Свого часу ми вже згадували голову парламентського податкового комітету пана Данила Гетманцева, який не бачить підстав для продовження співпраці з МВФ, попри очевидні для всіх ризики для держфінансів. Доєднався до нього і голова правління НАК «Нафтогаз України» Юрій Вітренко, який, за даними джерела ZN.UA, буквально зриває попередні домовленості України та США про надання фінансування у 5 млрд дол. на закупівлю 8–10 млрд кубометрів скрапленого газу в Катарі, втім, звісно, за умови продовження реформ і співпраці із МВФ. Вітренко добре знає, що цей опалювальний сезон Україна завершить із мінімальним газовим запасом, як і те, що зайвих грошей для його поповнення ми не маємо. Але він переконаний, що краще підвищити ренту для місцевих газодобувачів, убити власний і без того мізерний видобуток і з рентних грошей купувати газ, ніж продовжувати співпрацю із МВФ, Світовим банком і рештою партнерів.

Насправді зараз ми мусимо продовжувати співпрацю із нашими західними партнерами, навіть якщо будемо купатися в грошах, бо навіть за умов деескалації загроза майбутніх криз нікуди не зникне, як і наша вразливість. Агресивний і непередбачуваний сусід — от наша загроза, він у будь-який момент може спровокувати чергову кризу та ускладнити нам життя. Останні місяці показали, наскільки ми досі вразливі та як швидко може змінитися ситуація у держфінансах навіть за непоганого бюджетного планування та макрофінансової стабільності в державі. Потрібно докласти максимум зусиль, аби не лише порадіти, а й скористатися в повному обсязі наданою нам подушкою безпеки.

Усі статті Юлії Самаєвої читайте за посиланням