Міграноміка ХХІ століття

Відплив людського капіталу з нашої країни набуває дедалі загрозливіших масштабів: у пошуках кращого життя за кордон виїхали мільйони розумних або просто працьовитих українців зі світлими головами, заповзятливими мізками.

Для економіки країни їх втрату не компенсують жодні грошові перекази в Україну. За успішного досвіду працевлаштування і через відсутність виразних альтернатив на Батьківщині вони вирішують осісти в приймаючій країні, отримуючи спочатку тимчасову, а потім і постійну посвідку на проживання.

Найближчими роками виїзд українців за кордон може прискоритися. Згідно з опублікованими минулого тижня даними соцдосліджень (групи "Рейтинг"), понад третина українців (35%) хотіли б назавжди залишити Батьківщину.

Тому є ризики, що Україна постане перед надсерйознішою загрозою для майбутнього розвитку своєї економіки, оскільки кількість працездатного населення скорочуватиметься. Що робити Україні в епоху масштабного попиту на українців у світі? Яка політика має стати ключовою для відновлення зростання людського капіталу в Україні? Влада може у досить короткі терміни запустити системні і непрості, але цілком посильні для держави контрзаходи, що не потребують значних фінансових витрат.

Розвиток світової економіки завжди супроводжувався міграційними процесами. Приблизно до 1990 р. мігранти рівномірно розподілялися між розвиненими країнами та тими, що розвиваються. Однак із лібералізацією економічних режимів, скороченням рівня народжуваності, старінням населення, посиленням глобалізації міграція прискорилася й спрямувалася в основному в розвинені країни. За даними Світового банку, у 2016 р. у 57 країнах із високим доходом іммігранти в середньому становили 26% населення, а в топ-10 країн світу - 36%. В інших групах країн частка іммігрантів до населення істотно нижча (див. рис. 1 на 6-й стор.).

Читач може подумати: ну звичайно ж, мігранти з бідних країн їдуть у багаті, щоб одержувати матеріальну допомогу, житло, зарплати тощо. Але це не так. Більшість розвинених країн самі створили потужну систему залучення, відбору та утримання іноземних мігрантів. У цих країнах щороку готують плани із залучення мільйонів нових іммігрантів (див. рис. 2 на 6-й стор.).

Понад те, країни розробили десятки програм із метою залучення іммігрантів за рівнями кваліфікації, видами зайнятості, секторами економіки та рівнем їхнього соціального статусу. Щоб щорічно виконувати ці плани й програми, створено спеціальні міністерства, рекрутингові та юридичні компанії, благодійні й консалтингові організації, розроблено спеціальні банківські послуги. Усе для того, аби у цих країнах щороку зростав приплив перш за все іноземної робочої сили. Для того, щоб зрозуміти, навіщо країнам іммігранти, коротко проаналізуємо досвід США.

Мисливці за головами

США - найбільший "мисливець" за мігрантами. Маючи лише 4% населення та 6% площі планети, країна залучила майже 20% усіх мігрантів у світі (близько 50 млн чол.). Щороку до США приїжджають до мільйона нових іммігрантів за різними програмами довгострокового перебування. У ХХ ст. іммігранти для США - це не просто робоча сила, це ключовий драйвер розвитку її економіки. Хоча іммігранти становлять тільки 14% населення США, вони створюють уже майже 30% усіх нових підприємств у країні. Шанси, що іммігрант відкриє свій бізнес, удвічі вищі, ніж це зробить корінний житель. За даними Inc. Magazine, уже близько 20% усіх роздрібних продажів у США (а це понад 1 трлн дол. на рік) здійснюються компаніями, створеними іммігрантами. Дослідження довели, що іммігранти не забирають робочих місць, а навпаки, створюють їх - у США кожний десятий робітник трудиться в підприємця-іммігранта.

Іммігранти допомогли США стати лідером у цифровій економіці. Так, за даними Inc. Magazine, у Кремнієвій долині 52% усіх компаній у 1995–2005 рр. були створені іммігрантами, 53% усіх наукових співробітників та інженерів у регіоні - також іммігранти. За цей період частка стартапів, створених іммігрантами, зросла на 50%, тоді як народженими в США - знизилася на 10%. У цілому, за даними журналу Fortune, 41% із 500 найбільших компаній США створені іммігрантами або їхніми дітьми, у тому числі 45% у сфері IТ-технологій і 50% у сфері медицини. Без участі іммігрантів у США не з'явилися б такі компанії, як Apple, Google, GE, IBM, McDonald's, Tesla, Boeing, Disney, а свою роль у появі PayPal й What's Up відіграли українці в США. Опитування в технологічних компаніях показують, що не менш як 10% усього персоналу це іноземці, ще 40–50% - представники різних діаспор (тобто діти або онуки іммігрантів). Фактично завдяки іммігрантам США змогли обігнати Японію, технологічного лідера ХХ ст., яка через політику протекціонізму дотепер має менш як 2% іммігрантів у структурі населення.

З обранням президентом США Д.Трампа (у т.ч. завдяки антиміграційним гаслам) американський бізнес і вчені сильно стурбовані можливістю зниження планів із припливу мігрантів. Адже це сильно вдарить по бізнесу та економіці країни загалом. Бізнес-школа The Wharton School навіть підрахувала, що якщо Трамп усе-таки зможе скоротити річні плани з припливу іммігрантів удвічі, то вже через десять років темпи зростання ВВП США зменшаться на 0,7%, тобто майже вдвічі (у 2016 р. ВВП зріс на 2,6%).

Канада - другий найбільший "вербувальник" мігрантів. Причому їй доводиться боротися ще й зі США за їхнє залучення. Наприкінці 2016-го, усвідомивши погіршення ставлення адміністрації Трампа до іммігрантів, Канада істотно (на 15%) збільшила на 2017 р. план з їхнього припливу - до 300 тис. Вона готова їх переманювати навіть зі США. У Каліфорнії, де працює найбільше іммігрантів, уздовж автобанів висять плакати "H-1B Problems? Pivot to Canada" ("Проблеми з візою H-1B? Перебирайтеся в Канаду"). У Канаді, можливо, найбільш налагоджена систем формування щорічних планів із припливу іммігрантів. Усі зацікавлені в іноземцях (бізнес, соцслужби, муніципалітети тощо) подають свої заявки в державні територіальні округи, ті - провінціям, а провінції - Міністерству з питань справ іммігрантів, біженців і громадянства, яке формує трирічний Vision Action Plan. У 2017 р., крім 300 тис. довгострокових іммігрантів, міністерством також заплановано залучити понад 120 тис. студентів-іноземців (щороку вони вливають у країну більш як 11 млрд дол.) і близько 250 тис. тимчасових трудових мігрантів.

Європа. На відміну від Америки, питанням міграції в Європі не приділялося великої уваги аж до розширення ЄС у 2004 р. Лише тоді перші "притягальні" програми запустили країни Північної Європи для вихідців із ЄС-10. Як результат, у ЄС виникла складна ситуація: у половині країн чисельність населення вже знижується, у більшості інших це відбудеться після 2030 р. Рівень народжуваності дуже низький: у середньому по ЄС - 1,58 дитини на одну жінку (при нормі природного відтворення населення у 2,1–2,2 дитини). Але в багатьох країнах ситуація ще гірша: у Португалії - 1,23; Греції - 1,30; Польщі - 1,32, Німеччині - 1,50. Але, крім низької народжуваності, більшість країн ЄС страждають ще від двох проблем - відпливу трудових ресурсів і старіння населення. Як результат, у багатьох секторах економіки відчувається дефіцит робочої сили.

Країнам ЄС щорічно потрібні мільйони нових іммігрантів для підтримки розвитку своїх економік. Тільки Німеччині необхідно понад 500 тис. нових іммігрантів на рік. Тому з метою залучення та, головне, утримання іммігрантів країни ЄС активізували відносно тимчасових мігрантів такі механізми, як видача посвідки на проживання (ПНП) і видача громадянства. Для того, щоб зрозуміти, наскільки країни активні (порівняно з Україною) у залученні іммігрантів, подивимося на рис. 3. У середньому по ЄС на 1000 жителів було видано 5 ПНП (усього понад 2,6 млн шт.) і 1,7 громадянства (841 тис. шт.). А якщо країни хочуть, щоб їхні економіки зростали швидше за США та Канаду (або хоча б не відставали), потрібно залучати ще більше людських ресурсів. Саме це й роблять у тому числі Швеція, Ірландія, Велика Британія. І це відбувається багато в чому за рахунок східноєвропейських країн.

У ЄС у пошуках кваліфікованих трудових ресурсів дедалі більше зростає попит саме на українців (рис. 4). Якщо всього за 2012–2015 рр. серед негромадян ЄС приріст виданих ПНП становив 20%, або на 2,6 млн шт., то серед українців - 3,2 разу, до 500 тис. Приріст виданих громадянств за цей же термін становив лише 1%, але серед українців - у 3 рази. І українці вже входять у топ-5 одержувачів ПНП або громадянств у 10 із 28 країн ЄС. За 2012–2015 рр. українці піднялися на перше місце в ЄС за виданими ПНП, а за громадянством перемістилися з 21-го на 8-ме місце.

Ключовий "попит" на українців сьогодні формує Польща. Ця країна усе ще перебуває на останньому місці в списку з 57 країн з високим доходом, маючи всього 12,3 тис. дол. ВВП на одного жителя. Поляки розуміють, що якщо вони хочуть зростати швидше й досягти хоча б рівня Словенії (35-те місце з 21,3 тис. дол. ВВП на одного жителя), та й щоб просто закріпитися в середині клубу розвинених держав, їхній країні потрібно залучати більше трудових ресурсів. Здавалося б, у 2015 р. Польща вже видала більш як 20% усіх ПНП у ЄС (понад 540 тис. шт., або 14,3 шт. на 1000 жителів). Однак для бізнесу цього мало. За даними рекрутингової компанії Work Service, і досі 25% компаній мають проблеми з набором співробітників, особливо робочих спеціальностей. Це пов'язано як зі старінням місцевого населення, так і з виїздом понад 2 млн поляків у інші країни ЄС.

Тому бізнес Польщі фактично веде монотонну лобістську кампанію зі спрощення процедури працевлаштування іноземців (читайте - українців). За 2015–2017 рр. пролобійовано ряд важливих рішень. По-перше, Польща стала єдиною країною ЄС, у яку дозволено в'їхати на роботу без робочої візи (тільки за наявності біометричного паспорта) і зайнятися оформлення документів прямо за місцем майбутнього працевлаштування. По-друге, на підставі так званого освядчення (дозволу на роботу) мігрант може залишитися на період понад 90 днів, тобто легально порушити строк безвізового перебування в країні. Головне - вчасно подати необхідні документи для подовження вищезгаданого строку. По-третє, власники "карти поляка" (а це вже понад 80 тис. українців) одержують ПНП одразу ж після переїзду в Польщу, а через рік - паспорт громадянина ЄС і грошову допомогу. По-четверте, з
1 січня 2018 р. іноземці зможуть оформити на місці новий документ "дозвіл на сезонну роботу" терміном до восьми місяців (ще одна можливість легально порушити 90-денний безвізовий строк). І цей документ видаватиметься швидше, ніж "освядчення". По-п'яте, також із 2018 р. система працевлаштування іноземців починає мати повідомний характер. Тобто роботодавцю не потрібно буде місяцями чекати, поки Держуправління справами воєводства узгодить їхнє працевлаштування, він може найняти іноземця в день подачі документів у воєводство.

Завдяки таким активним заходам, за даними Financial Times, Польщі вдалося за рахунок українців відновити зростання працездатного населення віком від 15 до 70 років. За 2009–2016 рр. воно збільшилося майже на мільйон (до 30,6 млн чол.). А в Україні за цей час, навпаки, знизилося на 6 млн, до 28,9 млн чол. (за даними Держстату).

Польща, на відміну від ЄС загалом, приділяє виняткову увагу саме припливу трудових іммігрантів. У середньому по ЄС цільова структура мігрантів у 2015 р. виглядала так: робота - 27% мігрантів, навчання - 20, возз'єднання сімей - 29, інші цілі - 24%. Тоді як до Польщі на роботу приїжджає 70% мігрантів, навчатися - 7, для возз'єднання сімей - 0,2, з іншими цілями - 24%. Тому недивно, що економіка Польщі теж зростає швидше: за 2012–2016 рр. середньорічний приріст її ВВП становив 2,56%, а в країнах ОЕСР - 1,80 та в ЄС-28 - 1,12%. У 2017 р. очікується прискорення зростання ВВП Польщі до 3,5% (в Україні - лише на 2%). Таким чином, поки що Польща домагається свого - вона залучає більше іммігрантів, ніж конкуренти, і зростає швидше за конкурентів. Хоч як дивно, але значною мірою це відбувається за рахунок України.

Люди - це капітал

Щоб залучити іммігрантів, насамперед підприємливих, з фінансовими ресурсами, країни вдаються до додаткових хитрощів. Якщо у вас підприємницький дух, є інвестиції (заощадження), готовність створювати стартапи або купити нерухомість, влада країни зробить усе, щоб з'явився привід видати вам ПНП або громадянство в найкоротший термін. Для цього було розроблено кілька програм, таких, як стартап-візи, підприємницькі або інвестиційні візи тощо. Інвестуючи в середньому від 70 тис. до
2 млн дол. (залежно від програми), іммігрант і його сім'я мають право відразу одержати ПНП строком до п'яти років. У ЄС такі програми вже працюють у Франції, Ірландії, Італії, Нідерландах, Іспанії, Великій Британії, Данії та на Кіпрі.

Кіпр, до речі, у 2016 р. за програмами, пов'язаними з одержанням ПНП і громадянства, залучив близько 4 млрд євро, а це більш як 20% ВВП країни. І за даними The Guardian, українці на Кіпрі в лідерах серед мігрантів. І не тільки там - як правило, наші співвітчизники входять у топ-5 за кількістю виданих віз саме таких типів у більшості країн ЄС.

У 2014 р. Естонія запустила одну з найбільш інноваційних програм за назвою E-residence (електронне резидентство). Вона дає можливість іноземцю одержати національну ID-карту з чипом та електронним підписом. Що дає право відкривати рахунки в естонських банках (невдовзі, без першого відвідування банку), реєструвати компанії та управляти ними. Власники E-residence платять 0% податку на прибуток. До 2025 р. влада планує залучити 10 млн (!) таких е-резидентів. І це при населенні країни в 1,3 млн чол. На сьогодні уже видано понад 10 тис. E-residence громадянам понад 130 країн. Українці вже в топ-3 (більш як 10% від усіх е-резидентів), а в цілому 57% усіх ПНП в Естонії одержали українці. Це ще один приклад масштабної програми зі стимулювання припливу трудових ресурсів та їхніх капіталів.

Україна:
переспрямувати потоки

Сьогодні багато говорять про реформи. Влада намагається провести аграрну, цифрову, енергоефективну, освітню й десятки інших реформ. Однак виникає запитання: хто це все робитиме? Хто буде споживачем цих реформ? Хто буде запускати підприємства, створені в їхньому результаті? Як може зростати кількість підприємців, якщо кількість економічно активного населення падає? На початок 2017 р., за даними Держстату, з 42,7 млн жителів України ми маємо тільки 28,9 млн віком 15–70 років. Однак із них майже 40%
(10,9 млн чол) економічно неактивні з різних причин. Тобто залишається лише 17,9 млн (та й із цієї цифри потрібно виключити кілька мільйонів українців, які працюють за кордоном). Менше людей, отже, менше підприємців, тобто менше податків і зборів до бюджетів усіх рівнів. Напевно, гіршу ситуацію важко собі уявити будь-якому міністру фінансів або керівнику податкової служби.

Важливо зрозуміти, що не підприємства створюють робочі місця, не роботи вироблять товари та послуги, за великим рахунком, не вони створюють ВВП. Людина створює підприємство, наймає персонал, купує роботів. Людина приймає рішення запустити бізнес, який буде створювати (виробляти) додану вартість, іменовану в статзвітності "ВВП". Що більше економічно активних людей, то вищі шанси на появу нових підприємств, інвестицій, зростання ВВП, надходжень платежів і зборів до бюджетів.

При цьому потрібно враховувати, що розвинений світ сьогодні дуже далеко пішов у розвитку, і щоб Україні швидко стати конкурентоспроможною, необхідно запускати та масштабувати технології найближчого майбутнього. Уявіть, Україна захотіла стати лідером в одній з тих сфер, які Всесвітній економічний форум 2016 р. визначив тими, що змінять світ: нанотехнології, Zn-акумулятори, блокчейн, графен, автономний транспорт, органічні мікрочипи, перовскіти, штучний інтелект, оптогенетика, управління метаболізмом. Найшвидше, фахівців у більшості цих сфер в Україні немає. Якщо їх не залучати з-за кордону, а зрощувати своїми силами, на це піде багато років, а це ризик ще одного десятиліття низьких темпів зростання країни.

Довгострокове прискорення розвитку України можливе тільки за рахунок швидкого зростання економічно активного населення, тобто лише за рахунок іммігрантів. Тому ключовою стратегією для стрімкого зростання економіки має стати активна імміграційна політика, спрямована на селективний приплив трудових ресурсів та їхніх капіталів. Це доведеться робити, тому що це робить ЄС-15: щоб не відставати від Америки, їм потрібно "бігти швидше" за Америку, збільшуючи імміграцію у 2–3 рази. Щоб "бігти ще швидше", як це робить Польща, збільшуючи імміграцію майже втричі порівняно з ЄС-28. Абсолютні цифри Євростату щодо залучених мігрантів у ЄС (шляхом видачі нових ПНП) у 2015 р. шокують: кожна країна з ЄС-15 залучила в середньому 126 тис. чол., а Польща - 541 тис. Україна ж 2015-го видала лише близько 20 тис. ПНП, тобто в шість разів менше, ніж ЄС-15, і майже у 30 разів менше, ніж Польща.

Україні, щоб розвивати економіку вищими темпами, потрібно залучати мінімум 15 чол. на 1000 жителів, а це близько 640 тис. чол. на рік. Залучаючи менше, ми постійно матимемо від'ємне сальдо економічно активного населення країни.

Мотивація, відбір та утримання - ключові тактики в стратегії залучення іммігрантів. Розвиненим країнам довелося розробити складну систему контролю відбору необхідних трудових ресурсів із бідніших країн, і на це знадобилися значні фінансові кошти для забезпечення національної та економічної безпеки.

Україна, на відміну від більшості країн світу, має значну кількість своїх емігрантів і діаспору. Україна входить у топ-10 країн світу за масштабами діаспори (рис. 5). Українське співтовариство проживає та працює у великій кількості розвинених країнах і щороку заробляє чималі кошти. Але за обсягами грошових переказів Україна не потрапляє навіть у топ-20 країн світу. Інші країни зі схожою кількістю діаспори одержують від неї в 3–5 разів більше грошових переказів.

Маючи колосальний трудовий і фінансовий ресурс із "українським корінням" за кордоном, Україна могла б у найкоротший строк та з невеликими фінансовими витратами запустити нову імміграційну політику, спрямовану на повернення її емігрантів та їхніх коштів (заощаджень, інвестицій). Найкращі тактики з повернення своїх мігрантів було описано на прикладі Ірландії. Завдяки мотиваційним програмам із повернення ірландської діаспори на батьківщину, Ірландії вдалося дивним чином переломити зниження кількості населення на початку 1990-х. А з їхнім поверненням у країну прийшли значні обсяги заощаджень та інвестицій, насамперед із компаній, керівниками яких були вихідці з Ірландії. У подібний спосіб Китай, Мексика, Індія одержують значні обсяги від своїх мігрантів уже не тільки у формі грошових переказів, а й у прямих інвестиціях в економіку. У самій Україні для початку важливо розпочати низку організаційних кроків, які підсилили б мотивацію та прискорили б залучення іммігрантів у країну.

По-перше, створення Міністерства у справах мігрантів і діаспори, головне завдання якого - розвиток мотиваційних програм із повернення українських мігрантів на Батьківщину, уже з новими знаннями, технологіями, зв'язками та капіталом. Такі профільні відомства працюють уже у
26 країнах світу (з пострадянських країн - у Вірменії та Грузії). У цілому в 56 країнах світу функціонують понад 400 центральних органів влади, які курирують розвиток відносин зі своїми мігрантами. І в більшості цих країн кількісно діаспори у 2–
10 разів менше, ніж українська.

По-друге, впровадження політики стимулювання грошових переказів в Україну. У більш як 30 країнах світу регулятори і банки приділяють особливу увагу мігрантам та їхнім домогосподарствам. Наприклад, в Індії всі федеральні банки мають спеціалізовані послуги для мігрантів. Результат - на 1 січня 2017 р. на рахунках індійських мігрантів в Індії накопичено більш як 70 млрд дол. США (близько 15% усіх строкових коштів). На Філіппінах усі програми для мігрантів ініціює Центробанк - ця тема в п'ятірці пріоритетних (на одному рівні з фінансовою грамотністю та боротьбою з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом). Результат - обсяги золотовалютних резервів у 2017 р. перевищують 80 млрд дол. США. Про унікальний досвід Філіппін із масштабного залучення грошових переказів на батьківщину вже було сказано вище.

По-третє, ще одним важливим кроком є розробка та реалізація серед мігрантів фінансово-банківських інструментів, кошти від продажу яких буде спрямовано на розвиток інфраструктури України. Уже понад 20 країн пропонують кілька типів інструментів (облігації для діаспори, депозитні сертифікати та ін.) для своїх мігрантів. Наприклад, Ізраїль уже 65 років щороку розміщує такі облігації серед єврейської діаспори. Результат - залучено майже 40 млрд дол. США, на які побудовано міжнародний аеропорт, кілька портів, автобанів і лікарень. Єгипет у 2014 р. залучив 8,5 млрд дол. США (в еквіваленті) на будівництво другої лінії Суецького каналу. Майже 20% цих коштів - від мігрантів та одержувачів переказів.

В України є реальна можливість, використовуючи найкращий міжнародний досвід, істотно поліпшити приплив іммігрантів насамперед за рахунок стимулювання переказів офіційними каналами. Реалізація запропонованих організаційних та економічних заходів дасть змогу у короткий термін установити контакт із українськими мігрантами, стимулювати їхнє повернення шляхом розвитку їхнього підприємництва на Батьківщині. Крім того, у результаті впровадження мотиваційних програм і проектів Україна зможе регулювати та контролювати так званий відплив мізків (brain drain), перетворювати його на циркуляцію мізків (brain circulation) і максимально використовувати знання діаспори (brain gain).