Малі нафтопереробники з великими проблемами

В Україні залишилося два нафтопереробні заводи — у Кременчуці та Шебелинці. Але мало хто знає, що разом із ними над постачанням країни нафтопродуктами з різною інтенсивністю трудяться ще з три десятки так званих міні-НПЗ. Це різного ступеня примітивності установки первинної переробки нафтової сировини, що на виході отримують прямогонні фракції бензину та дизпалива, акцизів з яких ніхто не платить. Але це не вся проблема: усі ці нафтопереробні «копанки» небезпечні для людей та екології. Обладнувати нелегальні заводи системами пожежної, промислової й екологічної безпеки ніхто не буде.

Сьогодні термін «міні-НПЗ» витає в ефірі переважно в контексті виробництва фальсифікату — низькоякісних нафтопродуктів без сплати податків. Як писали колись у темниках, «тема важлива, актуальна», оскільки б’є як по машинах, так і по держбюджету, адже в літрі легального бензину міститься до 12 грн податків. Як вони це роблять?

За документами, де вони є, ці заводи виробляють не підакцизні нафтопродукти (код 2710), а безакцизні розчинники, сольвенти, фракції та інші субпродукти (код 3814). Ця продукція надходить якимось покупцям, а «мініки» начебто ні при чому, — їм так здається. Проблема в тім, що підміна товарного коду — кримінальний злочин. Але для більш як 25 українських міні-НПЗ такий ланцюжок розкрутили лише податківці в Кропивницькому, викривши в торгівлі нафтопродуктами під виглядом розчинників «Кіровоградську нафтову компанію». Усі інші, особливо колеги з Полтавської та Харківської областей — регіонів підвищеної концентрації «мініків», немов осліпли.

Однак є одне запитання: ці заводики використовують установки під тиском, виробляють легкозаймисті речовини, зберігають і наливають їх у цистерни та бензовози, але наскільки легальна їхня робота з погляду безпеки? Спойлер — жах.

Глянеш — заплачеш (народна загадка)

Ми озброїлися дроном і вивчили відеозйомку з фахівцями діючих нафтопереробних заводів і великих нафтобаз. Першими до нашого об’єктива потрапили підприємства неформальної групи «Сан Ойл», яку на ринку пов’язують одразу з чотирма «мініками» — у Васищеві та Богодухові (Харківська область), Решетилівці та Кременчуці (Полтавська). У складі групи також функціонує одна з найбільших у країні мереж автозаправних станцій.

Філософію цього бізнесу добре демонструє завод у Васищеві. Там було виявлено практично всі порушення, які тільки можливі на нафтопереробному заводі. Але що характерно: цей завод єдиний із чотирьох, у якого є ліцензія на виробництво нафтопродуктів (видана НВП «Істок»).

Головне, що тут впадає в око, — практично повна відсутність системи пожежегасіння. А гасити є що: 30 резервуарів, піч, виробничу установку, ангари, вагони, автоцистерни…

Поблизу установки немає пожежних лафетів, хоча це те незначне, що є на більшості інших міні-НПЗ. Усе, на що можуть розраховувати пожежники, — щиток із відром, багром і люки, в яких теоретично мають бути гідранти. Щоправда, води в цих гідрантах, найшвидше, немає. А звідки їй узятися, якщо на території немає ні пожежної водойми, ні ознак резервуарів із пожежним запасом води (вони вирізняються специфічною зовнішньою обробкою зверху системи підігріву).

Небагатий пожежегасильний мінімум виявлено поблизу виробничої установки, але біля резервуарного парку не видно навіть вогнегасників.

Юніти заводу розташовані хаотично, із грубим порушенням пожежних розривів (відстаней між потенційно пожеже- і вибухонебезпечними майданчиками). Наприклад, упритул до печі та установки перегонки сировини знаходяться п’ять якихось сараїв. Через паркан — великі ангари, які за нормами мають бути не ближче за 100 м. У разі НП локалізувати пожежу вже не вдасться, кажуть фахівці.

З порушеннями розташовано майже все. Так, не більш як у 100 м (вимога відомчих будівельних норм, ВБН В.2.2-58.1-94) від виробничої установки розташований резервуарний парк із 20 ємностей. Між зливальною естакадою та будівлею, схожою на насосну, візуально менш як 20 метрів замість 100. Не витримано 75-метрового розриву між резервуарами та автостоянкою, а також 100-метрової дистанції до сусідніх залізничних колій.

Примітно, що буквально в 50 метрах, через сітчастий паркан від резервуарного парку, розташовується підприємство, що виробляє хімічні продукти. Згідно з сайтом «Маргунас-Україна», компанія пропонує селітру, карбамід, різні кислоти та розчинники. Про активну діяльність свідчать кілька хімічних залізничних контейнерів і гора пластикових кубів на території. Чи знають вони про таке сусідство?

Самі резервуари заслуговують на окрему увагу. Захистом від розливу служить дірявий бетонний паркан, блискавкозахист (примітивні громовідводи) і запобіжні клапани відсутні… Парк розташований у низині, але ознак зливової каналізації немає, тобто дощова вода, схоже, просто накопичується в «ямі».

У Васищеві відсутній важливий протипожежний елемент будь-якого нафтопереробного підприємства — смолоскипова система. Вона включає ствол, сепаратор і трубопроводи, які з’єднують спеціальні запобіжні клапани на резервуарах і технологічній установці зі спеціальною ємністю. Головне призначення смолоскипової системи — акумуляція та спалювання надлишкових парової та рідкої фаз, які можуть утворюватися в результаті різкого зростання тиску в ємностях з нафтопродуктом або на установці. Невеликий смолоскип, на якому горять побічні продукти переробки нафти або газоконденсату, можна побачити на будь-якому НПЗ.

Важку ношу поклали проєктанти Васищевського міні-НПЗ і на екологічні норми. У плані екології цей нафтопереробний завод нічим не відрізняється від продуктового магазину. Тут немає ні очисних споруд, ні шламозбірників, ні промислової каналізації.

Ми отримали доступ до онлайн-реєстру державного нагляду й не виявили, щоб НПЗ у Васищеві хтось перевіряв.

На всі заставки

А що на інших заводах? Ненабагато краще. Зокрема, є повний антиекологічний букет. Ні в Богодухові, ні в Решетилівці, ні в Кременчуці немає очисних споруд і шламозбірників. Тобто відходи виробництва та продукти очищення резервуарів (якщо їх, звичайно, чистять) скидають невідомо куди. Не виключено, що в міську каналізацію.

Усе погано і з протипожежною безпекою. Смолоскипів ви не знайдете на жодному заводі, а це, ще раз, критичне порушення. Порушення з пожежними розривами повсюдні. Це й не дивно, адже заводи стоять у місцях, явно не призначених для такої діяльності.

Резервуарні групи всіх заводів або не мають достатнього протипожежного обладнання, або не оснащені ним узагалі. Наприклад, громовідводами в Богодухові та Решетилівці обладнали лише частину резервуарів.

Робочі установки на обох заводах обходяться без нагляду пожежних лафетних стволів…

Пожежні водойми в Решетилівці та Богодухові є, однак немає ознак насосного обладнання. Чи зможе пожежна машина у разі чого взяти воду, запитання. На Васильківській нафтобазі БРСМ, що спалахнула 2015 року, водойма виявилася непридатною: спочатку до неї не могли дістатися через необладнаний під’їзд, а потім у неї почали стікати нафтопродукти з розгерметизованих резервуарів.

Фахівці зазначають, що завод у Кременчуці (він називається «Кремойл») помітно більш просунутий. Тут, наприклад, установлено пожежні лафети й навіть видно кришку резервуара, звідки може подаватися вода для пожежегасіння, кілька резервуарів обладнані піногенераторами.

Утім, вистачає «боків» і тут. Дорогих систем — смолоскипової, очисної, каналізаційної — не виявлено. Є також питання щодо розривів від установки та резервуарів до сусідніх об’єктів промзони (автодоріг, ангарів, різних будівель).

Описані об’єкти — прекрасні полігони або навчальні посібники для працівників ДСНС, Охорони праці та Держекоінспекції. Наприклад, для інспектора-еколога відсутність інженерних систем на кшталт шламозбірника та каналізації — привід закрити підприємство до їхньої появи, тобто в нашому випадку назавжди. Але обладнання тут на десятки мільйонів гривень, а недопуск інспектора Держекоінспекції на об’єкт коштує лише близько 800 грн (такий штраф).

Очевидно, у подібний спосіб на місцевому рівні вирішується питання і з іншими інспекціями, адже всі чотири розглянуті підприємства працюють не перший рік. Характерно, що той самий «Кремойл» розташований через дорогу від «Укртатнафти» — найбільшого НПЗ країни, який змушений конкурувати на ринку з такими міні-НПЗ.

* * *

Порушення на заводах «Сан Ойла», виявлені на відеоматеріалах, свідчать: люди там працюють на свій страх і ризик. Адже у разі НП хаотично розташовані будівлі виключають локалізацію пожежі, якої до того ж нічим гасити. Як показав досвід Васильківської нафтобази БРСМ, катастрофа може бути набагато ближче, ніж здається.

Закрити такі заводи можна однією службою, не кажучи вже про армію контролерів, яких утримують платники податків. Але роки минають, а «мініки» лише нарощують обсяги переробки. Цілком очевидно, що це відбувається завдяки кришуванню або навіть належності цих об’єктів місцевій владі. (У Харкові належність найбільшого міні-НПЗ у Мерефі приписують вищим чинам в облдержадміністрації та облраді.) Перемогти це ганебне явище, схоже на донбаські копанки, можна лише на центральному рівні шляхом створення міжвідомчих груп. Результатів може бути два: або ці заводи приведуть свої системи безпеки у відповідність із нормативами, або вони мають зникнути назавжди.