Лукавство цифр — і ніякого шахрайства

Як епіграф. Ті, кому добре «за тридцять», пам’ятають армійський анекдот:

— Так от, ще раз пояснюю: куля летить за невидимою траєкторією!

— Товаришу прапорщик! А як це — за невидимою траєкторією?

— Пояснюю на прикладі! От ти, Петренко, бачив струмінь комара? Оце і є — невидима траєкторія!

Звісно, стаття не про комарів і навіть не про кажанів чи бджіл.

Хочу поділитися суб’єктивними думками про деякі аспекти й тенденції сьогоднішнього позиціонування України на світових торговельних ринках.

Чим зомбують читаючу публіку протягом останнього року?

Криза-криза-криза! Економіка-економіка-економіка! ВВП-ВВП-ВВП!

Так от, про ВВП. А точніше, про його зовнішньоекономічну частину.

Загальновідомим є той факт, що частка експорту у формуванні ВВП України становить близько 40%, а 2007-го передкризового року навіть становила 45%, як зазначив у нещодавньому інтерв’ю «Урядовому кур’єру» (номер за 09.10.2009 р.) міністр економіки України Богдан Данилишин.

Таким чином, очевидним є значний вплив стану зовнішньої торгівлі України, а якщо точніше — українського експорту, на загальний стан національної економіки.

От із цього місця, як то кажуть, давайте детальніше, неупереджено, базуючись виключно на офіційних даних Держкомстату України за січень—серпень ц.р., поговоримо про те, що ж відбувається з нашим експортом, які тенденції і чого можна очікувати у найближчому майбутньому і доленосному 2010 році.

Почнемо, як у відомому анекдоті, із хороших новин. Благо, їх небагато.

Від’ємне сальдо за січень—серпень 2009 року становило мінус 3,7 млрд. дол. США, що на 8,8 млрд. дол. краще від торішнього показника (мінус
12,5 млрд. дол.).

Коефіцієнт покриття імпорту експортом становив 0,86 проти 0,79 за аналогічний період минулого року.

В України, як і раніше, більш як дві сотні держав — торгових партнерів.

Попри кризу, зріс експорт у такі серйозні держави, як Китай і Індія, — у 2,5 разу і на 29,3%, відповідно.

От, мабуть, і все.

Очевидні речі, наприклад, прямий зв’язок сальдо і коефіцієнта покриття з падінням імпорту через обвал курсу гривні, банківську кризу і падіння платоспроможного попиту, не коментуватимемо.

Не будемо також акцентувати увагу на тому, що збільшення обсягів експорту до країн Азії відбулося за рахунок зростання поставок горезвісного чорного металу, руд, жирів, тваринного масла та рослинної олії.

Тепер — про погане.

У 2009 році український експорт впав удвічі.

Якщо бути точним, за даними Держкомстату, він становить 50,6% від показника за аналогічний період минулого року.

По регіонах земної кулі відсоток експорту цього року від минулого становив: СНД — 49,8%; Європа — 44,3%; Азія — 66,2%; Африка — 58,8%; Америка — 19,2%. Тобто в більшому або меншому ступені впали ринки всіх континентів.

Та без зазначення частки кожного регіону в загальному обсязі українського експорту вищенаведені відсотки дають лише частину загальної картини.

Який же внесок кожного регіону в «українську скарбничку»? Хто, попри кризу, не перешкоджав або мінімально обмежував поставки українських товарів на свої ринки?

На погляд автора, наведені нижче цифри частки регіону в українському експорті є дуже красномовними: СНД — 33,7%; Азія — 31,6; Європа — 25,2 (ЄС — 23,5%), Африка — 6,7, Америка — 2,5%.

Майже не скоротився або зменшився незначно український експорт у центральноазіатські країни СНД. Так, зокрема, цього року порівняно з минулим наш експорт становив: до Казахстану — 94,9%, Киргизстану — 98, Таджикистану — 83,9, Узбекистану — 78%.

В Європі теж є країни, куди український експорт майже не зменшився, а то й збільшився: Іспанія — 79,7%, Норвегія — 78,3, Франція — 85,7%, Португалія — збільшився в 2,8 разу. Однак аби не було ілюзій, поясню, що обсяги експорту до Франції менші від нашого експорту до Грузії, до Іспанії — менші, ніж експорт до Молдови.

На Американському континенті тривожить колосальне падіння експорту — на 92% — до країн, які є нашими стратегічними партнерами та побратимами — Сполучених Штатів Америки і Гондурасу.

Отже, «бій двох важкоатлетів», СНД і ЄС — 33,7 на 23,5 по «очках».

І це за нинішніх стосунків перших осіб України та Росії, які непомітно, але логічно перейшли у стадію «неподавання руки» або «мій твоя не розумій!»

Аби переконатися, що з двох таких цікавих для нас ринків — європейського і СНДешного — саме ринок країн СНД і передусім російський є для наших експортерів «паличкою-виручалочкою», трохи звернемося до історії питання.

1996 рік. Частка країн ЄС в українському експорті (товарами) становить 21%, Росії — 38,7%. Тенденція: темпи зростання експорту в Європу перевищують темпи зростання експорту в Росію.

2003 рік. Закономірний результат тенденції: пік частки країн ЄС в українському експорті — 34,1%, частка Росії в нашому експорті скоротилася до 18,7%.

А от далі відбувається парадоксальна річ, котру автор відзначав ще 2007 року («ДТ», №40 від 27 жовтня, стаття
«...Тем ниже поцелуи»).

Із 2004 року тенденція дзеркально змінюється. І вже 2007 року частка країн ЄС в українському експорті скоротилася до 29,9%, а частка Росії зросла до 25,4%.

Що ми маємо сьогодні? Країни ЄС — прошу не забувати, 25 країн, — купують 23,5% українського експорту, Росія — 20,3%.

Таким чином, у частині експорту в європейські країни тренд не змінився, частка ж Росії порівняно з 2007 роком дещо впала.

Хто винен? Риторичне запитання. При діях можновладців за принципом — «Ач! Моська, сильна ж бо вона, раз гавка на Слона!» — іншого й бути не могло.

З урахуванням тієї значної ролі, котру відіграє Росія в нашій зовнішній торгівлі, зупинюся на показниках українсько-російської торгівлі цього року більш докладно.

Те, що, за даними Держкомстату, товарообіг (товарами) і експорт за січень—серпень ц.р. становлять від аналогічного періоду минулого року 45,7 і 42,7%, відповідно, на мій погляд, ще півлиха. Гіршим є інше — глибока стагнація показників що товарообігу, що експорту з початку року. Товарообіг стосовно минулого року з кожним місяцем не змінюється і коливається в межах 43—44% до показників минулого року.

З експортом іще гірше. Відсоткова лінійка експорту до Росії (цього року до минулого) починаючи із січня і закінчуючи періодом «січень—серпень» виглядає так: 48,1 — 47,3 — 45,9 — 45,8 — 45,3 — 44,0 — 43,0 — 42,7. І це не може не засмучувати.

Ще сумніше стає, якщо ми здійснимо екскурс у 1999 рік.

Чому дев’яносто дев’ятий? А це перший рік виходу з кризи десятирічної давності — 1998 року.

Скільки часу тоді пішло на відновлення обсягів торгівлі із Росією, що впали?

Відповідаю: відновлення обсягу товарообігу (товарами і послугами) відбулося через чотири роки, 2002-го. Відновлення докризового обсягу експорту в Росію відбулося через два роки, 2000-го.

Погодьмося, чималі періоди. Однак є й іще тривожна обставина. 1999-го щомісячні темпи зростання експорту до Росії становили майже 10%. Цього року — близько 5,5%.

Таким чином, якщо не станеться чогось екстраординарного, вихід на докризові обсяги торгівлі з Росією можна прогнозувати, у кращому разі, до чемпіонату Європи з футболу, в гіршому — до зимових Олімпійських ігор у Сочі.

На шапкозакидальне «та обійдемося без Росії!» поставлю одне-єдине запитання — за рахунок ринків яких країн? «Оголосіть, будь ласка, весь список» і доведіть статистикою минулих років чи іншою доладною аргументацією, що це має під собою серйозні підстави, а не є ілюстрацією до народної мудрості «дурень думкою багатіє».

І наостанок — найцікавіше. Як той казав, лукавство цифр — і ніякого шахрайства!

Читаю недавно в одного українського академіка «від економіки»: «Ми очікуємо сукупний вплив на післякризове відновлення економічного зростання як виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок, завдяки витісненню імпорту з внутрішнього ринку, так і активізації вітчизняного експортоорієнтованого виробничого комплексу завдяки покращенню зовнішньої
кон’юнктури. Остання значною мірою залежатиме від зміни траєкторії попиту та цін на світових товарних ринках».

Ясна, прозора думка. Без пишномовності.

Чи вам так не здалося?

А що? Все йде за планом. Політ — за заданою траєкторією. Десять секунд — політ нормальний.

Летіли вони, щоправда, низько-низько.

Згадується незабутня фраза Остапа Бендера, кинута предводителю дворянства під час торгу за стільці з монтером Мечніковим: «Учитесь, Киса, — как излагает!»

А якщо серйозно… На мій суб’єктивний погляд, лукавство це. Загорнуте в гарний фантик псевдонауковості.

Насправді, як борець, проти котрого вдало провели прийом, з останніх сил повзе за край килима, щоб не програти, так і зараз дехто чекає не дочекається статистики четвертого кварталу.

Тому що, незалежно від реалізації та ефективності так званих антикризових заходів, поліпшення зовнішньої кон’юнктури, траєкторії попиту та інших розумних речей уже зараз можна з упевненістю стверджувати, що найближчим часом ситуація почне поліпшуватися.

Із тієї простої причини, що базою, з якою йде порівняння нинішніх обсягів торгівлі, є показники 2008 року. А саме із четвертого кварталу минулого року пішло падіння товарообігу в цілому й експорту зокрема.

«Ефект четвертого кварталу», або, як називають експерти, «ефект падаючого кінця», щодо обсягів експорту в Росію при збереженні зазначених вище темпів зростання в 5,5% дасть змогу під кінець року вийти на показник у 50% експорту до Росії порівняно з минулим роком. При цьому обсяги експорту в окремо взятих листопаді та грудні можуть стати такими само або навіть перевищити обсяги листопада—грудня минулого року.

От і вся арифметика. Проте подано це, звісно ж, буде як результат титанічних зусиль!

І насамкінець — ще один «камінець у город».

«Ефект четвертого кварталу» не прив’язаний до експорту в Росію! Його можна застосовувати практично до всіх економічних показників.

Таким чином, до кінця року ми маємо «заплановане» бурхливе зростання економіки.

А оскільки 2010 року базою порівняння буде нинішній, то, навіть не будучи Нострадамусом, легко прогнозувати, що майбутній новий прем’єр, маючи такий економічний джокер, просто «приречений» на чудові економічні показники. Незалежно від прізвища, складу уряду і купи нових заходів щодо поглиблення, розширення, активізації тощо

Гра варта свічок…