Лібералізм і консерватизм — Інь і Янь

Син емігрантів з України, знаменитий американський актор і режисер Л.Німой якось зауважив: "Коли у нас немає інформації, ми переходимо до найпростішого світогляду, до чорно-білого. Але тоді ми змушені брехати собі. Чорний ніколи не буває таким чорним, яким ви його малюєте, а білий ніколи не буває таким білим".

Ми усвідомлюємо, що нерозумно представляти світ у чорно-білих тонах. Але це не заважає багатьом у дискусіях про державне будівництво та розвиток економіки використовувати дуалістичний формат протистояння "ліберал vs консерватор", та ще й навішувати на ідеологічних опонентів ярлики.

Про роль ідеології і соціокультурні чинники

Ідеологія - один із найвпливовіших факторів, що формують суть відносин у суспільстві. З її допомогою дії політичних і економічних áкторів надають конкретної спрямованості соціально-економічним перетворенням, які і визначають розвиток суспільства. А ще через ідеологію виявляються такі найважливіші емоції людей, як підтримка або відторгнення, солідарність або протест. Ідеологія формує уявлення людей про політичну та економічну ситуацію, дає систему координат для оцінки їх зміни. Ідеологія як процес самоорганізації суспільства за визначенням присутня в усьому, що суспільство робить. Це стосується в тому числі і науки як мінімум у тій частині, в якій відбувається синтез знань на основі аналізу. Ідеологія також впливає на науку через її прикладну частину, що диктує напрям, в якому ведуться нові дослідження (наприклад, прагнення створити ядерну зброю привело до появи ядерної фізики, а прагнення вивчити космос підняло нові пласти в цілій низці наук).

У нинішньому складному світі відбуваються серйозні зміни в політичній, економічній і соціокультурній сферах, у результаті чого істотно коригуються поняття і зміст основних суспільно-політичних течій, таких як консерватизм, лібералізм, соціалізм. Тому трансформується оцінка ролі і форми впливу держави, демократичних інститутів, науково-технічного прогресу на соціально-суспільний і економічний розвиток. Унаслідок цього поступово змінюється і понятійний апарат, що був незмінним упродовж кількох десятиліть і навіть століть.

Мене як послідовного прихильника точкової проактивної ролі держави в економіці часом зараховують до противників лібералізму. Але це - груба спрощена оцінка, що є наслідком застосування "чорно-білої" системи координат. Я беззастережно визнаю, що, попри численні кризи, ідеологія і практика лібералізму неодноразово доводили свою життєздатність. Свобода особистості і недоторканність прав людини, плюралізм думок і представницька демократія, громадянське суспільство і правова держава - ключові цінності лібералізму - є базисними складовими сучасного цивілізованого суспільства.

Однак надмірна ідеалізація лібералізму, перенесення західних практик на вітчизняну дійсність без критичного їх осмислення призводять до недостатньої уваги до національних соціокультурних особливостей населення України. Але ж саме вони значною мірою і визначають траєкторію та динаміку розвитку держави. Спроби прямого запозичення і некритичного використання ультраліберальних ідей і досвіду інших країн поки не принесли успіху нашій країні. Значною мірою тому, що Україна - держава, де однаково сильно відчувається вплив як західноєвропейської, так і східнослов'янської культур. Відомий соціолог і політолог С.Хантінгтон стверджував: "Модернізація та економічний розвиток не потребують культурної вестернізації та не породжують її. Навпаки, вони сприяють відродженню корінних культур і відновленню прихильності до них". У незахідних суспільствах здійснювалася успішна модернізація без вестернізації, - Японія, Сінгапур, Тайвань, Саудівська Аравія стали сучасними суспільствами, не перетворившись на західні. Той же Китай активно модернізується, але не вестернізується.

Чи завжди той, хто не з нами, проти нас?

Чому в Німеччині існує така велика кількість успішних малих і середніх підприємців? Тому що там (як і в ряді інших країн Європи) люди не бояться пробувати і відкривати новий бізнес, при цьому держава не обтяжує їх надмірною кількістю дозволів. "Хай живе лібералізм!" - скажуть його прихильники. Але жителі багатьох європейських країн знають, що в разі неуспіху вони і їх сім'ї не залишаться голодувати на вулиці без даху над головою, медичної страховки і шансів на освіту дітей. Тут уже прибічники серйозної ролі держави в економіці отримають докази правоти своїх поглядів.

Суспільство - єдиний організм, одна з найважливіших цілей якого - поліпшення життя кожного наступного покоління. В цьому суть соціально-економічного розвитку та прогресу. Суспільство і його економіка функціонують певним чином, за певними законами. Наприклад, економіці та суспільству шкодить велике соціальне розшарування. А ще краще, коли воно зовсім невелике. Це і має бути метою держави - слідкувати за тим, щоб ситуація розвивалася в інтересах широкого загалу, а не лише в інтересах окремих громадян.

Держава повинна брати на себе відповідальність і в тих випадках, коли межі можливостей особистої відповідальності індивідів вичерпано, не давши при цьому очікуваного результату для суспільства. Держави, які досягли найбільших успіхів у розвитку і посідають лідируючі місця за рівнем життя населення, застосовували ліберальні принципи і методи в поєднанні з консервативними і навіть соціалістичними, - це демонструють, наприклад, Данія, Німеччина, Швеція.

Переосмислюючи минуле

Ще одне актуальне для України запитання: чи правильно ми зробили, зовсім відмовившись від більшості елементів соціалізму на етапі переходу до незалежності?

"Тема соціалізму" на пострадянському просторі має особливий присмак, тому звичайною реакцією є така: достатньо, пробували вже, і з нас досить. Подібні судження роблять з ігноруванням того факту, що ідеологію екстремального соціалізму часів СРСР було в незалежній Україні просто підмінено ідеологією ринкового фундаменталізму. Але будь-яка крайня ідеологічна течія пригнічує здатність до об'єктивного аналізу, тому бездумна заміна однієї ідеології на іншу зовсім не означає більш досконалого розуміння принципів функціонування держави і розвитку суспільства.

Лауреат Нобелівської премії з економіки Е.Фелпс писав про практику соціалізму в СРСР: "Одна справа стверджувати, що при переході до соціалізму всієї економіки, що вирізняється високим рівнем складності, для якого знадобилася тривала еволюція інститутів і культури, тобто сучасної економіки або економіки знань, має відбутися значне зниження ефективності. І зовсім інша справа вважати, ніби будь-яка економіка з довільним рівнем ефективності при переході до соціалізму погіршила б свій стан. І, знову ж таки, зовсім інша річ - стверджувати, що будь-який обсяг соціалістичних заходів призводить до зниження ефективності. Соціалізм виявився життєздатним. Йому вдалося взяти в руки владу в нерозвинених економіках, які не йшли шляхом швидкої модернізації". Не можна заперечувати того, що свого часу (1930–1960) у СРСР стався потужний ривок технологічних інновацій. Звісно, вони далеко не завжди доводилися до досконалості, але в принципі були. На відміну від того, як ідуть справи зараз в Україні. Наївно закликати до повернення соціалізму, але деякі розумні складові відкидати не варто, насамперед визначальну роль держави в питаннях технологій та інновацій.

В Україні, державі неендогенного капіталізму, без проактивної ролі держави ймовірність побудови інноваційної високотехнологічної економіки, прагнення до чого декларують багато політичних сил, украй невелика. Саме згори, як передрікав у своїх працях видатний шведський економіст Г.Мюрдаль, можна було швидко побудувати досить розвинене суспільство в СРСР, при інертності та культурній відсталості населення того часу. І те, як деградувала в технологічному сенсі наша країна за останні три з половиною десятиліття (проблеми почалися ще при пізньому СРСР), за відсутності державної промислової політики, є доказом правоти точки зору Нобелівського лауреата Мюрдаля. Низова активність підприємців, їх бажання займатися розвитком технологій характерні для представників соціокультурного Заходу, тобто для країн, де і виникли ендогенні (внутрішні) технологічні інновації, але не для країн колишнього СРСР і країн Південно-Східної Азії. Тому ми і не побачили технологічного розвитку без активної ролі урядів. Більш того, в Європі, північна і західна частини якої є зразком ендогенного капіталізму, держава стимулює відкриття стартапів. Чому ж у нас багато хто вважає, що в Україні, яка не є країною з ендогенною схильністю населення до інновацій, високотехнологічний розвиток самоіндукується без участі держави?

А ще у нас часто і не цілком обґрунтовано ототожнюють соціалізм (який є сукупністю поглядів, що накладаються в тому числі і на економіку) і державну участь в економіці. Знаменитий американський економіст Х.Мінскі не був соціалістом, але це не завадило йому написати таке: "Хоча ринковий механізм є досить хорошим інструментом для прийняття соціальних рішень щодо таких другорядних проблем, як колірна гамма, або довжина спідниць, або смак морозива, він не може і не повинен бути основою для вирішення таких важливих, великих проблем, як розподіл доходів, підтримання економічної стабільності, розвиток економіки, освіта і навчання молоді".

Про пошук оптимальних пропорцій

Зараз в Україні і населення, і експертне співтовариство поляризовані. З одного боку, є розчарування в ліберальній ідеології, яка не принесла підвищення рівня життя, з іншого - немає довіри до консервативної ідеології, особливо в плані державної участі в економіці (згадують кризу часів закінчення існування СРСР).

Однак це не тільки український або пострадянський феномен. Дедалі більшої популярності в світі набувають симбіози ідеологічних доктрин, є чимало конструкцій, які не можна оцінювати у форматі "або ліберал, або консерватор". Залежно від поточного стану суспільства і завдань, що стоять перед ним, створюється прикордонний простір, в якому відбувається взаємопроникнення ідей лібералізму і консерватизму.

Що вже говорити, якщо, з одного боку, надзвичайно поширеною є точка зору про Ф. фон Хайєка як ліберала, творця політичної філософії сучасного лібералізму, прихильника ринкової економіки і вільного ринку. Але, з іншого боку, у виданій у США антології "Мудрість консерватизму" Хайєк опинився серед прихильників консерватизму!

Філософія консерватизму акцентує увагу на значущості стабільності як втіленні порядку, традиції. Свобода тут також важлива, але не як головна цінність (що характерно для лібералізму), а як умова для затвердження порядку. Аналогічним чином як необхідна умова для реалізації свободи особистості розглядаються порядок і традиція в сучасній філософії лібералізму. Так само і щодо приватної власності, значущість якої обґрунтовують консерватори і ліберали. Але з тією відмінністю, що для перших вона є умовою порядку і стабільності, для других - умовою вільного розвитку людини.

Пострадянський простір дуже охочий до плодів полярних ідеологій. Лібералізм з ідеологією вільного ринку для чималої частини суспільства виявився привабливим, підмінивши собою попередню ідеологію комунізму і соціалізму. Багато політиків і громадян ввібрали нову ідеологію, вважаючи, що знайшли універсальний засіб вирішення всіх проблем. Але, як бачимо, щось пішло не так, - очевидно, більшість громадян України зовсім не в захваті від рівня свого добробуту. Мабуть, більшість ідеологів лібералізму скаже, мовляв, погано старалися, потрібно продовжувати знижувати роль держави в економіці. І небагато буде тих, хто захоче критично переосмислити те, що відбувається. Аналогічно виглядає ситуація і серед більшості тих, хто непорушність традиціоналістичних цінностей вважає основою розвитку суспільства.

Немає єдино прийнятної для всіх часів і народів політичної ідеології. Немає єдино дієвої для кожної країни і будь-якої ситуації економічної ортодоксії. Тому в суперечках лібералів з консерваторами доцільним було б визначити ті напрямки і сфери, де можуть бути більш корисними ліберальні практики, а де - консервативні. Що швидше ми перейдемо від жорстокого ідеологічного протиборства до пошуку конструктивних форм взаємодії, то раніше ми намацаємо правильні рішення в економіці. А вони найчастіше полягають у синтезі найкращих практик лібералізму і консерватизму, в точковому комбінованому застосуванні їх у пропорціях, що відповідають кожному конкретному завданню в той чи інший момент часу.

При змішуванні чорного і білого виходить новий колір, при додаванні молока в каву народжується новий смак, дві протилежності, чоловік і жінка, створюють нове життя. Протистояння лібералізму і консерватизму відображає розмежування цінностей. Обидві ці течії мають незаперечні переваги. Лібералізм є одним із першоджерел людського життя. Але не єдиним. Як стверджував наш земляк, який народився на території нинішньої Київської області, видатний філософ М.Бердяєв: "Неможливе нормальне і здорове існування і розвиток суспільства без консервативних сил. Консерватизм підтримує зв'язок часів, з'єднує майбутнє з минулим". Розумне поєднання принципів лібералізму з усталеними в суспільстві нормами і цінностями - напевно, в цьому головний фактор стабільного розвитку.