Ми чужі на цьому святі життя.

Ілля Ільф, Євген Петров. Дванадцять стільців.

Ще один рік витрачено не на побудову сучасної економіки, якої так гостро потребує країна, а на створення дивної штучної конструкції, на яку перетворюють Україну. Уже добре видно, що конструкція ця складається з двох полярних світів, кожен з яких живе своїм життям, немов дві сусідні планети в бінарній астрономічній системі. На першому об’єкті цієї подвійної планети люди задовольняються секонд-хендом і бережуть кожну гривню, на другому громадяни цієї самої країни купаються в розкоші, витрачаючи на себе, улюблених, мільярдні багатства, отримані за рахунок зубожіння співгромадян із першої планети. І контраст між ними з кожним роком тільки зростає в міру погіршення ситуації в економіці…

Світ купається в грошах, Україна їх шукає

2020-й був черговим роком економічної деградації країни. А COVID-19 став лише своєрідною маскою, прикриттям, нагодою списати на нього провали в економічній політиці. Адже чергове загострення фінансово-економічної кризи, яка перманентно триває в країні от уже тридцять років, сталося задовго до появи цієї медичної проблеми.

Так, промвиробництво (якщо дивитися глобально) від піку 2012–2013 років падає от уже сьомий рік поспіль і на сьогодні показує лише невелику корекцію на низькій базі порівняння. Аналогічна картина вимальовується й за іншими макроекономічними індикаторами. Підсумкові цифри за ними, на жаль, тепер уже відверто регресивні.

Усі розвинені країни світу на тлі інфляції, що балансує на межі нуля, здійснюють політику кількісного пом’якшення, найчастіше ще більш агресивну, ніж за часів іпотечної кризи 2008 року. Баланс Федерального резерву США виріс за 11 місяців на 70%, баланси Європейського центрального банку та Банку Англії — більш як на 40%.

Світ буквально купається в грошах, у тому числі готівкових. Гарячі гроші з усього світу готові хлинути у відкриті шлюзи будь-якої передбачуваної країни світу, яка грає за цивілізованими правилами.

Ці десятки мільярдів доларів і євро практично в одну мить могли б зробити реальний економічний переворот і в Україні. За лічені роки в країні були б з нуля побудовані та запущені десятки складальних виробництв багатьох провідних брендів світу з відповідним підвищенням середнього доходу працюючого українця для початку мінімум до рівня країн Східної Європи. Адже всі необхідні для цього передумови в нас є: і величезна територія, що не використовується, і інфраструктура (щоправда, яка лише трохи покращилася від часів зниклої вже країни), і кваліфіковані освічені, а головне, працьовиті трудові ресурси, і ресурси природні.

Та навіть кілька законів «про інвестиційних нянь» не в змозі залучити більш-менш значні гроші до країни, де відсутнє загальноприйняте в цивілізованих країнах верховенство права, судова система відверто працює на меншість населення (причому за гроші більшості), національну політику заміняє демагогія, а прямі іноземні інвестиції, так само як і інвестиції внутрішні, сильно нагадують банальну лотерею «пощастить—не пощастить».

Scam (шахрайство, оборудки, обман), рейдерство, «доторканність» приватної власності, дефолти, порушення зобов’язань і невиплата грошей — це сьогодення багатьох сфер українського бізнесу. У результаті таких процесів інвестор часто може не лише залишитися без прибутку, а й навіть втратити вкладений капітал.

А передбачуваний захист правоохоронних органів найчастіше обертається банальним вимаганням і спробами нав’язати «кришування».

Україна остаточно перетворилася на країну двох планет.

Для довідки. Подвійна планета — термін в астрономії, який використовується для позначення бінарної системи, що складається з двох астрономічних об’єктів, кожний з яких задовольняє визначення планети і є достатньо масивним.

На одній із планет проживає переважна більшість населення з реальністю у вигляді доходів, які дають можливість задовольнятися дешевими продуктами, авто-секонд-хендом, порівняно дорогою, але «сірою» масовкою на ринку житла, неадекватно дорогим одягом або одягом, уже ношеним в інших країнах, і невиправдано дорогим вітчизняним відпочинком із досить убогим сервісом.

На іншій планеті проживають топ-чиновники, навіть офіційні доходи яких перевищують доходи їхніх колег у найбагатших країнах ЄС і в США і в приватному, і в державному секторах. А ще митники «на мінімалці», родичі яких мають майна набагато більше, ніж провідні менеджери найбагатших корпорацій світу. Тут же проживають «правоохоронці», які поглинають левову частку імпортованих до країни авто преміум-класу та проживають у будинках і квартирах, які не можуть собі дозволити навіть провідні політики єврозони. На цій самій планеті пригрілися представники великого бізнесу, які працюють на «спрощеній системі єдиного офшорного податку».

«Час, який у нас є, — це гроші, яких у нас немає»

Мабуть, уперше за останні два десятиліття залежність країни від зовнішніх і внутрішніх спонсорів стала просто критичною. Традиційних траншів МВФ та інших міжнародних фінансових організацій Україні вже стало недостатньо.

Населення та бізнес уже не можуть впоратися з апетитами фінансово-промислових груп, особливо енергетичного сектору.

А скромні добавки до мінімальної заробітної плати та незначні підвищення середньої в основному моментально з’їдаються підвищеними цінниками на товари й послуги і тарифами монополій, що підскочили в черговий раз.

За умов скорочення доходів, втрати робочих місць, консервації та ліквідації багатьох підприємств і фірм і карантинної ізоляції питання соціальної справедливості загострюються дедалі сильніше.

Упродовж тридцяти років великі фінансово-промислові групи повною мірою скористалися несправедливою приватизацією, офшорними податковими юрисдикціями, майже халявними кредитами держбанків, неконкурентним доступом до спирту, тютюну, палива та іншої «підакцизки». А ще — до «солодких» родовищ корисних копалин, митниці, тендерів, бюджету, земельних ділянок.

При цьому левова частка згенерованого суперприбутку осіла в розвинених західних країнах у вигляді акцій, бізнес-активів і королівських замків.

З моменту здобуття незалежності нереалізований інвестиційний потенціал України становить 63 млрд дол., — так вважає нинішній прем’єр-міністр. Але мільярдів доларів, викачаних із країни з допомогою «спрощенки для багатих», набагато більше. Тому традиційно неприхована радість вищих топ-чиновників із приводу отримання чергового траншу МВФ у суто символічному розмірі — 1–2 млрд дол. — відверто дивує.

Здавалося б, у важкий для країни час податкові надходження саме від великого бізнесу зобов’язані хоча б частково амортизувати нищівний для економіки «ковідний» удар.

Та де там.

У першу, весняну, хвилю карантину весь торговельний «навар» зняли мережовики, користуючись ізоляцією дрібних і середніх конкурентів. Офшорні «шури-мури» як процвітали всі роки, так і процвітають. Обіцяні золоті гори у вигляді кількох щорічних «наднормативних» мільярдів доларів від митниці перетворилися на пшик.

Це в Європі малий бізнес і середній клас — основа економіки та внутрішнього попиту. У нас усе інакше. В Україні «дрібні» здавна не витримують конкуренції з «великими». Вони перебувають на межі рентабельності, фактично отримуючи досить скромний дохід, часто нижчий за середню заробітну плату по країні, для себе, членів своєї сім’ї та в найкращому разі для кількох найманих робітників.

Однак саме на кишені цього «дріб’язку» перш за все звернули свої погляди чиновники. От лише кілька пунктів їхньої нової економічної політики (НЕП) по-українськи.

1. Газ тепер обходиться населенню у понад 30 американських центів лише за кубометр. І це за наявності багатих національних газових родовищ.
2. Нас привчили платити за послуги навіть у тому разі, якщо їх не споживаєш.
3. Наявне згортання виробництва дешевої атомної електроенергії на користь дорогої відновлюваної разом із тепловою, яка забруднює атмосферу. Закономірний результат — підвищення цін на електроенергію для підприємств, а незабаром і для населення.
4. Згортання внутрішнього споживчого попиту та «виштовхування» трудових ресурсів на заробітки до інших країн, оскільки для багатьох звести кінці з кінцями в Україні стало «місією нездійсненною».

Як результат, індекс інвестиційної привабливості України впав до 2,4 пункту з п’яти можливих за друге півріччя 2020-го. Про це згадується у свіжому дослідженні Європейської бізнес-асоціації, що опубліковане 15 грудня поточного року та свідчить про безпрецедентне погіршення настроїв керівників іноземних і українських компаній.

Настільки низький показник індексу було зафіксовано уперше з 2013 року.

На тлі соціального колапсу розпочинати реальну фіскалізацію треба не з «дріб’язку», користь для бюджету від якого чисто умовна, а з великого бізнесу.

Вибухівка запозичень

За умов, коли економіка не генерує прибутків, достатніх для обслуговування накопичених боргових зобов’язань і забезпечення поточних потреб держави, єдиним способом виживання стали дедалі нові й нові борги.

«Успіхи-2019» залучення нерезидентів на ринок держоблігацій запаморочили голови позичальників. Уже в грудні 2020-го зведення з українського фінансового ринку почали нагадувати зведення зі світових бірж про вибухове зростання акцій Amazon або Tesla: «Мінфін утричі збільшив надходження від ОВДП і залучив еквівалент 51,44 млрд грн від розміщення паперів у гривні, доларах і євро».

Хоча більш резонно замислитися: «А чи не закінчиться ця феєрична боргова піраміда одного прекрасного ранку «чорними» буднями?..» Скидати з рахунків таку перспективу безвідповідально. У цьому випадку незавидна доля може спіткати:

а) самих позичальників, які зіштовхнуться зі збитками через потенційну девальвацію гривні;

б) банківську систему України (особливо держбанки), яка замість кредитування реального сектору по вуха загрузла в держпаперах;

в) населення, яке може стати останнім у довгому ланцюжку потерпілих.

Поки що уряд рапортує про успіхи. Статистика щодо коронавірусу вселяє обережний оптимізм. Депозитна база фінансових установ зростає не по днях, а щогодини. Зарплати бюджетникам, пенсії та мізерні виплати нужденним принаймні виплачуються.

Однак за це свято запозичень хтось однаково буде зобов’язаний заплатити. На виході з супермаркету — завжди каса, і не розрахуватися за отримане неможливо.

До речі, основна частина (42 млрд грн) нещодавнього одноразового 51-мільярдного розміщення (решта паперів на 9 млрд грн — це євро та долар) Мінфіну залучена з погашенням зобов’язань в основному в середині 2021-го під у середньому майже 11% річних. А максимальна ставка на довші гривневі папери перевищила 12%. Порівняйте з дисконтною ставкою НБУ в 6%...

Ціна запозичень помітно зросла, а строки їхнього повернення скоротилися, що логічно, враховуючи країнові ризики.

Для довідки. Країновий ризик — це ризик зміни поточних або майбутніх політичних або економічних умов у країні тією мірою, якою вони можуть вплинути на спроможність країни, фірм та інших позичальників відповідати за зобов’язаннями зовнішнього боргу.

Сьогоднішнє зростання відсотка запозичень у сукупності з досить короткими строками розміщення значно підвищує бюджетне навантаження з обслуговування боргу наступного року.

Однак вартість обслуговування українського боргу й так уже зашкалює. Навантаження таке, що навіть за підсумками нинішнього року кожна восьма гривня бюджету вилучається на погашення лише відсотків за основним тілом боргу.

Масштабне будівництво споруди з державних облігацій не можна назвати класичною пірамідою. Але в пам’яті спливають похмурі асоціації з 1990-х зі схемою вкладів у російські державні короткострокові зобов’язання (ДКЗ). Пам’ятаєте? Якщо в третьому кварталі 1997-го середня дохідність ДКЗ становила 19%, то до другого кварталу 1998 року вона збільшилася до 49,2%.

Зауважте, що сьогоднішня економічна ситуація в Україні має багато схожих рис:

— помірна поки що інфляція;

— відсутність зростання інвестицій і модернізації економіки;

— масові неплатежі, наприклад, за житлово-комунальні послуги (близько 55 млрд грн боргів) і збитки великих держпідприємств (НЕК «Укренерго», НАК «Нафтогаз України», НАЕК «Енергоатом», ДП «Енергоринок»), що обчислюються багатьма десятками мільярдів гривень;

— фінансування бюджетного дефіциту за рахунок запозичень на фінансових ринках;

— висока прибутковість операцій з державними цінними паперами, яка відтягує фінансові ресурси з реального сектору економіки у фінансовий сектор;

— орієнтація на рефінансування державних цінних паперів, що значно знижує можливості держави з підтримки соціальної сфери та економіки країни;

— одночасно зі збільшенням зовнішніх і внутрішніх боргів скорочуються можливості щодо їхнього рефінансування та залучення нових інвесторів;

— залежність фінансів від припливу та відпливу капіталів на ринки країн, що розвиваються, та від кон’юнктури світових цін на товари експорту.

Щоправда, відсотки обслуговування в нашому випадку ще не настільки високі, але потрібно враховувати наполеонівські плани чиновників щодо залучення нових запозичень.

Ще істотний нюанс — серйозна підтримка нашої фінансової системи з боку міжнародних кредиторів. Фактично нам не дають «втопитися». Принаймні поки що.

Проте будь-яке різке погіршення умов для залучення нових позик, потреба в яких в Україні зростає ледь не в геометричній прогресії, може призвести до чергового витка фінансово-економічної кризи.

Перспективи 2021-го: ставка на диво

У світі

Базовий сценарій розвитку світової економіки наступного року передбачає поступове відновлення після кризи, спровокованої коронавірусом. Прогнозується зростання найбільших економік світу до 5%. Глобальна торгівля пожвавиться, ціни на сировину скоригуються вгору. Фіскальні стимули та грошові вливання і далі сприятимуть підвищенню ділового оптимізму та споживчої активності.

Розвинені країни світу зосередяться на перспективах стабілізації та розвитку внутрішніх ринків, а також на захисті національного виробника.

Аналітики прогнозують завершення періоду «сильного долара» і послаблення головної світової валюти стосовно кошика валют (передусім до євро, що відбувається вже нині) на тлі послаблення психологічної напруги та виходу інвесторів з валюти-притулку. А саме долар апріорі завжди був найнадійнішим активом у період криз.

Однак і такий обмежено позитивний сценарій розвитку світової економіки несе свої ризики для економіки України.

В Україні

У той час як світ відновлюється та наповнюється відносним оптимізмом, Україна перебуває в постійному пошуку дедалі нових і нових позик.

Надлишок гарячих грошей у світі дасть змогу Україні більш-менш успішно розміщувати євробонди та принаймні зводити кінці з кінцями в питаннях погашення або рефінансування валютних кредитів.

Однак не можна скидати з рахунків внутрішні проблеми.

Закладені до бюджету 4,6% зростання ВВП є надто оптимістичними, тим паче на тлі вже анонсованого падіння в першому кварталі 2021 року.

Банки продовжать свої ігри в ОВДП із Мінфіном. Стратегія «затикання дір» теж триватиме. А грошей для цього знадобиться дедалі більше й більше.

Жодних інновацій, модернізацій і реформ, які сприяють переходу від ретро-кланово-олігархічної моделі економіки до економіки за типом розвинених країн світу, навіть не передбачається.

Зовнішні інвестори волітимуть оминати нашу країну. Відповідно, прямі іноземні інвестиції будуть на мізерних рівнях, які нічого не означатимуть для нашої економіки.

Ринок нерухомості, трохи підбадьорений порівняно незначним зниженням іпотечних ставок, продовжить перебувати в стані карткового будиночка, готового в будь-який момент завалитися.

Користуючись зубожінням населення, «мікрокредитники» і ломбарди зможуть без особливих зусиль «роздягати» тих, хто не в змозі дотягти до зарплати або втратив роботу.

Зростуть борги з комуналки, особливо на тлі нових «підбадьорливих» тарифів.

***

А інструментів з підтримки економічної системи в стані хоча б тимчасової рівноваги залишиться не надто багато: прихована грошова емісія, збільшення фіскального навантаження на дрібний і середній бізнес, двозначна інфляція та поступова девальвація національної валюти.

Однак на другій планеті всього цього негативу навіть не відчують. Адже традиційно за їхнє свято життя платить злиденне населення сусідньої планети…

Всі статті Вадима Башти й Сергія Следзя читайте тут.