Крафтова революція

Економісти, які працюють у промисловій сфері, уже давно кажуть про так звану крафтову революцію.

Це радикальні зміни моделей виробництва та споживання - від тюнінгу автомобілів до крафтового пива. Китай як "глобальна фабрика" стає дедалі менш актуальним: виробництва дробляться й повертаються на локальний рівень, наближаються до кінцевого споживача.

Цифровізація - ключ до реформ промисловості

Міжнародна консалтингова компанія KPMG представила своє нове дослідження - 2018 KPMG Global Manufacturing Outlook, у якому взяли участь 1300 керівників промислових компаній в 11 країнах. Головні висновки: 66% CEO глобальних компаній вважають, що для виробничої сфери оперативність стала головним фактором виживання бізнесу в умовах цифрової епохи.

Результати опитування показали, що CEO готові вести свої організації в цифрове майбутнє, але 70% із них вважають, що часу, необхідного на підготовку до трансформації, недостатньо. Також, на думку понад 50% опитаних CEO, бізнеси мають надмірні очікування відносно рентабельності інвестицій (ROI) при переході на цифрові технології. 33% згодні з тим, що їхні організації намагаються не відставати від IT-інновацій. При цьому 95% голів компаній погоджуються, що четверта промислова революція - це можливість, а не загроза.

Майбутнє для робітників виробничої сфери є оптимістичним, вважають 66% СЕО. На їхню думку, штучний інтелект створюватиме більше робочих місць, ніж скорочуватиме, а фахівці з обробки даних (data scientists) стануть найбільш затребуваними в сфері виробництва. Але при цьому 50% респондентів низько оцінюють спроможності прогностичної аналітики та при прийнятті рішень керуються перш за все інтуїцією.

Дуг Гейтс, керівник глобальної практики промислового сектору KPMG, вважає: "Повні переваги цифрової трансформації навряд чи буде реалізовано, якщо стратегія не охоплюватиме всієї організації. Це зумовлює застосування нових технологій у бек-офісі, цехах, ланцюгах поставок".

Однак усе це - загальні слова. А от що принципово важливо для України: 55% опитаних CEO погоджуються з тим, що повернення до територіальності є найбільшою загрозою для зростання бізнесу й випереджає ризики кібербезпеки та інноваційних технологій. Але те, що розцінюється як загроза глобальними компаніями, - навпаки, перевага для локальних українських компаній. Вони зможуть використати у своїх інтересах так звану крафтову революцію, коли велике далеке виробництво дробиться й наближається до кінцевого споживача.

Повернення до персоналізованого виробництва

Є дві складові виробничої платформи. Перша складова - рівень транзакційних витрат. Це витрати, які ми несемо при проведенні переговорів, пошуках партнера, витрати на дотримання контракту тощо. Цей рівень транзакційних витрат сьогодні наближається до нуля - завдяки скайпу, месенджерам тощо. Інтернет, інформаційні технології дають можливість вибудовувати комунікації напряму. Найкращий приклад таких змін - Uber, який знищив цілий адміністративний прошарок, що виконував посередницькі функції.

Другий такий удар потрібно пережити банкам. Якщо транзакційні витрати знижуються, а до Інтернету підключені всі, то ми можемо самі знайти один одного. Саме тому сьогодні так бурхливо розвиваються фінтех-стартапи - молоді технологічні компанії, які не мають банківських ліцензій і капіталів, але надають по суті ті самі послуги, нехай і в інших формах. Наприклад, не самі видають кредити, а організовують пряме (peer-to-peer) кредитування між людьми.

Друга складова виробничої платформи - локальність чи глобальність виробництва. У докапіталістичну епоху виробнича система була локальною. Енергетика була локальною - місцеве вугілля, дрова… І, відповідно, виробництво теж було локальним. У якомусь фільмі персонаж, якому потрібні були гроші, зшив чоботи й поніс їх продавати на ринок. Це в принципі було неможливо: щоб продавати чоботи на відкритому ринку, потрібно, щоб існував розмір - 42-й, 43-й… А в Середні віки розмірів не було. Розміри з'явилися тоді, коли з'явилося фабричне виробництво. До цього ж завжди все шилося під замовлення. Тільки коли розпочалося масове виробництво, коли на продаж стали шити тисячі костюмів, тоді виникли обмірювання населення, стандарти фігури тощо.

Однак нині ми бачимо чіткий технологічний тренд, який знову дає можливість повернутися до локальності у виробництві та енергетиці. Хороший приклад: новий технічний стандарт житлового будинку, прийнятий у Німеччині у 2017 р., передбачає нульове споживання будинком електрики. Будинок сам генерує все, що йому необхідно. Так відпадає потреба в глобальній енергетиці. Завдяки бурхливому розвитку відновлюваних джерел і локальному енергетичному самозабезпеченню, у Німеччині вже були місяці, коли вартість електрики була від'ємною. Така сама ситуація в Чилі, Коста-Ріці та інших країнах, які інвестують у "зелену" енергетику.

А в промисловості ми отримуємо адитивне виробництво. Лідер цього процесу - 3D-принтери: їхній розвиток дає змогу на місцях робити все, що потрібно. Уже сьогодні ряд автомобільних компаній частину запчастин виробляє безпосередньо в центрах обслуговування. Йдеться про пластикові деталі - навіщо їх возити кудись?

Особливість адитивних виробництв - те, що кожна наступна річ може бути абсолютно індивідуальною. Якщо робити кулькові ручки на фабриці, потрібно спорудити жорсткий конвеєр з формами для лиття, який випускатиме тільки цю модель ручки. Але якщо ми робимо це на 3D-принтері, єдине обмеження - матеріал (пластик) буде той самий. А форма, кольори та інше вже можуть бути абсолютно індивідуальними.

Якщо ми поєднуємо низькі транзакційні витрати й можливість локального виробництва, то можемо з дуже низькими витратами індивідуалізувати виробництво для кожного замовника. Це один глобальний технологічний тренд. Водночас у суспільстві наростає тренд до індивідуалізації, самовираження. Ми бачимо: люди печуть собі хліб, починають постачати ним рідних і друзів. Починають робити вдома пиво - і теж пропонують його друзям. Хтось захоплюється й починає це робити в дедалі більшому масштабі - уже й на продаж.

Індивідуалізація на чолі всього

Виникає запитання: які передумови давно назрілих змін первинні - технічні чи соціальні, пов'язані зі зміною характеру споживання? Грубо кажучи, що було спочатку - курка чи яйце, 3D-принтер чи масовий запит на кастомізацію?

Ідея індивідуалізації продуктів і послуг зародилася ще до появи технічних можливостей. Але потім, коли всі зрозуміли, що на індивідуалізації можна добре заробити, розпочався пошук рішень, як це реалізувати технічно. І покотилася сніжна грудка, яка привела до нинішніх результатів. Інтернет і роботизація плюс гнучкі виробництва, про які ми кажемо, це був перший варіант індивідуалізації виробничої системи.

3D-принтери логічно продовжують цей ланцюжок: вони сьогодні перебувають на рівні, на якому був Інтернет у 1995 р. Усі технології вже були, але Facebook ще не було, усе повільно працювало... тобто із цього ще не зробили системи, яка ефективно працює. Сьогодні ми бачимо високу динаміку впровадження 3D-принтерів у реальні виробничі процеси. Уже 25% із 500 найбільших промислових компаній у США використовують 3D-принтери. Але на що це перетвориться в підсумку, ми поки що не уявляємо.

Ідеальна структура продажів будь-якої компанії - коли кожна зроблена одиниця товару продається за своєю ціною клієнту, який може заплатити за цей товар стільки, скільки для нього прийнятно. Це може означати розрив у ціні в кілька разів на ту саму річ. Ідея індивідуалізації випуску продуктів лягає на цю концепцію. От тільки було б добре, щоб продукти справді були різними, а витрати - однаковими. Адитивне виробництво дозволяє створювати саме такі продукти, робити це економічно вигідним.

Якщо подивитися на економіку 3D-принтерів і порівняти її з конвеєрним виробництвом, то видно, що дорожче сам процес виробництва (вище прямі витрати), але ми заощаджуємо на логістиці, складських запасах та іншому. Виробнику не потрібно мати запас, він працює під замовлення, створює відразу вже проданий продукт. Така економіка виглядає дуже привабливо.

Масове виробництво проти штучного

За всієї моди на кастомізацію, на крафтове виробництво мас-маркет не вмирає. Якісь глобальні виробництва в будь-якому разі збережуться, наприклад хімія. Вона дає первинні матеріали, сировину. Але ефект "підривних технологій", який дедалі яскравіше проявляється в сучасних реаліях, полягає в тому, що технології, створювані на мікрорівнях для обслуговування дешевих маленьких ринків, в остаточному підсумку мають таку динаміку розвитку, яка допомагає видавати продукт, за якістю порівнянний із продуктом лідерів ринку.

Головна перевага сучасних технологій у тому, що "крафтовий" товар не буде дорожчий за "мас-маркетовий". Уже сьогодні ми можемо виробляти індивідуальні речі за ціною масових. Наприклад, у будь-якому місті є ательє, у якому готові костюми підганяють під вашу фігуру. А в США вже працює роботизована фабрика, яка пошиє для вас індивідуальний костюм. Замовник знімає мірку (у дзеркалі, лазером), сам малює фасон костюма, заносить у комп'ютер, відправляє на фабрику та отримує звідти саме потрібний йому костюм. Ціна індивідуального пошиття виявляється цілком порівнянною з ціною масового виробництва.

Інша популярна нині річ - здорові продукти. Вони дорожчі, ніж продукти з антибіотиками та іншою "хімією". Але ми бачимо, як удосконалюється технологія виробництва здорових продуктів. Як результат, вони теж починають дешевшати. Тому крафт замінятиме мас-маркет тільки тоді, коли ціна індивідуального продукту буде порівнянна з ціною продукту, виробленого для мас-маркету. Нові технології дозволяють це робити.

Для бізнесу стратегічно не слід протиставляти глобалізацію та кастомізацію - вони йдуть рука об руку. Нові транзакційні витрати створюють глобальну економіку, у якій світ стає одним великим селом. Гарний приклад - це окупність останнім часом авторських фільмів. Вони не збирають багатомільйонних аудиторій і раніше були приречені на прокат у двох-трьох залах країни. Але нині Інтернет дає можливість зібрати гроші й продати ці фільми. Тому що знаходяться 100, 200, 400 тис. чоловік, які заплатять трохи за цей фільм, і це окупить витрати.

Так з'являються дуже вузькі, сфокусовані на потребі невеликих груп людей, продукти. Людей, які люблять "закручені" фільми, в усьому світі, можливо, кілька мільйонів. Але це вже аудиторія. Хоч як дивно, така глобалізація веде до появи можливостей для створення продуктів, які раніше були не затребувані.

Національному бізнесу потрібно шукати можливості в цих рамках. Перша можливість - це вузькі глобальні ринки. Там хороший захист від великих компаній саме тому, що вони вузькі, - великим компаніям виходити на ці ринки безглуздо, це неефективно.

Однак тут виграє той, хто зможе знизити адміністративні витрати так само, як це дозволяє зробити Uber. Та й той самий Uber може зникнути, якщо хтось створить аналогічний проект на основі блокчейну, - усе перетвориться просто на кооператив водіїв із децентралізованою системою управління.

Неофеодалізм, який не лякає

Ми повертаємося в соціальну структуру, схожу на феодалізм, докапіталістичну. У нас феодалізм асоціюється з темними століттями, а оскільки капіталізм переміг, то він погано писав про переможеного. Насправді яка характеристика феодального суспільства? Це кастомізація у виробництві, локальність виробництва та дуже диференційована соціальна структура. Капіталізм створив величезну верству середнього класу. І зараз по ньому припаде основний удар.

Якщо споживач виявиться в змозі самостійно визначати характеристики купленого продукту, отже, маркетологи не потрібні. Та й робітників, інженерів тощо потрібно істотно менше... На перший погляд, якщо більшість виявляться безробітними, незрозуміло, хто споживатиме вироблене з допомогою нових технологій...

Коли виникло друкарство, велика кількість людей із дуже високою кваліфікацією - переписувачів книжок - втратила роботу. Коли на зміну ремісникам приходило машинне виробництво, були лудити, які ламали машини, через які вони втрачали роботу. І це була досить серйозна криза. Нині ми бачимо, як у різних країнах під тиском таксистів намагаються заборонити Uber. При зміні технологій такі кризи завжди присутні.

Наприклад, коли впроваджувався офсетний друк, страйкували друкарі. Тому що, коли вони набирали свинцеві літерки, у них були надбавки, бо це шкідливе виробництво. Люди були готові хворіти на рак, але отримувати більше. Соціальні конфлікти в цьому разі неминучі. Але якщо ми озирнемося в минуле, то побачимо, що для всіх цих людей потім знаходилася якась робота. 40 років тому у Швеції було багато сталеварів і суднобудівників. Нині ці професії там практично відсутні. Проте тотального безробіття у Швеції немає.

Інтернет та інші сучасні технології, з одного боку, убивають частину професій. Але з іншого - вони ж створюють нові професії. Безумовно, нинішній тренд найболючіше вдарить по середньому класу. Що ми зараз бачимо? Роботи-юристи. Роботи-бухгалтери. Роботи-фінансисти. Купа рутинних речей, які робили досить високопрофесійні люди, - усе це може зникнути. Чим займуться ці люди? Невідомо. Імовірно, буде криза, але в результаті з'являться нові робочі місця.

Є й інший підхід, який передбачає, що просто в розвинених країнах усі люди одержуватимуть щомісячний безумовний дохід. Гарна пропозиція: запровадити податки на роботів - і з цих грошей фінансувати безумовний дохід.

Статистика з упровадження нових технологій є, і вона показує прогрес по всіх галузях. В Україні це не так відчувається, а в США досить швидко змінюється ринок праці. Там уже 35% зайнятих - це фрілансери. Тобто люди, які працюють на тимчасових контрактах, залучені в якісь тимчасові робочі групи, працюють "у проектах", а не в корпораціях. Для нас це досить складно, але там інша ментальність, люди легко рухаються, легко - услід за роботою - змінюють місце проживання.

Щоб розвивати національну економіку в дусі часу, Україні потрібно змінювати не промислову політику, а погляд на економіку. Ми, як і раніше, мислимо категоріями 80-х і проблемами 90-х років минулого століття - приватизувати чи не приватизувати, реструктурувати чи не реструктурувати… А автомобільне виробництво, наприклад, дуже швидко змінюється. І ми в цій сфері вже сильно відстаємо. Може, у всьому цьому є глибокий задум, що зрештою таке виробництво зупиниться, стане незатребуваним. І доведеться створювати цілком нове виробництво, яке відповідає мінливій економіці.