Кому і чому потрібен закон України «Про акціонерні товариства»?

Нещодавно у «Дзеркалі тижня» (№24 за 2008 рік) вийшла стаття А.Єфименка «Чи потрібен Україні закон «Про акціонерні товариства»?». У ній автор намагається проаналізувати ситуацію, що склалася навколо прийняття Закону «Про акціонерні товариства». Зазначається, зокрема, що «…численні провали з голосування різних варіантів законопроекту у Верховній Раді свідчать про те, що народні обранці не були до кінця щирими, а український бізнес поки що не бачить у цьому законі для себе істотних переваг чи додаткових можливостей і віддає перевагу збереженню status quo (Закону «Про господарські товариства»)…».

На превеликий жаль, доводиться погодитися з такою оцінкою ситуації, що має місце в Україні протягом останніх майже десяти років. Так, починаючи з 2000 року на розгляді Верховної Ради ІІІ, IV, V та VI скликань перебував проект закону України «Про акціонерні товариства» — в різних редакціях, внесених народними депутатами та Кабінетом міністрів. Безрезультатно.

Нагальна необхідність прийняття спеціального закону, який врегулював би існуючі проблеми створення та діяльності вітчизняних акціонерних товариств, зумовлена кількома важливими чинниками.

Кількість акціонерних товариств в Україні становить близько 32 тис., із них 11 тис. відкриті та майже 21 тис. — закриті. Ними виробляється майже 75% валового внутрішнього продукту країни. Саме в акціонерних товариствах зосереджено понад 60% промислово-виробничого потенціалу України.

Чинний Закон «Про господарські товариства» 1991 року не забезпечує елементарного захисту прав як великих, так і дрібних акціонерів та не врегульовує багатьох питань управління акціонерними товариствами, що призводить до численних корпоративних конфліктів, які негативно позначаються на фінансовому стані та виробничій діяльності підприємств. Від цього страждає міжнародний імідж України в усьому світі.

Недосконалість і прогалини в чинному законодавстві ускладнюють нормальну роботу великих інвесторів, ставлять їх у залежність від зривів загальних зборів, судової тяганини та інших перешкод, що чиняться з боку інших інвесторів.

Унаслідок масової приватизації більша частина населення України стала акціонерами. І хоча кількість громадян-акціонерів поступово зменшується, за останніми даними, майже третина населення країни (близько 15 млн.) залишається власниками акцій. Через незадовільний стан законодавства, що регулює ринок цінних паперів і діяльність акціонерних товариств, існують широкі можливості безкарного порушення прав дрібних акціонерів. Водночас через відсутність попиту на акції більшості акціонерних товариств громадяни не мають практичної змоги продати належні їм цінні папери за справедливою ціною.

Нагальність прийняття закону «Про акціонерні товариства» зумовлена також вступом у дію з 1 січня 2004 року Цивільного кодексу України, який прямо передбачає існування в законодавстві України спеціального «акціонерного» закону. Кодекс істотно змінює усталені норми, що регулюють діяльність акціонерних товариств, але детально не описує порядку їх застосування й містить відсилки на спеціальний закон, яким мають конкретизуватися ті чи інші норми. Відтак, прийняття окремого закону про акціонерні товариства набуває не лише актуальності, а й обов’язкового характеру. Водночас воно створить правові передумови для максимально можливої гармонізації інтересів різних категорій учасників корпоративних відносин: держави, великих і дрібних акціонерів, членів трудового колективу та менеджменту, населення загалом.

Зосередимось на інтересах щодо прийняття закону кожного з учасників системи корпоративних відносин.

Інтереси держави

Поява в корпоративному законодавстві нашої країни закону «Про акціонерні товариства» матиме важливий позитивний вплив з огляду одразу на кілька обставин.

1. Зростання позитивного іміджу України в світі сприятиме економічному розвитку країни, підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної економіки, подальшому визнанню України як країни з ринковою економікою.

2. Подальша адаптація вітчизняного законодавства до законодавства європейського співтовариства, що особливо актуально з огляду на вступ України до СОТ та переговори з ЄС про створення зони вільної торгівлі та укладання поглибленої угоди.

3. На необхідності прийняття спеціального закону «Про акціонерні товариства» наголошують усі без винятку міжнародні експерти, які приїжджають до України, зокрема експерти Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Європейської комісії тощо. Тому прийняття закону, що відповідатиме найкращій світовій практиці корпоративного управління, насамперед стандартам Організації економічного співробітництва та розвитку, підвищить в очах наших партнерів авторитет України як країни, що виконує взяті на себе зобов’язання.

4. Проект закону «Про акціонерні товариства», спрямований на поліпшення в Україні інвестиційного клімату, заохочуватиме як внутрішніх, так і зовнішніх інвесторів, а отже, стимулюватиме реінвестування отриманих доходів в економіку країни, а не здійснення інвестицій за її межами.

5. Привабливість вкладень в акції та захист акціонерів сприятиме зростанню капіталізації акціонерних товариств, що позитивно впливатиме на збільшення надходжень від приватизації.

6. Беручи до уваги, що держава володіє пакетами акцій багатьох акціонерних товариств, положення проекту закону щодо захисту прав акціонерів спрямовані і на захист прав та інтересів держави як акціонера, рівноправного з іншими власниками акцій.

Інтереси великих інвесторів

Правова захищеність акціонерів, передбачена законом про акціонерні товариства, відповідає й інтересам великих інвесторів, оскільки вони:

— зможуть захищати свої права та охоронювані законом інтереси цивілізованими методами й менше залежатимуть від кон’юнктури влади, політичних уподобань, адміністративного впливу тощо;

— отримають широкий доступ до дешевих і довгострокових фінансових ресурсів, зокрема накопичень пенсійних фондів, поряд з розширенням доступу їх підприємств до традиційних видів запозичень (банківські кредити, емісія облігацій тощо);

— залишаючи за собою контрольний пакет акцій, мажоритарні акціонери матимуть змогу залучити на підприємства серйозних інвесторів, які охоче прийдуть, якщо їх права захищатиме закон, а не договір, який можна визнати недійсним у судовому порядку;

— отримають захист від недружніх поглинань, оскільки зростання капіталізації підприємств зробить такі придбання дорогими та економічно невигідними.

Інтереси міноритарних акціонерів, передусім населення

1. Врегулювання питань виплати дивідендів.

Скарги, що надходять від акціонерів до різноманітних державних органів, насамперед до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, свідчать, що найбільше акціонерів турбує невиплата дивідендів.

Іноді акціонери не задоволені неприйняттям загальними зборами рішення про виплату. Однак найчастіше проблема полягає у невиплаті вже нарахованих дивідендів, затягуванні (іноді на роки) строків виплати дивідендів деяким категоріям акціонерів, виплаті дивідендів продукцією, що виробляється товариством, тощо.

Тому на відміну від чинного Закону «Про господарські товариства», згідно з яким строки та порядок виплати дивідендів визначаються статутом, пропонований закон «Про акціонерні товариства» має встановити порядок, форму та граничний термін виплати дивідендів безпосередньо акціонерам. У разі недотримання визначених вимог щодо виплати дивідендів згідно з рішенням зборів акціонер зможе через суд домагатися захисту своїх прав.

Урегулювання питань виплати дивідендів сприятиме й виконанню доходів держбюджету.

2. Встановлення порядку реалізації акціонерами переважного права на придбання акцій додаткової емісії.

Таке право та встановлений законом «Про акціонерні товариства» порядок його реалізації даватиме змогу кожному акціонеру придбати акції, що додатково розміщуються, пропорційно кількості вже належних йому акцій, а отже, зберегти свою частку в статутному капіталі товариства.

На відміну від Закону «Про господарські товариства», який лише декларує переважне право акціонерів на придбання додатково випущених акцій, законопроект «Про акціонерні товариства» розкриває зміст цього права та містить детально прописаний механізм його реалізації. Цей механізм також захищатиме державні частки в акціонерних товариствах від розмивання та знецінення їх вартості.

3. Закріплення за акціонером права «на незгоду» з рішеннями загальних зборів акціонерів, а також порядку його реалізації.

Законопроект «Про акціонерні товариства» передбачає, що таке право виникатиме в акціонера у випадках, коли рішення загальних зборів обмежує його права та коли цей акціонер голосував проти прийняття загальними зборами такого рішення.

Згідно із законом, підставами для подання акціонером вимоги про викуп товариством належних акціонерові акцій можуть бути рішення про реорганізацію товариства або вчинення значних правочинів з майном товариства, скажімо, придбання великого (контрольного) пакета акцій іншим акціонером. Так зване право акціонера на незгоду існує в багатьох країнах світу.

4. Розширення кола питань, які віднесені до виключної компетенції загальних зборів.

До таких питань має бути віднесено, зокрема, прийняття рішень про викуп товариством власних акцій, про вчинення правочинів на суму, що перевищує 25% вартості активів товариства. Це надасть акціонерам можливість більш активно, ніж зараз, впливати на прийняття найважливіших рішень щодо діяльності підприємства, зокрема щодо визначення долі майна підприємства.

Водночас багато питань має бути віднесено до компетенції наглядової ради товариства, зокрема вирішення питання про: анулювання акцій чи продаж раніше викуплених товариством акцій; про розміщення та про викуп товариством інших цінних паперів, крім акцій; про затвердження ринкової вартості майна у випадках, передбачених цим законом; про обрання аудитора товариства, реєстратора (депозитарію) товариства тощо.

5. Посилення ролі наглядової ради та забезпечення участі в ній представників різних груп акціонерів.

За проектом закону «Про акціонерні товариства», наглядова рада є тим органом, який визначає стратегічну політику товариства та здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу.

Чинний Закон «Про господарські товариства» залишає визначення повноважень наглядової ради на розсуд статуту, що дозволяє не наділяти раду, яка має представляти інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів, реальними повноваженнями. На відміну від цього, закон «Про акціонерні товариства» міститиме перелік питань, які належать до виключної компетенції ради й не можуть бути передані виконавчому органу.

Слід мати на увазі, що ефективно захищати інтереси акціонерів наглядова рада може лише тоді, коли її склад максимально відображає реальний розподіл сил серед акціонерів. Тому проект закону «Про акціонерні товариства» передбачає використання кумулятивного голосування під час обрання членів наглядової ради, за якого кількість акцій, що належать акціонеру, множиться на кількість місць у наглядовій раді, й акціонер отримує право віддати всі обчислені в такий спосіб голоси за одного кандидата або розподілити їх між кількома претендентами. Такий порядок голосування дасть можливість акціонерам, що не володіють контрольним пакетом акцій товариства, мати свого представника у наглядовій раді. Такий порядок обрання ради є найбільш ефективним для акціонерних товариств з великою кількістю акціонерів та численною радою.

Таким чином, завдяки посиленню ролі наглядової ради в майбутньому законі «Про акціонерні товариства» та забезпеченню представництва акціонерів, які володіють середніми за розміром пакетами акцій, акціонери матимуть змогу ефективніше контролювати діяльність товариства.

Наразі, з огляду і на аргументи, наведені в цій статті, профільний комітет Верховної Ради України з питань економічної політики, а також комітет з питань фінансів та банківської діяльності завершують підготовку проекту закону «Про акціонерні товариства» для його розгляду у другому читанні та в цілому. Сподіватимемось, що, попри складну політичну ситуацію, народні депутати з різних політичних таборів зможуть піднятися над своїми амбіціями та інтересами власних політичних партій і восени ухвалять конче потрібний для всієї країни закон.

В іншому разі очікування держави, мажоритарних та міноритарних акціонерів на запровадження цивілізованих і загальноприйнятих правил гри під назвою «корпоративне управління» залишаться в Україні лише мріями.