Казус циркулярної економіки

Циркулярну економіку разом із блокчейном і інтернетом речей визнано головною складовою Індустрії 4.0, або Четвертої промислової революції. Формула 3R — Reduce, Reuse, Recycle, тобто скороти (споживання), використовуй багаторазово, рециркулюй (відходи), відображає реалії планетарної екологічної кризи. Водночас невелика частка циркулярності, не більш як 9%, за розрахунками експертів, дає підстави засумніватися в правильності розуміння суті самого явища та шляхів його розвитку.

Найчастіше феномен рециклінгу відходів не розрізняють на мікроекономічному рівні: підприємство А продає товар, яким є відходи, підприємству В, але контрагент купує не відходи, а сировину. Тому циркулярна економіка, якщо не вдаватися в подробиці, піддається розпізнаванню тільки з мезо- або макроекономічного рівня.

Розхожа фраза «гроші не пахнуть» виникла в давні часи, коли імператор Веспасіан запровадив податок на громадські туалети. Але є нюанс: оподаткуванню підлягали надходження від продажу урини дубильникам шкіри й портомиям (прачкам). Скарбниця приростала залученням відходів у промисловий цикл, і це служить підтвердженням існування античної циркулярної економіки.

Науково встановлено, що навіть прибуток не стимулює традиційні підприємства усувати шкідливі для навколишнього середовища наслідки діяльності. Циркулярності економіці надають промислові екосистеми зі своїми, як у біологічних аналогах, падальниками й розщеплювачами відходів. Падальники звільняють екосистему від мертвих тіл, перетворюючи великі органічні матеріали на дрібні частки, а розщеплювачі вже на молекулярному рівні повертають поживні речовини в екосистему.

У прикладі з античності функції падальників узяли на себе громадські туалети, а розщеплювачів — дубильники шкур, прачки тощо. У часи пізнього СРСР, які запам'яталися такими популярними в народі «макулатурними виданнями» (20 кг макулатури в обмін на талон, що дає право на купівлю книжки), падальниками виступили пункти збору макулатури, розщеплювачами — видавництва.

Недооцінка ролі падальників і розщеплювачів в організації рециклінгу, нерозуміння суті циркулярної економіки, її сполученості з промисловими екосистемами видно по шахтарських регіонах. На тлі економічного занепаду, зумовленого деінтенсифікацією вуглевидобутку, у хвостосховищах збагачувальних фабрик тільки на підконтрольній уряду України території Донецької області знаходиться понад 30 млн тонн відходів збагачення. Розробка цих техногенних родовищ високозольного вугілля, як показує практика фірми Хельтер, що діяла в Німеччині протягом 1990-х років, економічно ефективна, бо «вугільний шлам — це не проблема, а сировина». Є й успішний вітчизняний досвід із того ж періоду. Концерн «Радон» на збагачувальній фабриці «Калінінська» з використанням відходів збагачення готував шихту для коксохімії.

Рециклінг не вичерпується відходами збагачення, — сировиною можуть бути шахтні води, відвальні породні маси тощо. У Німеччині перебуває в стадії реалізації проєкт із перетворення виведених 2018 року з експлуатації вугільних шахт «Проспер-Ханіель» на гідроакумулюючу електростанцію: відпрацьовані підземні виробки — теж вид відходів видобутку. Під час дефіциту ресурсів в енергосистемі потік води з поверхні направляють у підземні виробки, щоб обертати турбіну, з'єднану з генератором, яким виробляє електроенергію, а в період профіциту ресурсів в енергосистемі воду насосами повертають на поверхню. Перетворення шахт на пікові електростанції — спосіб вирішити не тільки енергетичні, економічні, а й соціальні проблеми. Прем'єр-міністр федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія Ханнелоре Крафт вважає: «Приклад «Проспер-Ханіель» можуть наслідувати й інші шахти, адже держава потребує більшої кількості сховищ енергії…».

Утилізація і декомпозиція відходів — запорука стійкості й ринкової живучості промислових екосистем на локальному, регіональному, національному, а то й на наднаціональному рівні. Технологічна забезпеченість екосистем задає рівень їхніх наукомісткості й складності.

Що ж слід зробити, щоб у старопромислових регіонах з’явилися індустріальні екосистеми з падальниками та розщеплювачами, які забезпечують розквіт циркулярної економіки?

Передусім скористатися правилом Альберта Ейнштейна й узятися за вирішення проблем із вищого рівня, бо на рівні виникнення системні проблеми нерозв'язні. Складно будувати циркулярну економіку в рамках наявних підприємств і виробничих комплексів, — потрібні ресурси господарювання мезо- (регіон) і/або макроекономічного рівня.

unsplash/jasmin_sessler

У старопромислових шахтарських регіонах найбільшими ініціаторами розвитку циркулярної економіки можуть стати місцеві громади: їм під силу виступити засновниками підприємств-падальників і підприємств-розщеплювачів. Завдання ж держави — формувати інституціональне середовище рециклінгу, забезпечувати доступ цих підприємств до накопичених у регіоні відходів для їхньої утилізації. А то й безпосередньо брати участь у циркулярному господарюванні, як це заведено в Канаді.

Так, державне підприємство The Durham York Energy Centre (DYEC) у регіонах Дюрем і Йорк провінції Онтаріо займається переробкою в електроенергію сміття: 10 тисяч домогосподарств протягом року задовольняють свої енергетичні потреби за рахунок рециклінгу 140 тис. тонн відходів. В активі DYEC до того ж 36 млн утилізованих за рік алюмінієвих консервних бляшанок і 3 тис. зданих на брухт автомобілів.

До речі, про консервні бляшанки. Японія, яка програла в Другій світовій війні і якій було дозволено виробляли лічені види товарів, як на дріжджах піднялася на відходах постачання американських окупаційних військ — виготовлених із консервних бляшанок недорогих іграшках. Вони так і називалися — «бурікі» (жерсть), а зі зворотного боку невигадливих речей, якщо придивитися, можна було знайти фірмові принти Hunt's або Dole. Збирачі викинутих американцями консервних банок і надомники, що виготовляють простенькі бляшані детальки, з яких збирають на маленьких фабричках іграшки, — падальники й розщеплювачі, що стали казусом циркулярної економіки Японії тієї пори. Умілі й спритні японці швидко стали головними постачальниками іграшок у США, маючи на дешевій сировині (відходи ж) і дешевій робочій силі величезні прибутки. Справжній «бурікі», бляшану модельку американського бомбардувальника В-29, за 70 дол. і тепер можна придбати в інтернет-магазині як нагадування про японське економічне диво, що стало дійсністю.

Якщо принципів 3R дотримано, то економіка стає замкненою, люди заможними, а навколишнє середовище чистим. Recycle!