КАЗКА ПРО КОЗАКА ТА ФІТНЕС

«Підтримка вітчизняного виробника», відома як державний протекціонізм і патерналізм, — хвороба, що дуже нагадує алкогольну залежність. Точно так само, у дуже невеличких дозах і під жорстким самоконтролем, алкоголь може допомогти пережити стреси та кризи росту. Але якщо в суспільному організмі бракує якогось важливого гена чи просто політичної сили волі, можна швидко ступити на слизьку доріжку. Важливо також — ще одна аналогія з алкоголем! — що саме й у якому поєднанні споживати. При цьому існує одна цікава закономірність: чим більше можливостей для зловживань і неефективної роботи створює та чи інша форма патерналізму, тим більше її полюбляють і лобіюють «вітчизняні виробники», тим сильніший ефект звикання.

А звикання часто відбувається в найгірших традиціях, уже «з першої дози»: плеканий «національний виробник» втрачає конкурентоспроможність і потребує нового підживлення. Але, як мовиться, не за те батько сина бив, що пив, а за те, що похмелявся. Важко втриматися, тим паче що похмілля буває важким, аж до білої гарячки страйків і демонстрацій. До того ж хвороба заразна. Поганий приклад, та й короткострокові (найчастіше уявні) переваги сприяють — важко тверезому в п’яній компанії! І, нарешті, доза засмоктує: оскільки підтримка одного виробника здійснюється тільки за рахунок іншого або споживача (тобто решти виробників!), дуже важко після першої втриматися й не налити другу, а за нею —пішло-поїхало... Ось і «втягуються» слабкі країни й перетворюються на безвольних алкоголіків, виканючуючи подачки та кредити, щоб розподіляти їх між своїми до краю розкраденими та зледащілими підприємствами. А позаяк, втягнувшись, зав’язати вже важко, інколи доходить і до бійки за пляшку — торгової, а то й «гарячої» війни...

Заради справедливості треба сказати, що й розвинені країни частенько «грішать». І слабких, буває, кривдять, та й самі за чарку сваряться. Але їхнім здоровенним економікам невеличкі дози не страшні: на кілограм ваги — просто дрібниці. Тож, хоча шкідливих звичок треба позбуватися всім, для великих це дещо менш актуально...

Загалом, і великі, і маленькі країни утворили своєрідний «клуб здорового способу життя», назвали його СОТ (або, продовжуючи аналогію, СТТ: світове товариство тверезості) й домовилися дружно позбуватися поганих звичок або хоча б обмежувати дози та вживання сурогатів, а замість пияцтва — займатися спортом. Щоб стимул дотримуватися режиму був. Погодьтеся, гуртом кидати легше, ніж поодинці, — це вам скаже будь-який лікар-нарколог.

І ось приходить у клуб маленький дванадцятирічний козачок. Він хоча й малий, а встиг уже приохотитися до самогону й бормотухи. Дивиться: багаті здорові дядьки качаються, бігають, плавають, грають у теніс і футбол. І малюки там цілком пристойно виглядають — із вогником перспективи в очах. Загалом, усе гарно, чинно, спокусливо. Особливо вирізняється фітнес-центр під назвою ЄС (ну, нехай ЄвроСпорт): і багато, і від домівки неподалік... Мрія, та й годі! Закортіло хлопчику в цей ЄС записатися.

«А скільки ти разів віджимаєшся?» — «П’ять», — відповідає козачок. «Кепсько, — кажуть, — мало. Слабенький ще, щоб із нами разом тренуватися. Будеш тільки під ногами плутатися. Щоб до нас приєднатися, потрібно хоча б ГТО (були в совку такі норми щодо спортивної форми. — В.М.) здати». — «А якщо я вип’ю самогонки півлітра, то й сім разів відіжмуся! Я так завжди роблю, коли сил бракує, — допінг називається!» — тужиться хлопчина. Але його не розуміють. По-перше, і семи разів мало. По-друге, самогонку, кажуть, у солідному товаристві не п’ють зовсім. Та й усім відомо, що один раз, можливо, і вдасться на допінгу показати результат (хоча сумнівно й однак нечесно), але ефект аж надто короткотерміновий: якщо вживати регулярно, то й трьох разів не відіжмешся. Та й взагалі, у нас тут клуб здорового способу життя: мало здати ГТО, треба для початку вступити в СТТ. Тож якщо ти в принципі готовий «зав’язати», а поки що обмежити «вживання», то чому б і ні — вступай в СТТ, потім у підготовчу групу, через кілька років підкачаєшся — будеш разом із нами тренуватися.

А козачок саме напередодні самогону хильнув, йому очі образа застувала, він в істерику:

— Що це, — кричить, — ви мені тут пити забороняєте? У мене організм росте, йому калорії потрібні! Та й звідки я сміливості наберуся, щоб битися, якщо самогону не ковтну? А без цього мене тут у порошок зітруть! Це ви для того, щоб мене ослабити й побити! Самі, певне, кубрячили на повну котушку в моєму віці! І зараз мене частенько ображаєте, коли понапиваєтеся!

— Та ти заспокойся, малий, — відказують йому дорослі. — Ясна річ, спеціально няньчитися з тобою ніхто не буде, але й кривдити ніхто не збирається. У житті всюди конкуренція, нічого ображатися. Тільки ми тут не б’ємося, а в спарингу тренуємося, а щоб не доходило до бійки, і створили клуб. Будеш із нами дотримуватися правил — скривдити не дозволимо: якщо хто з наших до тебе з незаконними прийомами або в пияцтво втягувати почне — ти тільки скажи, ми між собою швидко розбираємося. Та коли ти зав’язувати не хочеш — нарікай на себе: як ти з іншими, так і вони з тобою. Немає правил — то й немає. Загалом, якщо хочеш чесно боротися — будь ласка, веди здоровий спосіб життя, качай м’язи, розвивай спритність... Ось тільки самогон тобі в цьому не допоможе. Це ми на власному досвіді проходили, багато помилок у молодості наробили. А як виросли — зрозуміли, що коли й далі будемо битися, то повбиваємо одне одного до такої матері. Тим паче що тверезому алкаша подужати зовсім нескладно.

Та й, власне кажучи, ми ж іще не так щоб зовсім зав’язали. Правила СТТ забороняють зловживати, а чарочку-другу пропустити в хорошій компанії можна. А коли, приміром, стрес, типу демпінгу, — то наші правила дозволяють і «вжити» одноразово.

— То це скільки ж років треба качатися та здоровий спосіб життя вести, щоб із вами грати! Мені нізащо не здолати — краще вже пити, хоч одна втіха. А що мені залишається?

— Ну це ти дарма! Ось поглянь, Яцек, Вацлав, Ласло — не набагато кращими за тебе були, поки пили, а тепер які красунчики!

— Так вони ж із вами в одну школу колись ходили, ви їх по блату прийняли...

— А Урмас, Івар і Арвідас — практично у вашій же компанії крутилися, а тепер помилуйся... Незабаром і Тодор з Іоном підійдуть, вони в нас на підготовчому. Не все ще в них виходить, але намагаються. Принаймні в СТТ вони вже давно, і нічого страшного не сталося: ні похмілля, ні «білочки»... Та, власне, про що тут узагалі говорити — он Мірча, Іонин молодший братик, теж у вашій компанії був, і Гогі з Ашотом — усі в товариство вступили. Невже не можеш хоча б як вони?

— Ага, — відповідає в сльозах наш козачок, змінюючи тему на ходу, — а самі, мабуть, і зараз уживаєте, та ще й такими дозами, що мені за рік не випити.

— Ти на нас не дивися. Ти роби не так, як ми робимо, а так, як ми говоримо (не дуже педагогічна позиція, скажемо прямо. — В.М.). Ми як у дитинстві звикли, так і не можемо повністю відвикнути, а з запущеним алкоголізмом можна боротися тільки поступово. Дітей-калік, знов-таки, наплодили на п’яну голову — вони тепер без дози не можуть, а повбивати рука не піднімається. Поки що. Але ж ми все-таки дорослі, п’ємо в міру, хоча, твоя правда, кидати згодом треба й нам. Але ти молодий, не повторював би наших помилок! Бо поглянь на себе: як на твої розміри і вік, ти ж просто убивчими дозами заливаєшся!

Пора зав’язувати, інакше перетворишся на такого алкаша (і показали на жебрака-африканця у дранті, який жалісливо випрошував милостиню на ганочку клубу). Цей, бачиш, у борг пив. Та й ти, либонь, у борги вже якось заліз так, що ледь виплутався.

Ми ж п’ємо потрошку, і тільки хороше вино чи коньяк. І виключно за свої: спеціально такі правила прийняли. На крайній випадок, якщо не можеш кинути, то хоч би перейшов на менш шкідливі напої...

— Еге ж, — відповідає їм козачок, — ви можете собі дозволити щось краще, бо багаті, а мені на це грошей бракує! З моїми силами на коньячок не заробиш, ледь-ледь вистачає на сурогатну горілку й самогон...

Набридає дорослим його умовляти. Не хоче людина собі допомогти — не треба! Звісно, жаль малого, та, бач, поки сам собі гулі не наб’є, не навчиться. А козачок також ображається, відвертається й цідить так через плече, аби почули: «Ну, позаяк ви такі злі й не чекаєте на мене з розпростертими обіймами, не хочете приймати до свого клубу, — у мене інша компанія є. Та сама, де я до пляшки й привчився. Піду назад, у підворіття, — бухати самогон із Ваською та іншими давніми друзяками. Васька он уже який рік поспіль кличе, і дешевої самогонки в нього — завалися. І хлопець він душевний, ми з ним майже як брати...

Там, правда, брудно, забитим сміттєпроводом тхне, не те що у вас, зате всі свої і ніхто нічого не забороняє. Одне кепсько: Васька як вип’є (от уже любитель цього діла, на весь світ знаменитий!), таким брутальним стає, усім хоче командувати сам, він начальник — решта дурні... І здоровенний, гад, сильніший за всіх, разом узятих, ледь що — відразу бульдозером наїжджає. Рішення, каже, прийматимемо не консенсусом, як у тому дегенератському клубі, який вічно ні на що зважитися не може, а ефективно: кількість голосів пропорційна силі удару. Потенційній поки що. Аби знали, наша сила — у єдності! Будете всі в мене жити в ліберальній імперії, а коли хто незгодний — у вбиральні замочу! Чесно скажу, не подобаються мені його манери, а й без самогону не можу. Ось піднаберуся здоров’я в старій компанії, а там, можливо, і до вас знову прийду. Тоді візьмете?»

А ось тепер — сюрприз! Адже історія наша, виявляється, інтерактивна! Отже, шановний читачу, робіть свій вибір:

Варіант А. Члени клубу знітилися від таких слів, порадилися й вирішили: іди, кажуть, куди хочеш. Полотном доріжка. Нічого нас шантажувати. Подумаєш, піде він у стару компанію — знайшов кого лякати голими сідницями! Ваша вся компанія — слабаки, Васька ваш, супермен, — як один наш маленький Яан (хіба що у Васьки пістолет є, так у нашого Сема на цей випадок завжди автомат напоготові...), ну і грайтеся у свої дитячі ігри далі. Тільки навряд чи на самогонці вдасться вам здоров’я набратися. Поки що нікому не вдавалося.

Козачок ображено йде. А куди йому подітися? Подальша його доля, на жаль, простежується досить добре... Довго ще банда самогонників тероризувала околиці та потай била вікна в клубі. Напевно, з досади.

Варіант Б. У клубі замислилися. З’явилися якісь нові люди в університетських мантіях, щось тихенько розповідали. Навколо них гуртувалися завсідники й уважно слухали. Іноді розходилися з реготом, залишаючи засоромленого експерта самого, інколи ж довго вслухалися затаївши подих. Час від часу хтось виходив на поріг і звертався до хлопця з дивним, на його думку, запитанням — приміром, чому він Василеву самогонку не з рук у руки бере, а через офшорну шафу. Потім усі радилися знову. Козачок дивився на цей бардак із подивом, але з цікавості все-таки далеко не відходив.

Варіант Б1. Набридло йому чекати, плюнув він на все й пішов назад до Васьки. Див. варіант А.

Варіант Б2. Вийшов із клубу старійшина й зі щирою скорботою в голосі сказав: «Ех, жаль, звісно, але не бути тобі справжнім джентльменом. Украй зіпсувала тебе клята самогонка».

Варіант Б2а. Див. варіант А.

Варіант Б2б. І ось тут щось обірвалося в душі козачка. Він раптом зрозумів: зараз або ніколи! І крикнув: «А от і ні! Не знаєте ви нашого козацького роду-племені! Ось побачите, кину пити, візьмуся за розум і через рік прийду до вас новою людиною!» І з цими словами рішуче пішов до Васьки віддавати сулію самогону, позичену (точніше, «несанкціоновано відібрану») у нього вчора з похмілля. Навчений досвідом старійшина дивився йому вслід із усмішкою, але водночас скептично похитуючи головою. Чи надовго вистачить цієї рішучості?

Власне, у кінофільмах про дітей із поганої компанії зазвичай так і буває: вони беруться за розум і стають видатними спортсменами (музикантами, вченими, бізнесменами — потрібне підкреслити). Хоча, з іншого боку, про більшість інших, котрі просто спилися і стали малими злочинцями, знімати фільми нецікаво.

Варіант Б3. ... Хотілося б придумати, але поки що нічого на гадку не спадає. Можливо, ти, читачу, зможеш?

Варіант В. У відповідь на таку зухвалість вийшли з клубу два озброєних охоронці, взяли хлопчиська під білі руки й відвезли до притулку, де непутящих підлітків лікують, годують, привчають до праці й намагаються відучити від поганих звичок. У звичайному житті приблизно так і відбувається. Але, оскільки в міжнародній практиці таке допускається лише стосовно страшенних хуліганів, котрі вчинили небезпечні правопорушення, то ми цей варіант далі не розписуватимемо. Добре б, аби до такого не дійшло.

Поки що козачок стоїть на порозі, переминаючись і не наважуючись зайти, а члени клубу ніяк не можуть дійти свого улюбленого консенсусу. Можливо, і від наших із вами голосів щось залежить?