Інфраструктура у вогні. Виклики подальшої ескалації

Після промови Путіна образ війни набув чітких і реальних обрисів. Попри те, що частина суспільства і влади все ще не визнає ризику загрози повномасштабної війни, війна зараз можлива, як ніколи. В очах Путіна Україна — загроза, яку треба «вирішувати», південь України — подаровані території, Росія — жертва історичної несправедливості, до чого колись апелював і Гітлер. Ця логіка неминуче веде до подальшої ескалації. Де вона закінчиться і коли, об’єктивно не знає ніхто. Можливо, навіть сам Путін.

Та, попри це, кроки Росії не спонтанні, а чітко і давно продумані. Всі ці роки вони спостерігали за нами, маючи папки із даними про будь-яку сферу. Тому все, про що йтиметься нижче, не новина для росіян. На жаль, це новина для значної частини українських можновладців, які за всі ці роки гібридного протистояння не готувалися як слід до відкритої ворожнечі.

Ключовими об’єктами у разі війни вважаються об’єкти забезпечення і інфраструктури. Інфраструктура для України має дуже велике значення. У нас великі території, розосереджені об’єкти промисловості, великі відстані між містами.

До того ж в економічному плані Україна має критичну залежність від морських торговельних портів на Півдні. Переважна більшість усіх торговельних операцій на імпорт та експорт здійснюється саме морським шляхом. Можлива ескалація на Півдні призведе до того, що Україна ризикує втратити близько 60% свого експорту і майже 30–40% ВВП. Причому варіантів цієї ескалації чимало: від відкритих військових дій до блокади акваторій портів або терактів на об’єктах інфраструктури.

Фактично план можливого захоплення Півдня України — це дуже серйозний удар по економіці України незалежно від успіхів армії РФ. Саме по собі загострення і бойові дії в цьому напрямку позбавлять Україну торговельних зв’язків зі світом. Більшість промисловості зупиниться, а Україна втратить основне джерело наповнення валютних резервів і бюджету.

При цьому залізничне сполучення в бік ЄС, яке виступає альтернативою торговельних зв’язків, має досить багато вузьких місць. Тож швидке нарощення пропускної спроможності в цьому напрямку об’єктивно неможливе.

pixabay/stocksnap

Торговельна блокада може зробити Україну досить слабкою, а слабка Україна — це солодка мрія Путіна.

Тут не хотілося б бути автором песимістичного сценарію, але уже зараз варто думати про те, як захистити ключові об’єкти інфраструктури: порти, штучні споруди, станції та інші. Особливо в південному напрямку.

А реальність загрози може існувати не тиждень і не місяць. І саме адекватна підготовка та протидія таким загрозам є єдиним правильним способом реагування і демонстрації гарантування безпеки.

Інший важливий виклик для інфраструктури — забезпечення критичних об’єктів енергетики. Енергетична система України має значну залежність від вугільних ТЕС. Основний спосіб перевезення вугілля між шахтами і електростанціями — залізниця.

Своєчасне постачання пального до об’єктів генерації та формування запасів палива на складах ТЕС є важливими умовами стабільної роботи в реаліях постійних загроз і викликів.

На жаль, наразі залізниця не надто добре справлялася з подібними викликами. Восени минулого року енергетичний сектор скаржився на системне незабезпечення перевезень вугілля залізницею. Але на той період припадав сезонний пік перевезення вантажів, у тому числі рекордного врожаю зернових. У зимовий період навантаження на залізницю значно менше, що має допомогти забезпечити перевезення вугілля в необхідних обсягах і формування достатніх запасів палива.

Необхідний запас палива для українських ТЕС і ТЕЦ — близько мільйона тонн вугілля в зимовий період. Станом на середину лютого фактичний запас становив 672 тис. тонн. Цього може виявитися недостатньо у разі перебоїв із постачанням.

Забезпечення потреб енергетичного сектора — це також забезпечення стабільної роботи всієї економіки країни.

Також важливим фактором є збереження контрольованості об’єктів інфраструктури. 2014 року «Укрзалізниця» втратила контроль над залізницями в Криму і Донбасі фактично з перших проявів заворушень. Причина досить проста — регіональний поділ залізниць, який збігався з межами зон заворушень.

Регіональний поділ «Укрзалізниці» дістався нам у спадок від Радянського Союзу і, попри всі заяви, так і не був скасований. Обіцяна реформа корпоративного управління з регіональної моделі в секторальну (розподіл за напрямками роботи) так і не відбулася. Її мали здійснити ще 2015 року.

Запуск реформ кілька разів відкладали і зривали, тож зрештою «Укрзалізниця» так і залишилася зі структурою регіональних філій, які є центрами прийняття рішень у певних адміністративних межах. Хоча це прямо суперечить директивам ЄС, які вимагають відокремлення операторів інфраструктури, вантажних і пасажирських перевезень в окремі бізнес-одиниці.

Наскільки контрольованим буде керівництво Південної, Донецької, Придніпровської та Одеської залізниць (багато хто з їхніх керівників має багатий політичний досвід у Партії регіонів і подібних проєктах)? А від цього залежить своєчасність подачі і вивезення вантажів, людей і рухомого складу, забезпечення сталої роботи.

Попереду нас очікують нові виклики. І це в тому числі виклики для інфраструктури, від якої залежить стабільність усієї економіки. Будемо сподіватися, що ці ризики залишаться просто ризиками, але їхнє ігнорування надто небезпечне і невиправдане. Тож влада має бути готовою відбивати будь-які загрози, в тому числі і гібридні напади та кібератаки на ключові об’єкти інфраструктури.

Більше статей Володимира Даценко читайте за посиланням.