Інфляція в Україні: проміжні підсумки напередодні осені

Тема інфляції в цьому році традиційно перебуває в центрі уваги суспільства, політиків та експертів. На жаль, оцінки її причин, чинників та динаміки в більшості випадків мають заполітизований характер. А тому сьогодні дуже важливо безсторонньо оцінити антиінфляційну політику країни протягом семи місяців та адекватно визначити проблеми, які доведеться розв’язувати до кінця 2008 року.

Що маємо сьогодні

Як і очікувалось, у липні в Україні спостерігалося подальше гальмування споживчої інфляції, яка у річному вимірі знизилася до 26,8% порівняно з піком у 31,1%, зафіксованим у травні. Більш того, відбулося зниження рівня порівняно з попереднім місяцем на 0,5% (липень до червня), що пояснюється падінням цін передусім на фрукти та овочі завдяки гарному врожаю.

Крім сезонного зниження цін на продовольчі товари, варто відзначити також гальмування базової інфляції, яке триває вже кілька місяців і не пов’язане з сезонними коливаннями цін на продовольчі товари та переглядом адміністративно-регульованих тарифів. Це означає, що в країні відбувається хоч і досить повільне, але гальмування глибинних інфляційних процесів.

У цьому важливу роль відіграла насамперед стримуюча політика Національного банку, у тому числі відмова від жорсткої прив’язки валютного курсу та, як наслідок, ревальвація гривні відносно долара США. Слід також зазначити активні дії НБУ в напрямі посилення регулювання кредитного ринку та зниження ліквідності. Це привело до зростання відсоткових ставок за кредитами для домогосподарств і дещо загальмувало темпи приросту кредитів і, відповідно, дещо обмежило потенційний внутрішній попит.

Без сумніву, великим позитивом є досить активна співпраця між урядом та НБУ, яку потрібно й надалі розвивати, особливо в контексті майбутнього переходу до інфляційного таргетування. Спільний план антиінфляційних заходів, попри всі його очевидні недоліки, став першим в Україні «міжвідомчим» політичним документом, в якому виконавча влада та НБУ не тільки відкрито визнали загрозу макроекономічній стабільності, а й узгодили свої дії з її подолання.

Необхідно також відзначити дії уряду, спрямовані на боротьбу з інфляцією, зокрема товарні інтервенції, намагання вплинути на монополізовані ринки шляхом домовленостей з виробниками та регулювання рівня торговельної надбавки тощо. Ці дії дали певний позитивний ефект, хоча сам уряд розуміє, що вони є недостатні та багато в чому мають вимушений характер. Заради справедливості слід зазначити, що уряд працював за умов безпрецедентної політичної протидії з боку опозиції, фактичного паралічу коаліції та жорсткого тиску з боку президента.

Доводиться вкотре констатувати: на жаль, економічній політиці традиційно бракувало послідовності. Так, зокрема, Національний банк протягом останніх місяців відновив активні інтервенції на валютному ринку, що призвело до збільшення пропозиції грошей та, відповідно, послабило тиск на відсоткові ставки.

Що буде далі

Попри позитивну тенденцію гальмування інфляції, сьогодні й уряд, і Нацбанк мають розуміти: основна робота щодо боротьби з інфляцією ще попереду, оскільки інфляційний потенціал залишається дуже високим. Тому важливо, щоб виконавча та монетарна влади об’єктивно оцінювали ефективність вжитих заходів і розуміли, що фундаментальні чинники інфляції та загрози макроекономічній стабільності залишаються.

Так, зростає розрив між темпами зростання споживання домогосподарств (у першому кварталі 2008 року зафіксовано новий рекорд зростання реального кінцевого споживання домогосподарств — 22,0% у вимірі рік до року) та темпами зростання продуктивності економіки. А розв’язати цю фундаментальну проблему можна лише шляхом складних інституційних і структурних реформ (у тому числі в сфері соціального захисту населення). Тому попри всі відомі політичні та інші проблеми, уряду давно час щонайменше оприлюднити конкретні пропозиції щодо пріоритетних реформ і внести відповідні законопроекти до Верховної Ради.

Зволікання із цими кроками грає проти уряду. У цьому зв’язку зазначимо, що саме нереформованість сільського господарства України та деяких суміжних секторів не дає можливості аграріям ефективно скористатися високими світовими цінами на продовольчі товари.

Зрозуміло, що Україні не уникнути підвищення цілої низки регульованих тарифів восени, що вплине на інфляційну динаміку наприкінці 2008-го — на початку 2009 року.

Якщо раніше ціна на нафту стрімко зростала, а це об’єктивно посилювало інфляційні процеси в Україні, то зараз ціна на нафту досить різко впала, що приведе до певного зниження цін на паливо та пально-мастильні матеріали. Проте така тенденція може різко змінитися на протилежну з усіма відповідними наслідками.

Свій внесок у зростання витрат виробників (і, відповідно, інфляцію пропозиції) і надалі робитиме ринок праці. Дефіцит кваліфікованих фахівців багатьох спеціальностей, від якого так чи інакше потерпає значна кількість підприємств України, веде до зростання витрат на робочу силу по економіці загалом.

На нашу думку, гальмування попиту відбуватиметься повільно, а тому до кінця року навряд чи істотно зменшиться споживчий тиск на ринок. При цьому імпортери поки що не поспішають радикально знижувати ціни та/або збільшувати поставки товарів на ринок, користуючись високим попитом, зниженням імпортних мит внаслідок вступу України до СОТ тощо.

Більше того, в результаті падіння фондового ринку, гальмування цін на ринку житла, від’ємних відсоткових ставок за депозитами та девальвації долара США відбулося істотне обмеження і без того незначних можливостей фізичних осіб здійснювати заощадження, які дали б змогу зберегти вартість грошей. Відповідно, як і на початку 90-х років минулого століття, домогосподарства вдалися до купівлі товарів (передусім довгострокового користування) як засобу максимізації корисності грошей.

Інфляційним ризиком традиційно залишається бюджетний процес. Тому ще раз наголосимо: внесення змін до бюджету-2008 та розробка нового бюджету на 2009 рік мають виходити з необхідності боротьби з інфляцією як першочергового пріоритету економічної політики, який не може бути предметом політиканства.