Ігор Калєтнік: "Нам потрібні кардинальні зміни пріоритетів в економіці"

Перший віце-спікер Верховної Ради України Ігор Калєтнік у інтерв'ю для DT.UA - про реалістичність намірів покращити якість законотворчої роботи українського парламенту, необхідність переглянути держбюджет і пріоритети державної економічної політики, оптимальні шляхи детінізації економіки та об'єднання Митної й Податкової служб, особливості ситуації на ринку нафтопродуктів та обліку їх імпорту, а також про багато іншого.

Про порядки, процедури, регламенти

- Ігорю Григоровичу, своїм головним завданням на посту першого віце-спікера ви назвали підвищення ефективності законодавчої діяльності парламенту в напрямку економічної політики. За рахунок яких конкретно заходів ви пропонуєте це зробити?

- Коли ми аналізували законодавчу діяльність парламенту минулих скликань, то дійшли висновку, що у нас щодня відбувається розгляд усіляких технічних законопроектів, якими вносяться різні доповнення та зміни до вже існуючих законодавчих актів, тобто зміни до змін. Складається таке враження, що Верховна Рада працює як пожежна машина, вихоплюючи якісь "палаючі" шматки то звідти, то звідти, а загалом чітка системна робота відсутня.

Насправді всі наші суб'єкти законодавчої ініціативи - народні депутати, Кабінет міністрів, президент і Національний банк мають передусім забезпечити належний рівень підготовки законопроектів перед їх поданням до парламенту.

Як цього домогтися? Наприклад, щодо Кабінету міністрів необхідні рекомендації в нас уже є. У мене відбулася відповідна розмова з новопризначеним першим віце-прем'єром Сергієм Арбузовим, який за розподілом обов'язків відповідальний за взаємодію уряду з Верховною Радою. І обговорювали ми саме необхідність налагодження більш чіткої і системної роботи над законодавчими ініціативами уряду як органу, що узагальнює всі ініціативи міністерств і відомств в інтересах економіки та окремих галузей. Адже нині ці процеси відбуваються іноді настільки хаотично і безсистемно, що ніхто не може дати чіткої відповіді на запитання: а яка ж кінцева мета і чи справді завдяки заходам, що запроваджуються, буде забезпечений належний результат?

Тобто в пояснювальній записці до кожного законопроекту має міститися більш глибокий аналіз існуючої ситуації та ризиків, того, який ефект мали попередні заходи, а також більш аргументовано обґрунтовуватися очікуваний ефект від реалізації кожної із запропонованих законодавчих змін.

Окрім більш системної підготовки кожного законопроекту, має бути забезпечений і належний парламентський контроль щодо його імплементації та того, наскільки ефективно він працює.

Наступна складова - це робота в комітетах як найголовнішому майданчику із відпрацювання законопроектів перед поданням до парламентського залу. Ми сьогодні досягли взаєморозуміння і в комітетах, і з народними депутатами, щоб у нас чітко дотримувалась належна процедура. Якщо виникло складне та дискусійне питання, якщо є кілька альтернативних підходів до його вирішення, то вже на першому етапі треба створювати відповідні робочі групи і в рамках комітету проводити обговорення з громадським активом тих чи інших галузей.

Надзвичайно важливий етап - комітетські слухання, які мають проводитися регулярно (оптимально - кожні два-три тижні, мінімум - раз на місяць), щоб забезпечити належну якість підготовки законопроектів, адже саме тоді буде можливість вислухати всі зацікавлені сторони та експертів.

Наступний дискусійний майданчик іще вищого рівня - це парламентські слухання. Їх потрібно якомога частіше використовувати для обговорень за найскладнішими проблемами. Наприклад той же Податковий кодекс, за півтора року після прийняття якого до нього вже внесли сотні поправок. Висновок - потрібно такі важливі питання розглядати не задом наперед, щоб потім знову не гасити безкінечно пожежі. Кожну законодавчу ініціативу необхідно ретельно аналізувати та детально обговорювати, щоб припускатися мінімуму помилок.

- Це все - в основному теорія. А що на практиці?

- Усі можливості відпрацювати цей процес на сьогодні є. Досить конструктивна робота налагоджується в комітетах. Ми готові в рамках парламенту здійснювати і забезпечувати розгляд законопроектів саме за процедурою повного обговорення. І це - важливий критерій підвищення якості законодавчої роботи, тому що саме тоді будуть вислухані всі позиції та прийняте зважене рішення.

І насамкінець ще одна важлива процедурна умова - це належний рівень представництва міністерств і відомств. На засідання комітету безперечно (ми ставимо сьогодні питання перед Кабінетом міністрів) мають приходити чиновники не нижче заступника міністра. Звичайно, заступник міністра може і повинен приводити із собою керівників профільних департаментів, фахівців, експертів. Але рівень заступника міністра має бути забезпечений, тільки тоді може йти мова про більш ефективну роботу в комітетах.

У парламентському залі представляти законопроекти мають міністри, як це й передбачено процедурою. В такому разі не тільки вони самі більш глибоко вникатимуть у питання, приділяючи належну увагу рівню подання законопроектів, а й завдяки цьому налагодиться конструктивна співпраця між виконавчою і законодавчою гілками влади.

- Всі ці пропозиції передбачають зміни до чинного регламенту, яким керується Верховна Рада?

- Зовсім нічого не потрібно змінювати.

- Тобто фактично чинна нормативно-правова база всі ці процедури вже передбачає, і треба просто змусити урядовців і депутатів виконувати закони? Як, адже цього досі не вдавалося?

- По-перше, всі питання, про які я сказав, ми вже обговорювали з керівниками парламенту та комітетів - і вони були дуже позитивно сприйняті. По-друге, такі ж питання ми поставили перед урядом, і тут у нас також є повне порозуміння. По-третє, і самі народні депутати нинішнього скликання налаштовані на чітке дотримання відповідних норм і вимог. Склалася унікальна ситуація, коли є бажання кожної із зацікавлених сторін реалізувати свої права, виконавши насамперед обов'язки.

Про бюджет і джерела його наповнення

- Ви можете дати гарантію, що під час розгляду таких важливих для держави законопроектів, як, наприклад, держбюджет, уже не повториться минулорічна чи позаминулорічна ситуація із їх затвердженням без фактичного обговорення? Компартія не голосувала за держбюджет у грудні 2012-го, однак він ухвалений, і майже відразу почали говорити про необхідність його перегляду…

- Ми вже обговорювали це питання з головою Верховної Ради. Є дуже чітке і серйозне налаштування, що парламент у рамках своїх законодавчих і контрольних функцій має вимагати від уряду і від самого себе належного дотримання процедур. Є чіткі регламентні строки бюджетного процесу - їх треба дотримуватися. У нас саме щодо держбюджету є чітко встановлені законом вимоги, коли і як має бути поданий його проект, хто має його представляти і якою є процедура його розгляду в парламенті.

І ви абсолютно правильно зазначили, що Комуністична партія не голосувала за бюджет-2013. Традиційно бюджетом незадоволені всі, така вже склалася практика ухвалення цього документа у Верховній Раді. Однак головна біда бюджету-2013 - він не є бюджетом розвитку.

Як, наприклад, можна голосувати за бюджет, в якому немає належного фінансування соціального сектора? На останній квартал узагалі "забули" закласти кошти на зарплату бюджетникам. Це питання потребує першочергового перегляду.

Крім того, поточного року уряду доведеться віддати понад 81 млрд грн на погашення державного боргу, це за умови, що курс гривні буде відносно стабільним. Ця сума на
15 млрд перевищує минулорічний аналог. Однак апетити, як кажуть, розігралися, і Кабмін планує продовжити позичати гроші у банків ЄС. Переважно на дуже витратні інфраструктурні проекти.

У бюджеті-2013 обсяг державних гарантій зростає порівняно з минулим роком у 10 разів - до
50 млрд грн. У тому числі на проекти Державної служби автомобільних доріг, яка і без того у 2013-му отримає майже 1,5 млрд дол. (!) кредитних коштів, позичених у трьох європейських банків.

Тим часом майже у вісім разів скорочено програму фінансування з підтримки заходів в агропромисловому комплексі: замість понад 800 млн грн у 2012 р. витратять лише 97 млн. Хоча саме аграрна галузь, я переконаний, може надати українській економіці головний поштовх розвитку.

Головний недолік бюджету-2013 у тому, що це - бюджет стагнації. За оцінками більшості економістів, Україна вже увійшла у стан рецесії. Буквально найближчим часом статистика озвучить підсумки 2012 р., однак за даними 11 місяців можна зробити висновок, що ми повертаємось у 90-ті роки.

Так, нинішній бюджет переглядатимуть за результатами першого кварталу, однак в який бік? Адже було закладене зростання ВВП на 3,4%, під нього виконано всі розрахунки. Однак перспектив такого зростання економіки цього року поки що не видно. Тому розраховувати на істотне покращення соціальних стандартів життя українців поки що доволі складно.

Висновок такий: нам потрібні кардинальні зміни пріоритетів в економіці. Скорочення неефективних капітальних видатків, перегляд пільг для окремих категорій бізнесу, повернення державі власності. На цьому наполягають і в подальшому наполягатимуть комуністи. Але всього цього не було в бюджеті-2013, тому ми й не голосували за нього.

- А як щодо можливих бюджетних змін?

- Бюджетні зміни, що будуть, як я очікую, вже на початку березня, ми дуже глибоко вивчатимемо, уважно дивитимемося, чого вони стосуються і як саме вони вплинуть на соціальну політику, наскільки буде можливість підвищити стандарти життя наших громадян. І після цього будемо визначатися. Це те, що стосується позиції фракції.

Що стосується позиції щодо дотримання процедури розгляду, то вона, безперечно, має бути забезпечена. Держбюджет в жодному разі не може прийматися похапцем за одну ніч, він має пройти відповідну процедуру розгляду в комітетах, доповіді на пленарних засіданнях, і ми цього домагатимемося.

Про детінізацію та стимули

- Аналізуючи держбюджет, ви посилалися в основному на його видаткову частину. Але ви є одним із найкомпетентніших фахівців у сфері надходжень, зокрема митних. Чи бачите ви реальні джерела для підвищення доходів без збільшення тиску на легальних підприємців?

- Безперечно, ні в якому разі сьогодні не можна йти шляхом посилення тиску на бізнес. Адже поки що у нас зазвичай так: хто платить - на того ще більше "сідають". Тому один із головних акцентів треба зробити на детінізацію внутрішнього ринку, на усунення існуючих незаконних схем мінімізації сплати податків. Потрібно дуже серйозно зайнятися питаннями виведення коштів в офшори, перегляду необґрунтованих податкових пільг, забезпечення нормального конкурентного середовища, детінізації зарплат і т.ін. Безперечно, необхідна сплата податків у максимально повному обсязі. Офіційно працювати має бути вигідніше, ніж у тіні. Це те, що має забезпечити новостворене Міністерство доходів і зборів.

- DT.UA вже публікувало інформацію про наміри уряду запровадити згадані вами заходи. Ви вірите в можливість їх проходження через парламент, якщо конфлікти виникли вже навіть на етапі урядового погодження?

- Щоб дати відповідь на це запитання, повернімося до попередніх. Головне, на мій погляд, - забезпечити належну підготовку законопроектів та відпрацювання необхідних регламентів і процедур. Якщо уряд зможе обґрунтувати необхідність запровадження відповідних заходів, якщо щодо них пройдуть експертні обговорення та громадські слухання і при цьому вдасться довести їх корисність для економіки та держави, то чому ні? І тут ми маємо саме той випадок, коли відкрита і прозора процедура розгляду та обговорення хоча й здається більш тривалою та складною, насправді є цілком слушною і єдино правильною. Адже лише в такому разі вдасться забезпечити необхідну публічну легалізацію та суспільну підтримку, а отже, належну імплементацію цих ініціатив.

- А як визначити, буде більше користі чи шкоди, тому що точно будуть аргументи як "за", так і "проти"? Адже очікуване зростання бюджетних надходжень - це так чи інакше збільшення фіскального тиску на бізнес.

- Так. Але головне питання, про збільшення тиску на яку його (бізнесу) частину - легальну чи неофіційну - йде мова? У згаданих вами заходах, наскільки мені відомо, йдеться саме про протидію тіньовим потокам та операціям. Крім того, передбачаються і заходи із стимулювання легального виробництва - спрощення адміністрування, зниження деяких ставок, зокрема єдиного соціального внеску. Адже очевидно, що одними заборонами тут не дати ради, потрібні стимули.

Однак, на мій погляд, лише
фіскальними заходами не обійтися. Збільшення надходжень коштів необхідно досягати й за рахунок поліпшення легального функціонування національних виробників, забезпечення максимально комфортних умов для їх діяльності.

Зокрема, потрібно сьогодні дуже серйозно займатися питаннями, пов'язаними з реалізацією програми імпортозаміщення та інших заходів щодо стимулювання внутрішнього ринку. Адже розвиток виробництв на території України - це і нові робочі місця, і, як наслідок, заробітна плата, сплата податків усередині країни, зростання бюджетних надходжень. Такий от виникає замкнутий цикл.

Якщо ж наш замкнутий цикл (а точніше, порочне коло) спрямований виключно на закупівлю імпортних товарів, то це хибний шлях, що призводить до розвитку чиєїсь економіки, але не вітчизняної. Імпортувати необхідно тільки ті види продукції, які в нас не виробляються або не ростуть із землі. А ви підіть на ринок, там навіть традиційну сільськогосподарську продукцію продають звідки завгодно - з Азербайджану, Вірменії, Туреччини… Невже немає змоги вирощувати картоплю, помідори і навіть кріп на території України?

Така сама ситуація і в більш матеріаломістких галузях. Візьмімо, для прикладу, нафтопереробку. З шести українських нафтопереробних заводів на сьогодні працює лише один - Кременчуцький. Однак і він завантажений лише на третину від своєї проектної потужності, забезпечуючи пальним переважно власну мережу АЗС, бо якість його продукції не відповідає міжнародним стандартам.

Переробка на нашій території майже зупинилася. Натомість імпорт нафтопродуктів, вироблених іншими країнами, становить близько 7,5 млн тонн (за потреби внутрішнього ринку у 9 млн) на 7,5 млрд дол.

Водночас за позитивним досвідом далеко ходити не треба. У сусідній Білорусі, з якої нині надходить 50% українського імпорту нафтопродукції, Мозирський завод сьогодні виробляє пальне стандарту Євро-5, експортуючи його в Нідерланди, Італію, Польщу й інші країни.

Необхідно вкладати кошти в реконструкцію наших підприємств. Замість імпорту, у нас можуть прекрасно працювати Херсонський комбайновий завод, Харківський тракторний завод і багато інших виробництв. Замість "Хюндаїв" можна купувати потяги на Крюківському вагонобудівному заводі. За рахунок цього, я впевнений, має запрацювати наша економіка, і за рахунок цього ми мусимо забезпечити дохідну частину бюджету. Знову ж таки виникає "закільцьоване" коло тих питань, які я вже озвучував.

- Ви згадали про важку ситуацію в нафтопереробній галузі. А чи не тому стоять заводи, що внутрішній ринок України пересичений не тільки легальним імпортом нафтопродуктів, а й напівлегальним і нелегальним? Адже компанії на кшталт "Лівели", не сплачуючи податків до бюджету, можуть продавати продукцію за демпінговими, порівняно з легальними виробниками, цінами…

- По-перше, ринок нафтопродуктів надзвичайно прозорий. По-друге, імпортери нафтопродуктів - це все відомі компанії, за якими стоїть велика кількість лобістів того чи іншого рівня. Якщо взяти 20 найбільших імпортерів нафтопродуктів, які імпортують 80% усіх нафтопродуктів (майже 6 млн тонн), то всі вони (окрім "Укрпетроліумгруп") імпортували нафтопродукти і в попередні роки.

При цьому кожен з них має сталий сегмент імпорту, свою роздрібну мережу заправних станцій. І якщо на ринку з'являється хтось із позаконкурентними можливостями, то приховати цього неможливо. Якщо така ситуація виникає, то вона відразу стає відомою. Ви нагадали про ситуацію з "Лівелою". Це було пов'язано з рішеннями судів найвищих інстанцій, у тому числі Верховного суду України, який чітко вимагав здійснити оформлення нафтопродуктів у відповідному режимі. Тому сказати, що продукція цієї компанії була контрабандою, неможливо. Сама "Лівела" діяла в рамках чинного законодавства та припису Верховного суду, рішення якого зобов'язані виконувати будь-які органи на території України.

- А що ви скажете з приводу сигналів, що іноді пальне завозиться в Україну нелегально цілими ешелонами?

-Можна оперувати неперевіреними анонімними "сигналами", а можна - конкретними фактами, згідно з якими обсяги зафіксованих Митною службою нафтопродуктів співпадають з даними "Укрзалізниці" про їх ввезення.

- Дані "Укрзалізниці" є повністю достовірними? В її гігантських обсягах перевезень не може "загубитися" кілька потягів?

-В "Укрзалізниці" на сьогодні одна з найкращих систем електронного контролю даних товарів, які вони перевозять. Нині "Укрзалізниця" практично в онлайн-режимі може відповісти, де перебуває кожен її вагон і що він перевозить. У відомстві це дуже чітко фіксується. Тому те, про що ви говорите, в принципі нереально. Як тільки "Укрзалізниця" фіксує перетин кордону, ця інформація в автоматичному режимі надходить на митницю. На всіх станціях переміщення через кордон знаходяться прикордонники і митники. Одночасно фіксуються документальні дані, що це за товар, номери вагонів і відповідні документи до них. Усе це відбувається в електронному вигляді.

Тому сказати, що сьогодні існують схеми ввезення нафтопродуктів без сплати податків, в якихось значних масштабах - неможливо. Хіба що, наприклад, у Луганській області неодноразово правоохоронні органи виявляли підземні трубопроводи, якими через кордон прокачувалися нафтопродукти. Та якщо брати потужності цих "трубопроводів", то вони незначні, до того ж їх регулярно виявляють правоохоронні органи.

Та кількість, яка, можливо, теоретично проходить без сплати податків за такою схемою, не є критичною і не складає проблемної конкуренції для великих імпортерів. Набагато більше проблем сьогодні виникає внаслідок того, що нафтопродукти не виробляються саме на території України. Адже чому такої проблеми не існує в Білорусі, де сьогодні завантажені всі нафтопереробні заводи і взагалі немає економічного зиску від таких оборудок?

Шість українських НПЗ здатні переробляти до 52 млн тонн нафти на рік. У 2011 р. вони були завантажені лише на 34%. Тож якби ми сьогодні запустили нехай не шість заводів, а хоча б два, але щоб вони були належно модернізовані та випускали пальне відповідної якості, то цієї проблеми взагалі не було б. А так ці підприємства було за безцінь продано в приватну власність певним групам компаній, після чого їх фактично знищили. Тут потрібно ставити запитання інакше: чому так сталося? І чому власники, які при викупі брали на себе зобов'язання, не виконали їх, не завантажили виробничих потужностей і не вклали коштів у модернізацію, щоб ці заводи запрацювали так, як це відбувається в інших країнах?

Як об'єднувати
податкову і митницю?

- Ви згадали про Міністерство доходів і зборів. Не жалкуєте, що митниця втратила відокремлений статус? З одного боку, Митна і Податкова служби працюють задля однієї меті - наповнення бюджету, збору податків. Але всі знають, що специфіка їх діяльності зовсім різна. Чи не перетвориться це на спробу "схрестити їжака та ялинку"?

- Дійсно, мене доля Митної служби, якій я віддав 17 років свого життя після закінчення інституту, надзвичайно хвилює. І я повністю підтримую об'єднання цих двох служб, але з одним застереженням - дуже не хотілося б, щоб замість об'єднання відбулося поглинання Митної служби Податковою. Тому що ви, безперечно, правильно сказали, що збір податків - це єдине, що їх об'єднує.

Більш того, стягнення податків - це лише одна із небагатьох функцій митниці. Головне в її роботі - здійснення митного контролю, в тому числі пасажирів, транспортних засобів, що в багатьох випадках не передбачає стягнення податків. Ще одна функція - це боротьба з контрабандою наркотиків, психотропних, отруйних речовин, історичних цінностей, зброї, боєприпасів. Це також дуже важлива складова, яку нічим замінити неможливо.

Не кажучи вже про розбудову інфраструктури, пунктів пропуску, створення комфортних умов, забезпечення та створення внутрішніх терміналів для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. А також забезпечення встановлення тарифного, нетарифного регулювання, митної вартості. Це функції, які нічим сьогодні замінити неможливо.

Є також цілий ряд міжнародних зобов'язань, в яких лише Митна служба виступає суб'єктом взаємодії. Україна торік приєдналася до Кіотської конвенції, ДМСУ є членом Всесвітньої митної організації.

Тому митниця має залишитися працювати як структурна одиниця. На моє переконання, безперспективною буде ідея, яка передбачатиме створення обласних управлінь податків і зборів, що об'єднуватимуть місцеві податкову і митницю. Це - абсолютно різні напрямки роботи та функції. Тобто необхідно розуміти, що це державні структури, які можуть тісно взаємодіяти, але об'єднати їх в єдине ціле на рівні областей неможливо.

Стосовно ж центрального апарату ідея абсолютно правильна, тому що, безперечно, цілий ряд підрозділів можна сьогодні об'єднати і отримати користь не тільки щодо наповнення бюджету, а й спрощення дуже багатьох процедур для господарюючих суб'єктів. Адже зникне подвійний контроль, буде одна служба аудиту (обмін даними налагоджено ще з минулого року), то ж не будуть спочатку приходити з перевіркою митники, а потім податківці, чи навпаки. Можна об'єднати та скоротити одні і ті ж підрозділи стягнення податків, документального забезпечення. В рамках цього об'єднання, безперечно, значно зменшиться і кількість державних службовців, тому що це логічно випливає з того, що цілий ряд функцій не треба буде дублювати. Це вже фактично і робиться, скорочення майже на 5,5 тис. осіб відбудеться найближчим часом, відповідні рішення прийнято.

Стосовно ж профільних підрозділів, то вони мають зберегти свій напрямок і на рівні центрального апарату. Мова йде про підрозділи організації митного контролю, митної вартості, тарифного, нетарифного регулювання, експертних досліджень, боротьби з порушеннями митних правил. Тому що це дуже специфічні напрямки. Служба аналізу ризиків у ДМСУ створювалася більше 15 років. Вона повністю побудована згідно з вимогами наших європейських колег і гармонізована з європейським законодавством.

Тому до реорганізації потрібно підходити дуже зважено. Але можу з певністю сказати, що Олександр Клименко - фаховий керівник, який у досить короткі терміни вникне і розбереться з особливостями функціонуванням Митної служби. Адже саме йому як міністру необхідно буде приймати рішення, що стосуватимуться митної справи. І я впевнений, що він зможе це об'єднання здійснити на користь як держави, так і українського бізнесу. І ті ідеї, які в нього сьогодні є, можуть бути корисними для того, щоб економіка отримала від цього об'єднання позитивний імпульс.

Про земельне питання

- Ви зазначали, що один із головних поштовхів розвиткові економіки може дати сільське господарство. Однак чи можливо цього досягти без створення в Україні ефективного ринку землі? Якщо Компартія виступає категорично проти продажу сільськогосподарських земель, то чи вважаєте ви можливою (і на яких засадах) легалізацію ринку сільгоспземель, який де-факто в Україні вже існує, хоча і в тіньовій формі? Якщо ні, то які тоді існують альтернативи для стимулювання економіки?

- Позиція Компартії повністю відповідає її передвиборним обіцянкам - комуністи не голосуватимуть за продаж землі. Гадаю, нашу позицію поділятимуть і представники інших політичних сил, які під час виборчої кампанії брали на себе зобов'язання перед українським народом забезпечити покращення рівня життя.

Поки що прийнято політичне рішення, Верховна Рада подовжила мораторій на продаж земель сільгосппризначення до 1 січня 2016 р. І обійти його неможливо. Мораторій можна тільки скасувати, інших шляхів, як його обійти, не існує. Попри твердження моїх колег.

Згоден, що порядок у цьому питанні наводити необхідно, адже великі агрохолдинги вже акумулювали по 100-300 тис. га землі. А люди за передані їм в управління паї отримують копійки.

Вирішення питання ринку сільгоспземель неможливе без максимальної гласності процесу. Адже земля для України, зважаючи на продовольчу кризу в світі, є певною мірою елементом національної безпеки. Вже протягом 20 років збільшення кількості населення в світі випереджає темпи зростання виробництва продовольчих товарів. У цьому плані значення України як великого аграрного виробника тільки підвищуватиметься.

Навіть найпростіші розрахунки показують, що ми можемо виробляти до 80–90 млн тонн зерна. При досягненні сьогодні тієї врожайності, що була в Україні у 80-х роках минулого століття, ми могли б без особливих зусиль експортувати до 30 млн тонн зерна і до 6 млн тонн цукру. Лише це могло б дати додаткових 7 млрд дол. надходжень до бюджету.

Проте для втілення таких планів у життя потрібні органічні добрива, сучасна техніка. А у нас поки що ситуація протилежна: більш як половина вітчизняних комбайнів відпрацювали понад 20 років. Саме через застарілу техніку Україна щороку втрачає врожаї на суму 8–9 млрд грн.

Комуністи й надалі наполягатимуть на законодавчій забороні купівлі-продажу земель сільгосппризначення, окрім випадків викупу державою у селян земельних паїв.

Однак ми визнаємо довгострокову оренду. Так само, як і передачу (продаж) орендних прав. От вам і такий бажаний для когось ринок землі. Але ринок, що залишається під контролем держави.

Довгострокова оренда - гарний інструмент у тому сенсі, що така оренда передбачає серйозне ставлення орендаря до землі. Він не поспішатиме, як зараз, за лічені роки вичавити з неї все, що можна, вирощуючи соняшник, а потурбується про стан і постійне відновлення родючості ґрунтів.

Разом з тим, якщо селянин прийняв для себе рішення працювати на землі колективно, сьогодні є і такі приклади, то не треба заважати, як це сьогодні часто буває. Потрібно допомагати.