…і тут мені карта як пішла!

2 жовтня набуває чинності оновлений Закон України «Про здійснення державних закупівель». Його було ухвалено й підписано президентом ще на початку літа. В атмосфері повномасштабного скандалу, викликаного спробами нардепів з комітету з економічної політики ВРУ (за негласної підтримки ряду високопосадовців із Кабміну) створити нову загальнонаціональну корупційну схему, повністю вивести з-під дії закону державні та комунальні підприємства, різко обмежити доступ до тендерної інформації... (подробиці див. DT.UA від 16 квітня і 20 травня 2011 року). Для його остаточного ухвалення знадобилося майже неприкрите втручання президентської адміністрації.

Хоча найбільш одіозні ініціативи і відкинули, результат виявився сумішшю ризикових інновацій, двозначних норм і половинчастих рішень. Звичайно, відразу ж після ухвалення закону представники адміністрації та Кабміну говорили про його відповідність стандартам ЄС, значне просування до укладання угоди про зону вільної торгівлі. І обіцяли: вади, мовляв, буде виправлено до часу його вступу в силу. Однак нічого не виправили. А десятки тисяч чиновників, підприємців, громадянських активістів і журналістів по всій країні завмерли в тривожному очікуванні - як закон працюватиме на практиці? Спробуємо описати ключові причини цієї тривоги.

Новий закон нібито не виводить з-під дії закону (отже, і з-під громадського контролю) державні, комунальні й казенні підприємства (їхні закупівлі становлять дві третини всього обсягу держзакупівель). Ключове слово в цій фразі - «нібито». Оскільки відповідну норму виписано вкрай нечітко. І якби її автор, чиновник із президентської адміністрації, мав онлайнового клона, то його давно спалили б «променями» презирства, ненависті та здивування.

Адже відповідно до статті 2 закону закупівлі зазначених підприємств регулюються законом, якщо підприємства мають податкові і митні пільги, звільнені від сплати заборгованості перед бюджетами за фондами соцстрахування або одержують пряму чи непряму бюджетну підтримку. Хто і як визначатиме ці підприємства? Звичайно, Мінекономіки попросило відповідні відомства надати перелік таких підприємств. Однак у цій країні Кабінет міністрів не може навіть точно підрахувати загальну кількість державних підприємств. Що вже казати про тонші матерії...

До речі, дотримуючись наполегливих рекомендацій ЄС і Світового банку, закон передбачає, що закупівлі природними монополіями, закупівлі ядерного палива, поставки електро- і тепло­енергії в будинки українців тощо мають регулюватися окремими законами. Їх проекти уряд має подати до парламенту через місяць після вступу в силу закону про держзакупівлі, тобто у листопаді. До затвердження цих нормативно-правових актів зазначені закупівлі проводитимуться відповідно до загального закону про держзакупівлі. Що ж, уряд був зобов’язаний розробити ці проекти ще рік тому, та віз і нині там...

Залишитися має тільки один!

З 2 жовтня чиновники зможуть проводити закупівлі в одного учасника на свій розсуд, без одержання дозволу в Мінеко­номіки. Торік по цій найбільш корупційно небезпечній про­цедурі було витрачено близько 70 млрд. грн. (40% від усього обсягу закупівель за укладеними договорами), за перше півріччя поточного року - 40 млрд. (26%).

З одного боку, ця норма повністю відповідає європейській практиці, де відповідальність за держзакупівлі цілком лежить на самих замовниках. Ідучи за нею, нова редакція закону також передбачає, що замовник застосовує цю процедуру після переговорів з одним або кількома учасниками. Раніше достатньо було тільки одного.

Крім того, в Україні значна частина коштів по цій неконкурентній процедурі витрачалася при закупівлях госптовариств із держчасткою понад 50%, а також при закупівлі теплоенергії, води тощо у комунальних підприємств (58 з 70 млрд. 2010 року), монопольних постачальників муніципальних послуг.

Однак європейська практика - це одне, а наша країна, як відомо, пасе задніх у світових рейтингах корупційності. До того ж закон запровадив нові, дуже нечіткі умови застосування процедури закупівлі в одного учасника: у разі появи «термінової потреби в здійсненні закупівлі у зв’язку з виникненням особливих економічних і соціальних обставин...».

Так що ризику розгнузданої корупційної вакханалії не помітить тільки сліпий. Замість і так далеко небездоганного контролю Мінекономіки залишаться лише ненадійні перевірки з боку Держфінінспекції (колишнього ГоловКРУ) та правоохоронних органів. Ну й громадських активістів і мас-медіа - адже замовники, як і раніше, будуть зобов’язані публікувати на державному веб-порталі інформацію про такі закупівлі разом з обгрунтуванням їх необхідності.

Ризиковим виглядає й дозвіл замовникам та учасникам торгів змінювати «суттєві» умови тендерного договору. Тобто при збереженні незмінної початкової ціни договору обидві сторони зможуть підвищувати ціну одиниці товару на 10% або продовжувати дію договору «за наявності об’єктивних обставин». Ця норма нібито є гарантією обопільних інтересів у разі різкої зміни ринкової кон’юнктури. Що очікувано в умовах глобальної економічної кризи. Разом із тим відкриває простір для очевидних маніпуляцій. До обопільної та небезкорисливої згоди сторін...

Рамкові відкоти?

Рамкові угоди є ще однією суперечливою інновацією. Її суть: один або кілька замовників одержу­ють право укладати так званий рамковий договір з однією або кількома компаніями. Термін договору - до чотирьох років. Наприклад, якщо замовникові потрібні постачальники канцелярських товарів, він відбирає групу потенційних постачальників, які відповідають певним вимогам (попередній досвід, наявність складських приміщень тощо). І укладає з ними рамковий договір. А от закупівля конкретних товарів в однієї з відібраних компаній відбувається на другому етапі, коли генеральний замовник виставляє, приміром, такий критерій відбору, як ціна. І вибирає того, хто запропонував ліпшу ціну.

Перелік товарів і послуг, які можна закуповувати за рамковими угодами, має скласти Мінекономіки, а порядок виконання угод і визначення генеральних замовників повинен встановити Кабмін.

За ідеєю, такі угоди мають бути ефективними у разі регулярної закупівлі масових і доволі простих товарів і послуг. Їх досить широко використовують у тій же Європі. Щось подібне вже існувало і в українському законодавстві під назвою «закупівлі на умовах координації». Правда, майже не використовувалося на практиці (чиновницькі «криші» не хотіли ділитися відкотами?).

Майбутнє цієї новації в Україні туманне. Поки що очевидними є варіанти корупційного розвитку подій. Скажімо, чиновники Міноборони відбирають постачальників продуктів харчування для солдатів. І увічнюють регулярне надходження відкотів на чотири роки. Щоправда, зміна керівництва міністерства неминуче порушить питання про «перекришування» або розірвання угоди...

Відкриваємо гру на нових карткових столах?

Варті уваги і ще кілька другорядних нововведень закону. Однак зараз важливіше згадати про ініціативи депутатів і чиновників, які вже невдовзі можуть створити нові корупційні дірки. Одна з них - це впровадження електронних держзакупівель. Із цією темою носилися ще творці Тендерної палати. Вони намагалися нав’язати бізнесу подачу електронної звітності в органи влади. Природно, через «своїх» посередників.

Нині проповідником е-закупівель виступає нардеп Ірина Горіна. Її законопроект №8633, поданий у червні, дуже нагадує кальку з російського. Однак у самій Росії е-аукціони викликають безліч критичних зауважень, зокрема через те, що панацеєю від корупції вони не стали. Навпаки, породили нові сумнівні схеми.

Тим часом минулого четверга на презентації одного з можливих майданчиків для українських е-аукціонів І.Горіну супроводжувала нардеп-регіонал Юлія Льовочкіна, сестра голови адміністрації президента...

Мінекономіки теж намагається залишитися у темі та «в доле». Розроблений відомством проект наказу про проведення моніторингу держзакупівель надає міністерству право, у разі виявлення порушень, припиняти торги. Це прямо суперечить закону, який дає таке право тільки Антимонопольному комітету...

P.S. Ну а поки Україна борсається між Сциллою користолюбства та Харибдою некомпетентності, її сусіди принаймні вибудовують цілком ефективні системи витрачання коштів платників податків. Днями Європейський банк реконструкції та розвитку оприлюднив свою оцінку режимів держзакупівель у 30 країнах. Відповідно до неї «Балканські країни, Вірменія, Грузія і Туреччина вже перейняли передовий міжнародний досвід і принципи, закріплені в нормативній базі ЄС», вони «активно проводять широкомасштабні реформи цього сектора».

«У Росії та країнах Східної Європи, Центральної Азії і в Монголії спостерігається помірний розвиток політики в цій сфері. Діючі закони й особливо практика здійснення держзакупівель поки що не відповідають міжнародним стандартам».

Ну а «в Україні, Білорусі й Молдові розробка політики держзакупівель перебуває на початковому етапі». Гірше тільки в Туркменистані й Узбекистані, де «відповідне законодавство перебуває в зародковому стані».