Гучний старт чи повний фініш?

Чи давно ви читали якусь нову антиутопію? Причому так, щоб аж дух перехоплювало, а руки міцно стискали книжку? Тож слід визнати, що перевелися нині автори. Чи то час несприятливий для сміливих художніх експериментів, чи то реальність затягнула всіх своїми похмурими образами. Виправити ситуацію вирішили в Національній комісії з цінних паперів і фондового ринку (НКЦПФР) і підготували презентацію, що розповідає про те, як розширити фінансові горизонти України, створивши ринок капіталів (див. документ). Дітище НКЦПФР виявилося таким вражаючим, що прем’єр Денис Шмигаль одразу ж пообіцяв за три роки реалізувати всі пропозиції, попри те, що багато які з них суперечать здоровому глузду, деякі — законодавству, а окремі — просто абсурдні. Що ж, обговоримо.

Жанру антиутопії в документі НКЦПФР дотримано з точністю, що лякає: дія перенесена в майбутнє та жодного зв’язку з реальністю не має, хоч би скільки крутив так звану концепцію. Мабуть, цим і пояснюється, що документа досі не представили публічно, а його автори не поспішають обговорити з ринком плановані зміни, а інколи й від авторства відмовляються. На щастя, в українському держапараті ніщо не губиться безслідно. Чи не жарт, 66 сторінок порад і пропозицій, що стосуються розвитку ринків капіталів, у розумінні авторів презентації, але руками українського уряду.

Розпочати пропонуємо відразу з кульмінаційного моменту антиутопії з гарною назвою «Україна — потужний фінансовий центр Східної Європи». Він нехай і не позначений яскравими барвами, але за змістом затьмарює інші картинки. Без зайвого мудрування цю кульмінацію нашого розвитку позначено регулятором як «Гучний Старт», намічений безпосередньо на 2024–2025 роки. Передбачається, після втомливого очікування впродовж попередньої п’ятирічки (з цілковитою відсутністю фондового ринку), вивалити на цей самий ринок одразу все, що, очевидно, на той час не встигнуть розграбувати: Національний інвестиційний фонд, заснований на активах держпідприємств, «Укрзалізницю», «Укрпошту», Національний аграрний фонд. Так-так, саме так — одразу й усе. Оскільки жодних інших деталей проєкту «Гучний Старт» НКЦПФР не пропонує, публіка справедливо розгубилася. Недивно! Враховуючи масштабність запланованого регулятором заходу, були б також цікаві дані про його програму, список невстановлених міжнародних стейкхолдерів, що інтригує, сторони пріснопам’ятного Меморандуму про взаєморозуміння, інші агреговані показники проєкту «Гучний Старт». Також хотілося б знати, хто буде під маскою рішуче обіцяного прем’єром у межах таймлайну майбутнього фондового ринку.

Шкода. Прямо дуже шкода, що немає подробиць. Зате на кожній мало-мальськи значущій сторінці з текстом цієї високоінтелектуальної «літератури» рефреном проходить фраза про необхідність посилити повноваження регулятора. Справді, а чому ні?

У підсумку приблизно до 2025 року нам пропонують прокинутися у світі фактично одержавленої інфраструктури та інструментарію фінансових ринків.

Нагадаємо, уже сьогодні в Україні держава має домінуючі частки в капіталі Національного депозитарію України, депозитарієм державних облігацій є НБУ, а 99% біржових торгів припадає також саме на них. Не до кінця зрозуміло інше: яким конкретно прикладом надихалися автори з НКЦПФР, видаючи з надр своєї уяви зазначену презентацію. Але є очевидне припущення, що це міг бути приклад організації ринку в північного сусіда. Як?! Ага, це ж антиутопія. Ми вже спеціально не зупиняємося на особливостях, яких слід очікувати від роботи монопольної біржі. Замовчуємо й про наслідки відсутності конкуренції на ринку. І ще мовчимо про те, що Україна — не тільки не Росія, а й не східна деспотія, і навіть не квазідемократія, хоч би як намагалися нинішні державники таку здійснювати.

Та будемо рухатися за змістом картинок. Отже, пропонується до осмислення фактично такий фінансовий світ-2025: на найкращій і найправильнішій, одній-єдиній монопольній біржі 2025 року розпочнуть торгувати єдиним, зате очевидно народним надбанням — акціями так званого Національного інвестиційного фонду, який включає в себе активи держкомпаній, «Укрзалізниці», «Укрпошти» і Національного аграрного фонду. При цьому біржа, депозитарій, центральний контрагент, репозитарій увійдуть у єдиний холдинг, який монополізує всю торговельну, розрахункову та клірингову інфраструктуру, з максимальною часткою тієї самої держави. Щоправда, в описуваному шедеврі НКЦПФР забула відповісти на одне важливе запитання: регулятор же мав на увазі, що на цій біржі торгуватиме один брокер, і обслуговувати він буде тільки своїх, ну, тих, хто залишиться, чи не так? На досвіді Румунії зразка 2005-го з використанням національного надбання у вигляді фонду спеціально не зупинятимемося, — приклад і так смішить, особливо якщо поруч є Польща, що більше підходить як взірець для наслідування. Щоправда, там не виставляють на продаж одразу всього національного надбання та обійшлися без гучних стартів. Але хоч би замислилися, чому так.

Презентація-розмальовка, на жаль, також повністю ігнорує той факт, що в Україні вже є і фондові біржі, і навіть товарні. Що стане з ними, з їхніми членами, власниками? Як буде захищено їхні права? Доречно запитати, а куди податися стартапам і компаніям, які розвиваються, протягом майбутніх п’яти років «безфондового» існування? Судячи з усього, регулятор рішуче відкидає й можливі наслідки його бурхливої та водночас фантасмагоричної активності в майбутньому, і повної деградації в сьогоденні. А може, його, навпаки, надихає кейс «Мотор-Січі» розміром у 3,5 млрд дол., і регулятор готується вести війни з усіма інвесторами світу, не тільки з китайськими, чим гірші інші? Про інвестовані в уже створені біржі гроші теж промовчимо — це несуттєві та, мабуть, непотрібні з погляду регулятора витрати колишніх (до 2025 року) власників у світлі масштабних капіталовкладень регулятора у фондовий світ, що інтригує трильйонами.

Завершує апокаліптичну картину фондового ринку-2025 пасаж про цинічну «невизначеність із верховенством права». Суть у тому, що саме по собі верховенство права завжди перебуває у визначеності. Саме на правовій визначеності й ґрунтується те саме верховенство. А от запропонований комісією варіант — це саме одне велике невизначене. По-перше, регулятор планує створити спеціальний арбітражний суд, ніби йому мало наявних. По-друге, вершити в ньому правосуддя будуть спеціально виписані, вочевидь, на кошти від продажу акцій Національного інвестфонду, англійські судді.

Утім, верховенство права — це якась правова константа, доктрина, і встановлює її не арбітражний суд, і не заморські ваші честі, а законодавець. Суть її полягає насамперед у точності формулювань законів. Що ж до самих формулювань, запропонованих обдуреним учасникам ринку нині, то свіжий приклад також є. Так, відповідно до нещодавно прийнятого Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення залучення інвестицій та запровадження нових фінансових інструментів», маніпулюванням ринком у найближчому майбутньому пропонують вважати «навмисні дії фізичної особи, які мають ознаки маніпулювання на організованих ринках, визначені законом». Так-так, це не друкарська помилка, а нова редакція статті 222-1 ККУ. Ви скажете, що може бути щось одне: або дії, або ознаки. І як можна карати за наявність у діях ознак? Це ж мало як кому здасться, у чиїх діях які ознаки? Але законодавцю, який танцює під дудку регулятора, як кажуть, видніше, які ознаки слід вважати діями! Тим паче що основним суб’єктом правозастосування щодо правопорушень на ринку буде, правильно, НКЦПФР.

От і судіть, де верховенство з арбітражними суддями регулятора, а де право. Що ж, стукіт копит під інвесторами, які скачуть через кордон на кинутий клич про арбітражно-правове верховенство, уже чути біля стін майбутнього фондового ринку. Сказано ж, «спрощення залучення» — тож от і воно. Що не так?

Ну гаразд, можна обдурити президента, підсунувши йому, неофіту фондової справи, утопічну ідею. Можна неодноразово дурити прем’єра, орієнтуючи його то на рік, то на три, а то й на всі п’ять років будівництва світлого фондового майбутнього, — адже прем’єр у своєму кріслі все одно до весни. Можна саботувати справжню імплементацію законодавства ЄС, цікавлячись лише тими пунктами, які дозволяють генерувати корупційну ренту. Можна обіцяти 2015 року перекласти все законодавство англійською мовою, а 2020-го безпардонно заявити, що нічого не зроблено, тому що це взагалі не НКЦПФР повноваження. Але скільки можна тримати за ідіотів усю країну? На жаль і на щастя, не можна підмінити жодним «Гучним Стартом» повний фініш шестирічної діяльності непродуктивного регулятора, якого ринок зневажає. І стан ринку свідчить про це гучніше за будь-яку презентацію далекоглядних планів.

Більше статей Олександра Кошевого читайте тут.