Хлопчиші та буржуїни

Країна якось надто швидко змирилася і навіть звикла до того, що от уже місяць живе (і ще як мінімум пару місяців приречена прожити) без затвердженого законом державного кошторису. Тим більше що й приводів для занепокоєння начебто особливих нема: платежі йдуть і держмашина якось функціонує. Правду кажучи, в нинішній ситуації відсутність бюджету — дуже зручна для уряду штука: немає як такого бюджетного розпису (графік платежів), а всякі допитливі експерти не можуть прорахувати реальний дефіцит державного кошторису.

От і Мінфін 27 січня опублікував дуже оптимістичну статистику. Як виявилося, за січень—грудень 2009 року держбюджет виконано з дефіцитом менш як 20 млрд. грн. (19865,6 млн.), тоді як заплановані річні показники були значно гіршими — 31,6 млрд. грн. То де ж підстави для занепокоєння?

Вони з’являться, якщо трохи глибше придивитися до опублікованих Мінфіном показників. Бо відразу стане помітно, що, попри більш як 12-відсоткову річну інфляцію (12,3%), податкові надходження до держскарб­ниці порівняно з минулим роком скоротилися. І теж більш як на 12% (із 168 млрд. грн. до 149 млрд.). Виниклу майже 20-мільярдну діру довелося компенсувати… правильно, за рахунок позик. Запозичення держскарбниці торік перевищили 97 млрд. грн. (із них на погашення припало близько 31,3 млрд.). Для порівняння: у 2008 році обидва показники були більш як уп’ятеро скромніші (17,7 і
6 млрд. грн. відповідно). Вкрай сумно, що й цього року тенденція швидкого нарощування держ­боргу неминуче набиратиме обертів.

Той факт, що грошей у скарб­ниці катастрофічно бракує, дуже важко приховати. За оцінками екс-міністра фінансів Віктора Пинзеника, орієнтовний обсяг бюджетного дефіциту 2010 року становитиме близько 150 млрд. грн. (з урахуванням коштів, передбачених на рекапіталізацію проблемних банків). Пан Пинзеник вважає, що реальний дефіцит буде ще вищим, тому що в умовах передвиборної кампанії уряд не наважився підняти ціни на газ.

Очевидно, що в таких умовах уряду доведеться бути не надто перебірливим у пошуку додаткових джерел латання бюджетних дір. Яскраві приклади: рішення Мінфіну про усічену компенсацію ПДВ експортерам, а також спроби Кабміну забрати у Національного банку частину резервів на поповнення казначейського рахунку. Та якщо дискримінація експортерів цілком і повністю в руках уряду, то питання «освоєння» нацбанківських резервів Юлії Тимошенко знаскоку вирішити не вдалося. Попри формальний дозвіл МВФ скоротити валютні резерви НБУ на 2 млрд. дол., Нацбанк відмовився перевести ці кошти на рахунки уряду, тому що пряме кредитування бюджету йому заборонене профільним законом.

Здавалося б, черговий скандал і взаємні звинувачення голови НБУ Володимира Стельмаха і прем’єра Юлії Тимошенко неминучі. Однак минуло кілька днів, а жодних різких кроків з обох боків так і не було. Більш того, за відомостями джерел «ДТ» у Національному банку, цього тижня навіть було проведено розширене засідання правління НБУ, в якому брали участь прем’єр і представники практично всіх найбільших банків з українським та іноземним капіталом (за винятком Приватбанку).

На засіданні банкірів дуже наполегливо попросили придивитися, наскільки привабливими зараз є державні облігації, котрі дають дохідність понад 20% річних навіть за три- і шестимісячними паперами. А річ, бачите-но, в тому, що під час проведених 12, 19 і 26 січня аукціонів Мінфіну вдалося залучити всього близько 400 млн. грн. навіть при ставках 22—26% за паперами від трьох місяців до трьох років.

Як повідомив «ДТ» один з учасників наради, Юля Тимошенко запропонувала банкірам придбати ОВДП на суму 4.6 млрд. грн., а всього дефіцит держбюджету в січні-лютому прогнозується в розмірі біля 7 млрд. грн.

Не скажеш, що фінансисти були дуже поступливими, однак куди подітися, якщо тебе одночасно умовляють прем’єр-міністр і голова Нацбанку: банкіри погодилися прикупити шестимісячних ОВДП із дохідністю 21% річних на суму понад 2 млрд. грн.

При цьому, щоправда, через сумніви банкірів у надійності мінфінівських зобов’язань у ролі їхнього гаранта довелося виступити Нацбанку. Він уже начебто навіть прийняв постанову правління, якою зобов’язався викупити у банків ОВДП за п’ять днів до настання строку їхнього погашення. «Як буде потім урегульовано матеріальні питання між Кабміном і НБУ, Володимир Стельмах не уточнив, — розповів наш співбесідник. — Але я гадаю, що цей борг буде переоформлено в довші облігації».

При цьому потрібно зазначити, що гроші Кабміну знадобилися не тільки на «най­святіше» — соціальні виплати. У лютому уряд мусить погасити попередні випуски держоблігацій на суму близько 1,5 млрд.
грн. Ще майже 2,5 млрд. грн. мають виплатити власникам ОВДП у квітні. Усього ж у першому півріччі Кабмін повинен погасити держпаперів на суму більш як 8 млрд. грн. У другому півріччі, з урахуванням «свіжовтюханих» банкам облігацій на 2,1 млрд. грн., уряду потрібно буде виплатити власникам держпаперів ще близько 5,5 млрд. грн. Судячи з усього, всі ці борги також буде переоформлено в борг уряду перед Нацбанком, котрий лише за рахунок цієї операції збільшиться до 67 млрд. грн., або до 20% від прогнозованого обсягу державного бюджету.

При цьому, на думку Віктора Пинзеника, точно ви­значити обсяг боргів уряду перед Нацбанком неможливо. «Ніхто цього точно не знає», — стверджує Віктор Михайлович, вважаючи, що викуп держоблігацій у банків їхнім регулятором не має сенсу. «НБУ не має права напряму фінансувати дефіцит бюджету, тому Мінфін не може просто переоформити папери, котрі знаходяться в НБУ. Уряд повинен обслуговувати цей борг, інакше станеться дефолт», — пояснює фінансист.

На думку екс-заступника голови НБУ Сергія Яременка, Нацбанк у цій операції виступає гарантом урядових платежів. «Я вважаю, обіцянка викуповувати ОВДП за п’ять днів до строку їхнього погашення урядом і є варіант такої гарантії», — вважає пан Яременко. На його думку, таке співробітництво між НБУ і Кабміном може означати, що у разі президентства Тимошенко Стельмах має шанси зберегти посаду голови Національного банку. Тому операція з примусу банків до купівлі нових держоблігацій для обслуговування старих проводитиметься Кабміном щоразу, як тільки наближатиметься дата чергової виплати учасникам фінансового ринку або центробанку.

Втім, самі банкіри проти такої експлуатації не заперечують. «Середня вартість наших гривневих пасивів на сьогодні трохи вища від 15% річних. За ставок по ОВДП на рівні 21—23% річних таке вкладення стає дуже вигідним для фінустанов, котрі практично нічим не ризикують, — каже голова правління Укрсоцбанку Борис Тимонькін. — При інвестуванні в ОВДП нас стримують лише ліміти, встановлені головними банками іноземних груп».

Натомість економісти досить негативно сприймають політику уряду щодо вилучення коштів із банківської системи. «Гроші, котрі уряд забирає у банків, могли б бути спрямовані на кредитування реального сектора економіки. Це дало б змогу поступово відроджувати найбільш конкурентоспроможні виробництва», — каже Сергій Яременко. За словами експерта, зараз спостерігається ситуація, за якої самі клієнти через надмірну дорожнечу кредитів не звертаються по них до банкірів (у грудні обсяг кредитування економіки збільшився усього на 0,2%). Звідси й постійна перенасиченість банківської системи ліквідністю. «Бізнес не готовий обслуговувати позики під 22—25% річних в умовах, коли неможливо спрогнозувати подальший розвиток виробництва чи реалізації», — каже екс-заступник голови НБУ.

Якби ставки за ОВДП були нижчими, можливо, знижувалися б і ставки по кредитуванню. Проте замість реального сектора гроші з банківської системи йдуть транзитом через держскарбницю на соціальні платежі, котрі в умовах виборчої кампанії тільки збільшуються, тоді як база для соціальних виплат — ВВП країни — скорочується.

Чи потрібно в черговий раз пояснювати нашим читачам, до чого в результаті призведе така державна фінансово-економічна політика? «Тільки б нам ніч простояти і день протриматися», — ця цитата зі знаменитої гайдарівської «Казки про військову таємницю, Хлопчиша-Кибальчиша і його тверде слово» сьогодні якнайкраще підходить у ролі гасла для розпорядників державних фінансів. Звісно, зарплати бюджетникам, пенсії та інші соціальні виплати повинні виплачуватися максимально своєчасно та у повному обсязі будь-що. От тільки та ціна, котру доведеться платити Мінфіну, загрожує остаточно «розірвати» держскарб­ницю вже через кілька місяців. І все б нічого, якби країна по завершенні президентських виборів могла почати життя з чистого аркуша. На жаль, цей аркуш не буде чистим. Бо з нього ніяк не викреслити чорних рядків надто сумних економічних показників і вже виписаних нашою державою та її громадянами боргових розписок.