Грошова реформа 1996 року: непрочитані сторінки

Дуже важливо, щоб ми були коректними в своїх оцінках, перш за все на офіційному рівні, уроків попередніх етапів становлення нашої незалежності, уникали їх необґрунтованої політизації, яка завжди є деструктивною. Ми не зможемо розраховувати на конструктивізм поточних перетворень, якщо не спроможемося об'єктивно оцінити минуле, зрозуміти його проблеми, складнощі та успіхи, колізії й позитиви. Це стосується насамперед наших оцінок усього комплексу економічних перетворень і, природно, наших оцінок грошової реформи, двадцятиріччя якої з належною увагою аналізується громадськістю. У ній як у краплі води відбиваються внутрішні (природні) протиріччя початкового етапу нашої державності, неупереджене осмислення реалій яких стає в наші дні дедалі актуальнішим.

У моїй пам'яті закарбувався такий прикрий епізод. На початку 1995 р. я супроводжував тодішнього президента України Леоніда Кучму під час його офіційного візиту до Німеччини. Культурна програма поїздки передбачала відвідання знаменитого Кельнського собору. Але запам'яталася не його монументальність. Перед входом у приміщення собору вітер ганяв зграйку папірців - ними виявилися українські купонокарбованці. Нам розповіли, що перед нами тут побували нашенські "круті", і один з бритоголових молодчиків, вихваляючись "самодостатністю", витягнув зі свого червоного жупана пачку національних асигнацій і демонстративно розвіяв їх за вітром.

Можна собі тільки уявити, як цей "гідний" жест було сприйнято іноземцями, перш за все німцями. Але справа не тільки в цьому. У згаданому епізоді в усій своїй повноті відображалися реалії не тільки нашої економіки, а й держави в цілому. Попередня влада здійснити грошову реформу на старті економічних реформ (як це було передбачено основоположними документами того періоду, не пізніше 1992 р.) була не в змозі. Це розуміли всі. Рекордна в світовому вимірі інфляція 1993-го - 10255% - однозначна демонстрація цієї, як мені видається, найтрагічнішої складової нашого економічного літопису. Зрозуміти економічні перетворення початкового періоду реформ без ясності у відповідному питанні неможливо. Спробую разом із читачем розібратись у цьому.

Світова практика свідчить, що грошові реформи, до яких вдаються окремі держави в екстремальних ситуаціях, є найрадикальнішим хірургічним способом досягнення (в стислі строки) системної стабілізації грошового обігу, загальної санації економіки. Відома політика НЕПу (1921–1927), який прийшов на зміну адміністративній політиці воєнного комунізму і мав чітко виражене ринкове спрямування, фактично почалася з грошової реформи 1922–1924 рр. Те саме можна сказати і про санацію німецької економіки: "економічне диво" започаткувала грошова реформа Л.Ерхарда 1948 р. У перші повоєнні роки (1945–1952) у країнах Західної Європи було проведено 24 грошові реформи, що стали своєрідною платформою економічного відродження.

Суть тут зрозуміла: одна справа - здійснення грошової реформи на старті трансформаційних перетворень і використання її, як це мало місце в повоєнній Європі, як основного інструменту економічної стабілізації та інша - проведення реформи в період, коли гіперінфляцію вже подолано немонетарними інструментами. Звісно, перший варіант реформ потребує прийняття надзвичайно складних і багато в чому непередбачуваних рішень. Це, зрозуміло, і висока відповідальність. Наша неспроможність провести грошову реформу на старті економічних перетворень та її використання як початкового механізму їх реалізації, швидше за все, пояснюються цим: політики не були готові брати на себе відповідальність за складні і не в усьому передбачувані (ризиковані) рішення. Ми цього не навчилися і в наступні роки. Сумні реалії сьогодення - підтвердження цьому. У результаті було вибрано такий сценарій: спочатку грошова стабілізація, потім грошова реформа. Це була позиція перш за все тодішнього керівництва НБУ, яке на словах виступало за грошову реформу, а на ділі все робило для того, щоб її відстрочити.

Результат відомий. Серед пострадянських країн грошова реформа в Україні була останньою. Естонія запровадила власну грошову одиницю в травні 1992-го, Латвія і Литва - відповідно в травні і жовтні того ж року, Киргизстан - у квітні 1993-го, Молдова, Азербайджан, Казахстан і Узбекистан - наприкінці 1993 р. У липні 1993-го було завершено процес запровадження власної грошової одиниці в Російській Федерації, трохи раніше - в Білорусі. У нас же до вересня 1996 р. в обігу були купонокарбованці. Ця тимчасова грошова одиниця не виконувала в повному обсязі грошових функцій - не могла служити інструментом еквівалентного обміну, засобом накопичення та, відповідно, інструментом інвестиційного процесу, тож була нездатна стати надійною основою стабілізаційних перетворень. У першій половині 1990-х ми були лідером на пострадянському просторі за глибиною економічної кризи. Причини цього очевидні: вони багато в чому визначаються ситуацією в грошовій сфері.

Дуже важливу роль у подоланні цієї ситуації та невідкладному здійсненні грошової реформи відіграв Л.Кучма. Один із його перших президентських указів стосувався створення Державної комісії з проведення грошової реформи, до складу якої довелося входити і мені. На початку 1995 р. за дорученням президента створюється робоча група з підготовки нормативних документів реформи. До її складу увійшли відомі фахівці - М.Саблук і О.Мороз, заступник міністра фінансів А.Даниленко, заступник голови НБУ В.Терпило, начальник управління НБУ Н.Дорофєєва - всього шість осіб. Я очолював цю групу. Ми працювали близько місяця в умовах суворої секретності (під "опікою" СБУ) в санаторії "Конча-Заспа". Було підготовлено близько десяти відповідних документів. Наша позиція була однозначною: реформу не можна відкладати, її слід провести в жовтні 1995 р. З нами зустрічався президент, який погодився з нашими аргументами. До проведення реформи в жовтні все було підготовлено. Банкнотні купюри гривні, як відомо, було надруковано ще 1992 р. Але В.Ющенко зумів переконати керівництво країни відкласти грошову реформу ще на рік. Повторюю: ризикувати в цьому питанні керівництво НБУ не бажало, хоча для економіки країни це рішення (ще один рік напівнатурального обміну) було надзвичайно обтяжливим.

Треба сказати, що у вересні 1996 р. реформа пройшла надзвичайно організовано, що чималою мірою було заслугою НБУ. Власне, інакше й бути не могло, адже до здійснення реформи все було готово вже у жовтні 1995 р Та й сама реформа здійснювалася за максимально спрощеним сценарієм, що робило її прозорою й зрозумілою широкому загалу.

Водночас важливо усвідомлювати й інший, дуже значущий аспект. Грошова реформа - це завжди не тільки нова банкнота. Введення в обіг гривні - лише одна зі складових структурної перебудови попередньої, адміністративної за своїм змістом, грошової системи, переведення її в режим ринкових відносин, створення для цього відповідних функціональних механізмів. Ми говоримо про специфічність грошової реформи в широкому сенсі цього поняття, яка стосується кожної клітинки функціонально розгалуженої багатоаспектної інституційної структури грошових відносин. Дієвість реформи, а це не просто стійкість нової грошової одиниці, а її реальний вплив на якісні зміни економіки - перш за все на інноваційні процеси і, відповідно, структурні трансформації, могла бути гарантована тільки на цій основі.

Це означає, що в наших оцінках грошової реформи 1996 р. ми не повинні обмежуватися, як це має місце, тільки аналізом результатів введення в обіг гривні. Слід вести мову про системність відповідних перетворень. У цьому контексті реформа за своїми об'єктивними критеріями передбачала збалансовані рішення, що мали забезпечити якісну перебудову структури грошей, утвердження сучасних емісійних механізмів, конкурентного інструментарію рефінансування комерційних банків, цивілізованого ринку грошей, відносини з бюджетом, наповнення новим змістом системи валютних відносин, банківського нагляду, освоєння складного комплексу грошово-кредитного регулювання тощо. Зрозуміло, що ці питання стояли на порядку денному і до реформи 1996 р. Однак сам факт функціонування в обігу тимчасової грошової одиниці унеможливлював їхнє системне вирішення. У таких умовах грошова система, по суті, продовжувала (до 1996 р.) працювати за законами адміністративної економіки, отже, не могла взяти на себе функцію локомотива загальноринкових трансформацій, одного з визначальних чинників динамічного розвитку, економічного прогресу. Представлена позиція щодо необхідності оцінки грошової реформи 1996 р. як реформи в широкому сенсі цього поняття ґрунтується на цьому.

Пишу ці рядки зовсім не для того, щоб якимось чином зменшити значущість введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Завжди вважав і вважаю нині цю подію особливо знаковою в системі не тільки економічних перетворень, а й державного будівництва в цілому. Національна грошова одиниця - це, в моєму розумінні, більше, ніж економіка, це невіддільний атрибут державності, один із синтезуючих інструментів дієздатності держави.

Проблема полягає навіть не в тому, що ми ввели в обіг гривню із запізненням майже на п'ять років. Справа в іншому. Вирішуючи це завдання під час грошової реформи, ми не створили в потрібному обсязі інфраструктурних механізмів її ефективного функціонування. У результаті запровадження гривні не зменшило функціональної розбалансованості грошової системи. Більш того, минуло зовсім небагато часу, і її окремі параметри почали погіршуватися. Гранично низьким залишався рівень монетизації економіки. Він не тільки не зріс, як це очікувалося, а навіть дещо знизився: 1996 р. - 16,2%, 2000 р. - 15,9%. З 21,6 до 23,3% збільшився рівень доларизації грошової маси. І найнеприємніше - фактичний обвал валютного курсу нової грошової одиниці: як відомо, початкова позиція - 1,9 грн/дол., у 2000-му - 5,4 грн/дол.

У такій ситуації почала сипатися й банківська система. До мінімуму скоротилися обсяги кредитування економіки. Дуже цікаві оцінки цьому дали фахівці з Німеччини, які в ті роки за дорученням уряду ФРН надавали нам кваліфіковану консультативну допомогу. У одній з їхніх публікацій, яка побачила світ через три роки після реформі, йдеться, що Україна з урахуванням зазначених реалій і після запровадження гривні продовжує залишатися "майже небанківською країною". Звучить дивно: країна, де діють понад 200 банків (1996 р. - 229), за ступенем їх впливу на економіку кваліфікується як "майже небанківська країна".

Візьму на себе сміливість стверджувати, що відповідні проблеми органічно кореспондуються і з реаліями наших днів. Незважаючи на масштабні перетворення грошової системи після 1996 р., і досі в грошово-банківській сфері залишається ще багато протиріч, залишених нам у спадок як "родимі плями" несистемністю грошової реформи 1996 р., результати якої ми обговорюємо. Банківська система країни і сьогодні, по суті, залишається замкненою структурою, яка в основному працює в замкнутому циклі на себе і дуже мало впливає на системні перетворення в економіці, логіку проведених реформ.

Проблемність ситуації не лише в цьому. Валютний курс, що встановився на початку 2000-х років, - 5,2–5,4 грн/дол. - вважався тоді найбільш адекватним реаліям економіки. Він зберігався до 2006 р. Нині - більш як 25 грн./дол. За останні три роки гривня впала у своїй вазі втричі. Наші фінансові активи, доходи, ВВП на душу населення в доларовому вимірі знецінилися на відповідну величину - тільки з цієї причини ми стали біднішими в три рази. Ми говоримо про найбільш уразливі позиції економіки загалом. В історії грошей відомий такий унікальний приклад. Стабілізований у 1561 р. королевою Англії Єлизаветою фунт стерлінгів зберігав свою вартість "4 унції срібла" майже 370 років - до 1931 р. Історики вважають, що валютна стабільність стала основою формування вагомості не лише економічного, а й політичного потенціалу Великої Британії. І хоча зараз на світовому валютному ринку діють інші закони, сам факт, про який ідеться, заслуговує на увагу. В моєму розумінні, в наших планах розвитку економіки проблема надійної стабілізації гривні як основи інвестиційного процесу має стать домінуючою. Актуальність обговорення питань, порушених у пропонованій читачеві публікації мені вбачається передусім у цьому.