Економіка України 1999—2008: втрачене десятиліття

У «жанрі» національної доповіді секція суспільних і гуманітарних наук НАН України спрацювала вперше. Близько трьох місяців учені трьох відділень академії: економіки, літератури, мови та мистецтвознавства, а також історії, філософії і права — аналізували здобутки останнього десятиліття. І от наприкінці грудня вийшла друком праця під назвою «Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави».

До чого тут мистецтвознавство чи філософія, спитаєте? Віце-президент НАНУ, академік Валерій ГЕЄЦЬ переконаний, що мислити треба ширше. Кризові явища спостерігаються не тільки в економіці, про що було відомо наперед, ще до підготовки доповіді, а й у багатьох інших сферах нашого життя, зокрема і в соціогуманітарній. І лишаючи поза увагою саме ці, соціогуманітарні, аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному та економічному реформуванні.

Однак почнемо все ж таки з економіки. Із 687-сторінкової національної доповіді «Дзеркало тижня» вибрало кількадесят найбільш показових, так би мовити, реперних точок, що дають змогу дещо по-іншому поглянути на десятиліття економічного зростання, яке обірвалося з початком кризи 2008 року.

Академік Геєць загалом погоджується із словами, винесеними в заголовок: для економіки минуле десятиліття радше втрачене. Кредит довіри до влади так і не погашено відповідними змінами в соціально-економічному житті. Та водночас закладено інституційні передумови для подальших кроків — як у частині формування ринкового середовища, так і активізації участі людей в економічних процесах. А це вже хоч невеликий, але заділ на майбутнє.

Що далі?

— Ми виходимо з того, що політична реформа, її ідеологічна конструкція може бути підтримана населенням, але цей кредит довіри не може тривати довго. Рухатися вперед на кредитові довіри — нереально. Потрібна реальна модернізація, — каже академік. — Щоб привернути увагу до того, якими глибинними є і негативні, і позитивні процеси в суспільстві, доповідь буде направлено не тільки першим трьом особам країни, а й усім народним депутатам, усім міністрам, головам держадміністрацій, в Раду безпеки та оборони, регіональним і місцевим органам влади, усім політичним силам.

Нині в НАН створено групу із восьми провідних вчених, які розпочали підготовку, умовно кажучи, дорожньої карти для нового президента. Яка включатиме напрямки політичної модернізації, економічної, соціогуманітарної. Науковці мають намір активізувати свій вплив на процеси розвитку суспільства, щороку готувати національні доповіді — аби було бажання в наших керманичів їх читати і діяти…

1. Україна пережила десять років падіння, внаслідок чого ВВП знизився до 40,8%, а після наступних дев’яти років зростання ледь сягнув 74,1% від рівня 1990 р. Порівняно з 1991 р. реальні наявні доходи населення спочатку знизилися до 32,9% у 1999 р., а потім зросли до 101,3% у 2008 р. Отже, 18 років для зростання доходів населення в цілому втрачено. Результатами економічного зростання різні верстви населення країни скористалися по-різному, зокрема, все більше ресурсів концентрувалося в руках відносно нечисленної групи.

2. Можливості основоположних цілеспрямованих структурних змін для побудови соціально орієнтованої ринкової економіки, громадянського суспільства й ефективної політичної системи в Україні не були використані належним чином ні при трансформаційній кризі 1990-х рр., ні в умовах економічного зростання 2000—2008 рр., коли з’явилися фінансові ресурси для таких перетворень. Нинішня криза дає третій шанс для проведення перетворень. Якщо він не буде використаний, то ситуація ставатиме все більш неконтрольованою з перспективою втрати всього досягнутого.

3. Окрема проблема української економіки — її надзвичайне обтяження соціальними виплатами. Ще за трансформаційної кризи стрімке падіння доходів і рівня життя переважної частини українського населення спровокувало розширення гарантій соціального захисту і збільшення кола реципієнтів соціальних трансфертів. Саме тому частка соціальних витрат у сукупних видатках держави та у ВВП невпинно збільшувалася. На жаль, це тривало й упродовж періоду економічного пожвавлення. Зокрема, частка соціальних витрат у сукупних видатках держави зросла з 17% у 1999 р. до 27% у 2008-му.

4. Результати порівняльного аналізу свідчать, що впродовж 2001—2004 рр. темпи зростання ВВП України були вищими за середні по країнах СНД (табл. 1), проте вже з 2005 р. цей показник є нижчим. Серед країн СНД нижчими за Україну темпами у 2005—2008 рр. розвивалася лише економіка Киргизстану. Порівняно з країнами СНД і «новачками» ЄС динаміка зростання ВВП в Україні може бути охарактеризована як нестабільна.

5. В українській економіці, що впродовж вересня 1999 р. — вересня 2008 р. демонструвала позитивну динаміку, водночас спостерігалися ознаки порушення макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було зумовлене стабільними довгостроковими факторами. Економічне зростання стало не результатом системних внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих чинників короткострокового характеру як зовнішнього, так і внутрішнього походження.

Падіння української економіки у 2009 р. стало закономірним результатом якості економічного зростання у докризовий період, що було зумовлене переважно двома факторами. Це — зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Погіршення економічної ситуації у світі закономірно, враховуючи високий рівень вразливості української економіки, спричинило розгортання в нашій країні системної економічної кризи. Істотне зменшення обсягів виробництва відбулося в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що спричинило падіння ВВП на 20,3% у І кв. та на 17,8% у ІІ кв. 2009 р. порівняно з відповідними періодами попереднього року.

6. Підвищення рівня оплати праці в Україні є однією з найактуальніших та найгостріших проблем на сучасному етапі соціально-економічного розвитку. Воно мало об’єктивний характер і зумовлене значним відставанням України за цим показником від стандартів розвинутих країн і переважної більшості країн з ринками, що формуються. Водночас рівень оплати праці не може розглядатися ізольовано від зрушень основних макроекономічних пропорцій, рівень оптимальності яких зумовлює загальноекономічну динаміку.

Протягом 1999—2009 рр. формування однієї з основних макроекономічних пропорцій, а саме — співвідношення між рівнем оплати праці та валовим прибутком/змішаним доходом у структурі ВВП, не мало характеру сталої тенденції. Так, у 2001 р. мало місце перевищення питомої ваги валового прибутку порівняно з оплатою праці. Проте у 2002 р. співвідношення цих складових доходу істотно змінилося на користь оплати праці. Протягом 2003—2004 рр. відбувалося поступове вирівнювання розподілу доходу, але в 2005 р. унаслідок зростання рівня заробітної плати її частка у ВВП збільшилася до 49,1%, що супроводжувалося відповідним стрімким скороченням питомої ваги валового прибутку.

Можна констатувати, що в Україні відбувається гіпертрофоване нарощування оплати праці, що зумовлює деформації макроекономічних пропорцій ВВП і обмежує можливості подальшого економічного розвитку.

7. У реальному секторі економіки України в останні роки є стабільною тенденція міжгалузевого перерозподілу як у випуску товарів та послуг, так і у створенні доданої вартості на користь будівництва та галузей, що надають послуги. Але такі структурні зміни не сприяють якісним структурним зрушенням у промисловості, яка є основною складовою реального сектора, та сільському господарстві.

Разом з тим промисловість лишається провідною системоутворюючою галуззю реального сектора економіки нашої країни, зберігаючи найбільшу частку в його структурі (у 2008 р. на неї припадали 46,1% валового випуску товарів і послуг і 31,3% валової доданої вартості).

8. Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергетичні ресурси. Частка продукції соціальної орієнтації становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 р. — 1,6%, 2008 р. — 0,9, серпень 2009 р. — 0,8%). Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку протягом 1999–2007 рр., але її частка в структурі промисловості через кризу знизилася до 10,3%, що майже у 3—4 рази нижче за рівень розвинутих країн.

Неефективна структура і висока енергоємність промислового виробництва в Україні, зростання цін на енергоносії спонукали підприємців шукати способи підвищення ефективності господарської діяльності. Не переймаючись пошуком резервів технологічної модернізації виробництва, у більшості галузей вдалися до підвищення цін. Починаючи з 1999 р. по серпень 2009 р. індекс цін виробників промислової продукції зріс у 4,2 разу.

9. Власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта завозиться з-за кордону. Проте, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції поглибленої переробки і товарів кінцевого споживання. Це зумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс з 74,2% у 2004 р. до 120,6% у 2008 р.

10. Наслідки кризи відчули майже всі види промислової діяльності, але різною мірою: найменше втратила харчова промисловість, де падіння виробництва за 8 місяців 2009 р. становило 6,8%. Найбільших втрат зазнали машинобудування (-52,2%), металургійне виробництво (-39,0%), виробництво іншої неметалевої продукції (-44,7%), хімічна та нафтохімічна промисловість (-31,9%). Падіння обсягів виробництва промисловості вплинуло на результати роботи підприємств транспорту, якими у січні—серпні 2009 р. перевезено вантажів на 30% менше, ніж за відповідний період попереднього року. Дефіцит ліквідності призвів до зменшення обсягів будівельних робіт у всіх регіонах та за всіма основними видами будівельної діяльності, що в січні—серпні 2009 р. загалом становило 53,6% до обсягів відповідного періоду попереднього року.

11. Зафіксоване у січні поточного року перевищення вартісних обсягів експорту товарів в Україні над імпортом стало переламним моментом у стійкій тенденції зростаючого дефіциту торговельного балансу, що сформувалася починаючи з серпня 2005 р. і станом на 2008 р. вже досягла 7,2% ВВП. Станом на липень 2009 р. оцінки НБУ свідчать про формування дефіциту поточного рахунку (355 млн. дол. США) в першу чергу за рахунок збільшення дефіциту торговельного балансу на 550 млн. дол. США порівняно з 167 млн. дол. США від’ємного сальдо у червні.

12. Висока залежність від зміни кон’юнктури на зовнішніх ринках в умовах нерозвиненого внутрішнього ринку є основним ризиком для розвитку української металургії. За підсумками 2008 р. частка внутрішнього ринку в структурі розміщення українського прокату становила близько 20%. У першій половині 2009 р. ця частка зменшилася до 15%, тоді як частка експорту в реалізації українського прокату зросла до 85%.

13. Основним напрямом підтримки сектора сталі в Україні є створення та розвиток внутрішнього ринку збуту шляхом фінансування державних інфраструктурних та промислових програм, у тому числі:

— програм підготовки до Євро-2012 (задекларований обсяг інвестицій — 25 млрд. дол. США, очікуване споживання сталі — до 9 млн. т протягом 2009–2011 рр.);

— відновлення та модернізації основних фондів у транспортній галузі, насамперед оновлення залізничного рухомого складу (будівництво 5 тис. шт. напіввагонів, очікуване споживання сталі — 250 тис. т);

— оновлення та розвитку об’єктів комунального господарства (очікуване споживання сталі — до 1 млн. т щорічно).

14. За розрахунками, 1 млрд. грн. інвестицій в основні фонди передбачає споживання до
25 тис. т прокату. Для споживання 10—11 млн. т прокату та підтримки металофонду на поточному рівні інвестиції інфраструктурних проектів мають становити 400 млрд. грн.

15. У 2000—2008 рр. відбувалося зростання виробництва машинобудівної продукції у середньому на 18,4% щорічно. Введення основних фондів у машинобудуванні зростало у середньому на 37,5% та збільшилося з 445 млн. грн. у 1999 р. до 3385 млн. грн. у 2007 р. Прямі іноземні інвестиції у машинобудування становили на початок 2007 р. 966 млн. дол. США; 2008 р. — 1013 млн. дол. США та 2009 р. — 1090 млн. дол. США. У 2007—2009 рр. питома вага машинобудування у загальному обсязі іноземних інвестицій зменшилася з 3,6 до 3,1%.

У 2007 та 2008 рр. спостерігалося зростання обсягів реалізації вітчизняної машинобудівної продукції. Однак унаслідок кризи обсяги реалізації товарної продукції машинобудування за січень—липень 2009 р. у діючих цінах становили 36,1 млрд. грн., що на 51,5% менше порівняно з аналогічним періодом минулого року. Проте рентабельність операційної діяльності машинобудівних підприємств за січень—червень 2009 р. становила 5,2%, що краще, ніж у середньому по промисловості (1,7%).

Якщо в докризові роки експорт за основними групами машинобудівної продукції стабільно збільшувався (на 52,7% у 2007 р. і на 28,5% у 2008 р.), то за січень—липень 2009 р. він зменшився на 45,4%.

16. Два головні фактори зумовлюють інфляційне зростання собівартості сільськогосподарської продукції. Перший — зростання цін на засоби аграрного виробництва, які у поточному столітті збільшилися втричі, в тому числі ціни на нафтопродукти і аграрну хімію — більш як учетверо. Дія такої тенденції відчувається і у поточному році: в першому півріччі 2009 р. лідерами інфляційних перегонів у сфері промислового виробництва залишаються нафтопродукти (20,4% зростання ціни) і продукти аграрної хімії (23,7%).

Другий фактор інфляційного підвищення собівартості — надзвичайно високі темпи зростання оплати праці. На жаль, більша частина цього росту йде на компенсацію зростання споживчих цін. У 2007 р. приріст реальної заробітної плати становив лише 42% від її номінального приросту. У 2008 р. ця частка знизилася до 19%, а у 2009 р. темпи інфляції випередили темпи зростання заробітних плат і доходів, що спричинило падіння реальних доходів. Хоча питома вага оплати праці в сучасних витратах сільськогосподарських підприємств не перевищує 15%, високі темпи її зростання — відчутний чинник інфляції витрат.

17. Трансформаційна криза останнього десятиліття минулого століття майже повністю зупинила інвестиційний процес у сільському господарстві. Обсяги інвестицій в основний капітал галузі у 2000 р. становили лише 4,2% від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції набули позитивних темпів зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найуспішнішим був 2008 р., коли річне піднесення цього показника досягло 43,2% при скороченні інвестицій в цілому у національній економіці на 2,6%. Але у першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як у цілому по народному господарству (56,7% від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

Дещо краща ситуація у сфері іноземного інвестування. У 2008 р. прямі іноземні інвестиції зросли в сільському господарстві на 45%, у харчовій промисловості — на 5,8%. У першій половині 2009 р. харчова промисловість зберегла свою інвестиційну привабливість: прямі іноземні інвестиції тут збільшилися на 6,3%.

18. Оцінюючи фінансову ситуацію поточного року, слід констатувати її кризове погіршення. За 7 місяців 2009 р. ціни на матеріально-технічні ресурси, що споживаються сільським господарством, не зросли (98,5% до рівня відповідного періоду 2008 р.), але ціни на продукцію сільського господарства знизилися на 15%, що зумовить падіння рентабельності.

Складна ситуація у кредитній сфері: в січні—серпні 2009 р. обсяг залучених аграрними підприємствами кредитів становить 30% від показника аналогічного періоду минулого року. Значно скоротилися інвестиції в основний капітал галузі. Однак, якщо порівнювати стан справ не з минулим роком, а із загальною рецесивною тенденцією в національній економіці, то із значною ймовірністю можна прогнозувати, що в 2009 р. показники обсягів виробництва і рентабельності в сільському господарстві будуть не нижчими, ніж в інших базових галузях, а аграрний сектор знову виступить у ролі кризового стабілізатора.

19. У зв’язку з негативними тенденціями технічного стану водогінних мереж підвищився рівень втрат та необлікованих витрат води, що в середньому в Україні становить 38,5%. Критичного рівня досягли показники в м. Севастополі, Закарпатській, Чернівецькій, Житомирській, Харківській, Івано-Франківській, Одеській, Луганській, Львівській областях та АРК, де втрати та необліковані витрати води становили 51—87%.

20. Енергоємність ВВП в Україні становить 0,76 кг у.п./грн., або, за даними Міжнародного енергетичного агентства, 0,5 кг н.е./дол. США (ПКС), що у 2,6 разу перевищує середній рівень енергоємності ВВП розвинутих країн світу. При середньому значенні цього показника у світі
0,21 кг н.е./дол. США, його величина становить у Данії 0,13 кг н.е./дол. США, Великобританії — 0,14 кг н.е./дол. США, ФРН, Японії, Франції — 0,16 кг н.е./дол. США, Сполучених Штатах Америки — 0,22 кг н.е./дол. США, Росії — 0,49 кг н.е./дол. США.

Енергоємність виробництва в Україні зросла не так через фізичну застарілість основних фондів, як унаслідок зменшення обсягів виробництва продукції, у собівартості якої зросла частка умовно-постійних витрат. Із збільшенням виробництва енергоємність продукції відповідно буде зменшуватися.

21. Зниження протягом 1992—2003 рр. реального обсягу фінансування наукових досліджень порівняно з 1991 р. у 1,8 разу, а порівняно з 1990 р. — у 2,2 разу та некеровані структурні інституційні зміни призвели до значного погіршення результативності науково-технологічної сфери, до втрати якісного ядра її потенціалу.

За даними статистичних спостережень, в останні роки сформувалася негативна тенденція до скорочення реальних обсягів фінансування науково-технологічної сфери, хоча номінально відбувається їх збільшення. Зокрема, у 2007—2008 рр. загальний обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт у діючих цінах порівняно з попередніми періодами зростав на 19% та 30%, відповідно. Аналогічна динаміка фіксувалася й у попередні роки. Однак офіційна статистика показує обсяги фінансування в поточних цінах, які не відбивають впливу інфляційних процесів.

Тому в реальному вимірі розглянута динаміка виявляється іншою, а саме: протягом попередніх років замість зростання відбулося скорочення фінансування (наприклад, 12,8% у 2006 р. та 2,1% у 2007 р.).

22. Економічні перетворення 1990-х рр., супроводжувані різким падінням рівня виробництва і платоспроможності на тлі високих темпів інфляції, позначилися неухильним зниженням інноваційної активності промислових підприємств, що сьогодні набуло незворотного характеру. Так, якщо наприкінці 1980-х рр. питома вага підприємств, що розробляли і впроваджували нову продукцію, виробничі процеси або удосконалювали їх, у промисловості колишнього СРСР становила 60—70%, то в першій половині 1990-х років цей показник знизився більш як утричі. У 1992—1995 рр. питома вага інноваційно-активних підприємств була в межах 20—26%.

В останні роки ця проблема тільки загострилася: якщо у 1997 р. питома вага кількості підприємств, що впроваджували інновації, від загальної кількості промислових підприємств становила 17%, у 2000 р. — 18,0%, то у 2004 р. — 13,7%, у 2005 р. — 11,9%, у 2006 р. — лише 11,2%, у 2007 р. — 14,2%. За попередніми даними Держкомстату, у 2008 р. ця цифра становила 13%.

Особливо вражаючим є показник питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації у 2005 р., — рекордно низький, 8,2%, що нижче порогового значення (25%) і набагато нижче від аналогічного показника розвинутих країн (70—80%).

Для порівняння зазначимо, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія — 26% і Греція — 29%, але вони двічі вищі, ніж в Україні. А порівняно з країнами-лідерами, такими, як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), розрив становить три-чотири рази.

23. Структурна динаміка промисловості України за технологічними укладами з 2003 до 2008 років майже не зазнала ніяких змін (рис. 1), п’ятий технологічний уклад займає близько 3%; третій — знизився з 51% до 46%, четвертий — близько 50%, що свідчить про відсутність результативної структурної політики держави. Про шостий технологічний уклад виробництва, який у розвинутих країнах з лабораторій уже виходить на промислове освоєння, в Україні лише говорять.

24. Статистичний аналіз свідчить про посилення тенденції щодо придбання технологій у 2006—2007 рр. та уповільнення цього процесу у 2008 р. (рис. 2). Ситуація з передаванням нових технологій — катастрофічна! За даними офіційної статистики, загальна кількість придбаних нових технологій в Україні за період з 2000 по 2007 рр. становила 5633. При цьому, результати власних досліджень і розробок за останні сім років становлять у середньому 13,6% (764 технології) від загальної питомої ваги отриманих технологій. Цей показник — вкрай низький для країни, яка декларує інноваційно-інвестиційний шлях розвитку та перехід до п’ятого та шостого технологічних укладів за умови створення відповідної інфраструктури національної інноваційної системи.

Отримання ліцензій становило 5,6% (314), що свідчить про вкрай низький рівень розуміння важливості захисту власних винаходів. Лізинг технологій дорівнював 0,3% (16) до 2006 р., тобто цей інструмент практично не використовується. Угоди ж на придбання технологій становили 15,2% (859 одиниць) до 2007 р., на придбання устаткування 44,5% (2504) до 2007 р., разом — понад 59,8% загального обсягу отриманих технологій, що свідчить про певну залежність України від імпорту технологій.

25. В Україні сукупна питома вага видів діяльності, що належать до високотехнологічних і середньотехнологічних високого рівня розвитку, менша ніж 13%. Вкладення менш як 5% від інвестиційних ресурсів економіки не відповідає не тільки їхній ролі в економіці, а й потребам простого відтворення виробничого потенціалу. Складаються умови, що ведуть до згортання цих видів діяльності.

Спостерігається дуже низька частка продукції галузей, які відносяться до високих технологій, — усього 4,6%. Домінуючими в українському експорті є галузі середніх низьких технологій — 56,1%. Це означає, що країна орієнтується на виробництво традиційної індустріальної продукції, яка реалізується на конкурентних насичених ринках.

26. Здійснений системний аналіз тенденцій і чинників розвитку дає підстави для висновку, що Україна нині неспроможна забезпечити прискорений розвиток технологій і високотехнологічних галузей, оскільки параметри її інноваційно-технологічного розвитку вже давно перебувають за межами граничних інтервалів. На жаль, протягом усього періоду існування України як самостійної держави спостерігається нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін, залежність від багатьох зовнішніх чинників, виконання функції постачальника природної сировини і робочої сили для ТНК та розвинутих країн, які концентрують глобальний інтелектуальний потенціал.

В Україні, як завжди, маємо стратегічні дії та «правильні пріоритети» лише на папері, а на практиці — гасіння пожежі, оскільки і до цього часу не створено запасу міцності економіки у формі арсеналу технологій, як проривних — для закріплення на зовнішніх ринках, так і технологій масового споживання — для розвитку внутрішнього ринку. А невміння скористатися потужним вітчизняним науково-технологічним потенціалом свідчить про брак організаційного ресурсу і, відповідно, організаційних інновацій. На нашу думку, саме останнє твердження дає підстави говорити про втрачені можливості, нехтування якими не лише спричинило важкий «варіант кризи», а й збільшило розрив з провідними країнами світу.

27. Кризу формування капіталу, яку українська економіка пережила впродовж 1991—1996 рр. і яка мала своїм наслідком скорочення обсягу валового нагромадження основного капіталу в 6,8 разу, так і не вдалося подолати в наступні 1997—2008 рр. У 2008 р. обсяги валового нагромадження основного капіталу становили лише 44,7% від його обсягу за 1990 р.

Частка залучених та запозичених коштів, у тому числі кредитів банків, коштів іноземних інвесторів та інвестиційних фондів, у загальних обсягах капіталовкладень становила 23%. Частка коштів іноземних інвесторів коливалася в діапазоні від 5,9% (2000 р.) до 3,3% (2008 р.) від усіх капіталовкладень. Порівняно з 2007 р. частка капіталовкладень, освоєних за рахунок коштів іноземних інвесторів, зменшилася на 0,2 в. п. — до 3,3%.

Інвестиції в основний капітал за рахунок коштів зведеного бюджету України хоча і зростали з 1,5% ВВП за 1999 р. до 2,3—2,5% ВВП за 2007—2008 рр., однак залишаються порівняно з іншими країнами досить низькими. Їх рівень — один із найнижчих серед колишніх соціалістичних країн Європи, де протягом останніх років спостерігається істотне зростання інвестицій в основний капітал (передусім у створення сучасної інфраструктури) до 4% ВВП і вище.

28. Упродовж 2001—2008 рр. відбулась переорієнтація інвестиційних потоків зі сфери промислового виробництва у сферу фінансових послуг та послуг, пов’язаних з операціями з нерухомим майном. Знаковим є той факт, що на сучасному етапі структурний показник вкладання капіталу у фінансову діяльність фактично дорівнює аналогу по галузі переробної промисловості за підсумками 2001 р.

Потужної від’ємної динаміки набула частка інвестування інфраструктурної галузі економіки. Так, участь іноземного інвестора у сфері діяльності транспорту та зв’язку скоротилася до рівня, що на сьогодні майже вдвічі менший, ніж на початку досліджуваного періоду (1999 р.).

Попри позитивну протягом 2000—2008 рр. динаміку обсягу інвестицій в основний капітал та витрат на технологічні інновації у 2007 р. відбулося збільшення рівня зношеності основних засобів у промисловості (1999 р. — 49,6%, 2007 р. — 59,3%).

29. За останнє десятиріччя в Україні відбулося істотне збільшення видатків розширеного уряду (бюджетної системи країни, Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового соціального страхування). Якщо у
1999 р. їх обсяг становив 35,9% ВВП, то у 2008 р. — 46,1%, тобто видатки держави зросли на 10,2% ВВП.

Значна частина цього зростання (6,5% ВВП) припадає на видатки Пенсійного фонду, які збільшилися з 9,3% ВВП у 1999 р. до 15,8% ВВП у 2008 р. До того ж підвищення пенсійних виплат вимагало збільшення частки державного бюджету в їх фінансуванні. Якщо у 1999 р. відповідна частка державного бюджету становила близько 6%, то з 2005 р. від 25% до 45% видатків Пенсійного фонду фінансується не за рахунок страхових внесків роботодавців та найманих працівників, а за рахунок коштів державного бюджету.

30. У бюджетних видатках, крім соціальних, значно збільшилися видатки на державне управління — від 1,1% ВВП у 1999 р. до 2,6% ВВП у 2008 р., а також видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу — від 1,4 до 2,9% ВВП.

Зростання видатків на державне управління, громадський порядок та судову владу було пов’язане як із випереджаючою динамікою заробітної плати державних службовців, так і зі значним збільшенням їх кількості. Якщо загальна кількість зайнятих в економіці країни у 2008 р. порівняно з 1999 р. зменшилася на 3,9%, то кількість державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування зросла на 55,3%.

31. Внаслідок довгострокового нарощування соціальних видатків їх частка у зведеному бюджеті у 2005—2008 рр. збільшилася до 22—28% порівняно з 12—15% у 1999—2001 рр.

При цьому частка бюджетних видатків на формування людського капіталу або зростала за рахунок плати споживачів відповідних послуг (зокрема, на освіту), або залишалася майже на незмінному рівні (видатки на охорону здоров’я).

У поточному році майже кожну п’яту гривню видатків державного бюджету України спрямовано на забезпечення пенсійних виплат. Такі видатки державного бюджету за 6 місяців 2009 р. становили майже 6% ВВП.

32. Зростання державної заборгованості в умовах низького рівня інвестиційних видатків бюджету 2010 р. означатиме, що в майбутньому ще більше державних коштів будуть спрямовуватися на обслуговування державного боргу, а не на виконання суспільно значущих функцій держави на реалізацію інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Як і в поточному році, у 2010 р. близько 20% видатків державного бюджету буде призначено на забезпечення пенсійних виплат.

За умов, коли Україна вже зіткнулася з істотним зростанням видатків щодо пенсійного забезпечення населення, найважливішою складовою політики оздоровлення державних фінансів має бути вирішення питань пенсійної реформи, зокрема збільшення пенсійного віку та впорядкування різних форм пенсійних виплат.

33. Якщо в кінці 1999 р. державний борг становив 61% ВВП, у кінці 2000 р. — 45,3% ВВП, 2003 р. — 29% ВВП, то в 2006 р. — вже 15% ВВП, а в кінці 2007 р. — 12,4% ВВП. В абсолютних розмірах протягом 1999—2006 рр. державний борг залишався майже стабільним: на рівні 75—85 млрд. грн., у 2007 р. збільшився до 88 млрд. грн., а станом на кінець 2008 р. сягнув 189,4 млрд. грн. На кінець липня 2009 р. загальна сума державного боргу України вже становила 256 млрд. грн.

Сума державного боргу України за IV кв. 2008 р. — І півріччя 2009 р. збільшилася на 1,6 млрд. дол. США, або на 135,8 млрд. грн.

У відносних величинах державний борг України збільшився з 12,4% ВВП у кінці 2007 р. до 20% ВВП у кінці 2008 р. і до 27% ВВП станом на 31.07.2009 р. За підсумками 2009 р. сума державного боргу України може збільшитися до 38—40% ВВП.

34. Видатки бюджету на погашення та обслуговування державного боргу України істотно збільшаться у 2012—2013 рр. Лише за кредитами МВФ у цей період необхідно буде виплачувати суми, еквівалентні 12—25% валових міжнародних резервів України.

35. За оцінками Світового банку, Україна має найбільший неформальний сектор, який сягає приблизно 50% офіційного ВВП (липень 2007р.), що значно ускладнює «діагностування» економіки. Згідно з розрахунками західних фахівців, критичним для країни є щорічний обіг у сфері тіньового сектора на рівні 15—35% ВВП. Якщо обіг тіньового бізнесу перевищує 30% ВВП, а кількість працюючих на нього — 40% зайнятих, економіка втрачає керованість.

36. Рівень тіньової економіки в Україні у 2008 р., за оцінками Міністерства економіки України, становив 31,1% і порівняно з попереднім роком збільшився на 2,3 в. п., і вперше за останні роки вийшов за межі порогового значення (не більше 30% від ВВП), ставши показником, який перебуває в небезпечній зоні серед показників, що характеризують стан макроекономічної безпеки в державі. Крім того, це максимальний показник із 2001 р.

У І півріччі 2009 р. порівняно з відповідним періодом минулого року тінізація української економіки зросла на 8 в. п. і становила 39% (за попередніми даними Мінекономіки України). Активізація тіньової економіки в Україні є наслідком реакції бізнесу на фінансово-економічну кризу, неефективну податкову політику та бюджетну підтримку реального сектора економіки.

Чергові президентські і, можливо, дострокові парламентські вибори вимагають колосальних фінансових ресурсів, які не покриваються виділеними коштами із державного бюджету, а тому виборчий (політичний) чинник значно посилить тінізацію економіки. Враховуючи серйозний фактор впливу на тіньовий сектор підвищення рівня грошей поза банками в Україні, у поточному році слід очікувати зростання «тіні».

37. Вагомим аргументом зростання тіньового сектора економіки є колосальний ресурс кредитів із рефінансування, наданих Національним банком України (НБУ) комерційним банкам (111 млрд. грн. за вересень—грудень 2008 р.).

Значну частину отриманого в НБУ рефінансування комерційними банками було витрачено на купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Іншу частину рефінансування було виведено з банків через кредити, у тому числі не забезпечені реальними заставами. Найвідоміший випадок — 380 млн. грн., які банк «Надра» видав під нічим не забезпечені кредити двом підприємствам. Через три місяці фірми були ліквідовані як банкрути, а їхні борги перед установою — списані.

38. Оскільки тінізація економіки України в умовах фінансово-економічної кризи набула тотального характеру і окремими експертами та дослідниками її обсяг оцінюється в межах до 60% ВВП, вона становить на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці держави.

У нових умовах, що складаються в Україні, багато видів тіньової діяльності або зовсім втратили свою актуальність (цеховики, спекуляція, приписки), або їх частка в загальному тіньовому обігу скоротилася (дрібні розкрадання, порушення в торгівлі). Водночас з існуючих раніше видів тіньової економічної діяльності значно зросли такі явища, як корупція державних службовців і кримінальний промисел.

Можна констатувати фактичне завершення процесу реструктуризації тіньової економічної діяльності в масштабах держави. Така діяльність стала складовою її економіки. Вона обслуговує економічні й політичні інтереси певних впливових структур і ділових кіл.

39. На думку незалежних експертів, найбільш поширеними видами тіньової діяльності є: оптимізація податків, проституція, торгівля наркотиками, праця нелегальних мігрантів, азартні ігри. До поширених видів тіньової діяльності віднесені також незаконне повернення податку на додану вартість, зарплати «в конвертах». Більшість експертів вважають, що 25—50% обороту приватних підприємств не відображено в документах бухгалтерського обліку (тіньовий обіг). Рівень виходу в тінь залежить від того, що це за підприємство, «хто за ним стоїть» і т.ін. У більшості малих підприємств «тінь» може досягати 80—90%.

Тіньовий обіг найбільше присутній у таких сферах діяльності: торгівля (80%), будівництво (66%), нерухомість (60%), гральний бізнес (53%), громадське харчування (53%), засоби масової інформації (53%), транспорт і перевезення (46%). У торгівлі підакцизними товарами значну частину становлять невраховані обсяги тютюнових, лікеро-горілчаних та інших виробів.

Досить високим є рівень корумпованості у сферах, які здійснюють поставки енергоносіїв, землевідведення під будівництво, операції з комерційною нерухомістю (оренда) та приватизацію державного майна. Тут існує значний розрив між ринковими та «відпускними» цінами на «продукцію» і, відповідно, можливість отримання надприбутків, які є джерелом хабарництва та «відкотів», з якими найбільше працює фірм у будівництві (91%), торгівлі (75%), сфері нерухомості (75%), сільському господарстві (58%), енергетиці (58%).