Дух свободи, п'янкий і запаморочливий

Партія Володимира Зеленського "Слуга народу" вибрала своєю ідеологією лібертаріанство, основним принципом якого є свобода.

Свобода вибору й суджень, свобода від державного контролю та обмежень, свобода від військової повинності та обов'язкової шкільної освіти, свобода від обов'язкової сплати податків. Свобода оп'яняюча і часто деструктивна. Природно, в сучасному суспільстві лібертаріанські організації по-різному тлумачать суть цієї ідеології, підтримуючи далеко не всі її постулати, є навіть лібертаріанські консерватори, що намагаються зберегти консервативний курс розвитку, не порушивши при цьому свобод громадян. Лібертаріанство близьке українцям за духом, але поки що рано гадати, чи готові ми до такої різкої зміни курсу, і час замислитися, а чи готова насправді нова влада втілювати лібертаріанські ідеї та якою мірою.

Про те, які це могли би бути ідеї й кроки, DT.UA поговорило з Ярославом Романчуком - головним лібертаріанцем пострадянського простору, керівником науково-дослідного "Центру Мізеса". У своєму інтерв'ю найвідоміший, мабуть, білоруський економіст дає низку порад "команді мрії" Володимира Зеленського на 2019–2024 роки, виходячи з досвіду економічних, політичних і соціальних перетворень на пострадянському просторі й можливості реалізувати ідеї лібертаріанства на практиці.

- Ярославе Чеславовичу, спостерігаючи за останньою українською виборчою кампанією, що ви побачили?

- Україна показала нам президентські вибори під девізом "Повернути гідність і голос людям". Справжні вибори, як вирок українському Левіафану. Його втіленням і рушійної силою був Петро Порошенко. Він був главою потужної номенклатурно-силової машини вилучення економічної влади в людей. Суть старої системи - олігархат, захоплення органів держуправління потужними кланами із всеохоплюючою корупцією, жорсткий торговельний протекціонізм, злиття розпорядників і споживачів чужого.

Україна до "команди Зе" - це імітація соціальної орієнтації, економіка в парадигмі "розпил-відкіт-занесення" і критично низький рівень якості послуг держави із захисту життя й власності людей. Це повстання людей проти державної системи шляхом розвитку "сірих" схем, неформальних систем примусу до виконання домовленостей та оптимізації податків за рахунок офшорів і кешу.

- І що тут може дати зміна президента?

- Я вважаю, Україна та її народ нині одержали новий шанс. Шанс порвати з олігархічним минулим, радянською спадщиною та руйнівним поділом країни на своїх і чужих. Президент Володимир Зеленський - це протест не тільки проти Петра Порошенка, а й проти політики всіх попередніх президентів, проти нав'язаних ними соціально-економічних змін у рамках моделі держави загального інтервенціонізму.

У 2007 році держвидатки України становили 62,5 мільярда доларів США, у 2018-му - 54,6 мільярда, тобто на 7,9 мільярда доларів менше. ВВП України 2007-го виявився на 18 мільярдів доларів більшим, ніж у 2018 році. При цьому розмір держави був незмінно 45–50% ВВП. Жорсткий торговельний протекціонізм, діряве податкове й валютне законодавство (одним усе дати, в інших - усе забрати), критично низька якість послуг держави із захисту життя і власності громадян, конфлікт інтересів в органах держуправління, що руйнує економіку, блокування ринку землі, перетворення правоохоронних і судових органів на учасників економіки "розпил-відкіт-занесення". От чому Україна нині бідніша за Україну зразка 2007 року.

Володимир Зеленський - це новий шанс/мандат для українських еліт від українського народу. За останні 25–30 років Україна спробувала багато інструментів, методів і механізмів здійснення економічної політики. При всьому різноманітті їх поєднує одне: загальна система/модель економіки - "Левіафан", або загальний державний інтервенціонізм. Простою мовою цю модель можна назвати "брудним" соціалізмом (бо з елементами ринкової економіки), державним олігархатом, моделлю третього шляху, імітацією соціально орієнтованої економіки. Це синоніми однієї і тієї ж моделі, в якій головним розпорядником левової частки активів і ресурсів є зв'язка "олігархи + VIP-номенклатурно-силові клани". Це модель номенклатурно-олігархічного правління, де 1% маніпуляторів задурює мізки, руйнує бюджети 99% решти населення.

В історії України не було лише однієї моделі економіки, не було реалізовано тільки однієї теоретичної системи, було масово ігноровано лише одну політекономію - капіталізм, лібералізм і вільний ринок. Нагадаємо, що капіталізм - це система децентралізованого прийняття економічних рішень споживачами, інвесторами й підприємцями в рамках їхньої приватної власності в системі відкритої конкуренції та міжнародного поділу праці.

Якщо Володимир Зеленський звільниться від охочих управляти ним олігархів і виконає доручення виборців, реалізує порядок денний Помаранчевої революції та Революції Гідності, то він поставить Україну на шлях швидкого (6–9% на рік), довгострокового (мінімум 20 років) і інклюзивного (такого, що дає можливості для всіх) економічного зростання і розвитку. Але все це лише в тому разі, якщо він почне реалізовувати в Україні системні реформи зі створення інститутів класичного капіталізму - народної, вільної економіки.

Ярослав Романчук / Facebook

- Які ви бачите теоретичні й практичні передумови для цього?

- Вимоги до нової економічної політики "команди Зе", з одного боку, диктує справжня економічна наука (базована на ідеях австрійської економічної школи Менгера, Мізеса, Хаєка, Кірцнера), з другого - реальна економічна історія (феномен економічного дива азіатських тигрів, Ірландії, свого часу - Швеції, США й Нової Зеландії), а з третього - здоровий глузд: свобода ліпша за несвободу, приватне управляється краще, ефективніше за державне, а мала держава (держвидатки до 25% ВВП, держвласність - максимум 15% усіх активів і ресурсів) ліпше для країни, ніж "Левіафан". Хай там як, народна економіка - кращий фундамент незалежності, ніж номенклатурна, а відкрита конкуренція моральніша, ніж олігархат.

У мене є десяток дружніх порад і рекомендацій "команді Зе" щодо створення єдиної, нової, європейської процвітаючої України. По-перше, потрібна гамівна сорочка для уряду. Прийняття Економічної конституції (конституційного закону), яка встановить рамки для уряду:

- держвидатки до 2024 року - максимум 30% ВВП, з 2024-го - максимум 25% ВВП;

- заборона дефіциту бюджету з 2024 року, граничний дефіцит до 2024-го - 2% ВВП;

- інфляція до 3% на рік;

- граничний розмір держборгу з 2024 року - 20% ВВП.

По-друге, варто замислитися про перехід до мультивалютності. Легалізація в Україні поряд із гривнею таких платіжних засобів: долара, євро, польського злотого, швейцарського франка. Легалізація емісії грошей приватними комерційними організаціями під класичний золотий стандарт (повернення грошам матеріальної/товарної основи). Зняття обмежень на використання електронних розписок/записів як платіжних засобів у розрахунках між приватними комерційними суб'єктами. Не зайвими будуть і зняття обмежень на переміщення грошей/активів через кордон і повна лібералізація фінансового рахунку платіжного балансу.

По-третє, країні потрібен перехід на інноваційну, просту, універсальну податкову систему, але не "5:10", звичайно ж. Лише три пласкі податки: податок із роздрібних продажів товарів і послуг (пласка шкала, єдина ставка визначається в межах 15–20% від роздрібної ціни товару/послуги); плаский прибутковий податок із фізичних осіб - 10% від будь-якого доходу; акцизи (алкоголь, тютюнові вироби, паливно-енергетичні товари - європейські ставки) платять виробники. До 2024 року перехід на єдину універсальну ставку мита на імпорт товарів у межах 3–5% від заявленої вартості. Після 2024 року - зниження мита до 2% або повне його скасування. Заборона на запровадження податків і обов'язкових неподаткових платежів.

По-четверте, з 2020 року слід почати переходити на збалансований державний бюджет. Його дохідна частина (крім податків і мита на імпорт) має складатися з надходжень від приватизації, дивідендів від акцій держпідприємств. Бюджетну політику слід здійснювати за принципом: "усі доходи держави йдуть на виконання всіх її зобов'язань". І дуже бажано припинити імітувати страховий характер нинішньої пенсійної системи, перейшовши до виплати пенсій з усіх бюджетних доходів.

Приблизна структура бюджету України може бути такою:

- оборона (армія) - 5% ВВП;

- поліція, структури внутрішньої безпеки - 2% ВВП;

- суди, прокуратура, спеціальні служби - 1% ВВП;

- органи виконавчої, законодавчої влади (національний, місцевий рівень) - 3% ВВП;

- освіта - 3% ВВП;

- охорона здоров'я - 3% ВВП;

- пенсії та базова соціальна підтримка - 12% ВВП;

- підтримка базової інфраструктури - 1% ВВП.

Разом: приблизно 30% ВВП (±1–2 процентні пункти ВВП) на період 2020–2024 років.

Також потрібно запровадити повноцінне право приватної власності на землю, її приватизацію і створення інфраструктури ринку землі. Визначити закритий перелік об'єктів, що перебувають винятково у власності держави. Провести приватизацію інших державних активів; впровадити обов'язкові стандарти міжнародного корпоративного управління в акціонерних товариствах за участі держави. Передати власницький контроль над активами, що перебувають у власності держави, окремій структурі (національному агентству або казначейській компанії).

Не обійтися й без податкової лібералізації. Наприклад, за можливості звільнити від сплати прибуткового податку фізичних осіб, чиї сукупні доходи (зарплата, допомоги, дивіденди тощо) не перевищують в еквіваленті 300 доларів. Звільнити від усіх податків і платежів доходи самозайнятих, фізичних осіб-підприємців з доходом до 2000 доларів в еквіваленті.

Крім того, актуально прийняти нову структуру уряду: ліквідувати міністерство економічного розвитку й торгівлі, міністерство інформаційної політики, міністерство культури, міністерство молоді і спорту, міністерство у справах ветеранів, міністерство екології; знизити статус галузевих міністерств до агентства. Нова структура уряду має відповідати новим функціям держави: міністерство оборони, міністерство внутрішньої безпеки, міністерство контролю над грошима платників податків (фінанси, податки, митниця), міністерство юстиції, міністерство закордонних справ, міністерство інфраструктурної політики, міністерство соціальної політики.

І, звичайно, важливо зачистити регуляторне поле (регулювання комерційної діяльності) за принципом законодавчої гільйотини. Наприклад, до 1 липня 2020 року чиновники зобов'язані представити обґрунтування для збереження різних регуляторних інструментів (ліцензій, дозволів, квот, процедур, перевірок тощо). І відповідно до певних критеріїв треба прийняти рішення щодо потреби у подальшому застосуванні цих інструментів. Критерії для їх збереження можуть бути такими:

- підвищення рівня економічної свободи;

- зниження регуляторного тягаря й транзакційних витрат;

- зміцнення інституту приватної власності;

- підвищення країнової та корпоративної конкурентоспроможності;

- ліквідація або мінімізація корупційних ризиків;

- мінімізація реальних загроз життю і власності громадян.

Усі регуляторні інструменти, які не відповідають переліченим критеріям, мають автоматично втратити юридичну чинність.

- Що описані заходи можуть дати лише за п'ять років? Адже це не тривалий термін перетворень, а не більш ніж шокова терапія…

- Звичайно, важлива комплексна реалізація всієї програми, тільки в такому разі вона дасть можливість домогтися потрібних показників. Але, за моїми оцінками, за п'ять років реалізації цих реформ ВВП України у 2024 році зросте мінімум до 250 мільярдів доларів (2018-го - 124,6 мільярда), а ВВП на душу населення - мінімум до 6000 доларів (2018-го - менш як 3000 доларів). Але зростатиме не лише ВВП, середня зарплата у 2024 році збільшиться майже вдвічі та становитиме не менш як 600 доларів (2018-го була близько 370 доларів), суттєво поліпшиться бізнес-клімат, і країна почне залучати зовнішні інвестиції. Озвучені кроки, наприклад, дозволять Україні в Індексі економічної свободи до 2024 року піднятися на 22-ге місце з 147-го, у Міжнародному рейтингу захисту прав власності - на 30-те з 110-го, в Індексі глобальної конкурентоспроможності - на 30-те місце з нинішнього 83-го, а в легендарному Doing Business - на 17-те з 71-го.

Якщо Україна реалізує запропонований план, вона гарантовано відновить свою територіальну цілісність, бо тільки економічно сильна країна може диктувати правила гри на світовій арені, поверне назад демографічні тенденції, оскільки зможе повернути в країну мігрантів, а головне, стане європейським лідером за темпами зростання і розвитку. Це буде її унікальний внесок у демократизацію та лібералізацію всього пострадянського простору.