Держзакупівлі нарешті узаконять?

У черговий раз за останні два роки Українська держава намагатиметься ухвалити закон про державні закупівлі. Попередня спроба закінчилася скандалом. Наприкінці лютого Верховна Рада схвалила проект, розроблений комітетом з питань економічної політики (все ті ж «тендерні батьки» - бютівець А.Яценко, комуніст О.Ткаченко...). Він у черговий раз містив корупційні норми. І був повернутий депутатам новообраним президентом із запереченнями.

Протягом трьох місяців робота над новим проектом йшла як у комітеті, так і в робочих групах Міністерства економіки, президентської адміністрації і віце-прем’єра С.Тігіпка. Прагнення комітетників були цілком передбачувані. Як писало «ДТ» (див. «...І три дні на розграбування міста», №16 від 24 квітня 2010 року), вони стали активно вибудовувати схему з ціновими посередниками як у своєму законопроекті, так і на рівні нормативних актів міністерства. І тільки після хвилі обурення в пресі цю діяльність було призупинено.

Минулої середи Мінекономіки оприлюднило на офіційному веб-сайті свій варіант закону. І розіслало його в обласні адміністрації для подачі пропозицій до 1 червня. А на 3 червня Рада запланувала голосування проекту комітету з урахуванням президентських зауважень. Що розглядатимуть народні депутати - незрозуміло. Однак кількаразові публічні заяви І.Акімової та С.Тігіпка дають підстави вважати, що президентська адміністрація постарається забезпечити ухвалення варіанта, близького до міністерського.

Що ж пропонує Мінекономіки?

Насамперед знайдено прийнятне рішення проблеми з оскарженням торгів, що було причиною лютневого скандалу. Право оскаржити залишено тільки за учасниками торгів. Розглядати скарги буде постійно діюча адміністративна колегія Антимонопольного комітету з трьох
державних уповноважених комітету. Жодних депутатів і громадських діячів із сумнівним тендерним минулим. Окрім того, скарги можна буде подавати до суду.

А от наступні норми явно викликані бажанням припинити тендерне рейдерство. Скаржник буде зобов’язаний сплачувати 5% від ціни своєї пропозиції або очікуваної вартості закупівлі як внесок за розгляд скарги. У разі її задоволення цю суму йому повернуть. У інших випадках вона залишається в бюджеті.

Чи варто запроваджувати таку антирейдерську норму? Адже її можна розцінити і як спробу обмежити право учасників на захист своїх законних інтересів.

До речі, за даними «ДТ», деякі робочі варіанти законопроекту передбачали, що у разі задоволення скарги учасника вже сам замовник зобов’язаний був сплатити до бюджету ці відсотки як певний штраф.

Міністерський проект запроваджує досить широкий режим відкритості і прозорості. Базова інформація про проведення та результати закупівель (включаючи закупівлі в одного учасника) підлягає обов’язковій публікації в офіційному друкованому виданні і на державному веб-порталі. При цьому передбачається, що замовники зобов’язані будуть самостійно розміщувати інформацію на веб-порталі. Видання і веб-портал перебуватимуть у віданні уповноваженого органу з держзакупівель.

Обов’язкове оприлюднення більш детальної інформації (конкурсна документація, протокол розкриття тендерних пропозицій тощо) передбачене на веб-сайтах замовників або головного розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

У принципі, такий підхід відповідає практиці європейських країн, коли центральний веб-портал містить ключові дані, а веб-сайти замовників - решту інформації.

Щоправда, виникає запитання, чи зможуть уповноважений орган і замовники на практиці виконати ці вимоги. Не секрет, що сайти багатьох
органів влади існують для галочки. Для багатьох дрібних замовників проблемою може бути і доступ в Інтернет.

До того ж, відповідно до перехідних положень, закон набуває чинності через три місяці. Малоймовірно, щоб за такий короткий строк уповноважений орган створив новий веб-портал і налагодив його ефективну взаємодію з кількома десятками тисяч замовників по всій країні.

Нарешті, проект надає журналістам право не лише бути присутніми при розкритті конкурсних пропозицій, а й здійснювати аудіо- та відеозйомку того, що відбувається. А замовників зобов’язують забезпечити їм безперешкодний доступ.

Сенсацією є різке зниження порога, з якого обов’язковим є проведення закупівельних процедур, - це 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 1700 грн. Проект розширює коло підприємств, які підпадають під дію режиму держзакупівель. У разі його ухвалення він стосуватиметься компаній, у яких держава або державні підприємства мають понад 10% акцій (зараз - більш як половину).

Абсолютно новим для українського досвіду є і запровадження внеску за участь у процедурах державних закупівель. Він теж дорівнює 100 мінімумам (якщо обсяг закупівлі не перевищує 170 тис., то це 1%). Передбачається, що ці внески стануть основним джерелом фінансування роботи уповноваженого органу, веб-порталу тощо.

Однак мало не найбільш суперечливими та несподіваними є норми про уповноважений орган, «базову ціну», таку процедуру закупівель, як «вільний вибір», і порядок узгодження закупівель в одного учасника.

Проект передбачає, що ключові регулюючі функції матиме Агентство з питань держзакупівель. Однак його статус викликає сумніви. У проекті лише сказано, що агентство «створюється відповідно до закону, належить до сфери управління Мінекономіки, є юрособою, має свій баланс, рахунки в Держказначействі, печатку і бланки». Його керівника призначає міністр економіки. Структура фінансується за рахунок держбюджету (і закупівельних внесків). Усе!

Це центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом? Держпідприємство, створюване Мінекономіки? Його працівники будуть державними службовцями? Показово, що, за даними «ДТ», в одному з варіантів проекту взагалі йшлося про «державну неприбуткову організацію».

Із 2004 року різні тендерні палати та міжвідомчі комісії з розмитим статусом і відповідальністю вже прищепили стійке неприйняття до таких «недоглядів».

Утім, слід зазначити, що остаточне затвердження різних форм і документів у сфері держзакупівель віддано Кабінету міністрів (розробляє агентство, погоджує з міністерством). Що має слугувати запобіжником від появи чергових приватних патентів «на шматочок закону».

Хоча відкриті торги декларуються основною процедурою закупівлі, нова процедура під назвою «вільний вибір» може стати ледь не найбільш популярною. Ця процедура проводиться замовниками «шляхом вільного вибору, на власний розсуд, учасника закупівлі». Органи влади можуть її застосовувати, якщо сума закупівлі не перевищує 500 тис. грн. Для підприємств така стеля відсутня.

Друга важлива умова для її застосування: ціна предмета закупівлі не повинна перевищувати «базову ціну» на 15%. Якщо ця умова порушується, і це порушення доводиться контролюючими органами, винна посадова особа замовника зобов’язана сплатити з власної кишені на рахунок замовника різницю між фактично оплаченою ціною товару та базовою ціною, збільшеною на 15%.

Варто зазначити, що замовники зобов’язані оприлюднити оголошення про проведення «вільного вибору» і його результати на веб-порталі й у ЗМІ, заснованому органом влади.

Що ж таке «базова ціна»? Її визначатиме Держкомстат щомісяця. В обізнаних із ціновою схемою «тендерних батьків» одразу виникає підозра, що йдеться про її відродження. Втім, у проекті наголошується, що «базові ціни» будуть доступні «в офіційних виданнях Держкомстату».

Проте, як і у разі з введенням в дію веб-порталу, постає питання про здатність Держкомстату налагодити подібний моніторинг за три місяці. Адже номенклатура держзакупівель величезна.

Окрім того, запроваджується таке поняття як «декларація про ціну товарів, робіт і послуг». Це інформація самого учасника про його ціни на предмет закупівлі за останній рік. Він буде зобов’язаний надавати її з будь-якого виду закупівель. Проте її використання в процесі оцінювання конкурсних пропозицій залишається неясним. Вона не є критерієм оцінювання (як та ж «базова ціна»).

Примітно, що «базова ціна» використовується і при закупівлях у одного учасника (найбільше корупційно небезпечних). Ціна пропозиції не повинна перевищувати базову більш як на 15%.

Цікавішим є інше. Функції узгодження (дозволу) таких закупівель рознесені між різними органами влади, залежно від обсягу закупівель. Дозвіл на закупівлі до 10 млн. грн. даватиме регіональна влада (головний розпорядник держкоштів, головні управління ОДА...), до 50 млн. - агентство. А от суми понад 50 млн. узгоджуватимуться з Кабміном.

Такий підхід можна пояснити оптимізацією організаційних процесів. А можна назвати і «децентралізацією корупційних відкотів»...

...Якщо не брати до уваги незрозумілий статус агентства, то слід зазначити, що таким інструментам, як «вільний вибір», «базова ціна», публікація тендерної інформації на сайтах різного рівня і децентралізація узгодження закритих закупівель, можна знайти аналоги в європейській і загальносвітовій практиці.

Проте їхнє ефективне застосування в українських умовах знову упирається в наявність політичної волі у вищого керівництва країни. Очевидно, що коли агентством керуватимуть кадри з обойми «тендерних батьків», то навіть найідеальніший закон не врятує від вибудовування загальнонаціональних корупційних схем. А либонь їхні ставленики досі перебувають на чолі Держспоживстандарту, Нацагентства з питань акредитації, а також на керівних посадах Держкомфінпослуг. Попри цілий вал критичних публікацій у провідних виданнях країни...