"Держава в смартфоні": гарна, але далека від реалізації ідея

27 вересня, 2019, 17:41 Роздрукувати Bипуск № 36, 28 вересня-4 жовтня 2019р.
Відправити
Відправити

Звести все спілкування громадянина з державними органами до роботи з програмою на мобільному пристрої - звичайно, задум дуже гарний. Але надто важкий для реалізації.

"Держава в смартфоні": гарна, але далека від реалізації ідея
© Pixabay

Навіть якщо вдасться подолати людський фактор, усе одно виявиться, що перебудувати роботу існуючих держорганів не вийде. "Електронну державу" треба створювати з нуля.

2 вересня відбулося перше засідання нового Кабінету міністрів. За словами прем'єр-міністра Олексія Гончарука, протягом наступних п'яти років економіка України повинна зрости на 40%. Цю цифру він називає не взятою зі стелі, а обґрунтованою розрахунками, наведеними в доповіді, яку репрезентують Верховній Раді наприкінці вересня. Здійснити задумане планується шляхом залучення інвестицій, лібералізації економіки та зниження ролі держави на ринку.

Тоді ж на спільній нараді Кабміну і Верховної Ради Володимир Зеленський дав цілу низку доручень щодо законодавчої діяльності. У сфері дерегуляції та цифровізації президент наказав уряду до 1 січня 2020 р. перевести в електронну форму топ-30 найпопулярніших сервісів для громадян і бізнесу. Окрім того, президент поставив завдання підготувати план з переведення дозвільних документів в електронну форму до кінця року.

Таке доручення свідчить тільки про те, що Володимир Зеленський, на жаль, слабко розуміє масштаб робіт з "оцифрування" державних функцій. Але про це нижче. Поки що ж з'ясовується, що і грошей на цифровізацію держпослуг Україна наразі не має. 18 вересня виявилося, що в проєкті державного бюджету на 2020 р. на ініціативу "Держава в смартфоні", яку активно лобіює президент, закладено лише 80 млн грн.

Нагадаємо, що під час передвиборної кампанії Володимир Зеленський доручив свої соціальні мережі й онлайн-напрямок Михайлу Федорову. Після вдало проведеної кампанії той став міністром з цифровізації, - це він тепер спробує вмістити всю державу в один смартфон. З напрацювань і задумів уже є проєкт The Vote - опитування громадян, у яких систему ідентифікації реалізовано через Mobile ID, електронний підпис, Bank ID. Також планується впровадити технологію Smart ID, що дає можливість зберігати електронний підпис прямо в смартфоні й поступово переходити до цифровізації всього, включаючи процес голосування на виборах центральної та місцевої влади.

Неоднозначний досвід

За останні кілька десятків років у світі сформувалися чотири основні моделі електронного уряду: континентально-європейська, англо-американська, азіатська й пострадянська.

Континентально-європейська модель передбачає, що технології насамперед орієнтовані на потреби громадян-користувачів. Для цієї моделі характерні наддержавні інституції, чиї рекомендації мають виконуватися всіма країнами Євросоюзу; високий ступінь інтеграції (єдина валюта, єдиний інформаційний простір тощо); опрацьоване законодавство, що регламентує інформаційні відносини в просторі ЄС.

Англо-американська модель реалізована в США, Канаді й Великій Британії. Її особливість - створені інформаційні супермагістралі, що забезпечують громадянам вільне одержання інформації про державне управління. Усі держпослуги відкриті й прозорі. У програмі Великої Британії ("Електронні громадяни, електронний бізнес, електронний уряд. Стратегічна концепція обслуговування суспільства в інформаційну епоху") зроблено акцент на максимально ефективному використанні соціальної інформації. Там головна мета e-Government - максимально звільнити державних службовців від виконання рутинних робіт.

Азіатська модель вважається дуже специфічною. У ній акцент зроблено на задоволенні інформаційних потреб населення та впровадженні IT у систему культури й освіти. Але здійснюється це в такий спосіб, що позиції держави тільки посилюються, а от прийняття рішень залишається непрозорим.

Пострадянська модель на перше місце ставить інформаційну взаємодію між різними органами влади й підпорядкованими їм відомствами. Основні декларовані цілі - підвищення ефективності державного й місцевого управління, вільний доступ до інформації та держпослуг через спеціальний урядовий портал.

Усі ці моделі мають спільні недоліки, причому вони зазвичай проявляються на ранніх етапах побудови e-Government. Це, наприклад, надто механічне переведення традиційних державних і муніципальних послуг в електронний вигляд. Переведення в електронний вигляд держпослуг зазвичай не включає виявлення неефективних і застарілих нормативних документів, їх скасування, корекцію й розробку нових законів, наказів і положень.

Хоч як дивно, це питання більшою мірою політичне, адже для вирішення проблеми потрібно налагодити складний процес координації експертної роботи та нормотворчості. А часу на цю роботу зазвичай немає, - політики поспішають виконати обіцянки, що їх дали виборцям. Відповідно, діють за принципом "спочатку запустимо систему, потім уже усунемо недоліки". Але в результаті виходить, що система є, але на практиці вона майже не працює. Так значною мірою вийшло, скажімо, у Росії й Білорусі.

У липні цього року в Мінську стався великий скандал. Повідомлення про внесення до списків "дармоїдів" одержала Алла Мельникова - дівчина, яка ще у 1999 р. загинула в масовій тисняві на станції метро "Немига". Як виявилося, загибла дівчина перебувала в базі "дармоїдів" з 2017-го. Її матері довелося кілька разів надсилати письмове звернення міністрові праці та соціального захисту Білорусі, щоб її покійну доньку Аллу виключили з бази не зайнятих в економіці громадян. На це знадобився місяць.

Це результат невдалої побудови в Білорусі "електронної держави". Три роки тому наші сусіди спробували об'єднати бази даних різних відомств. Витратили мільйони доларів і людино-годин. У підсумку робота податкових інспекцій узагалі зупинилася, учням середніх шкіл почали надходити вимоги сплатити аліменти, громадянам, які живуть за кордоном, - штрафи за перехід вулиці в неналежному місці в Мінську, а вже померлим - вимоги заплатити до бюджету "податок на дармоїдство" (випадок з Аллою Мельниковою був не поодиноким).

Як виявилося, з початку 90-х різні державні відомства вели свої бази даних у різних комп'ютерних системах і різних форматах, структуруючи їх по-різному. І тепер звести їх воєдино з мінімумом помилок - завдання практично невирішуване.

В Україні масштаби і самої країни, і чиновницької безглуздості більші. Можна уявити, у що виллється тут подібне об'єднання самих тільки баз даних. Способів розв'язання проблеми не так багато: або зводити дані воєдино довго й копітко, в процесі все перевіряючи, або будувати "електронну державу" з нуля, вносячи інформацію вже в нову, об'єднану, базу даних.

І перший, і другий варіанти - дуже тривалі в реалізації, вони вочевидь не дозволять діючому президентові через рік-два з торжествуючим виглядом показати свій смартфон і сказати: "Як я і обіцяв, держава тепер тут!".

Окрім того, через неможливість скасувати традиційний паперовий документообіг відбувається дублювання електронного й паперового діловодства, що призводить до зростання бюджетних видатків на підтримку обох процесів і до ускладнення взаємодії громадян із системою. Років сім тому мені самому довелося побачити, як у польській муніципальній клініці в реєстратурі чергова спочатку заносила інформацію про хворого в комп'ютер, а потім те ж саме від руки вписувала в паперову картку хворого.

Головна небезпека

Це спокуса простих рішень. Будувати "країну в смартфоні" з нуля - справа тривала, дорога й заморочлива. Зате досить легко і просто, використовуючи сучасні комп'ютерні технології, побудувати державу тотального контролю. Звісно, з дуже благими намірами, наприклад, з метою безпеки або тотального оподаткування. Технології "великих даних" (big data) у разі доступу до великих масивів приватної інформації про людину дозволяють творити дива, наприклад, показувати як на долоні, що такий-от громадянин витрачає більше грошей, ніж заробляє згідно зі своєю декларацією. А ще якось надто часто буває в місцях, де збираються "неблагонадійні особистості". І взагалі, підозрілий тип якийсь…

Не випадково, напевно, наймолодший віцепрем'єр в історії України - 28-річний Михайло Федоров, який в уряді відповідає за цифрову трансформацію, - чомусь вирішив цю трансформацію почати із запровадження тотального державного контролю над спілкуванням українців один з одним. Йдеться про законопроєкт №1083, що був внесений "слугами народу" до ВР 3 вересня і зчинив багато галасу.

Його положення сильно нагадували російські й білоруські тоталітарні норми та правила для телеком-галузі. Перше: усі, хто користується мобільним зв'язком, мають зареєструвати свої SIM-карти. І потім купити сімку можна буде тільки за паспортом. Друге: оператори зв'язку (стільникові компанії й інтернет-провайдери) зобов'язані зберігати інформацію про те, які послуги надали, поки не закінчиться термін позовної давності (три роки), а на вимогу "компетентних органів" повинні ділитися з ними накопиченою інформацією або можуть відключити абонента від зв'язку.

Третє: VPN, Tor, анонімайзери та інші засоби забезпечення анонімності в Мережі можуть заборонити, - закон створює законодавчу базу для цього. Четверте: мають бути створені реєстри провайдерів, каналів зв'язку, мобільників, планшетів і взагалі будь-яких пристроїв, у які вставляється SIM-карта.

І в Білорусі, і в Росії контроль, подібний передбаченому законопроєктом №1083, теж запроваджувався з найблагороднішими намірами - "протидія тероризму", "боротьба з кіберзлочинністю" тощо. А тепер у цих країнах ув'язнюють за особисту думку, опубліковану в Мережі.

Розробники законопроєкту традиційно апелювали до світового досвіду. Мовляв, і в багатьох країнах Європи, і в інших країнах світу SIM-карти продаються тільки з розкриттям особистості абонента. Але насправді 80 країн світу - меншість - обмежують купівлю SIM-карт. Так, у Німеччині, Норвегії, Франції та багатьох країнах Азії й Африки потрібно авторизуватися, укладаючи договір на мобільний зв'язок. Але в Естонії, Польщі, Чехії, США й багатьох інших країнах такого немає. І зв'язок із безпекою тут дуже умовний. У Ботсвані й Венесуелі теж SIM-карти за паспортом, і що, дуже там безпечно?

У ряді країн (Канада, Велика Британія, Чехія, Румунія, Нова Зеландія) можливість обов'язкової реєстрації SIM-карт розглядалася, але запроваджена не була. Там експерти дійшли висновку, що це не дасть нових переваг, а лише відіб'є у користувачів бажання реєструватися самостійно.

Окрім того, у тій же Європі діяльність правоохоронців і спецслужб перебуває під пильним контролем громадянського суспільства. А у нас із прозорістю й підзвітністю силових структур поки що проблеми.

До того ж зрозуміло: щойно в країні з'явиться прив'язка SIM-карти до паспорта, одразу сформується кримінальний ринок баз даних операторів зв'язку, а також ринок "пробивання по сімках", "відстеження абонентів" і всього іншого. Купити будь-яку базу номерів з прив'язаною до неї інформацією дуже легко й у Росії, і в Білорусі, хоч би як лютували там, відповідно, ФСБ і КДБ.

На щастя, обурення громадськості було таким, що законопроєкт №1083 одразу відкликали з ВР "на доопрацювання". Але сама по собі спроба нової влади одразу взяти всіх громадян під електронний контроль дуже насторожує.

Людський фактор

Великий Станіслав Лем колись сказав: "Людині не потрібен космос. Людині потрібна інша людина". Сьогодні ці слова набувають нового сенсу: на тлі прагнення звести взаємодію з банками до мобільного банкінгу, з друзями й родичами - до Skype і Telegram, з широким колом людей - до стрічки Facebook живе спілкування стає дедалі важливішим для людини.

У більшості випадків, коли пересічний громадянин звертається до держави, йому треба вирішити якусь важливу проблему. Але суто психологічно будь-яке складне питання людині простіше вирішувати віч-на-віч, у процесі живого спілкування. А отже, під час впровадження "держави в смартфоні" черги до нечисленних чиновників, які залишаться, тільки зростатимуть.

Так, вирішити просте питання можна й через смартфон. Наприклад, одержати довідку про прописку. Але навіщо? Адже якщо ми будуємо "електронну державу", то відомство, якому може знадобитися така довідка, легко може запросити її саме - і через секунду одержати. А громадянина навіщо напружувати? А от одержати компенсацію за загиблого годувальника родини, як ви думаєте, через смартфон вдасться?

Окрім того, далеко не завжди наші люди хочуть формалізувати відносини з державою. Сьогодні це добре видно на прикладі переходу на безготівкові розрахунки, - він іде, м'яко кажучи, з труднощами. На тлі політики НБУ з популяризації безготівкових розрахунків дедалі більше представників малого бізнесу відмовляються приймати карти або пропонують при оплаті готівкою знижку, якої для клієнтів з картами немає. Малому бізнесу потрібна готівка, тому що він сильно зав'язаний на "неформальні відносини". А в НБУ й фіскалів протилежні цілі. Відносини з державою підуть тією ж колією, от побачите.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК