Деолігархізація України — місія можлива?

Деолігархізація України — це не стільки про медіа (хоча і тут необхідно правильно розставити акценти), скільки про ширший економічний і соціальний процес розвитку українського суспільства. Існуюча структура вітчизняної економіки потребує запровадження законодавчих механізмів, що активізують системне соціально-економічне зростання. Ключову роль у цьому процесі, на наш погляд, має відіграти Антимонопольний комітет України, який при зміні законодавчого механізму впливу на підприємницькі організації (особливо на великі) може кардинально вплинути на покращення соціально-економічного зростання та інвестиційного клімату в нашій країні.

Так, антиолігархічна і соціально орієнтована економіка України зможе функціонувати лише при відділенні медіаактивів від олігархічних кланів і бізнесів, але, на наш погляд, до таких суспільно важливих сфер, як медіа, необхідно в законопроєкті додати ще і сферу зв’язку, організації фінансового сектора (банки, страхові організації, фінансово-інвестиційні компанії), монопольний транспорт і монопольну енергетику. Наприклад, за рахунок монопольного доступу й володіння залізничним транспортом чи потужностями із виробництва і передачі електричного струму також створюються неконкурентні умови шантажу інших бізнес-структур, а іноді й усього українського суспільства. До речі, у країнах ЄС організаціям фінансового сектора заборонено займатися іншими паралельними бізнесами: якщо підприємець хоче реалізувати себе у страховій діяльності, то можна займатися лише страхуванням; якщо обираємо банківську діяльність, то тільки видавайте кредити та отримуйте комісії за розрахунково-касове обслуговування; при цьому щоб ніякого паралельно виробництва металу або вирощування кукурудзи, адже це дуже соціально відповідальний бізнес! А у нас, на жаль, це серйозний інструмент олігархічних кланів для посилення монопольного становища, перерозподілу активів, виведення коштів фінансово-промислових груп (ФПГ) тощо. До того ж наявність медіаактивів забезпечує проходження до владних кабінетів політиків-«повій», які призначають чиновників-корупціонерів, — усе це в комплексі цементує закритість, монополізм і кулуарність, коли виграє тільки дуже обмежене коло осіб, а вся країна страждає та деградує.

Для системного економічного зростання в Україні необхідні демонополізація і спеціалізація галузей, особливо промислового, енергетичного, транспортного, фінансового та агропромислового секторів, впровадження довгострокових програм державного стимулювання малого і середнього експортоорієнтованого бізнесу за типом Китаю, Туреччини, Південної Кореї. Також необхідні забезпечення верховенства права, інвестиції в інфраструктуру, поліпшення регуляторного середовища, транспарентний і розвинений фондовий ринок. Стратегічно це залучить іноземні технології та інвестиції, наблизить за стандартами Україну до країн ЄС.

Однак наразі ситуація така, що для здійснення реформ навіть умовно порядному політику-реформатору або чиновнику вищого рангу потрібні гроші і медіа, щоб потрапити на політичний «олімп» і реалізувати свій реформаторський потенціал. Але гроші й медіа в олігархів, тому їхній інтерес має враховуватися (система працює лише в їхніх інтересах, а решта України — в програші). Висновок: реформи, по суті, неможливі у вітчизняному соціально-економічному середовищі, якщо не впровадити антимонопольних обмежень і не спеціалізувати діяльності великих фінансово-промислових груп, як це діє в розвинених країнах світу та країнах, що розвиваються. Якщо компанія Apple заявить, що завтра виготовлятиме гамбургери, то вона одразу збанкрутує, бо її кадровий і технологічний потенціал найбільш конкурентний в IT-технологіях, а на інших ринках вона, природно, не конкурентоспроможна. Натомість лише в Україні ФПГ вітчизняних олігархів функціонують у 5–10 сферах діяльності, причому домінують там, не даючи розвиватися малому і середньому бізнесу. В цьому, на наш погляд, одна з головних проблем слабкого й нестійкого розвитку економіки України, і її потрібно вирішити.

depositphotos/OlgaSuslO

На мою думку, для вирішення вищезазначених проблем в економіці України необхідно для великих підприємств (станом на червень 2021 року до них відносять підприємства з чисельністю працюючих від 250 осіб, з чистим доходом понад 1 млн прожиткових мінімумів на рік (за ініціативою президента), з балансовою вартістю активів більш як 1 млн прожиткових мінімумів на рік) додати уточнення в Господарському кодексі.

Якщо підприємство має відповідні показники (йдеться про всі три показники в сукупності) із встановлених, то унаслідок значного впливу цього підприємства на певний регіон країни або на державу Україна в цілому, а також на соціально-економічний стан її громадян — встановити додаткові критерії суспільного контролю і вимоги до більш прозорої та відповідальної корпоративної культури, стандартів і звітності. Крім існуючої звітності за стандартами МСФЗ, також на виконання Директиви 2013/34/ЄС Європейського парламенту та ради від 26 червня 2013 року про щорічну фінансову звітність, на наш погляд, необхідно додати таке:

1. обов’язкову вимогу щодо офіційного, юридично закріпленого в статутних документах оприлюднення вибору спеціалізації даного надвеликого підприємства (або групи надвеликих підприємств) і їхніх власників (кінцевих бенефіціарів); при цьому Міністерством економіки, а також Антимонопольним комітетом має вітатися вертикальна інтеграція й експансія за профільним видом діяльності на зовнішні ринки;
2. горизонтальна інтеграція, або перехід в абсолютно неприродні нові галузі і сфери діяльності, може відбуватися при прозорому повному продажу цього підприємства (групи підприємств відповідної сфери) і відходу всіх його засновників від цієї діяльності, такий підхід сприятиме підвищенню конкурентоспроможності, зосередженості на технологічній і товарній інноваційності українських підприємств;
3. у зв’язку із важливим соціально значущим впливом фінансово-банківської сфери на економіку країни, а також у зв’язку з можливими конфліктами інтересів необхідно впровадити заборону на володіння такими надвеликими підприємствами (групами надвеликих підприємств) банківськими, фінансовими та страховими компаніями, бо це породжує викривлення відсоткових ставок на фінансово-банківському ринку, також проявляється монополізм, подвійні стандарти і тінізація на цьому ринку, що загалом підвищує ризики для населення та середніх і дрібних юридичних осіб. Тому в країнах ЄС діють лише професійні учасники, бенефіціари яких не є співвласниками і зацікавленими особами в інших секторах економіки. Україні цей досвід також необхідно реалізувати;
4. медіаактиви (телевізійні канали, журнали, газети, інтернет-медіа, провайдери інформаційних ресурсів тощо) також треба відділити від впливів великого капіталу, адже вони (медіаактиви) мають значний вплив на громадянське суспільство і його стан. У зв’язку з цим по діяльності медіа в Україні також має бути спеціалізація: підприємства та їхні кінцеві бенефіціари, що працюють у цій соціально чутливій сфері, не мають права вести іншу непрофільну (не пов’язану з медіа) діяльність і отримувати кошти не від профільного надання послуг (інформаційно-розважальних, культурних, рекламних та інших послуг інформаційної сфери діяльності), проводити систематичні піар-кампанії ФПГ і залежних від неї політиків і державних службовців;
5. володіння системами зв’язку, транспорту, трубопроводами та іншими активами, що дають монопольне право (50%+1 акція) впливати на державу Україну, бізнес-структури і суспільство, обумовлює обов’язок такого власника активів займатися тільки основною профільною діяльністю при вартості його активів понад 1 млн прожиткових мінімумів на рік та (або) з чистим доходом більш як 1 млн прожиткових мінімумів на рік;
6. впровадження обов’язковості котирування надвеликих компаній України на вітчизняній фондовій біржі мінімально допустимого пакета акцій на рівні: перший рік — не менш як 5% (Free Float), на другий — 7%, на третій рік — 10% (як показує практика розвинених країн світу та країн, що розвиваються, найбільші компанії мають найбільш прозору звітність і котируються на фондових біржах своїх країн, тим самим капіталізують себе і розвивають фінансовий ринок своєї країни на здоровій основі); скасування знущального закону України про squeeze out №1983-VIII від 23 березня 2017 року як такого, що не відповідає сучасним вимогам глобалізованого фінансового ринку і завданням відповідального соціально-економічного розвитку нашої країни;
7. для зниження корупції в державних органах влади розробити та впровадити закон України «Про лобіювання національних вертикально інтегрованих компаній», в якому чітко виписати процедуру офіційного звернення через профільну асоціацію (де є понад 50% підтримки учасників цієї асоціації) щодо законодавчих і регулятивних ініціатив для цієї профільної сфери діяльності, якщо ж неофіційно це відбувається, тоді НАБУ повинне арештовувати як депутатів, так і бенефіціарів від лобізму (аналогічний закон успішно працює в США, тому корупційний вплив на Сенат значно обмежений); при несанкціонованих зверненнях державні службовці, політики і судді мають про цей контакт одразу повідомляти відповідні антикорупційні органи;
8. призупинити домінування офшорно-оптимізаційного механізму приховування реальних обсягів виручки і механізму «накидування» штучних боргів у надвеликих підприємствах для мінімізації оподаткування і протидії можливому рейдерству в обмін на зростання вартості активів у рази і забезпечення правового захисту власності на рівні країн ЄС;
9. на державному рівні сприяти створенню механізму швидкого зростання для малих і середніх підприємств за рахунок їхньої активності та конкурентоспроможності. Що оперативніше комерційна організація зростає в ринкових умовах та стає значущою, то прозорішою, прибутковішою і зрозумілішою для інвесторів і суспільства вона має бути. Тому, на наш погляд, стратегічною помилкою Національної комісії з цінних паперів і фондового ринку є те, щоб майже всі акціонерні товариства перевести в Україні у форму ПрАТ і ТОВ;
10. монополії, на противагу конкурентним фірмам, мають значний вплив на ціну шляхом регулювання обсягу випуску продукції, завдяки чому монополія може без зайвих проблем установлювати оптимальний рівень випуску (за якого граничний дохід дорівнює граничним витратам), виштовхувати конкурентів із ринку (наприклад, встановлюючи занижені ціни на свою продукцію). Тому державна допомога (податкові канікули, субсидії, відшкодування тощо) має спрямовуватися на створення конкурентного середовища і перш за все допомагати малому бізнесу, меншою мірою — середньому бізнесу і суттєво обмежуватися для великих підприємств. Таким чином в Україні активніше формуватиметься конкурентне середовище та обмежуватимуться олігархічно-монопольні структури.

Без економічного переосмислення олігархічного впливу на розвиток нашої держави деградація промислового, технічного і технологічного потенціалу України в існуючих умовах і надалі посилюватиметься. Тільки одночасно реформуючи державні органи влади, при цьому активно відділяючи від непрофільних активів монопольно-олігархічні структури, фокусуючи їх на конкретній і найбільш конкурентній для цієї ФПГ ніші, а також допомагаючи зростати малому і середньому бізнесу, у нас є шанс вирватися з кола бідності та відсталості.

Більше статей Євгенія Редзюка читайте за посиланням.