Демографічні маркери пенсійного віку

Старіння населення є одним із головних глобальних трендів демографічного розвитку в нинішньому сторіччі. Будучи результатом переходу до сучасного типу відтворення населення, для якого характерні регульована народжуваність і зростаюча тривалість життя, старіння населення саме по собі не слід розцінювати як негативний процес. Водночас прогресуюче старіння є серйозним викликом для сучасного суспільства, потребуючи реформування економічних, соціальних, політичних структур. Особливо гострою є потреба здійснення пенсійної реформи.

Саме внаслідок того, що старіння населення має об’єктивний, довгостроковий і глобальний характер, у зарубіжній практиці пенсійних реформ дедалі більшого поширення набувають заходи із стимулювання пізнішого виходу на пенсію, насамперед у результаті підвищення пенсійного віку. Нині стандартний вік, що дає право на одержання пенсії по старості, в розвинених країнах становить 65 років, незалежно від статі. У багатьох країнах уже прийнято рішення про подальше підвищення цієї межі до 67 років або й навіть більше. Практично в усіх постсоціалістичних державах пенсійний вік або підвищили ще наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років у рамках системних ринкових перетворень перехідного періоду, або це робиться нині. Оскільки глобалізація економічного і соціального простору зумовлює неминучість конвергенції ринків праці та систем соціального забезпечення, можна стверджувати, що своєчасне проведення пенсійної реформи, включаючи підвищення пенсійного віку, стає необхідним фактором підтримання національної конкурентоспроможності.

Серед країн Європи пенсійний вік на «радянському» рівні (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) залишився тільки в Білорусі, Російській Федерації та Україні. Хоча в Україні з 1 жовтня 2011 року почали поступово підвищувати пенсійний вік для жінок до 60 років, опозиційні політики у своїх передвиборних обіцянках мало не першим називають повернення «радянської» межі пенсійного віку. Такі прецеденти у світі вже були (останній приклад - Франція), тому виникають цілком обґрунтовані побоювання, що це може статися і в Україні.

Примітно, що головною причиною неможливості підвищувати пенсійний вік в Україні, як і в Російській Федерації, зазвичай називають низьку тривалість життя (є думка, що «у нас люди й так до пенсії ледь доживають»). Не заперечуючи істотного відставання від розвинених країн в успіхах з подолання смертності, автор на прикладі України береться довести, що в нас уже сьогодні є всі демографічні підстави для підвищення пенсійного віку, особливо для жінок. Аргументація базується на даних Державної служби статистики України та Пенсійного фонду України з використанням методів демографічних таблиць і структурного аналізу.

По-перше, при визначенні меж пенсійного віку в жодному разі не можна орієнтуватися на показник очікуваної тривалості життя при народженні, який містить у собі всі ризики передчасної смерті, зокрема в дитинстві. Кожна демографічно грамотна людина знає, що при дожитті до початку наступного вікового інтервалу загальна очікувана тривалість життя збільшується. Як показують таблиці смертності, в Україні очікувана тривалість життя для новонароджених дівчаток становить 75,5 року (табл. 1). Але в жінок, які дожили до 60 років, попереду ще понад 20 років, тобто загальна тривалість їхнього життя досягатиме в середньому 80,3 року. При цьому ймовірність для новонароджених дівчаток дожити до 60 років становить 87,1%. Для чоловіків відповідні показники значно нижчі, але й вони в переважній більшості доживають до 60-річного віку, а «пенсійний» період життя в них становить у середньому 15,2 року.

Слід також урахувати, що в цьому разі таблиця смертності побудована за методом умовного покоління, і показники очікуваної тривалості життя дають інтегральну оцінку вікового зрізу смертності сучасників. Насправді кожна когорта немовлят має власну «історію», умови їх життя можуть суттєво відрізнятися від умов раніше народжених поколінь. Наприклад, масовий характер вищої освіти та більш раціональний спосіб поведінки теперішньої молоді дають усі підстави сподіватися, що поліпшення якості життя дозволить жити ще довше, ніж це «прогнозують» табличні показники. Оптимізму додає тенденція до зниження рівня смертності в усіх без винятку вікових групах, яка намітилася в останні п’ять років.

Те, що переважна більшість людей доживають до сучасних меж пенсійного віку, і «пенсійний» період життя досить тривалий, підтверджують дані Пенсійного фонду України. Станом на 1 січня 2012 року чисельність пенсіонерів за віком становила 10,4 млн. чол., або 23% загальної чисельності постійного населення країни (тобто нині кожен четвертий житель України - пенсіонер по старості). З наведеної вище чисельності пенсіонерів вік 70 років і більше мали 44% жінок (тобто перебували на пенсії понад 15 років) і майже 42% чоловіків (тобто понад 10 років) (табл. 2).

По-друге, виходячи з показників імовірності дожиття й очікуваної тривалості життя (див. табл. 1), зовсім алогічно залишати нижчий пенсійний вік для жінок. Як відомо, п’ятирічна різниця в пенсійному віці жінок і чоловіків з’явилася ще в часи Бісмарка та мала «демографічне» підґрунтя: у сім’ї чоловік був старший за дружину в середньому на п’ять років, і при однаковому пенсійному віці роль чоловіка як основного годувальника і глави родини опинилася б під загрозою. Сучасна модель родини не передбачає великої різниці у віці подружжя. Нині середній лаг віку тих, хто одружується, в Україні становить лише 2,6 року, і ця величина має тенденцію до подальшого скорочення.

Останнім часом з’явилися пропозиції для стимулювання народжуваності знижувати пенсійний вік для жінок відповідно до кількості народжених дітей. Досвід Чеської Республіки, де така практика існує з 1960-х років, доводить безрезультативність цих заходів: сумарний коефіцієнт народжуваності в цій країні помітно нижчий за середньоєвропейський. Водночас найвищі показники народжуваності стабільно демонструють країни Північної Європи - Данія, Ісландія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Фінляндія, де найвищий рівень зайнятості серед жінок і пенсійний вік однаковий для жінок і чоловіків.

По-третє, при визначенні меж пенсійного віку неодмінно треба враховувати співвідношення чисельності людей пенсійного і працездатного віку - саме цей демографічний показник якнайкраще відображає вплив процесу старіння населення на пенсійну систему. Як зазначав класик теорії старіння населення Е.Россет, при аналізі біологічних явищ початком старості слід вважати вік 60 років, а при аналізі економічних відносин - 65 років, оскільки початок біологічної старості не означає повної втрати працездатності. Безсумнівно, межа віку, яка дає право на одержання пенсії по старості, належить до економічних відносин, оскільки безпосередньо впливає на ринок праці та можливості працездатного населення забезпечувати потреби громадян, що втратили працездатність у зв’язку зі старістю. Вибір на користь низького пенсійного віку для пенсіонерів означає довгу, але бідну старість, а для суспільства загалом - відмову від використання значної частини трудового потенціалу, що в умовах депопуляції змушує експортувати робочу силу з менш розвинених країн.

Висновки:

- межі пенсійного віку мають визначатися на основі демографічних показників, оскільки вони найбільш об’єктивні та прогнозовані;

- демографічна ситуація в Україні не тільки дозволяє, а й потребує підвищення пенсійного віку;

- на першому етапі потрібно вирівняти пенсійний вік для жінок і чоловіків на рівні 60 років, але вже зараз доцільно прийняти законодавче рішення про перспективне його підвищення до 65 років для нинішнього покоління 20-річних.