Цифрова економіка: як тобі служиться?

Зараз у світі відбувається чергова промислова революція - розвиток цифрової економіки (ЦЕ), яка є імперативом сучасного глобалізованого світу. Країни, які цього не розуміють і нічого не роблять у відповідному напрямі, залишаться на узбіччі світового економічного розвитку.

Цифрова економіка забезпечує конкурентні переваги інноваційного розвитку економічних систем різних рівнів. Інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) і штучний інтелект стали рушіями соціально-економічного зростання та формування нової якості життя.

Бостонська консалтингова група (The Boston Consulting Group) прогнозує, що обсяг цифрової економіки до 2035 р. може досягнути 16 трлн дол. Левова частка цієї вартості виробляється в найбільших економіках світу: 35% - у США, 13 - у Китаї, 8 - в Японії та близько 25% - у європейському економічному просторі. Глобальна цифрова економіка швидко зростає і постійно розвивається. Вона зростала в 2,5 разу швидше, ніж глобальний ВВП за останні 15 років, і майже вдвічі - з 2000 р.

Однак цифрові дивіденди отримують лише ті країни, які спроможні створити "міцний аналоговий фундамент": нормативно-правову базу (динамічне ділове середовище, що дає змогу компаніям повною мірою використовувати цифрові технології для конкуренції та інновацій); вагомий людський капітал (використання можливостей, що відкриваються в цифровому світі); спеціальні інститути електронного управління.

Основні тенденції розвитку цифрової економіки в світі та Україні представлені в спільній Доповіді Huawei Technologies Co та Oxford Economics Ltd, присвяченій проблемам вимірювання справжнього впливу ЦЕ. Було змодельовано вплив технологічних інвестицій на ВВП протягом трьох десятиліть. Встановлено, що повний вплив на економіку був набагато більшим, ніж той, що можна було б очікувати від прямих прибутків інвесторів. Цей додатковий вплив зумовлений цифровим перенесенням: кожний вкладений у цифрові технології долар за останні три десятиліття додав у середньому 20 дол. до ВВП. Цифрові технології прискорюють передачу знань, інновацій у бізнесі та покращення продуктивності в кожній компанії, між ланцюгами поставок і між галузями, що є вкрай важливим для досягнення економічного зростання та сталого розвитку. Вартість, що генерується компаніями, залежить від цифрових активів, які їм належать, а не від суми витрат на неї.

Цифрова економіка є набагато більш зрілою в розвинених країнах: серед 50 оцінених ЦЕ коливається в межах від 10 до 35% ВВП у розвинених, і від 2 до 19% ВВП - у країнах, що розвиваються. Цей розрив відображає прогрес, досягнутий у розвинених країнах у накопиченні цифрових активів, прийнятті цифрових послуг, а також можливості будь-якої компанії використовувати цифрові технології.

Цифрові активи сектору послуг у сфері ІКТ, фінансування та виробництва технологій становлять, відповідно, 21,5, 15 і 13,5%. Проте навіть традиційні сектори економіки накопичили великі запаси цифрових активів: вони становлять понад 5% валової доданої вартості сектора. Очікується, що ЦЕ становитиме близько 24,3% світового ВВП до 2025 р.

Для порівняння: за оцінками вітчизняних фахівців, питома вага ЦЕ в Україні становить 3–4%, а до 2025 р. може подвоїтися. Такі оцінки свідчать, що за питомою вагою ЦЕ у ВВП Україна значно відстає від провідних країн світу.

Важливим у ЦЕ є системи індикаторів різних аспектів розвитку інформаційного суспільства - глобальні індекси (рейтинги), які складаються визнаними міжнародними інституціями.

Індекс цифрової еволюції (Digital Evolution Index, DEI) відображає прогрес у розвитку ЦЕ, а також рівень інтеграції глобальної мережі в життя людей. Країни розділено на чотири групи - "лідери", "перспективні", "із темпом зростання, що уповільнюється" і "проблемні". Україна не увійшла до жодного кола оцінюваних.

Індекс мережевої готовності (Networked Readiness Index) - це індикатор, що характеризує рівень розвитку ІКТ у 139 країнах світу. Цей показник для України характеризується такими позиціями: 2013 р. - 73-тє місце зі 144 країн; 2014 р. - 81-ше з 148; 2015 р. - 71-ше серед 143; 2016 р. - 64-те місце серед 139 країн.

За даними Глобального індексу інновацій (Global Innovation Index), у 2018 р. Україна посіла у рейтингу найвище за останні сім років 43-тє місце, покращивши його з попереднього року на сім позицій, що зумовленовисоким коефіцієнтом інноваційної ефективності - співвідношенням отриманого результату до інноваційних ресурсів.

Рейтинг світової цифрової конкурентоспроможності IMD (WDC) допомагає аналізувати й оцінювати здатність країн до прийняття та дослідження цифрових технологій, що приводять до трансформації в урядовій практиці і суспільстві загалом.

Позитивним є вже сам факт включення України до кола 63 країн, для яких здійснюється оцінювання конкурентоспроможності цифрового середовища. За загальним рейтингом Україна перебуває у замикаючій групі - 58-ме місце у 2018 р. При цьому за фактором "знання" Україна посідає 39-те місце (цьому сприяла доволі висока 22-га позиція за субфактором "навчання та освіта"), тоді як за факторами "технології" і "готовність до майбутнього" - лише 61-ше.

Слабкими сторонами України є: захист прав на інтелектуальну власність (61-ша позиція), банківські та фінансові послуги (61-ша), високі інвестиційні ризики (62-га), кількість абонентів мобільного широкосмугового зв'язку (62-га), кібербезпека (61-ша), програмне піратство (60-та), фінансування технологічного розвитку (60-та позиція). Сильними сторонами є: інвестиції в телекомунікації, запуск бізнесу, швидкість інтернет-підключень, e-демократія, використання великих даних і якість навчання.

Виконаний аналіз складових основних глобальних індексів розвитку окремих країн світу в сфері цифровізації свідчить про неоднозначність оцінювання конкурентоспроможності України у цифровому середовищі.

Поряд із розшаруванням країн за рівнем розвитку ЦЕ відбувається концентрація цифрових активів інтелектуальної власності (ІВ) у багатонаціональних компаніях. Великі компанії розширили свої можливості для отримання ренти нематеріальних активів, що відображається в посиленні захисту прав ІВ, а також у використанні національних норм і положень з метою переміщення прибутку та оптимізації податків. З цим пов'язане і збільшення доходів від монополії на використання прав ІВ, а також скорочення витрат на оподаткування.

За останні роки зафіксовано відчутний прогрес за багатьма напрямами цифрового розвитку, у тому числі у сфері охорони та індикації ІВ. Зокрема, спостерігається як посилення захисту особистих немайнових прав творців інтелектуальних цінностей, так і подальша комерціалізація майнових прав.

Успішне формування ЦЕ забезпечується наявністю та ефективністю таких компонент: нормативно-правової бази, яка сприяла б розвитку конкурентного ринкового середовища, дозволяла компаніям повною мірою використовувати цифрові технології в інноваційних процесах; розвиненої системи розповсюдження знань і навичок, необхідних працівникам, бізнесменам, державним службовцям тощо, для використання можливостей цифрових технологій.

Та попри це, висока концентрація прав ІВ у знаннях, які виступають двигуном цифрової революції, може стати причиною найгострішої нерівності як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Для стримування цієї загрози на національному рівні всі країни потребують відповідної системі державного регулювання, яка не давала б змоги кільком компаніям і фізичним особам привласнювати собі більшу частину вигод. Крім того, уряди повинні допомагати не тільки у фінансуванні нових технологій. Вони могли би брати участь у комерціалізації нових успішних технологій, створюючи професійно-керовані венчурні фонди, які брали б участь у капіталі широкого спектра компаній, що займаються новими технологіями. Це дозволило б на ширшій основі розподіляти блага, створювані в умовах швидкого зростання продуктивності праці завдяки заміні людської праці новими технологіями.

Потребують уваги й інші напрями правового регулювання, які треба опрацювати для усунення ризиків і створення умов розвитку цифрової економіки. Йдеться про особливості регулювання прав на результати інтелектуальної діяльності в цифровому середовищі, в тому числі в частині їх захисту, а також про додаткові механізми капіталізації зазначених результатів. Адже підвищені ризики неправомірного використання результатів інтелектуальної діяльності значно знижують рівень довіри до цифрової економіки та гальмують її розвиток. Необхідно забезпечити здоровий баланс між захистом авторського права і пріоритетними напрямами державної політики в сферах освіти, досліджень, інновацій тощо.

Існує кілька факторів, що становлять потенційні загрози цифровій трансформації й потребують розробки інструментів запобігання втрат. По-перше, це відплив мізків, що супроводжується зменшенням компетенцій і знеціненням традиційних активів, які не пройшли цифровізацію. По-друге, це зниження конкурентоспроможності традиційних органів управління і господарюючих суб'єктів в умовах цифровізації бізнес-процесів і формування економіки даних. По-третє, це домінування глобальних цифрових платформ і гравців, які диктують свої правила і створюють додаткові розриви між залученими і незалученими країнами та суб'єктами.

При створенні нових знань компанії опиняються перед вибором. З одного боку, вони хочуть зберегти свої інновації в таємниці, щоб отримати перевагу над конкурентами. З іншого - компанії хочуть отримати права ІВ на свої інновації, але їм доводиться розкривати інформацію про такі інновації. Компанії-лідери у створенні нематеріальних активів усвідомлюють, що витік знань є неминучим ризиком у пов'язаних ланцюжках створення вартості, особливо коли вони передають знання компаніям-партнерам, які в майбутньому можуть стати конкурентами. Тому вони іноді обмежують передачу знань і передають лише старі технології, витік яких не може викликати негайну появу конкурентної загрози.

Інколи компанії-лідери відкрито діляться своїми інтелектуальними активами або ліцензують їх, почасти щоб сприяти застосуванню нових технологій, а почасти щоб отримати доступ до технологій, що належать іншим компаніям. Друге міркування особливо актуальне для так званих складних технологій, тобто технологій, що складаються з безлічі запатентованих винаходів, патенти на які належать різним суб'єктам. До категорії складних технологій належать більшість ІКТ, патентування яких зростало найшвидшими темпами протягом останніх трьох десятиліть. З допомогою перехресного ліцензування компанії забезпечують доступ до технологій, необхідних для комерціалізації власних інновацій.

У виробництві товарів внесок нематеріального капіталу в формування доданої вартості є вищим, ніж внесок матеріального капіталу.

Цікавою особливістю розвитку промислової власності і ролі цифрової економіки є те, що у 2017–
2018 рр. список провідних заявників на отримання патентів за міжнародною процедурою РСТ очолювали телекомунікаційні компанії. Заявки шести з десяти провідних заявників - Ericsson, Huawei Technologies, LG Electronics, Qualcomm Incorporated, Samsung Electronics, ZTE Corporation - стосувалися в основному сфери цифрового зв'язку і комп'ютерних технологій. Так, компанія Telefonaktiebolaget LM Ericsson (publ) понад 76% усіх заявок подала в галузі цифрового зв'язку.

За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), у 2018 р. найбільша кількість опублікованих заявок за процедурою РСТ належала до сфери цифрового зв'язку (20 271 заявка), комп'ютерної техніки (19 152), електричних машин (16 577) і медичної техніки (15 826). На частку цих чотирьох провідних сфер техніки припадала майже третина всіх опублікованих у 2018 р. заявок РСТ (30,4%).

Слід зазначити, що Україна за показником подачі заявок на винахід за міжнародною процедурою посідає 40-ве місце, при цьому відставання від країни-лідера (США) становить близько 360 разів, а загальна кількість відповідних подач за останні роки не перевищувала 160. І взагалі пріоритети патентування в Україні не відповідають загальносвітовим тенденціям, де патенти стосуються здебільшого інформаційних технологій, тобто п'ятого технологічного укладу, а в Україні до 85% патентів належать до третього і четвертого технологічних укладів.

В Україні відповідальні відомства не публікують даних щодо розподілу кількості поданих заявок за процедурою РСТ, тому порівняння загальносвітових тенденцій і тенденцій патентування за класами в нашій країні неможливе.

Розподіл загальної кількості поданих в Україні заявок на винаходи (резидентами і нерезидентами) за основними технічними напрямами свідчить, що майже 1% класифікованих заявок належать до напряму "Лікарські препарати", 6,4 - "Інші спеціальні машини", 5,35 - "Органічна тонка хімія", 4,9% - до напряму "Хімічна сировина".

Пріоритетними напрямами патентування іноземних заявників в Україні у 2018 р. були "Лікарські препарати" (18,4% заявок), "Біотехнологія" (11,6%), "Органічна тонка хімія" (9,9%), "Хімічна сировина" (8,0%).

Наведені дані свідчать, що національні та іноземні заявники залишають поза увагою патентування в Україні винаходів, пов'язаних із цифровою економікою (питома вага розділу електротехніка, який може бути віднесений до ЦЕ, у 2018 р. становила лише 5,4%).

* * *

Концепція ЦЕ продовжує розвиватися, виходить за рамки електронної торгівлі і включає в себе ведення бізнесу, підтримку комунікацій і надання послуг у всіх галузях, включаючи транспорт, фінансові послуги, виробництво, освіту, охорону здоров'я, сільське господарство, роздрібну торгівлю, засоби масової інформації та індустрію розваг.

Висока концентрація прав ІВ у знаннях, які виступають двигуном цифрової революції, спричиняє найгострішу нерівність на національному і міжнародному рівнях. Впровадження новітніх технологій, якість інтернет-інфраструктури, інституційний розвиток та інноваційний клімат - це ті напрями, які мають визначати розвиток цифрової економіки в Україні. Ключовою стратегією має стати "цифровізація" країни, формування внутрішнього ринку ІКТ, включення до глобальних ланцюжків створення доданої вартості. Цифрова економіка у світі стрімко розвивається, і в України ще є можливості для включення в цей розвиток.