Чому перлини задрібні? Про те, як стрімко багатіє країна суцільної бідності

Як відомо, ситуацію з бідністю можна оцінювати по-різному. Можна порівнювати рівень життя громадян України з рівнем життя в якійсь африканській або латиноамериканській країні. А можна того ж українця «поміряти» із сусідом, який минулого тижня прикупив у столиці не найдорожчу квартирку за 500 тис. гривень або, на крайній випадок, гайнув на десятиденний відпочинок від трудів праведних до В’єтнаму (вартість туру — близько 2,5 тис. дол. на людину). Цікаво, що в перших, міжнародних, порівняннях Україна вже давно посідає гідне місце, а от у других ситуація в міру економічного зростання серйозно ускладнюється.

Дані найостаннішого, за 2006 рік, обстеження умов життя домогосподарств України свідчать, що абсолютну бідність у нашій країні, якщо орієнтуватися на ООНівський показник для країн Центральної та Східної Європи, практично подолано. Ну, може, залишився якийсь 1%. А за відчуттями самих громадян, 84,5% із нас — бідні. Так і живемо. Чи то не все гаразд із цифрами, чи то із нами самими...

Нагадаємо, що для врахування особливостей окремих країн у міжнародних порівняннях ООН запропонувала кілька орієнтирів. Абсолютний поріг бідності до 2013 року встановлено на рівні 1,07 дол. США на день (за паритетом купівельної спроможності) для країн Субсахари, 2,15 — для країн Карибського басейну, 4,30 — країн Східної та Центральної Європи і СНД, а також 14,76 дол. — для розвинених країн.

Україні дуже допомогла інфляція долара. (В євро, прямо скажемо, ситуація з кожним днем виглядає дедалі менш райдужною, але в цій валюті міжнародні виміри бідності не здійснюються.) Наші статистики з гордістю можуть рапортувати, що за паритетом купівельної спроможності «їхні» 4,30 дол. приблизно дорівнюють «нашим» п’яти гривням. А після підвищення з 1 жовтня мінімальних пенсійних виплат до 415 грн. на місяць навіть найбідніші пенсіонери стають справжніми багатіями — 13,8 грн. на день!

Нижче від 4,3 дол. (за ПКС) в Україні живе всього 1% населення. Це — дані за 2006 рік, а либонь пенсії за минулі три квартали піднімали вже кілька разів...

Таким чином, якщо орієнтуватися на абсолютні цифри, країна семимильними кроками наближається до порога бідності для розвинених країн. І, без сумніву, його буде взято значно раніше 2013 року.

Тут саме час сказати про самі обстеження стану домогосподарств, покладені в основу розрахунків. Не знаю, як для статистиків, але з погляду здорового глузду назвати їх вичерпними доволі складно. Тільки одна цифра: за даними останнього, за 2006 рік, обстеження максимальні індивідуальні доходи становили 2006-го 32 тис. грн.

Так, це в Україні. Так, ми знаємо, що влітку ДПАУ повідомляла про 185 осіб із доходами від 500 тис. до 1 млн. грн. і про 75 — із доходами понад 1 млн. І статистики, гадаю, пам’ятають. Однак справді багаті в обстеженнях домогосподарств традиційно участі не беруть. (І в інших країнах також, тому в міжнародних порівняннях позиція України загалом і не поліпшується, і не погіршується.) Складно собі уявити дружину мільйонера, котра веде щоденник видатків та доходів і скрупульозно записує для органів статистики свої витрати на ремонт манікюру чи купівлю морквини...

Висновків звідси рівно два. Реально рівень абсолютної бідності в Україні ще нижчий, аніж за офіційними даними, а от економічна нерівність — значно глибша й серйозніша, що, як ми покажемо далі, дуже впливає на бідність відносну.

Але навіть така неповна статистика дає багату поживу для роздумів.

— За всі роки обстежень, починаючи з 1999-го, статки 5% найзаможніших громадян України були істотно вищими, ніж у представників наступної п’ятивідсоткової групи, — стверджує директор Інституту демографії та соціальних досліджень, член-кореспондент НАН України Елла Лібанова. — Тобто розшарування формується саме цими 5%. Так, за два останні роки істотно зросли доходи основної маси населення, але збільшився й розрив між нею і 5% найбагатших.

Єдиним роком, коли доходи 50% найбідніших зросли значно більше, ніж доходи 50% багатих, був 2005-й. Ми спеціально акцентуємо увагу на цьому факті, бо в Україні сьогодні дуже модно розмірковувати про зростання добробуту та світлі перспективи для пересічних українців, викликані дуже високою, за світовими мірками, динамікою ВВП.

Динаміка динамікою, але економічний виграш для різних груп населення виявився дуже різним. Якщо населення країни умовно розбити на п’ять груп, то можна стверджувати, що доходи 20% найменш забезпечених зросли за період 2000—2006 років у 3,37 разу, доходи наступних 20% — у 3,40, третьої «двадцятки» — у 3,46, четвертої — в 3,47 разу. І, нарешті, у 3,78 разу — доходи 20% найбагатших. За винятком, як ми вже сказали, власників мільйонних доходів (тут нам можуть стати у нагоді хіба що останні оцінки польського журналу Wprost).

Хто на сьогодні ці люди, котрі належать до категорії бідних? Що вони здатні купити на свої доходи? Як живуть і навчаються їхні діти? Наскільки для них реально здобути гарну освіту і стати конкурентоспроможними на ринку праці (із відповідною зарплатою, звісно)?

Судячи з даних останнього обстеження домогосподарств, у зоні ризику — як і раніше, сім’ї з дітьми до 16 років та літні люди віком понад 80. Якщо в сім’ї з дітьми працюють обоє батьків і немає непрацездатних дорослих, то така сім’я в 27,8% випадків буває бідною. Якщо в ній є ще й старики-пенсіонери, то показник зростає до 39,3%.

Загалом ризик бідності в Україні продовжує залишатися прямо пропорційним кількості дітей у сім’ї та обернено пропорційним розміру населеного пункту, де ця сім’я мешкає. І це — попри титанічні зусилля останніх років щодо підняття мінімальних виплат. Зростають мінімальні доходи, але ще більшими темпами зростають доходи середні. А людині, не здатній купувати в достатній кількості соки та фрукти своїй дитині, глибоко начхати, що 2000 року в такій ситуації в Україні опинялася кожна сьома сім’я з дітьми, а зараз — лише кожна сорокова.

Одні з найкращих ліків від бідності — вища освіта: наявність у сім’ї хоча б однієї людини, котра закінчила вуз, удвічі знижує ризик бідності. А от наявність роботи — безробіття не є таким уже безумовним критерієм. З одного боку, у 78,1% бідних сімей хоча б хтось та працює, з іншого — практично в кожному третьому домогосподарстві з 10% найбагатших є хоча б один безробітний.

Увесь цей час ішлося про об’єктивну бідність, однак учені вирізняють і таку категорію, як бідність суб’єктивна, визначена за самооцінкою. Тобто людина є бідною тоді, коли вона сама себе такою вважає.

Вперше цей підхід було запропоновано голландськими вченими у 1970-х роках. І відтоді він набув чималої популярності як барометр суспільної свідомості і суспільної поведінки.

Наш «барометр» останнім часом щось зашкалює: майже 85% громадян України нині вважають себе бідними. І, що найприкольніше, так вважають і дві третини представників тієї 20-відсоткової групи, котра отримує найвищі в країні доходи. Може, у них перлині й задрібні? Або іномарка непредставницька...

— Хочу наголосити, що фантастично виросла межа бідності, яку визначає саме населення, — каже Елла Лібанова. — Раніше вона більш-менш відповідала тій, котру встановлював уряд. Зараз приблизно половина населення визначає її на рівні середньої заробітної плати, а близько 20% — на рівні двох із половиною середніх зарплат. Це вже щось із мізками... На мій погляд, у такій ситуації винна еліта: в першу чергу, політична, в другу — економічна.

Економічна еліта всіляко демонструє свій добробут, не розуміючи, що її поведінка провокує, тисне на мізки середньої людини. Що я маю на увазі? Україна посідає в Європі третє місце з кінця за ВВП на душу населення (гірше, аніж у нас, справи лише в Албанії та Молдові), але при цьому за обсягами продажу дорогих автомобілів ми в першій європейській п’ятірці.

Політична еліта, намагаючись купити популярність, вдалася до соціальних трансфертів. Немає прагнення підвищити якість життя, підняти заробітну плату, зате є прагнення дати трансферти і практично відкупитися.

З 2002 року зростає кількість новонароджених, причому не тільки в нас, але й по всій Європі. На сьогодні в Києві стало проблемою влаштувати дитину в перший клас. У перших класах — по 33—35 дітей. Нормальна реакція — будувати школи. Але це складно... За фактично зруйнованої системи дитячих дошкільних закладів (особливо для дітей до трьох років) ми пропонуємо щедрі виплати при народженні дитини. 50 тис. гривень — це ж на сьогодні три з половиною річні фонди заробітної плати! Не усвідомлюючи, що вони роблять, політики культивують серед населення відчуття неповноцінності.

До сказаного відомим демографом слід додати ще один неприємний «дзвіночок» — зростають очікування допомоги від держави. На сьогодні 24% домогосподарств, де є молоді люди (більше, ніж серед сімей без молодих людей!), вважають, що за їхній добробут або повністю, або частково відповідальна держава. От що відбувається у країні, схибленій на соціальних трансфертах! Якщо у 2002—2003 роках утриманські настрої почали серйозно знижуватися, то зараз вони знову зростають.

— Про це треба говорити, — підсумовує Елла Лібанова. — Можливо, це найсерйозніше з того, що нині відбувається. Я абсолютно впевнена, що суб’єктивна бідність небезпечніша за об’єктивну. Вона дуже чутлива до закликів іззовні. Вона чекає, поки хтось її поведе на барикади, видасть намети...