Чи стане новим прологом нинішній сумний підсумок?

Підсумки двадцяти років незалежності складно охарактеризувати як позитивні для української економіки. Загальновідомі факти: рекордна гіперінфляція в першій половині 90-х і втрата майже 60% ВВП від його рівня 1990 року, який досі так і не вдалося відновити. Вартість вироблених в Україні товарів і послуг, за результатами минулого року, становила лише 2/3 свого аналога двадцятирічної давності. Можливо, ці показники й не були б такими катастрофічними, якби враховували величезні обороти тіньового сектора, на котрий, як відомо, припадає близько половини офіційного. Останній факт разом із дуже високою доларизацією грошового обігу - ще одна з найбільш принизливих характеристик вітчизняної економічної системи.

Двадцятирічною та значно більшою давністю і досі характеризуються більшість із використовуваних нами технологій, виробничих потужностей, об’єктів інфраструктури та ін. Та й сама побудована за ці роки система ринкових відносин, як і держмашина, що нею управляє, також іще зберігають чимало пережитків «совкового» періоду.

Чи потрібне вважати минулі 20 років повністю втраченими для економіки країни, або ж усе-таки за цей період було сформовано передумови, що дають підстави сподіватися на поліпшення ситуації в майбутньому? І що, зрештою, очікує на українську економіку в цьому майбутньому?

Щоб спробувати з’ясувати це, DT.UA адресувало представникам держструктур та найавторитетнішим експертам низку запитань:

1. У чому полягають основні здобутки та основні недоліки ринкових перетворень в Україні, які було здійснено за 20 років незалежності країни?

2. У чому ви вбачаєте основні ризики та виклики поточного періоду?

3. Якою має бути роль держави на нинішньому етапі, які її головні завдання?

Ірина АКІМОВА, перший заступник глави адміністрації президента України:

- Перелічуючи основні здобутки, мусимо згадати про те, що за роки незалежності в Україні було сформовано базові засади багатоукладної економіки, основні атрибути національного господарства: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну та інші системи.

Було створено потужний недержавний сектор (частка якого перевищує 70%), здійснено безоплатну передачу землі селянам. Вагомим сектором економіки став малий бізнес.

У 1996 було проведено прозору і безконфіскаційну грошову реформу, в результаті якої запроваджено такий важливий атрибут державності як національна валюта. Попри всі кризові явища, збережено довіру населення до неї (приріст гривневих депозитів населення з початку 2011 року становив близько 13%).

В економіці утвердилися основи ринкової інфраструктури. Розбудовано банківську систему, активи якої становлять більш як 1 трлн. грн. (або понад 92% ВВП України), утворено численні інвестиційні компанії та фонди, страхові компанії й кредитні спілки. Відбулося становлення фондового, товарного, грошового, валютного ринків.

Створено інститут незалежних ринкових регуляторів, а також Антимонопольний комітет. Підвищено незалежність Національного банку, головною метою діяльності якого визначено утримання низької інфляції.

Товарообіг у зовнішній торгівлі за останні 15 років зріс більш як утричі. Кількість країн, в які Україна експортує свою продукцію, за роки незалежності майже подвоїлася (нині до цього переліку входять майже всі країни світу). У 2008 році Україна стала членом Світової організації торгівлі. Сьогодні наближаються до завершення переговори про утворення зони вільної торгівлі з ЄС.

За останні півтора роки вдалося дати новий поштовх економічним перетворенням в Україні. Ухвалено Податковий кодекс, який уніфікував фрагментарне законодавство у цій сфері, значно скоротив кількість податків, запроваджено такі прогресивні механізми, як автоматичне відшкодування ПДВ, та низку стимулів для інвестиційних проектів.

У сфері дерегуляції на 35% скорочено кількість видів діяльності, що потребують ліцензування, а кількість відповідних видів робіт - на 90%. Процедури, пов’язані з відкриттям бізнесу, скорочено на три чверті, запроваджено можливість початку господарської діяльності за заявним (декларативним) принципом.

Значного удару по корупції у державній сфері завдано ухваленням закону про державні закупівлі, що отримав високі оцінки міжнародних експертів.

Реалізується адміністративна реформа, що поєднує скорочення надмірних функцій державного регулювання зі зменшенням кількості державних службовців.

Проведеною бюджетною реформою зміцнено ресурси місцевих бюджетів, чим посилено повноваження та відповідальність місцевої влади.

Встановлено незалежність ринкових регуляторів і вдосконалено регулювання ринків природних монополій. У тому числі ухвалено один із найпрогресивніших у Європі закон про ринок газу.

Звичайно, далеко не всі питання вирішено.

Українська економіка залишалася тривалий період слабко реформованою, недиверсифікованою. Збереглися успадковані від колишнього СРСР деформована структура промисловості (з домінуванням сировинних, напівфабрикатних галузей з низькою часткою доданої вартості у вироблюваній продукції), відтворювальні диспропорції. Після розпаду СРСР ці галузі швидко переорієнтувалися на зовнішні ринки.

Уроки світової кризи 2008-2009 років засвідчили хибність підходу, за якого відкладалися радикальні реформи, диверсифікація економіки. Україна виявилася непідготовленою до кризи і тому опинилася серед країн, які постраждали від неї найбільше, адже різке погіршення зовнішньої кон’юнктури відразу ж спричинило різкий обвал національної економіки.

Повільно реформується енергетичний сектор, Україна й досі посідає останні місця в світі за рівнем енергоефективості.

Незважаючи на визнаний у всьому світі потенціал аграрного сектора, він залишається фактично нереалізованим. Лише зараз ми підійшли до здійснення земельної реформи.

Тягарем, що гальмує економічний розвиток, сьогодні є численні адміністративні послуги, що їх змушені отримувати як бізнес, так і прості громадяни.

Не повною мірою забезпечено захист прав добросовісних інвесторів і власників, потребують подальшого удосконалення законодавство та відповідні процедури у цій сфері.

Проте найбільш болючими є проблеми, що накопичилися у соціальній сфері. Кошти системи соціального захисту розпорошуються, поки що вона неефективно виконує функцію підтримки най­уразливіших верств населення. Пенсійна система вразлива, незбалансованість Пенсійного фонду призводить до поєднання як зрівнялівки, так і недостатнього для належного рівня життя пенсіонера рівня пенсій.

Відсутність реальних реформ у системі охорони здоров’я призвела до фактичної неможливості забезпечити рівний доступ населення до її послуг, а також гарантувати їх якість. Так само послуги системи освіти не відповідають потребам сьогоднішнього та майбутнього ринку праці.

Питання згаданих реформ в Україні стало питанням її національної безпеки. Саме тому президентом України було ініційовано Програму економічних реформ, виконання якої має відкрити країні шлях до гідних позицій у світовому господарстві.

Коли ми говоримо про головні виклики поточного періоду, то передусім маємо виокремити серед них ті, що мають нагальний характер. У глобальній економіці зберігаються ризики на фінансових ринках, зумовлені насамперед проблемами державних боргів і бюджетних дефіцитів, які були накопичені в багатьох країнах світу для здійснення антикризових заходів. Усе це становить серйозний зовнішній виклик для української економіки, зважаючи на можливе погіршення світової кон’юнктури, зниження внутрішнього попиту в країнах, які є найбільшими імпортерами української продукції, скорочення можливостей здійснення зовнішніх запозичень.

Вступивши до СОТ, Україна максимально лібералізувала доступ до свого внутрішнього ринку, що призвело до посилення конкуренції на ньому. В окремих випадках вона (конкуренція) є недобросовісною, і захист національного виробника стає пріоритетним завданням для уникнення загроз економічній безпеці.

Однак місце України у світі залежить не лише від якості «пожежного менеджменту». Ми повинні усвідомлювати, що основний виклик полягає у зміні картини світу після кризи.

Криза підкреслила й посилила існуючу в нинішньому світі глобалізацію. Вже сьогодні ми перебуваємо у ситуації глобальної конкуренції й повинні підвищувати свою конкурентоспроможність. Ми не маємо права не використати своїх конкурентних переваг, які існують у сфері сільського господарства або завдяки інтелектуальному потенціалу. І тому будь-які перепони, що заважають їх реалізації, мають бути негайно усунуті.

Ми конкуруємо за інвестиції, і від того, наскільки швидко здійснимо дерегуляцію, змінимо ставлення державних інституцій до підприємця, інвестора, залежить те, наскільки успішною буде ця конкурентна боротьба.

Конкуренція за робочу силу потребує забезпечення гідних умов життя, праці, охорони здоров’я та соціального захисту.

Саме це завдання ставить сьогодні глава держави, ініціюючи відповідні реформи - підвищити конкурентоспроможність України на світовій арені, позбутися надмірної залежності від кон’юнктури світових ринків сировинної і напівфабрикатної продукції, що стала головною причиною глибини кризи 2008 року.

Я бачу кілька ключових завдань держави на нинішньому етапі.

Держава має забезпечити макроекономічну стабільність, якої можна досягти через фіскальну стійкість і низьку інфляцію. Необхідно мінімізувати вплив на вітчизняну економіку проблем, які виникли у міжнародних фінансах. З цією метою президентом України поставлено відповідні завдання перед урядом, Національним банком, зокрема щодо розробки узгодженого плану дій із запобігання негативним наслідкам нестабільної ситуації на світових фінансових ринках, недопущення зловживань на валютному ринку, зі стимулювання кредитування реального сектора.

Надзвичайно важливим завданням є створення належної системи захисту прав приватної власності та створення умов для розвитку економіки в рамках нових вимог, що висуваються глобальними економічними процесами. У цій сфері вже є певні зрушення - у першому читанні прийнято внесений урядом комплексний законопроект щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств.

При цьому успішність цих перетворень залежить від ефективного розв’язання соціальних проблем, що не можуть бути вирішені ринком.

Конкретні завдання щодо здійснення реформ на сьогодні такі.

Перше - реформа системи соціальної підтримки через запровадження механізму надання пільг і допомог залежно від рівня доходів громадян; системи економічно й соціально обгрунтованих нормативів споживання житлово-комунальних, транспортних та інших послуг; системи моніторингу та оцінювання програм соціальної підтримки.

Друге - реформа системи пенсійного страхування. Розмір пенсій має розраховуватися залежно від заробітку та страхового стажу. Буде скасовано зрівнялівку у пенсіях шляхом встановлення чіткої залежності розміру пенсії від часу виходу на пенсію. Запровадження другого (накопичувального) рівня обов’язкового пенсійного страхування забезпечить додаткові надходження майбутнім пенсіонерам та їх гідну старість.

Третє - реформа медичного обслуговування для забезпечення населення доступною та якісною медичною допомогою. Передбачається створення центрів первинної медичної допомоги (з розгалуженою мережею амбулаторій сімейної медицини та госпітальних округів з урахуванням реальної потреби населення у спеціалізованій медичній допомозі), забезпечення можливості вільного вибору пацієнтом лікаря первинної ланки. Буде створено загальнодержавну систему екстреної медичної допомоги, забезпечено підготовку медичних кадрів за найбільш дефіцитними спеціальностями, насамперед сімейних лікарів за державним замовленням.

Четверте - реформа енергетичного сектора. Зокрема, це питання диверсифікації імпорту енергоносіїв, підготовки цього сектора до приватизації для залучення інвестицій. Необхідно завершити перехід до економічно обгрунтованого рівня тарифів на енергоносії, який є об’єктивним і невідворотним (паралельно із запровадженням відповідних компенсаторів для соціально вразливих груп населення).

П’яте - земельна реформа. Основним завданням є запуск найближчими роками повноцінного ринку землі та водночас створення надійних правових гарантій використання землі за прямим призначенням. Має бути сформована законодавча база земельної реформи, реалізація якої дасть змогу залучити іпотечні кредитні ресурси для модернізації аграрного сектора.

Шосте - дерегуляція, стимулювання підприємницької ініціативи. Триватиме робота зі спрощення започаткування, ведення, припинення бізнесу, спрощення порядку отримання ліцензій і дозвільних документів, посилення відповідальності посадових осіб за порушення дозвільного законодавства, удосконалення системи державного нагляду та контролю у сфері господарської діяльності. Передбачається також законодавчо врегулювати питання надання адміністративних послуг.

Сьоме - це прискорення приватизації. Необхідно оновити законодавчу базу, насамперед звершити підготовку та ухвалити Державну програму приватизації, внести необхідні зміни до приватизаційного законодавства. Приватизація підприємств ключових секторів має відбуватися на основі затверджених програм їх розвитку. Застосовуватимуться особливі підходи до приватизації містоутворюючих підприємств. Визначення особливостей приватизації таких підприємств запобігатиме негативним соціальним наслідкам їх реформування.

Валерій ГЕЄЦЬ, директор Інституту економіки та прогнозування НАН України:

- Для оцінки успішності ринкових перетворень в Україні, на мій погляд, найкраще підходить образний вислів: «збиралися на весілля, а прийшли на похорон». Тобто ринкові перетворення, на які ми витратили загалом чверть століття (адже до 20 років незалежності слід додати ще й п’ять років горбачовської перебудови), мали взірцем ту модель ринкової економіки, яка на сьогодні вже себе вичерпала. І зараз її вже треба хоронити, створюючи на заміну принципово нову.

Адже стратегія розвитку, орієнтована на постійне зростання споживання, не має перспективи. Загальновідомий факт - якби весь світ вийшов на сучасний рівень споживання Сполучених Штатів, то доступних ресурсів, за нинішнього характеру їх використання, вистачило б лише на кілька років.

Хибні стереотипи та цінності, які сформувалися сучасною ринковою економікою споживання, розрив зв’язків між суспільно корисною діяльністю і рівнем життя, розбещують не тільки окремих індивідів, а й цілі суспільства, породжуючи викривлені потреби та духовне зубожіння.

Дуже показовими в цьому сенсі є останні події з погромами в благополучному, на перший погляд, Лондоні. Не випадково прем’єр-міністр Великобританії Девід Камерон, аналізуючи ці події, наголосив на серйозності загроз для суспільства саме через його моральну деградацію та на необхідності боротьби з моральним колапсом, що повільно наближається.

Тому в новій моделі, яка має сформуватися, величезну роль відіграватимуть гуманітарні складові людського характеру і поведінки, креативний потенціал людини. І ця креативність має проявлятися не в звичному розумінні, яке було пов’язане з науково-технічним прогресом. Ми говоримо про креативність дій людини, яка буде активним учасником ринкового процесу.

Особливу роль у цьому контексті будуть відігравати так звані соціогуманітарні складові розвит­ку суспільства. Йдеться, зокрема, і про інститути соціалізації людини - починаючи від її формування в сім’ї і закінчуючи трудовим колективом, громадською організацією чи іншими спільнотами.

Якщо креативність дій людини буде сформовано на основі саме соціогуманітарних складових, тоді у ринкової економічної моделі є перспектива. І я поділяю думки тих учених, які вважають, що за такої умови можна розв’язати існуючі протиріччя без надто серйозних потрясінь.

Якщо говорити про найбільш актуальні поточні ризики та способи їх нейтралізації, то вони, на мій погляд, полягають у такому.

По-перше, треба чітко усвідомлювати, що роблять сусіди, та запобігати можливим негативним наслідкам цих дій для нашої ситуації. Тобто ті рішення, які приймаються сьогодні в оточуючому нас середовищі, перш за все економічному та фінансовому, треба відслідковувати та відповідним чином упереджувати і реагувати на них. Оскільки ми свідомі того, що в світовій фінансовій системі, скоріш за все, будуть формуватися якісно нові, ще більш прагматичні відносини, та, найшвидше, поступово Сполучені Штати втрачатимуть статус монолідера.

По-друге, через високу ймовірність нових загострень абсолютно необхідно акумулювати резервні ресурси. Обсяги такої «подушки безпеки» мають становити хоча б 15-20 млрд. грн. Одним із потенційних джерел для її формування є легалізація ресурсів тіньової економіки.

Інше джерело - співпраця з існуючими та потенційними кредиторами з огляду на досить вразливу зовнішню боргову позицію України. Можливість одержати фінансування МВФ у цьому контексті є, на мій погляд, критичною. Хоча за нормальних умов без отримання цих кредитів було б краще обійтися. Крім того, в цьому контексті надзвичайно критичним є запобігання надто швидкій і масовій втечі капіталу, особливо нелегальній.

По-третє, ми зробили очевидну помилку в Податковому кодексі, не застосувавши прогресивної шкали оподаткування наддоходів, розкоші тощо. По-четверте, в жодному разі не можна провокувати речей, які пов’язані з надмірним стимулюванням внутрішнього споживчого попиту, оскільки в нинішніх умовах він буде нести тільки інфляцію, адже потенційний і реальний ВВП у нас фактично зрівнялися. Тому слід шукати усі можливі шляхи стимулювання інвестиційного попиту, адже на кожен відсоток зростання ВВП ми мусимо забезпечити мінімум 2,5-3% збільшення капіталовкладень (бажано - значно більше).

По-п’яте, питання надзвичайної складності - державно-приватне партнерство. Держава, навіть у разі забезпечення вищеназваних пропорцій, на сьогодні не має необхідних ресурсів для повноцінної самостійної реалізації навіть найбільш актуальних інвестиційних завдань. Тому пошук механізмів і стимулів для кардинальної активізації державно-приватного партнерства - один із найактуальніших на сьогодні викликів.

І в цьому контексті надзвичайно актуальним стає шостий пункт: необхідність повноцінного оздоровлення банківської системи та відновлення її потенціалу щодо надання кредитних ресурсів. Йдеться і про адекватну капіталізацію, і про очищення балансів від проблемних кредитів, і про забезпечення належних умов для повернення кредитів і т.ін.

Аналізуючи роль держави в контексті формування ринкових відносин нового типу, наведу приклад з власного досвіду. Колись, перебуваючи тривалий час в Сполучених Штатах, я мав можливість детально, на місці вивчити особливості функціонування місцевого ринку праці та професійної підготовки кадрів. Тоді я в захопленні вигукнув: «Чекайте, це ж по суті радянська система профорієнтації та профвідбору. Тільки тут вона працює достатньо ефективно, а у нас виявилася занадто заформалізованою».

Держава відповідає за формування людини як суб’єкта на ринку праці. Вона бере на себе величезний тягар і відповідальність, щоб вивести людину в економічний світ, на той ринок праці, який в країні сформовано і на якому вона має діяти.

Держава в цьому сенсі має бути мотиватором і провідником тих цінностей, які у майбутньому приведуть до процвітання країни. І це починається ще зі шкіл, де проходять перші професійні відбори, і потім триває протягом життя, коли людина проходить фахову перепідготовку інколи п’ять-шість разів. Тобто так зване ліберальне суспільство зовсім не кидає людей напризволяще. Воно ними постійно займається і дуже серйозно.

Відбувається постійне вивчення та визначення перспективних професій, на яких працівників буде попит через п’ять-десять років. Якого рівня кваліфікації вони мають бути? Це все досить детально вивчається, готуються відповідні висновки та рекомендації, які беруться урядовими державними структурами не просто до відома, а як керівництво до дії.

У нас же сьогодні вищі навчальні заклади готовлять величезну масу випускників - тільки 2010 року близько 420 тис. З них 40% іде працювати куди завгодно, тільки не за спеціальністю. За інноваційними напрямками, які будуть потрібні через п’ять-десять років, у нас нині, за моїми даними, навчається лише 0,6% студентів.

Якщо проаналізувати процес формування особистості, яка на сьогодні присутня в суспільному вимірі і ринковій економіці, то відповідей на багато питань у неї сьогодні немає саме через відсутність необхідної підготовки, адекватної розумінню відповідних процесів.

Олександр ПАСХАВЕР, президент Центру економічного розвитку:

- Створення ринкової економіки - це головне досягнення останніх 20 років. Доморосла, неефективна, але вона створена і є, безсумнівно, ринковою.

Вади пов’язані в основному з тим, що ми не зуміли створити економіку з сильними стимулами до саморозвитку. На відміну від усіх наших сусідів, за винятком Молдови, ми навіть не зуміли відновити рівень виробництва 1990 року. Ми не зуміли диверсифікувати економіку і не змогли підвищити її технологічний уклад. Більш того, ми її спростили й навіть знизили складність переробок, збільшивши частку сировинних продуктів.

Ми не створили економіки з сильними стимулами для розвитку, зокрема не зробивши її привабливою для інвесторів. У нашій економіці за останні 20 років, за рідкісним винятком, по-серйозному практично не побудовано нічого нового. Фактично, наша економіка не є економікою відновлення, вона слабка й неконкурентоспроможна, і в цьому полягає її головна вада.

Наша неконкурентоспроможність у поєднанні з її відкритістю і є нашим головним ризиком і викликом. І саме тому нам дуже важко відповідати на зовнішні виклики. Що дуже чітко продемонструвала криза 2008 року, яка була, по суті, першою кризою української ринкової економіки (тому що криза 90-х років, по суті, була кризою радянської економіки).

Саме нездатність відповідати на виклики, нездатність підвищувати свій рейтинг у міжнародному поділі праці (він, навпаки, знижується) і є нашим головним ризиком - ми скочуємося вниз у цьому поділі праці.

Роль представників держави в такій ситуації я шукав би скоріше не в економічній площині, а в політичній.

Зміна суспільного ладу, яка в нас відбулася, є революцією за визначенням. Звичайно такі революції відбуваються з причини і з ініціативи якоїсь соціальної верстви, для якої модернізація країни є способом існування, як це, наприклад, відбувалося у Франції з буржуазно-революційним станом. Це самодостатні, енергійні люди, для яких воля і право є умовою їхнього успіху. Ця верства завжди є нечисленною, а згодом - дедалі впливовішою. Так зазвичай відбувалися буржуазні революції в усіх країнах Європи. Ми розпочали наші перетворення без такої верстви. І голов­ним змістом цих 20 років є формування цієї верстви. Тому цей перший етап революції закінчиться тільки тоді, коли ця верства буде консолідованою і висуне своїх представників, які захищатимуть її інтереси, а не власні. Отоді ми й отримаємо якісно інше керівництво країни.

Відсутність такої верстви багато в чому пояснює те, що відбувалося за ці двадцять років у соціально-політичному житті країни, чому ми такі. Тому що люди, які приходили до влади, незалежно від їхньої особистості, були, з погляду інтересів такої верстви, людьми випадковими. Вони не представляли якихось соціальних суспільних інтересів, вони не мали ідеології, власного чіткого бачення. Навпаки, вони запитували, що ми хочемо побудувати? Саме тому вони частіше зосереджувалися на власних інтересах. А от коли буде консолідованою така верства, і у владу буде висунуто її представників, тоді ми отримаємо зовсім інші імпульси до розвитку.

Ігор ШУМИЛО, директор Генерального економічного департаменту Національного банку України:

- Якщо говорити про головні здобутки ринкових перетворень в Україні за роки її незалежності, то це, по-перше, наявність значного прошарку людей, що мають хист до підприємницької діяльності та спроможні бути успішними навіть в умовах такого викривленого ринку, який є у нас.

По-друге, хоча діяльність як державних, так і недержавних інституцій (неурядових дослідних організацій, асоціацій підприємців, журналістів тощо) все ще далека від найкращих міжнародних стандартів, вони вже мають у своїх лавах людей, особливо молодих, які бажають зробити їх кращими і знають, як це зробити.

Основні недоліки, які необхідно виокремити, полягають у такому:

- хоча владою і проголошувалося, проте вкрай мало робилося для забезпечення економічної свободи як для малого та середнього, так і для великого бізнесу, для створення сприятливих умов ведення бізнесу і залучення інвестицій (недостатній рівень захисту прав власності, виконання конт­рактів і відсутність конкуренції на значній кількості ринків);

- залишився тотальний конт­роль за економічною діяльністю, наслідком чого є високий рівень корупції та наявність мотивації до нелегальної економічної діяльності;

- постійний соціальний популізм призвів до невідповідності бюджетних зобов’язань держави реальним можливостям економіки;

- одночасно зберігаються неефективність використання суспільних ресурсів, низька якість послуг, що надаються бюджетними організаціями, неналежний соціальний захист незахищених верств населення (інвалідів, дітей, пенсіонерів) через неефективну систему соціальних пільг, яка розпорошує фінансові ресурси.

Як результат - значне розшарування суспільства на невелику кількість неймовірно багатих людей, значну частку злиденних і переважну більшість таких, які ледь животіють.

Викликом поточного періоду для країни є насамперед загроза рецесії світової економіки чи навіть дестабілізація на фінансових та товарних ринках і, як результат, їх згортання для українських товарів (зменшення експорту) та фінансових надходжень у країну (інвестицій, кредитів тощо).

Основний ризик для країни полягає в загостренні недовіри до влади та у втраті надії на те, що вона спроможна реалізувати вкрай необхідні дії з утримання фінансової стабільності та з розбудови спроможності до високих темпів стійкого економічного зростання в довгостроковій перспективі.

На сьогодні весь тягар реформ покладено на плечі простих людей та малого бізнесу, і ці реформи практично не зачіпають багатих і найбагатших.

Головними завданнями держави на нинішньому етапі є:

- розбудова економічної свободи (створення сприятливих умов для ведення бізнесу і на цій основі викорінення корупції та виведення економіки з тіні);

- розподіл тягаря складних рішень на все суспільство: заможніші повинні платити за реформи більше, ніж найуразливіші верстви населення.

Ярослав ЖАЛІЛО, перший заступник директора Націо­нального інституту стратегічних досліджень:

- Головні здобутки безперечні. Сформовано економіку, яка базується в основному на ринкових принципах організації, відбувся розвиток підприємництва, утворено інтегровану банківську систему, яка забезпечує функціонування національної валюти.

Недоліки насамперед випливають із нерівномірності реформаційних процесів. По-перше, залишаються практично нереформованими аграрний сектор, житлово-комунальне господарство, система соціального захисту та ринок праці… Це створює диспропорції, які деформують ресурсні потоки (вимивання коштів з нереформованих секторів), провокують поширення «тіньової приватизації», посилюють соціальну диференціацію та загострюють соціальну напруженість. По-друге, економіка працює на нових ринкових засадах, проте успадкувала доринкову структурну недосконалість - застарілість технологій, високу ресурсомісткість, монополізацію, надмірну частку незавершених виробничих циклів.

Післякризовий світ змінився, це формує нові виклики і для України. Передусім це посилення конкуренції на традиційних для України товарних ринках. Отже, виклик щодо підвищення конкурентоспроможності, оволодіння її сучасними важелями, освоєння нових ринків як у географічному, так і в товарному розрізах. Не менш важливе у цьому контексті експортозаміщення. Виклики зумовлені й еволюцією світової фінансової системи. Слід орієнтуватися на зниження залежності від зовнішніх запозичень як для фінансування дефіциту держбюджету, так і на корпоративному рівні. Це, очевидно, потребуватиме зміни підходів до бюджетно-податкової та грошово-кредитної політики. Слід орієнтуватися на генерування та акумуляцію ресурсів насамперед усередині країни.

Ключовий внутрішній виклик - приведення у відповідність рівнів економічного і соціального розвитку. Певною мірою це потребуватиме більш поміркованої соціальної політики з її концентрацією на тих, хто реально потребує допомоги. Проте найголовнішим є протилежне - досягти належного соціального ефекту від економічного розвитку: послідовного збільшення доходів працюючих, наповнення держбюджету, запобігання отриманню надприбутків, «вимиванню» доходів у тих, хто безпосередньо створює національне багатство, розширення можливостей для прибуткової діяльності малого й середнього бізнесу тощо.

Держава має оволодіти сучасними інструментами економічного регулювання та реалізації економічної політики. Традиційні інструменти нині стрімко втрачають дієвість, і це не лише властивий Україні, а й глобальний процес. Це стосується не тільки регуляторної сфери, де адміністрування вже у більшості випадків віджило своє, а й зовнішньоторговельної сфери, в якій засоби тарифного регулювання заблоковано СОТ, сфери грошово-кредитного регулювання та впливу Національного банку на діяльність комерційних банків, регулювання фінансового сектора загалом тощо. Якнай­швидше слід сформувати ринки у нереформованих поки що секторах, насамперед в агарному та ЖКГ. Без цього їх керованість стрімко втрачатиметься. Це ж стосується і ринку праці, який досі фактично не діє як макроекономічний регулятор.

Попри поширені досі екстраліберальні ілюзії, роль (і відповідальність) держави щодо визначення та реалізації стратегічних пріоритетів розвитку сьогодні лише посилюється. Зведення цієї ролі до «нічного сторожа» для бізнесу та соціального захисника знедолених - прямий шлях на периферію світового розвитку.