Бюджет бідняка

Із 1195 млрд грн видатків держбюджету наступного року 424 млрд держава витратить на погашення боргів та їх обслуговування, 294 млрд - на соціальні виплати і пенсії, 258 млрд - на освіту й медицину, 246 млрд грн - на безпеку та оборону. І все.

Якщо скласти ці статті видатків, стає зрозуміло, що більше коштів у держави немає. І попри те, що бюджет-2020 уряд традиційно назвав "бюджетом розвитку", а програма уряду передбачає прискорення економічного зростання до 7% на рік, ніякого розвитку і тим паче стимулів до зростання ВВП у проєкті документа немає. Це черговий бюджет боргів і проїдання.

Порівняно з попереднім варіантом кошторис принципово не змінився і загалом виглядає цілком пристойно: дефіцит державного бюджету має скоротитися до 2% ВВП, перерозподіл ВВП через бюджет - зменшитися до 24, а співвідношення частки боргу до ВВП - до 52,4%.

Якщо порівняти з редакцією законопроєкту, поданою до першого читання, то доходи державного бюджету (без трансфертів) на 2020 р. запропоновано збільшити на 14,18 млрд грн, у тому числі по загальному фонду - на 11,9 млрд і по спеціальному - на 2,3 млрд. Дефіцит становитиме 2,09% ВВП. Видатки допрацьованого проєкту бюджету зросли до 1180,1 млрд грн.

Видатки на медицину порівняно з поточним роком збільшили на 15 млрд грн. Серед нововведень - закупівля 470 карет екстреної медичної допомоги та створення 25 нових відділень швидкої. Видатки на освіту підвищено на 16,4 млрд грн. Окремий бюджет у 3,5 млрд грн виділено на програму "Спроможна школа для кращих результатів", передбачено грошову підтримку молодим вчителям. У соціальному забезпеченні серед нововведень - виділення додаткових 806 млн грн для збільшення надбавки на догляд одиноким пенсіонерам старше 80 років. Як програми розвитку нам пропонують програми мобільності молоді та розкриття туристичного потенціалу, на першу передбачено 500 млн грн, на другу - 240 млн. Драйверами інвестицій, на думку Мінфіну, мають стати велика і мала приватизації, що в сумі може принести бюджету 12 млрд грн, і легалізація азартних ігор, яка додасть ще 3 млрд. А розвиток забезпечать реконструкції доріг та аеропортів.

За всіма показниками дуже стриманий держбюджет, що як брат-близнюк нагадує бюджет цього року. Але держбюджет-2019 готувався з урахуванням багатьох ризиків - від майбутніх президентських і парламентських виборів до пікових виплат за зовнішніми боргами. Тоді обачність Міністерства фінансів була виправдана. Але зараз уже пройдено всі періоди політичної турбулентності, Мінфін довів свою спроможність ефективно управляти державним боргом, парламентська монобільшість працює у турборежимі, а уряд має масштабні плани реформування держави. На цьому тлі держбюджет-2020, фактично скопійований із попереднього кошторису, виглядає як мовчазна відмова Мінфіну втілювати амбітну програму уряду.

І не тому, що Мінфін - саботажник, а тому, що по суті в цій програмі нема чого втілювати.

І при надзвичайній єдності у діючій владі її органи продовжують жити і працювати окремо один від одного, кожен у своєму, як правило, вигаданому, світі. НБУ здійснює монетарну політику, яка пригнічує економічне зростання, заради контролю над інфляцією, якої все одно не контролює. Уряд хоче вдвічі збільшити темпи зростання ВВП і залучити небачені обсяги іноземних інвестицій, але навіть рядка у своїй програмі не приділяє розвитку реального сектору економіки. Мінфін остаточно перетворився на "міністерство бухгалтерії" і просто "якісно робить свою роботу", балансуючи доходи з видатками.

Якби йшлося про економічну політику розвиненої країни, яка сушить голову не над тим, що до нинішнього рівня Польщі їй зростати ще 50 років, а над проблемами зміни клімату, жодних претензій ані до уряду, ані до проєкту бюджету на наступний рік не було б. Але Україна не може дозволити собі таку розкіш, а уряд, який поставив перед собою надзвичайно амбітні цілі, - тим паче.

Наразі основними стимулами зростання українського ВВП залишаються споживчий попит і черговий рекордний врожай українських аграріїв. Індекс промислового виробництва починаючи з 2016-го лише знижується. І немає жодних передумов для того, щоб наступного року ситуація принципово змінилася. Попри покращення всіх можливих макропрогнозів, темп зростання ВВП 2020-го становитиме 3,5%.

Держава, яка і сама є одним із найбільших інвесторів в економіку, наступного року планує витратити 75 млрд грн на програми Дорожнього фонду, 7,5 млрд - на програми Фонду регіонального розвитку і аж 1,8 млрд грн - на національні інвестиційні проєкти. В сумі це додасть нам трохи приросту у секторі будівництва, але всієї економіки не витягне.

Міністерство розвитку економіки з початку року фіксує скорочення виробництва у промисловості, причому за всіма видами діяльності, крім виробництва харчових продуктів і фармацевтики. Причини хрестоматійні - несприятлива зовнішня кон'юнктура, скорочення попиту на певні види продукції, нездатність вітчизняних виробників конкурувати з імпортними товарами.

Самі виробники оцінюють ситуацію дещо інакше. За результатами останнього щоквартального опитування, яке проводить НБУ, серед основних чинників, що обмежують розвиток виробництва, підприємці вказують занадто високі ціни на сировину, матеріали та енергоносії (майже 40% відповідей), брак кваліфікованих кадрів (34%), недостатній попит (35%) і брак обігових коштів (33%). Здавалося б, до чого тут державний бюджет? Звісно, ми не пропонуємо напряму підтримувати виробників державним коштом і дружньою порадою. Але ми пропонуємо уряду допомагати реальному сектору у розв'язанні його нагальних проблем.

Недостатній попит можна стимулювати швидшим зростанням заробітних плат, наприклад. Згадайте, як підвищення мінімальної заробітної плати суттєво допомогло попередньому прем'єру підживити споживчий попит, що досі є чи не єдиним стимулом нашого економічного зростання, а побічно і податкові надходження збільшити. Але проєкт бюджету наступного року передбачає, що мінімальна зарплата зросте на 11,5%, з 4173 до 4723 грн. Більше, ніж інфляція, і на тому дякуємо.

Брак кваліфікованих кадрів в антирейтингу підприємців зараз на найвищому рівні за останні десять років. І головна причина не лише у фізичній нестачі людей, а й у невідповідності кваліфікаційних вимог працедавців і рівня підготовки шукачів роботи. І уряд, який напряму фінансує галузь освіти й утримує Держслужбу зайнятості, міг би вдатися до креативних рішень, щоб розв'язати цю проблему бізнесу. Але уряд без жодних вимог продовжує за старими лекалами фінансувати недолугі вищі навчальні заклади, які випускають на ринок праці фахівців із сумнівними кваліфікаціями і навичками, та утримувати державну службу, функції якої чудово і з більшою ефективністю виконують сайти з пошуку роботи. При цьому Міністерство освіти весь реформаторський і додатковий фінансовий ресурс кидає на нову українську школу, а Міністерство соціальної політики взагалі робить вигляд, що теми безробіття і перекваліфікації - це не до них.

Із коштами, потрібними бізнесу для розвитку, теж біда. Основним джерелом фінансування капітальних інвестицій залишаються власні кошти компаній - понад 73%. Потреба у позикових коштах є у майже 35% компаній. Основною перешкодою для залучення кредитних коштів близько 70% підприємців вважають високі ставки за кредитами. Дякувати НБУ, монетарна політика якого напряму пригнічує зростання економіки.

Рівень покриття ВВП банківськими корпоративними кредитами з 2014 р. знизився з 51,7 до 23,5%, та якщо врахувати, що половина з цих кредитів - непрацюючі, то і 23,5 можна сміливо ділити навпіл. У сусідній Польщі - 70%, у Туреччині - 80, у країнах ЄС - 140–160%. От вам і інвестиційний потенціал. Але жодних стимулів кредитування у бюджеті немає, лише програми Світового банку, які сам же уряд виконує сяк-так. Зате є аж чотири окремі бюджетні статті, що передбачають компенсації житлових кредитів різним верствам населення. Ну теж важливо, чому ні.

Бізнес кредитів отримати не може, навіть якщо готовий сам за себе компенсувати відсотки. Реальна кількість грошей в економіці за останні п'ять років знизилася більш як на 40%. Рівень монетизації економіки впав з 62% 2014-го, до 36% - 2019-го. Для розуміння, оптимальним вважається рівень у 70–80%.

Усі вільні кошти комерційні банки вкладають у депозитні сертифікати НБУ та мінфінівські ОВДП. І ті й інші завдяки політиці "дорогих" грошей Нацбанку є надзвичайно прибутковими і до того ж безризиковими інструментами. Навіщо банкам ще й бізнес кредитувати?

Станом на жовтень 2019-го на балансах банків перебувають ОВДП на суму понад 345 млрд грн, або 42% від усіх ОВДП в обігу. Що цікаво, на балансі НБУ в цей же час перебуває 41% усіх ОВДП. От на що центробанк витрачає гроші, отримані від продажу депозитних сертифікатів комерційним банкам, - він вкладає їх у боргові інструменти держави, фінансуючи державні борг і бюджет. Зважаючи на те, що банки та НБУ разом володіють 83% ОВДП в обігу, - саме вони наразі є основними кредиторами держави. Але не реального сектору, якому і кусня від цього пирога не перепадає. І, погодьтеся, відвертим знущанням було нещодавнє підписання між урядом і НБУ меморандуму про взаємодію "для досягнення стійкого економічного зростання".

Що дійсно можна було б зробити заради стійкого економічного зростання, то це розпочати реформу фінансової системи держави, яка забезпечувала б ефективний розподіл і перерозподіл коштів між кредиторами, інвесторами та позичальниками. Бо насправді розвинені країни, як і Україна, не можуть похвалитися значними внутрішніми заощадженнями. Але їхні уряди можуть зацікавити інвесторів, гарантуючи їм стабільність і передбачуваність державної політики, а їхні фінансові системи - запропонувати інвесторам різноманітні інструменти та послуги. А що може запропонувати інвесторові українська фінансова система, окрім державних ОВДП?

Індекс фінансового розвитку України - 0,21, на рівні таких країн, як Гондурас (0,22), Суринам (0,20) і Беліз (0,21). У країн, близьких до нас за ВВП, він становить від 0,35 до 0,44, у розвинених країн - у межах 0,60–0,90. Ми не просто відстали, ми навіть бігти ще не почали. Капіталізація нашого фондового, вибачте на слові, ринку - менш як 10% ВВП, у структурі його інструментів на акції припадає менш як 1%, більшість операцій узагалі відбувається поза біржами, а основним інструментом на ринку цінних паперів є державні облігації. Тож не надто ми вже й чекаємо тих інвесторів, якщо чесно.

Насправді представлений проєкт державного бюджету - це бюджет бідняка, який, опинившись у скруті, не шукає можливостей для додаткового заробітку, а вигадує, на чому б іще зекономити, аби якомога довше протягнути. І найбільше пригнічує усвідомлення, що "якомога довше протягнути" - це і є наша економічна політика.