Брак довіри — гальмо для економіки

Ключовим для керівництва держави на сьогодні є питання, як залучити інвестиції, зовнішні та внутрішні, і тим самим вивести з анабіозу українську економіку? Зараз стає дедалі зрозуміліше і українській владі, і іноземним експертам та кредиторам, що за нинішнього економічного зростання Україна не зможе швидко подолати той провал, що стався з економікою 2009-го (-15,1%), а потім ще у 2014–2015 рр. (кумулятивно за два роки знову більш як на 15%). Основне питання для інвесторів і кредиторів - це довіра до тих, хто позичає у них гроші, та можливість отримати прибуток з мінімальним ризиком втрати грошей, що інвестуються, або їхньої вартості.

Інвестор може бути зовнішнім, який слідкує за перебігом реформ в Україні, що мають посилити економічне зростання й гарантувати законодавчо та економічно повернення вкладених грошей кредиторам. Це може бути внутрішній інвестор, зокрема населення, яке може довірити частину своїх заощаджень для перетворення їх через банківську систему на інвестиції. Довіра як до банківської системи, так і до держави та системи її інституцій загалом є ключовою в процесі перетворення заощаджень домогосподарств на виробничі інвестиції.

Можна констатувати, що такий нематеріальний актив, як довіра (можливо, найцінніший для економіки та банківської системи), майже повністю відсутній в Україні. Індикатором недовіри, зокрема до національної валюти та банківської системи, є надвисока доларизація в Україні. Можна навести лише кілька показників, таких, як співвідношення депозитів у гривні та іноземній валюті, або готівки в іноземній валюті на руках у населення до грошової маси або ВВП. Цю інформацію можна легко отримати із статистичних документів, таких, як агрегований баланс банківської системи або зовнішня інвестиційна позиція.

Так, стаття зовнішньої інвестиційної позиції "валюта і депозити - інші сектори", яка майже повністю складається із готівкової іноземної валюти на руках у населення, дорівнювала 87,5 млрд дол. станом на кінець 2016 р. Для порівняння, вся сума кредиту, яку повинна отримати Україна від МВФ протягом чотирьох років дії програми розширеного кредитування, становить лише 17,5 млрд дол., тобто уп'ятеро менша за розміром. Ось де величезний потенційний ресурс для інвестицій! Вартість валюти на руках у населення також становить в еквіваленті більш як 90% від вартості ВВП за 2016 р.! Для порівняння, таке ж співвідношення у близькій нам Польщі перебуває у межах 1%! Тобто поляки не тримають на руках власні заощадження в іноземній валюті, а інвестують їх у власну економіку або через банківську систему, або іншими шляхами. Навіть ті депозити, які населення України тримає у банках, майже наполовину є депозитами в іноземній валюті, незважаючи на їх невелику дохідність порівняно із депозитами у гривні.

Електронні декларації держслужбовців і політиків, особливо тих, хто має опікуватися банківською системою та державними фінансами країни, показали, що вони також тримають заощадження переважно в готівці або депозитах в іноземній валюті. Тобто не довіряють тим інституціям, якими вони власне опікуються. Як казав знаменитий театральний режисер Станіславський: "Не вірю!".

Населення триматиме цей ресурс у панчохах доти, доки не почне довіряти державі та банкам. Рецепт очевидний: тільки швидкі реформи законодавства, державних інституцій, які повинні забезпечити неухильне виконання цих законів, може зрушити з мертвої точки тотальну недовіру всіх економічних суб'єктів до держави та банківської системи, а також одне до одного.