«Безнадега. Точка. Врут»

Заповітний перелік антиінфляційних заходів-2008, на який прем’єр-міністр Юлія Тимошенко покладала такі надії в боротьбі зі зростанням цін, було подано на суд широких мас лише наприкінці березня. Хоча про початок «розробки та виконання чіткого плану антиінфляційних заходів із зазначенням строків і відповідальних осіб за його виконання» глава Кабміну повідомила ще на початку січня. «Відповідальна влада виплату компенсацій має підкріпити комплексом антиінфляційних заходів», — заявляла тоді прем’єр, попутно запевняючи, що «цього року таких інфляційних шоків, які були торік, категорично не буде», оскільки торішня інфляція (16,6%) була лише наслідком «безграмотної політики».

Ну що тут скажеш... Антиінфляційна політика попереднього уряду була справді безграмотною, якщо існувала взагалі. Тому коли на початку року Юлія Тимошенко переконано казала, що «між урядом і Національним банком найближчим часом будуть зафіксовані всі необхідні кроки», так хотілося повірити в диво...

На жаль, пропозиції Мінекономіки, підготовлені ще в лютому і потім прийняті урядом за основу, явно розчарували. Усе як завжди: або занадто загальні і явно нездійсненні (тому без чітких строків), або заходи адміністративного характеру, котрі вже неодноразово доводили свою неефективність.

Не витримавши критики на свою адресу, «перелік на 16 сторінках із 53 заходів» вирушив на допрацювання. Поява ж на світ підсумкового документа відбулася настільки непомітно, що звернуло увагу на цей факт лише одне ділове видання. Водночас урядовий портал і веб-сайт Мінекономіки, які піарять кожен чих свого керівництва, ні новини, ні навіть оголошення з цього приводу не опублікували.

Спочатку антиінфляційний план і зовсім мало не загубився в розділі «Прогнози», і тільки згодом для нього знайшлася спеціальна комірка у розділі «Макроекономічна політика України».

Задля справедливості слід зазначити, що остаточний варіант документа усе ж таки різниться в позитивний бік від багаторазово розкритикованої початкової версії. Крім загальних фраз і декларацій, серед розширеного до 57 позицій переліку все ж таки можна знайти деякі досить конкретні пункти.

Зокрема, підписані міністром фінансів Віктором Пинзеником зобов’язання, перше з яких — скоротити рівень дефіциту бюджету до 1,2—1,5% ВВП. За інформацією «ДТ», цей пункт, стосовно якого точилися найзапекліші суперечки, є результатом компромісу, досягнутого під час консультацій між урядом і Нацбанком. Монетарне відомство пропонувало обмежити дефіцит цифрою до 1% ВВП.

Друге зобов’язання — утримувати бюджетні витрати не більше від запланованого рівня, а саме 26,1% ВВП, а у разі одержання позапланових надходжень спрямовувати їх тільки на зменшення дефіциту бюджету. І тут, до речі, уряд не погодився з пропозицією Нацбанку обмежити свої витрати конкретною сумою (йшлося про 232 млрд. грн.). Адже номінальний ВВП, завдяки нинішній інфляції, може виявитися значно вищим від закладених у бюджеті 890 млрд. і навіть оновленого прогнозного рівня в
921 млрд. грн.

Однак зіставлення останньої цифри із зафіксованим Держкомстатом підсумковим показником 2007 року (709 млрд.) показує, що з поправкою на прогнозований урядом реальний приріст економіки (6,8%) закладений Кабміном у розрахунки показник дефлятора ВВП становить 21,6%. Це й буде найближчим до реальності прогнозом зростання цін на вироблену вітчизняною економікою продукцію. Він, до речі, практично повністю збігається з опублікованим у середу прогнозом місії МВФ, котра завершила 1 квітня свою роботу в Києві. Експерти фонду пророкували рівень середньорічної інфляції в Україні — 20—22%. Вочевидь, план антиінфляційних заходів, із яким функціонерів МВФ напевне ознайомили, не справив на них достатнього враження.

Тим часом офіційний індекс зростання споживчих цін за підсумками року (грудень до грудня), як прогнозує усе той же МВФ, досягне приблизно 17%. Передумова для деякого уповільнення інфляції — надії на гарний врожай, отже, продуктові ціни до осені, за тео­рією, можуть не лише уповільнити своє зростання, а й навіть почати знижуватися.

Крім того, глава Кабміну вже заявляла про намір за рахунок зниження мит стимулювати імпорт (ціни на який не враховуються при розрахунку дефлятора, але впливають на індекс споживчих цін).

Тим часом у медіапросторі раптом з’явилося «повідомлення» «джерела в Міністерстві економіки України», що інфляція в Україні в березні перевищить 2%, а показник за перший квартал 2008 року, таким чином, «наблизиться до 8%».

Що на ділі протиставляє таким чуткам уряд? Він уже почав реалізовувати окремі пункти антиінфляційного плану. Зокрема, минулого місяця Мінекономіки запропонувало запровадити обмеження на граничний рівень рентабельності виробництва продуктів харчування — 12%, а для торгових надбавок — 15%. А 3 квітня Кабмін підписав із найбільшими ритейлерами і товаровиробниками Меморандум про 10-відсоткове обмеження торгової націнки на соціально значущі продукти. Націнка буде обмежена на 32 види продукції, перелік яких визначає Мінекономіки, зокрема на масло, м’ясо й ін.

Таким чином, нинішній прем’єр у черговий раз продемонструвала своє вміння переконувати і домов­лятися. А от із умінням і готовністю здійснювати справді життєво важливі для країни структурні реформи (крім відмови від посередників у схемах поставок газу в Україну) справи виглядають, мабуть, значно гірше.

А що ж опозиція, в якій, нагадаємо, фактично перебувають президент із його секретаріатом? Прикро, але й вона не зробила жодних висновків із минулих помилок. Суспільство чує тільки дуже слабо аргументовані агітаційні страшилки, які країні й економіці лише шкодять, ще більше розпалюючи інфляційні настрої в суспільстві.

Чи мають змістовну і здійсненну альтернативну програму реформ регіонали? Начебто так, і десь заховано розроблений дорогими західними експертами проект. Але хто його бачив, наскільки він здійсненний?

Та повернімося до антиінфляційного плану, що містить й інші правильні пункти:

— при підготовці Бюджетної декларації на 2009-й і наступні роки здійснювати політику підвищення соціальних стандартів відповідно до зростання продуктивності праці;

— використати кошти від приватизації держпідприємств, отримані понад заплановані обсяги 2008 року, для фінансування інвестиційних проектів наступних років.

Та ефект від подібних заходів почне проявлятися ніяк не раніше наступного року, цілком резонно зауважують експерти. І цікавляться: «А як же в такому разі бути з обіцянкою повернути знецінені заощадження?» Чи виконувати ці пункти антиінфляційної програми насправді ніхто не збирається і саме тому їхнє прийняття ніхто не афішував?

На окрему увагу заслуговують перспективи «спільної розробки та реалізації плану переходу до режиму, що базується на ціновій стабільності», а також поступового переходу в середньостроковому періоді до плаваючого обмінного курсу з одночасним посиленням дієвості відсоткової політики.

Сам по собі цей намір не новий. Новизна полягає у визначенні строків переходу — 2008—2011 роки.

Тим часом, відповідно до опублікованої 3 квітня ц.р. інформації, інтервенції з викупу Нацбанком валют минулого місяця становили 355 млн. дол., а золотовалютні резерви сягнули чергового історичного максимуму — 33,23 млрд. дол. Звідки, якщо протягом минулого місяця НБУ практично не брав видимої участі у валютних торгах на міжбанку?

Усе просто: не беручи участі в доларових торгах, Нацбанк за кожної зручної нагоди активно запасається євро. Щоправда, залишаються питання стосовно прозорості цього процесу, але це — зовсім інша історія.

У результаті знову зросла емісійна активність НБУ: грошова база минулого місяця збільшилася на 2,1 млрд. грн. (1,6%). Найтривожніше те, що знову почав зростати й обсяг готівки в обігу. За січень він збільшився на 2,7% (майже 3 млрд. грн.).

З початку року грошова маса (агрегат М3) збільшилася вже на 5,1% (20,1 млрд. грн.), тоді як за аналогічний період «минулого року безграмотної політики» показники були значно скромніші — прибавка на 4,4%, або 11,5 млрд. грн. Це означає, що Нацбанк, можливо, буде змушений закручувати кредитно-грошові гайки й надалі. Попри те, що темпи нарощування грошової маси поки що вкладаються в граничні показники, визначені в Основах грошово-кредитної політики на цей рік, — 30—35%.

Криється тут і ще один неприємний момент. Дехто з вітчизняних та іноземних експертів прогнозує можливе значне збільшення після вступу до СОТ напливу в Україну так званих гарячих грошей. Спекулятивний капітал може ринути в країну в пошуках альтернативних традиційним джерел вкладень на світових ринках, які втратили колишню привабливість. За таких умов імовірними є не лише нові рецидиви з коливаннями валютного курсу за межі існуючого в суспільній свідомості і навіть визначеного Основами грошово-кредитної політики коридору (4,95—5,25 грн./дол.), а й більш масштабна повноцінна ревальвація гривні.

Що буде в результаті з прямими інвестиціями і внутрішніми виробниками — запитання, що не потребує відповіді. Чи не слід заздалегідь передбачити попереджувальні заходи, щоб потім знову не нарікати на «підступи ворогів»?