Без купюр

Одна з ключових реформ у фінансовому секторі ризикує, як і багато інших, виявитися дискредитованою через надмірну напористість чиновників, які взялися її реалізовувати.

9 червня ц.р. Національний банк опублікував на своєму веб-сайті інформ-повідомлення про представницький (через участь представників чималої кількості відомств і організацій) захід із претензійною назвою "стратегічна сесія по проекту "А.9 Сashless economy Комплексної програми розвитку фінансового сектора України до 2020 р.", який відбувся кількома днями раніше.

Дослівний переклад цього англомовного терміна, використанням яких явно зловживають нинішні топи НБУ (що, очевидно, покликано підкреслювати просунутість нинішньої команди нацбанківських реформаторів), звучить як "безкешева економіка" (до слова, транслітерація словосполучення констатує її хворобливо-кашляючий стан. А по суті представлена увазі громадськості солідна багатосторінкова презентація декларує намір чиновників максимально "прискорити та поглибити" процес переходу вітчизняної системи грошових розрахунків у безготівкову форму. Намір, безумовно, дуже правильний і важливий, та чи обрано для цього підходящий час і оптимальні методи?

Що є

Перехід до безготівкових розрахунків - незаперечне благо для економіки, бо дає змогу скоротити масштаби тіньового сектора, обмежує можливості для фінансових махінацій, збільшує податкові надходження, підвищує доходи банків тощо. А ще - чудовий шлях до підвищення якості повсякденного життя, що, безсумнівно, підтвердять просунуті користувачі банківського "пластику", які не лише використовують його для покупок у супермаркетах, а й дедалі більше відвикають від частіше за все принизливої процедури простоювання біля банківських і "укрпоштівських" розрахунково-касових віконець. Тобто це - безсумнівне благо й для громадян, але тільки у разі виконання трьох умов. Перша: ви довіряєте банку, що обслуговує вашу карту. Друга умова: у вас є можливість використовувати цю карту, тобто є вся потрібна комунікаційна й термінальна інфраструктура. І третя - вам зручніше та вигідніше використовувати безготівковий розрахунок.

В Україні цих умов дотримано лише частково. З одного боку, активний розвиток комунікаційних технологій і платіжної інфраструктури сформував у передкризові роки значну та динамічну тенденцію зростання як обсягів, так і частки безготівкових розрахунків у нашому грошовому обігу. І цей тренд не повернув назад навіть останній кризовий "тіньовий відкіт", викликаний в основному масовим падінням і зростанням недовіри до банків разом із запровадженими Нацбанком драконівськими валютними обмеженнями.

Однак (і це інший бік) перекоси в економіці природно позначилися на розвитку ринку безготівкових платежів, і якщо кількістю активних карт і банкоматів ми не поступаємося розвиненим країнам, то за проникненням РОS-терміналів і безготівкових платежів відчутно відстаємо. Ми вже тримаємо гроші на картах, але ще не скрізь можемо й хочемо їх використовувати, воліючи зняти гроші через банкомат. Так, понад дві третини готівки, що перебуває в обігу, знято в банкоматах. І річ тут не в менталітеті чи національних особливостях, просто банківський сектор усі ці роки був зацікавлений у розвитку зовсім інших напрямків.

Говорячи про безготівкові розрахунки, ми не можемо не враховувати певних особливостей цього ринку в Україні. Беззастережний лідер у сегменті - Приватбанк - випустив карток більше, ніж усі його конкуренти, разом узяті: 29,6 млн карток із загальної кількості 58,2 млн (на 1 квітня 2016-го). У його найближчого переслідувача Ощадбанку втричі менше - 8,9 млн карток. Перекіс дивовижний, хоча й справедливий. По суті, в Україні один найбільший банк має на цьому ринку монопольне становище, надаючи клієнтам, як і його основні конкуренти, не так якісні, як безальтернативні продукти.

"Нині емітентами трьох чвертей активних платіжних карт є лише шість банків. Так, вони досить активно впроваджують додаткові продукти, наприклад інтернет-банкінг, знижки, але це все одно дуже низький показник. І якщо у великих містах досить стрімкий розвиток безготівкових розрахунків може вже сприйматися як даність, то для жителів невеликих містечок і сіл це є певною новацією, і достатньо стрімкого переходу на безготівкові розрахунки очікувати не доводиться. Передусім банкірам варто було б звернути увагу на розвиток інфраструктури, доступності послуг не тільки у великих населених пунктах. Державі, зі свого боку, також слід активізувати роботу зі стимулювання безготівкових розрахунків, наприклад, у частині здійснення соціальних виплат через банківські рахунки, монетизації субсидій, впровадження можливості безготівкових розрахунків на транспорті, стимулювання більш активного використання POS-терміналів малим і середнім бізнесом", - розповіла DT.UA експерт із питань фінансової політики Інституту суспільно-економічних досліджень Антоніна Дешко.

Майже 70% респондентів опитування GFK Ukraine ("Платіжні карти: бар'єри і мотиви використання") сказали, що використовують готівку, бо в них немає можливості користуватися карткою, тому що продавці працюють тільки з готівкою. Назвати нашу інфраструктуру розвиненою язик не повернеться. Достатньо виїхати за межі великого міста на два-три кілометри тільки з платіжною карткою - і ти без грошей. З одного боку, кількість українців, що одержують зарплату на картки, зростає й уже перевищує 53%. Кількість безготівкових операцій теж зросла з 8% 2011-го до 31% 2015-го. З іншого - понад 30% готівки, що надходить у банки, - зарахування через термінали й каси на рахунки фізосіб, приблизно 63% усієї готівки, яку банки видають, це зняття з платіжних карт "фізиків". І попри чимале поширення "зарплатних" проектів, частина офіційних зарплат продовжує виплачуватися готівкою, а більшість пенсіонерів досі одержують пенсію через мережу "Укрпошти".

Що пропонується

Отже, згідно з представленою громадськості презентацією, у планах регулятора скоротити обіг готівки вдвічі до 2020 р., частку безготівкових платежів збільшити з 30 до 55%, кількість РOS-терміналів - з 4,5 тис. до 11 тис. на мільйон українців. Серед більшості розвинених країн Україна вирізняється високим показником відношення готівкової маси до ВВП - 14,6% 2015-го. Для порівняння, у Польщі він становить 7,5%, Данії - не вище 3, Норвегії - 1,9% (дослідження швейцарського Riksbank). Цей показник, до речі, і в Україні впевнено знижується в останні роки - з 17,2% у 2009 р. до 14,5% 2012-го. Відкіт спостерігався лише в 2013–2014 рр. (16,2 і 18,1% відповідно), що пояснюється кризовими явищами в економіці та банківському секторі, низькою довірою клієнтів. Звідси ж і очевидний висновок: попит на готівку підігрівається низьким рівнем довіри до банків і проблемами в економіці, а не навпаки.

"Насправді навіть 55% - це дуже мало з погляду розвитку цього напрямку, лише платежі за комунальні послуги, які розрослися з однієї платіжки до семи, можуть дати нам цей результат, - ділиться з DT.UA своїми міркуваннями екс-керівник департаменту платіжних систем і розрахунків НБУ Віктор Кравець. - Але ми мусимо розуміти, що не досягнемо справді нормальних показників по безготівкових розрахунках доти, доки в Україні не розпочнеться масове впровадження електронного підпису. Причому це - лише один крок із багатьох, адже також потрібно створити єдиний електронний реєстр населення, створити майданчик доступу до нього та саму систему електронного підпису. Щоб усі процедури підтвердження та ідентифікації проходили вже в рамках цього реєстру. Поки цього немає, хоча є все, що потрібно для створення такого механізму, - і розуміння, і технічна база. Нині НБУ веде розробку національної системи електронної дистанційної ідентифікації фізичних та юридичних осіб, але це лише частина завдання, і ми не розуміємо, як вона працюватиме. Адже нині уже є система електронного підпису, але вона не замкнута - створені в Дніпропетровській області підписи в Києві перевірити неможливо, так ця система не працюватиме".

Однак у своєму плані реформування ринку безготівкових платежів НБУ про електронний підпис навіть не згадує, пропонуючи "мотивувати" безготівкові розрахунки точково та своєрідно. Наприклад, на сьогодні роботодавець зобов'язаний платити банку комісію за нарахування коштів на картки (за фактом - плату за їхнє обслуговування), а власник картки, тобто співробітник, може безплатно знімати свої гроші через банкомати. Регулятор пропонує систему перекроїти, скасувавши комісію за нарахування коштів на "зарплатні" картки та запровадивши натомість комісію за зняття грошей у банкоматах. Це - щедрий подарунок бізнесу, але чи чесно це стосовно звичайних українців, на яких НБУ пропонує перекласти витрати за обслуговування "зарплатних" карток? При цьому сам же констатуючи, що понад 70% взаєморозрахунків між фізособами - це передача готівки з рук у руки, а для 30% грошових переказів українці усе ще використовують пошту.

Також НБУ справедливо звертає увагу на ринок інтернет-ритейлу, в якому розрахунки, на відміну від покупок, в онлайн не пішли - 95% клієнтів платять за товари готівкою кур'єрам. Регулятор пропонує прирівняти POS-термінали до РРО (реєстратори розрахункових операцій), "стимулювати" їхнє використання кур'єрами та запровадити обов'язкову передоплату через сайти ритейлерів. На жаль, усі ці ініціативи слабко здійсненні, на відміну від "зарплатних" проектів. Згадаймо торішню епопею із запровадженням РРО для малого та середнього бізнесу. А тепер переймемося запитанням, як "стимулювати" кур'єрські служби використовувати POS-термінали, а клієнтів - залишати передоплату за товари, які вони в руках не тримали? Безпечно? Вигідно? Зручно?

На довершення Нацбанк пропонує збільшити вартість готівкових трансакцій та обслуговування готівкового обігу, довівши вартість інкасації та видачі готівки через банкомати до "економічно обґрунтованої". А от комісії для безготівкових трансакцій, які в Україні на сьогодні становлять 1,4%, знизити "з урахуванням інтересів учасників ринку". Учасники ринку, звичайно, подякують регулятору за врахування їхніх інтересів, а як відреагують клієнти на чергові "економічно обґрунтовані" тарифи?

Як у Данії?

НБУ збирається змінювати ситуацію, закручуючи гайки, і називає це європейським шляхом. Тоді як досвід провідних країн свідчить, що скорочення використання готівки відбувалося не з примусу, а завдяки розвитку технологій у банківському секторі, конкуренції, підвищенню якості та доступності послуг. Це саме та сфера, яка прекрасно регулює себе сама та потребує мінімальної участі чиновників. Так, цей шлях може видатися надто довгим, але спокуса прискорити його силою може дати зворотний ефект.

Справді, зростання безготівкових розрахунків у Данії було зумовлене забороною для підприємств роздрібної торгівлі приймати готівку. Але в тій же Данії картки приймаються скрізь, включаючи малий бізнес і благодійні внески в церквах, а в п'яти з шести найбільших банків працюють безготівкові банківські відділення. Там створено умови, які роблять безготівкові розрахунки більш зручними, вигідними, а не тільки єдино можливими. Наприклад, оплатити паркування або проїзд у громадському транспорті готівкою не можна, але є система SMS-оплати та альтернативна - з допомогою безконтактної картки. Для України це поки що за межею фантастики. Так, з літа минулого року платіжною карткою можна оплатити проїзд у метрополітені, але тільки в столичному, тільки безконтактною й тільки Mastercard. Але, мабуть, головний бонус, який пропонує Данія та не пропонує Україна, - це банківська система, що викликає достатню довіру в громадян.

"Казати про прискорення розвитку безготівкових розрахунків у стратегічній перспективі безумовно варто, але цей процес безпосередньо пов'язаний із завершенням процесу оздоровлення банківського сектора та підвищення показників капіталізації. А також при якісному банківському нагляді з боку регулятора можна чекати швидшого відновлення довіри населення до банків і широкого використання безготівкових розрахунків. Утім, сам процес переходу досить тривалий навіть за відсутності банківських криз, як показує приклад Польщі, де частка готівки у вузькій грошовій масі досягла середньоєвропейського рівня десь упродовж десяти років", - розповіла DT.UA старший економіст Центру економічної стратегії Ірина Піонтковська.

Тим часом найбільший оператор і беззастережний лідер ринку Приватбанк має й найбільший у системі кредитний портфель (186,3 млрд грн за підсумками першого кварталу 2016-го). Але при цьому посідає лише п'яте місце за нарощуванням резервів під знецінення кредитів (8,03 млрд грн), що пояснює позитивний фінрезультат "Привату" (на резерви не особливо витрачалися), але зовсім не гарантує якості цього портфеля. І навіть навпаки, викликає запитання, які точно мають бути в зоні пильної уваги НБУ, адже половина пасивів цього банку - кошти населення. І коли левову частку "загнаних" і новоприбулих у безготівку грошей одержить саме ця установа, необхідно забезпечити якщо не 100-відсоткову, то дуже близьку до неї гарантію її стабільної роботи в майбутньому. Утім, як і відносно інших банків. Чи можуть нацбанковські функціонери таким досягненням похвалитися? Судячи з останніх заяв глави відомства В.Гонтаревої, похвалитися саме можуть, але як усе це співвідноситься з дійсністю?

Упродовж трьох останніх років, нагадаємо, визнано неплатоспроможними й ліквідовано 77 банків. У результаті банківська система втратила 435 млрд грн активів, а підприємства реального сектора - близько 82 млрд грн обігових коштів. Надії на успішний продаж активів ліквідованих банків і відшкодування цих збитків примарні. І, попри заяви НБУ про завершення етапу "очищення" банківської системи, виведення банків із ринку не припиняється, змушуючи клієнтів тримати гроші подалі від фінустанов. Кількість власників платіжних карток, до речі, за 2015 р. скоротилася з 51,6 млн до 43 млн українців.

Отже, реальне та повноцінне відновлення довіри до банківської системи - головне, що має зробити регулятор для стимулювання безготівкових розрахунків. Але більшість останніх історій з виведенням банків із ринку, які обростають пікантними подробицями ледь не щодня, свідчать про те, що до стабільності, як і до належного нагляду та контролю, ще дуже далеко. Тобто не виконується перша та головна умова зниження попиту на тіньовий кеш. Але це - похмура дійсність, від якої так хочеться піти, сидячи у високих кабінетах.