Алкогольний делірій "Укрспирту"

Але між розумінням, що так далі жити не можна, і баченням, як найбільш ефективно реформувати галузь, - прірва.

Інтереси держмонополії та самої держави настільки різняться, що одна лише перспектива змін у роботі спричиняє гостре протистояння - найгіршу з умов впровадження реформи.

Державна монополія на виробництво і реалізацію спирту неефективна, вона вочевидь розвалюється. "55% виробництва спирту в Україні нині знаходиться в "тіні", а державні спиртові заводи більше десяти років контролюють кримінальні угруповання", - заявив президент Володимир Зеленський на нараді з питань розвитку спиртової галузі, яка нещодавно відбулася в Тернополі.

Із 84 заводів нині працюють лише 41. Ще стільки ж залишилося у складі старого державного концерну "Укрспирт". Яскравий приклад - Тернопільщина, де спиртова галузь є однією з провідних у переробці сільгосппродукції. Із 11 спиртозаводів нині працюють лише чотири. Та й переробляють зерно вони через пень-колоду. Якщо два з них - Ковалівський і Новосілківський - попрацювали з початку цього року до жовтня по 150–200 днів кожен, то два інші спиртозаводи - Марилівський і Кобиловолоцький - були задіяні лише по місяцю. А загалом спиртова галузь в Україні задіяна на 12%. Вона виробила у 2018 р. 8,1 млн декалітрів спирту, а у далекому 1996-му продукувала майже 61 млн. Для чіткішого контрасту зазначимо, що у кращі часи, тобто до передачі у 2010 р. до ДП "Укрспирт", спиртозаводи лише однієї Тернопільщини щороку виробляли 8 млн дал спирту, а нині не дотягують і до 1,5 млн дал. Через мізерне виробництво спирту в Україні практично не використовуються його експортні можливості…

Та навіть якщо взяти для порівняння 2016 р., коли в Україні відновилося економічне зростання, то відтоді фінансовий результат ДП "Укспирт" зменшився майже у п'ять разів. У 2016 р. прибуток "Укрспирту" становив близько 97 млн грн, а торік - лише 21,6 млн. Це позначилося і на сплаті податку на прибуток: якщо три роки тому цей державний монополіст сплатив до держбюджету майже 30 млн грн цього податку, то торік - 9,7 млн.

Коріння занепаду спиртової галузі слід шукати в діяльності уряду Азарова, коли він у 2010 р. здійснив так звану реорганізацію державного концерну "Укрспирт". На практиці це означало, що його спиртозаводи було передано до однойменного державного підприємства з реєстрацією у місті Броварах на Київщині. З того часу вони перестали бути самостійними юридичними особами, а стали просто місцями провадження діяльності. Квоти (наряди) на виробництво спирту між спиртозаводами розподіляє керівництво цієї надбудови, тобто диктує їм виробничу програму. А всі кошти від реалізації спирту надходять на рахунки ДП "Укрспирт", яке своєю чергою проводить для спиртозаводів тендери на закупівлю газу, електроенергії, зерна тощо. Тож схеми з виробництва, транспортування "лівого" спирту на підпільні гуральні і підпільні цехи легальних лікеро-горілчаних підприємств найкраще знає саме керівництво нинішнього "Укрспирту".

Легальний ринок алкогольних виробів за останні роки теж відчутно просів. За даними Державної служби статистики, у 2015 р. в Україні вироблено 18,6 млн дал горілчаних виробів, а у 2018-му - лише 12,7 млн. Частково занепад лікеро-горілчаної галузі можна пояснити тим, що відпали анексований Крим і окупований Донбас, які сумарно споживали до 25% виробленого в Україні алкоголю. І ще 3–5% віднесемо на скорочення кількості населення в Україні (на 1,1 млн із початку 2015 р.). Решта - це "тінь". Інтернет рясніє пропозиціями продати горілку з розрахунку 18–20 грн за пляшку, тоді як її мінімальна роздрібна ціна, встановлена державою, нині становить 89,4 грн.

І ні для кого не секрет, що цю дешеву горілку вироблено зі спирту, який оминув податковий пост на спиртозаводі або проїхав за домовленістю з ним.

Крім того, набула поширення практика, коли від 5 до 10% "лівого" етилового спирту (зневодненого і денатурованого, що фактично є біоетанолом), з якого не сплачено акцизний збір, домішують у бензини на автозаправках. Тому й не дивно, що при такій комбінації виходить більша маржа, ніж з продажу звичайних бензинів. "За різними оцінками, через тіньовий ринок спирту ми щороку недоотримуємо 8–10 млрд грн надходжень до державного і місцевих бюджетів. А це проблеми і з виплатами зарплат, і з будівництвом доріг, і з розвитком усієї інфраструктури"", - підсумувала поточний стан спиртової галузі під час згаданої наради заступниця керівника Офісу президента Юлія Ковалів.

Попередні постмайданні уряди під керівництвом Аресенія Яценюка і Володимира Гройсмана обіцяли, але постійно відкладали ліквідацію спиртової монополії, і жоден із них не наважився її здійснити. Прем'єри і міністри боялися страйків і, очевидно, не хотіли втрачати і без того низьку політичну підтримку населення. Це питання виринало на короткий час і затихало.

Команда президента Володимира Зеленського, здається, не плекає жодних ілюзій стосовно порятунку державної монополії на виробництво та обіг етилового спирту. Бо ця держмонополія через відсутність конкуренції на ринку етилового спирту гальмує розвиток галузі, підкошує як легальне внутрішнє виробництво спирту, так і його експорт. Запитайте, як за таких умов сюди прийде інвестор? Але така монополія була вигідна всім адміністраціям "Укрспирту", адже вона дозволяла в ручному режимі регулювати та розподіляти товарні і фінансові потоки.

Тож на початку жовтня Верховна Рада виключила спиртозаводи ДП "Укрспирт" з переліку об'єктів права державної власності, які не підлягають приватизації. А президент вніс до парламенту законопроєкт №2300, за яким виробляти спирт, біоетанол із 1 січня 2020 р. зможе будь-який суб'єкт господарювання, що придбає ліцензію на виробництво спирту. Експортувати спирт матимуть право лише ті підприємства, які отримали ліцензію на його виробництво. Посередники, сподіваємося, не будуть залучені до цього процесу. Суб'єкт подання законопроєкту переконує нас, що за таких умов буде ліквідовано фундамент для корупції, кримінальних схем, а чесні конкурси на отримання ліцензій наведуть порядок у галузі. І тоді, мабуть, стане непотрібною електронна система контролю за виробництвом і переміщенням спирту - електронні витратоміри, акцизні марки, GPS-трекери, завдяки яким можна контролювати всі етапи руху спирту, не виходячи з кабінету. Про що так любить говорити нове керівництво Державної фіскальної служби.

Мінекономрозвитку в особі заступника міністра Тараса Висоцького запевняє, що до 1 грудня здійснить аудит усіх спиртозаводів. Відтак, їх можна буде розділити на три групи. Близько третини заводів, які ще ефективні, зможуть виробляти харчовий спирт. Ще третину спиртозаводів треба буде переорієнтувати на виробництво біоетанолу, щоб довести використання біопалива в автомобільному пальному до 7, а згодом і до 10%. Третя група - це застарілі заводи. Але там є цінні під'їзні колії, біля яких можна побудувати елеватори, або використати їх для інших цілей.

Як на мене, найбільш вірогідний такий розвиток ситуації: лікеро-горілчані гіганти, які мають мільярдні обороти, будуть зацікавлені придбати ефективно працюючий завод, де нині виробляють харчовий спирт найвищої очистки. Або, що краще, вони поспішать збудувати поблизу себе сучасний спиртозавод з нуля. Тоді не потрібно буде возити спирт здалеку, можна буде перекидати робочу силу і економити на накладних витратах. І вироблений там спирт зможе конкурувати за якістю і ціною з імпортним спиртом навіть до 1 січня 2022 р., їм не буде страшний такий шлагбаум на імпорт спирту, передбачений у згаданому законопроєкті. А всі застарілі заводи залишаться, бо вони нікому не будуть потрібні і мають усі шанси бути порізаними на брухт.

Злякавшись таких перспектив, на сполох вдарила профспілка працівників ДП "Укрспирт". Там переконують, що не проти демонополізації спиртової галузі, лише заперечують необхідність її приватизації. І ті 6–7 млрд грн, яких очікують від приватизації спиртозаводів та якими оперує Мінекономрозвитку, не підкріплено розрахунками. Профспілка запевняє: цей законопроєкт зруйнує спиртову галузь, загрожує безробіттям і соціальною напруженістю.

Однак насправді соціальна напруженість - це вже даність для спиртової галузі. Працівники спиртозаводів через неритмічну роботу та тривалі простої підприємств уже зараз отримують мізерні зарплати і місяцями "відпочивають" у вимушених відпустках. Звісно, люди, які десятки років пропрацювали на спиртозаводах, бояться втратити навіть цю роботу, бо вже не здатні конкурувати на ринку праці. Але те, що керівництво галузі, яке і довело її до такого стану, використовує ці страхи, аби протидіяти будь-яким змінам, - відвертий цинізм. Як і погрози зупинити виробництво, що і так майже зупинене, та вивести людей, які місяцями не працюють, на загальноукраїнський страйк.

Очевидно, що спиртову галузь потрібно невідкладно реформувати. І краще, що може зробити профспілка, якщо вона дійсно захищає інтереси працівників, - це долучитися до обговорення шляхів цього реформування, а не протидіяти змінам. Бо якщо залишити галузь в існуючому стані, то через два-три роки її очікує повний крах.