А центр остаточно зіпсованого Києва залишимо бомжам…

У країні, в якій ніхто не візьметься сказати, що буде хоча б через місяць, Міністерство з питань житлово-комунального господарства України скликало чергову стратегічну нараду. Група інтелектуалів із міністерства на чолі з міністром, а також найбільші спеціалісти — академіки НАНУ в галузі економіки, демографії, технічної теплофізики, юриспруденції — не пошкодували часу, щоб розглянути житлові питання з прицілом на далеку перспективу. Можна скільки завгодно іронізувати з цього приводу, однак за спогадами свідків жовтневого путчу 1917 року, тоді в країні найбільшої популярності набула тема польотів на Місяць і Марс. Минули якісь півстоліття, і як чудово ми стартували!

Сьогодні в країні інші пріори­тети. Не до космосу — у житло­вій сфері накопичилося стільки і такого! Тут і квартирна черга, котра застигла на десятиріччя, і житловий фонд, який руйнується на очах, і нові власники підприємств виганяють людей із гур­тожитків. І до всього ще й проблеми з водою, газом, сміттям, квартплатою… Чергове різке підвищення цін на газ ще більше загострить і без того гнійні проблеми. Нещодавно чиновника, відповідального за нерухомість у Національній академії наук, застрелили посеред білого дня в центрі Києва. Може, це один із сигналів про те, що необхідність реформ явно перестигла?..

На стратегічну нараду в міністерстві були запрошені спеціалісти, котрі, як ніхто інший у державі, розуміються на всіх нюансах ситуації. Знали вони і ту обставину, що за два роки до виборів президента жоден нормальний політик не дасть добро на якісь радикальні реформи в цій сфері. Самовбивць у політиці немає. Та все ж стратегічна нарада спробувала дати відповідь (хоча б собі) на запитання: що робити в нинішній відчайдушно безнадійній ситуації?

Очевидно: аби взятися за реформу, потрібен закон, який визначив би для неї чіткі рамки. Але як, коли у нашої людини в житловому питанні глибоко радянська психологія? Навіть витративши величезні гроші на придбання квартири, вона далі втрачає інтерес до питання про те, як управляти цією власністю. А без цього її не зберегти в наших умовах. Звісно, можна, як завжди, звернутися до жеку і потім решту життя проклинати день, коли зв’язався з цією організацією. Є інший шлях, перевірений у світі, — організувати кондомініум і взяти управління у свої руки. Та у нас від однієї лише думки, що треба самому чимось управляти, починається мігрень...

Нещодавно президент спантеличив усіх, пообіцявши «доступне житло». Стратегічна нарада спробувала зро­зуміти: що ж це таке і для кого воно має бути доступним? Чи то ми хочемо дати чиновникам новий спосіб заробляти великі гроші, чи то збираємося зняти в суспільстві напруженість у зв’язку з гострою нестачею житла, а може, хтось хоче створити нову армію неплатників за комунальні послуги?..

Ці питання вже вирішували колеги по СНД і наштовхнулися на неспо­дівані труднощі. Так, казахи при реалізації програми доступного житла зіт­кнулися з неподоланною корупцією, коли місця в чергах продавали, а реально потребуючі квартир не отримували. «У нас ситуація на 80% нагадує казахську», — зазначив міністр житлово-комунального господарства Ук­раїни Олексій Кучеренко. На його погляд, перш ніж приймати стратегічне рішення про будівництво доступного житла, потрібно розділити тих, хто його потребує, на дві категорії. Одна — ті, хто свідомо йде у власники квартир або будинків, готовий взяти участь в управлінні і повною мірою оплачувати послуги за користування квартирою. У цьому разі держава йде назустріч і допомагає їм будувати житло. Може бути й інший варіант, коли люди хочуть бути квартиронаймачами. Таким пряма дорога в муніципалітет — там вони повинні мати можливість отримати квартиру в оренду.

Такі проблеми — на цьому зійшлися учасники наради — треба розв’язати до того, як починати широке розгортання будівництва житла. Потрібна загальна платформа, оскільки українські закони щодо житлової проблеми зараз не узгоджуються один з одним.

У законі має бути відображено й різнорідність структури житлового фонду за функціональною ознакою. Житло в комерційному володінні і житловий фонд соціального призначення — істотно різняться. Для соціального житла орендна плата має бути не більш як 20% від доходу платника. Отже, тут не обійтися без якогось виду допомог. Інша річ — службовий житлофонд. У такому будинку людина живе стільки, скільки вона потрібна організації, котра взяла її на роботу. Хоча треба передбачити варіант, коли найманий може домовитися, що квартира стане його власністю після якогось строку роботи. Є ще спеціалізований житлофонд, до якого входять будинки для престарілих, інвалідів, сиріт. Для кожної з цих категорій має бути розроблений свій добре обгрунтований рядок у законі.

Хто може розраховувати на дер­жавну підтримку? Це запитання, мабуть, цікавить сьогодні найбільшу кількість людей. Поки ж у нас не створено системи соціального житла. Нарада була єдиною в тому, що при її створенні потрібно підтримувати не будівельні компанії, а конкретних людей. Зрозуміло, що при цьому слід усіляко допомагати з житлом молодим сім’ям.

А яку сім’ю можна вважати молодою? Дійшли думки, що це ті, кому до 35 років. Якщо одному з молодих, приміром, 20, а іншому — 50, то хоча в середньому й виходить 35, усе ж молодою таку сім’ю не вважати.

Ще одне важливе запитання: за якими критеріями давати людям пільги, щоб не перетворити цей захід на додаткову лазівку для корупціонерів? Для цього потрібно запровадити правила, за якими не можна було б таку квартиру продати в найближчі п’ять-десять років. А ще зібрання постаралося поставити перешкоди для тих, хто забезпечений. Ти можеш розраховувати на держпідтримку, якщо хочеш придбати дво-трикімнатну квартиру в простому будинку, але якщо ти хочеш додати держкошти, щоб побудувати елітну квартиру, то в підтримці тобі відмовити. Де ж тут елементарна справедливість?

Виникло запитання і про дотації на купівлю землі або роздачу її безплатно. Про це сьогодні дедалі частіше говорять у запалі передвиборних пристрастей. На думку члена-кореспондента НАНУ Елли Лібанової, нічого безплатного у нас у принципі не має бути. Час відійти від соціалістичних гасел. Інакше лише множитимемо корупцію.

Однак коли представник юридичної науки запропонував звернутися до Конституції України, заховане в ній шило соціалізму відразу вилізло назовні. Виявляється, за Основним Законом мають бути створені умови, щоб кожна людина могла побудувати чи взяти в оренду житло. Там же записане й інше правило, котре радує душу прибічників загальної рівності та братства, про те, що ніхто не може бути позбавлений житла, навіть якщо він не платить за нього. Це міна уповільненої дії, тому що в майбутній закон про житло доведеться внести статті, які плодять лави неплатників і ставлять житловий фонд під загрозу повної руйнації.

Певну нотку оптимізму внесли вдалі приклади з квартирних експериментів наших колег по СНД. Так, у Казахстані 1,5 млн. казахів висловили бажання побудувати собі житло. Уряд розрахував, що підключення одного забудовника до комунікацій обійдеться в 4,5 тис. дол. Якщо помножити цю цифру на кількість охочих, виходить близько шести мільярдів доларів. Зараз казахська влада схильна безплатно підвести необхідні комунікації. Їхні економісти підрахували — держава при цьому зі збитками не залишиться, бо кожен квадратний метр забудовнику обійдеться в середньому в 300 доларів, а це дасть будівельній індустрії як дохід до 600 млрд. дол. Тобто така благодійність допоможе розвиватися галузі і дасть приплив колосальних податків до скарбниці. Чому б і нам не піти цим шляхом?

Інший приклад підказує Москва, де реалізується цікавий проект із реновацією територій компактного розміщення застарілого житла, так званих хрущовок. Тут цілими кварталами викуповують і зносять старі будинки, а на їхньому місці будують сучасне зручне житло.

Згадали добрим словом і стару систему кооперативного будівництва. Однак щоб відродити її і змусити працювати у нас випробувані у сусідів технології, потрібен Генеральний план забудови міста, щоб остаточно його не зруйнувати. Адже раніше будинки споруджували з розрахунку: чотири-п’ять тисяч квадратних метрів на гектар. А зараз норма — 20 тис. кв. метрів.

Члени ради зійшлися на тому, що потрібна розрахункова модель для різних міст України, спираючись на яку, можна було б приймати рішення. І будувати її потрібно, виходячи з тих моделей, які виправдали себе у світі. Так, на Заході людина витрачає на житло від 30 до 50% свого бюджету. Якщо ми не перейдемо на таку ж систему, нам не упорядкувати житлового господарства країни.

Більшість експертів зійшлися на думці, що потрібен податок на нерухомість. Без нього задихаються місцеві бюджети. Еллу Лібанову обурило те, що вона за свої десять соток навколо будинку платить усього 10 гривень. Це надто мало. Валерій Геєць дещо знизив градус — податок на нерухомість необхідний, але ефект від нього може вийти геть несподіваний. Зараз і без того вистачає проблем. Нове податкове ярмо слід запроваджувати лише тоді, коли сформовано власника — така логіка економіки.

Висновок: виходити з погано прорахованими рішеннями небезпечно. Зараз же потрібно провести ретельні соціологічні дослідження, щоб не ухвалити необдуманих законів із непередбачуваними наслідками. Приміром, зараз стосовно тих же хрущовок пропонується закон, за яким достатньо отримати згоду від 60% мешканців на переселення, а інші автоматично виселяються. Так робити не можна!

«І водночас потрібно наважуватися на зміни! Якщо чекатимемо й далі, то за нас усе вирішить економіка, — переконував Валерій Геєць. — Київ росте вгору і при цьому руйнується звичне середовище. Поки що існує повальна мода — жити в центрі, і люди готові зі шкури пнутися, щоб реалізувати свою мрію. Її здійснення остаточно зруйнує українську столицю».

Певну надію дає поки недооцінений багатьма факт — еліта уже втікає за місто. Слідом за нею побіжить середній клас, який поки що лише формується. І кому тоді дістануться страшні хмарочоси в центрі?..

Досвід окремих американських міст показує, що в них із задоволенням селяться бомжі, антисоціальні елементи, і тоді в таких районах бояться навіть з’являтися добропорядні городяни і туристи...