Олег Петренко: "Ми входимо в ситуацію "ідеального шторму"

"Зупинять!", "Розвернуть!", "Пригальмують!". Або продовжать зі змінами, як заявив 11 березня новий очільник Міністерства охорони здоров'я Ілля Ємець, не пояснивши при цьому - якими ж будуть ці зміни?

Остаточного розуміння того, що буде далі з другим етапом медичної реформи, який має розпочатися 1 квітня, досі немає. "Куди ми летимо з реформою, куди поспішаємо?" - звучить з вуст президента у Верховній Раді. І хоча поки що ніхто не наважився публічно й чітко сказати: "Реформа - не на часі. Згортаємо її", відомо, що на найвищих рівнях зараз активно шукають "обґрунтування" та можливості це зробити, повернувши стару систему фінансування закладів охорони здоров'я.

"І дійсно, - скаже пересічний українець. - Яка реформа? Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила пандемію, Україна заглиблюється в карантин!". Однак насправді, вважають фахівці, згортання реформи лише погіршить ситуацію, створивши додаткові ризики. На те, щоб відкотити схему назад, будуть витрачені тижні, а можливо й місяці, за які країна впаде у фінансову прірву невизначеності всієї системи охорони здоров'я. Як відомо, рішення на переправі, та ще й під час епідемії не змінюють. Як взагалі-то, зазвичай, не змінюють й уряд. Хоча однозначно підсилюють.

Здається, в даному разі ми зробили вже всі можливі помилки. Чи знайдемо правильний вихід?

"Попри всі зовнішні обставини, пов'язані з викликами для держави через загрози коронавірусу і економічної кризи, - це катастрофічна помилка. Є дуже багато "чорних лебедів", які нас супроводжують. Ми входимо в ситуацію "ідеального шторму", - вважає колишній глава Національної служби здоров'я України Олег Петренко, з яким ZN.UA говорило як про готовність країни до медичної реформи, так і про ризики, з якими доведеться зіштовхнутися в разі її згортання.

- Пане Олеже, давайте почнемо трохи здалеку. Чому свого часу ви залишили Національну службу здоров'я України, яке самі ж по суті і створили, починаючи від його реєстрації як Центрального органу виконавчої влади?

- Моя відставка була пов'язана як з повним ціннісним неспівпадінням з новим урядом, так і з відсутністю належного розуміння реформи з боку прем'єра, випадкового міністра та голови профільного комітету Ради. Я зрозумів, що викликаю в них емоційну реакцію, тому в більшій мірі збережу свою команду, якщо зараз піду. Наведу таку алегорію: якщо сірники покласти близько в ряд і підпалити один, то вогонь поступово перекидатиметься на інші, доки врешті не згорять усі. Якщо ж один із сірників прибрати, вогонь зупиниться. Це про те, що інколи потрібно зробити крок назад аби зберегти щось важливе. Попри всю втому я розумів, що відступаючи в такій ситуації, даю шанси команді на більш конструктивну і раціональну взаємодію з урядом, а отже і на те, щоб довести до кінця підготовку до другого етапу реформи.

Мені здається, це вдалося. До моменту відставки уряду 4 березня.

- Що відбувається зараз?

- На сьогодні напівпублічно, по-езопівськи озвучено позицію політичної влади про те, що просування реформи другого рівня, м'яко кажучи, не зовсім на часі. А якщо говорити відкрито - не на часі зовсім. І це насправді дуже жорсткий сигнал.

У мене є підтвердження, що від найвищого політичного керівництва до МОЗ сили, які вважають, що рухатися далі з реформою не на часі, зараз превалюють. Вони активно шукають "обгрунтування" та можливість говорити про це якось красиво. Але поки що не наважуються або не хочуть заявити про це публічно.

Як на мене, попри всі зовнішні обставини, пов'язані з викликами для держави через загрози коронавірусу і економічної кризи, - це катастрофічна помилка. Є дуже багато "чорних лебедів", які нас супроводжують. Ми входимо в ситуацію "ідеального шторму". Але хотів би сказати: це ілюзії, що реформу треба робити тоді, коли все добре, коли економіка зростає, є достатньо ресурсів, всі готові і ми переконалися, що всі суб'єкти і стейкхолдери все розуміють.

Ні! Реформи якраз і робляться тоді, коли ресурсів не вистачає. Національна служба здоров'я Великої Британії поставала у 1948 році. Не тоді, коли все було фантастично райдужно, а тоді, коли вся країна після війни лежала в руїнах, і не було іншого шансу кардинальним чином змінити систему надання медичної допомоги на принципах універсального охоплення населення безоплатними медичними послугами в межах гарантованого державою пакету, який зростатиме з року в рік. Тези англійського уряду тоді були: саме зараз - час.

Отже постулати "не на часі", "щось чи хтось не готовий" - це відмовки. Головне, що готові закон і команда Національної служби здоров'я, яка може все це технічно організувати. На часі ж не буде ніколи. Ніколи не буде ситуації, при якій, як каже зараз нове керівництво МОЗ, і лікарі будуть готові до реформи, і пацієнти очікуватимуть її з повітряними кульками в руках.

Але треба розуміти, що реформи - це не про рейтинги. За останні 20 років усі намагання провести реформи у системах охорони здоров'я в Європі та США завжди призводили до катастрофічних електоральних наслідків для реформаторів. Тобто очікувати, що реформа фінансування системи охорони здоров'я підвищить рейтинг нинішньої влади не варто. Це оцінять наступні покоління. Для людей, які користуються системою, зміни суттєво стануть відчутними на первинці - за рік-два (і ми це вже бачимо), а для госпітального сектору і спеціалізованої допомоги - за три-п'ять років. Але це не означає, що нічого цього не треба робити. Якщо цього не робити зараз, то ми ніколи не отримаємо результатів, якими зможуть скористатися хоча б наші діти, - цивілізованої системи охорони здоров'я з чіткими правилами однаковими для усіх, яка буде спрямована на людину, що потребує допомоги, а не на отримання окремими людьми ренти з неформально сформованих тіньових потоків коштів.

Саме зараз - час для реформи. Відкладання - це консервація катастрофічного стану медицини, який вже давно виходить за межі людського розуміння. Існуюча система - не просто рулетка з точки зору ймовірності отримання якісної допомоги. Це рулетка навіть з точки зору безпеки. Система в багатьох випадках стає для пацієнта небезпечною.

- За планами реформа має розпочатися з 1 квітня. Чи готова вже вся нормативка?

- Ще три місяці назад був величезний список неприйнятої нормативки, що ставило під величезний сумнів вчасний запуск реформи. Сьогодні основні документи вже чинні.

Є два нормативно-правові акти - постанова Кабміну і наказ МОЗ, які зараз потрібно довести до логічного завершення, що цілком під силу уряду і МОЗ. Ці нормативно-правові акти впливають на можливість реалізації окремих складових, але навіть їх відсутність не є критичною.

Постанова Кабміну стосується електронної системи охорони здоров'я і має унормувати порядок обробки даних Національної служби здоров'я України. Це, скоріше, - про унормування вже працюючих реєстрів, які мають належним чином потрапити в тіло законодавства з категорій, що визначені як "інші". Проект постанови вже давно готовий, пройшов уряд і вимагає невеликого доопрацювання та публікації. І для цього є тисяча можливостей, якщо є бажання.

Наказ МОЗ стосується групувальника діагностично споріднених груп на основі вже оновленого класифікатора інтервенцій за Міжнародним класифікатором хвороб. Він також вже давно розроблений і лежить в МОЗ. Його лише має підписати міністр, і він може це зробити хоч завтра. Або не зробити. Це - технічне рішення.

Однак головний ризик зараз у тому, що після кроку вперед буде зроблено два назад. Останні півроку Національна служба здоров'я створювала величезну кількість унікального контенту. Було переналаштовано сам порядок логіки нової системи взаємодії між надавачем і споживачем послуг. Але ж реформа - це не тільки про фінанси, а й про те, як пацієнту зрозуміти, що йому робити в системі, як отримати доступ до безоплатних послуг. На жаль, всі комунікації з боку МОЗ щодо цього були повністю провалені. І це створило великий ризик, оскільки люди дезорієнтовані - вони не розуміють, куди їм йти з конкретною проблемою, що їм потрібно для того, щоб отримати послугу безоплатно.

- Насправді і перший етап був недокомунікованим.

- Можна мати претензії до першого етапу, реформування первинки. Але він відбувся і його результати говорять самі за себе. Завжди можна сказати, що комунікувати можна було б краще. Факт у тому, що другий етап у плані комунікацій виявився значно гіршим. А між тим він набагато складніший з точки зору правил, які характеризують будь-яку адекватну систему охорони здоров'я, коли обмежені ресурси спрямовуються туди, де вони потрібніші, де більше впливають на здоров'я і генерують більший результат щодо збереження або відновлення здоров'я пацієнтів.

І зараз хтось виходить і каже: "Ми не готові".

Але це неправда. Нормальні заклади і нормальні люди готові. Їх точно більше половини. На це було покладено півроку надзусиль. У реформу повірило чимало людей на місцях, деякі губернатори. Багато лікарень вклали в це величезні ресурси і не лише фінансові, а й в комп'ютеризацію, інформатизацію, в підготовку лікарів до нових правил роботи. Дуже багато з них зробили просто фантастичні речі.

Є й ті, хто нічого не робив, сподіваючись, що нічого не буде, бо влада змінюється, Супрун піде. Так було і з первинкою. Не готові відверто слабкі заклади або ті, де нічого не робили.

- Скільки таких? Коли Національна служба здоров'я України каже, що готова майже на 100%, то хочеться розуміти точніші цифри.

- З боку Нацслужби всі підготовчі кроки було зроблено. Коли ми починали на первинці, то ніхто не знав, скільки є закладів. Усі давали різні цифри і говорили про необхідність інвентаризації. На первинці ми зробили інвентаризацію кожного провайдера в електронній системі - всі ліцензії, реєстрації. Так само відбулося із вторинкою.

За даними наших територіальних підрозділів, не готові повністю максимум два відсотки закладів. Деякі з них перебувають у стадії реорганізації - приєднуються до когось. Тобто жодного критичного стану.

На сьогодні в системі зареєстровано 98% закладів. На держборді Національної служби здоров'я України з відкритими даними в режимі реального часу на сайті є окрема закладка - стан контрактування закладів. Кожна людина може найти свій заклад за назвою і подивитися, на які пакети він подався.

Майже 1800 законтрактувалися на близько 10 тисяч пакетів. Усі ці пакети покривають усі види медичної допомоги, які передбачені законом в обсягах не менших, ніж 2019 року.

Система налаштована так, що перерозподіляє кошти за людиною, яка отримує допомогу в конкретному закладі. Тобто що більше умов заклади створили для того, щоб надавати ширше коло якісних послуг, що ефективніше працюють, то більше людей до них ідуть, і то більше коштів вони отримують. За вилікуваних людей, а не за стіни та ліжка.

Якщо брати за основу дані за 2018 рік (за 2019-й лише надійшли), то в результаті реформи виграють понад 40% закладів. Хоча по первинці ми бачили, що маршрут пацієнта дуже швидко змінюється. Через місяць-три картина може бути зовсім інакшою, ніж та, що вони писали в своїх звітах.

Приблизно стільки ж (40%) - це заклади, які залишаться приблизно на тому самому рівні. Раніше заклади фінансувалися з двох джерел - субвенції з держбюджету і місцеві бюджети "доливали". Останнім потрібно буде "долити" в такому ж обсязі, що й торік.

І трохи менше 20% закладів (близько 150–200) - це найслабкіші, які просто дотувалися. На те, що люди там не отримували допомоги, просто заплющували очі. Ну як ти забереш ліцензію у невеличкої районної лікарні? Це ж ґвалт! Але насправді це - не лікарні. Вони не відповідають жодним вимогам ані щодо технічного забезпечення, ані щодо кадрового. Це - небезпечні об'єкти. Іноді вони виконують інші, не медичні, а соціальні функції, оскільки там або люди похилого віку, або ті, кому нікуди подітися взимку. Однак не треба називати ці заклади лікарнями. Бо якщо туди привезуть людину з гострою шлунково-кишковою кровотечею чи з якоюсь іншою патологією, то належно прооперувати її там нема кому. Які наслідки можуть бути?

Таких лікарень, які дуже втрачають (десь до половини коштів), - від 10 до 20% (хтось втрачає 40%, хтось - 60%). Вони - в зоні ризику.

- І що з ними робити?

- Реформа передбачила зміну взаємовідносин. У кожного закладу, який став некомерційним підприємством, є засновник і власник. Для комунальних закладів - органи місцевого самоврядування, деінде - держава. Казенні (державні) національні установи в реформу цього року не входять. Їм дається шанс на підготовку, можливо, на наступний рік, як і Академії наук. До речі, новий голова Міністерства охорони здоров'я - представник такого казенного закладу, якому треба перетворитися з бюджетної установи на казенне підприємство, щоб увійти в реформу з 2021 року.

Отже, ці до 20% закладів фактично потребуватимуть допомоги. Місцева влада як власник може дофінансувати, щоб дати їм вижити. Але це - як із закриттям шахт. Можна дотувати рік, але на наступний - ні. Нерентабельно купувати вугілля вдвічі дорожче, ніж на ринку. Попри те, що шахта, як і лікарня подекуди, - містоутворюючий об'єкт, треба думати про програми створення нових підприємств і перенавчання людей. Можна, звичайно, заплющити очі і просто боятися…

Мені часто говорять, що занедбані лікарні розташовані в депресивних містах, де спроможність місцевих громад низька. Давайте про це говорити. Нацслужба здоров'я створила технологічну можливість, є всі дані. Ця лікарня - небезпечна, неадекватна з погляду очікувань від неї як від закладу. Місцевий власник не спроможний її переформатувати, перенавчити персонал. То давайте зробимо якийсь регіональний план, що допоможе саме цим лікарням. Скажемо, що деякі з цих 150 лікарень, які дуже сильно програють, розташовані в таких депресивних районах, де вони мають бути в доступності, як частина мережі. Ми не можемо їх викреслити. Бо люди не доїдуть вчасно до інших. Давайте ми їх підсилимо. Подивимося, хто є їхнім власником. Чи можливо, для підвищення фінансової спроможності такої лікарні, зробити її спільною власністю кількох громад? Подивимося структуру витрат закладу, хто там менеджер… Це все робота, яка пов'язана з конкретними рішеннями. Але політичні опоненти підігрівають зараз цю ситуацію. Лікарям, персоналу, людям кажуть, що лікарню закривають. Але я сказав, яким може бути вихід.

Програма медичних гарантій на дев'ять місяців - це 72 мільярди гривень. У першому кварталі була субвенція в розмірі, який відповідав одному кварталу минулого року. 72 мільярди гривень, що зараз ідуть на всю систему на дев'ять місяців 2020 року (за винятком національних закладів, які в реформу поки що не зайшли) - це приблизно на 20% більше, ніж субвенція, виділена на спеціалізовану допомогу. Тобто кількість ресурсу в системі збільшено.

Система змін, які впроваджуються, орієнтується на споживача послуг, на людину, яка повинна мати шанс отримати належну безпечну медичну допомогу безоплатно. Це не завжди кореспондується з наявністю того, що згідно з вивіскою називається лікарнею.

Реформа фінансування охорони здоров'я - не річ у вакуумі. У ній є два обов'язкові компоненти, і це ще один величезний ризик. Ані Міністерство охорони здоров'я, ані Національна служба здоров'я України поки що до цього не дійшли, бо було багато технічної роботи. Насправді всі реформи концептуально мають кореспондуватися з двома речами. Перша - це майстер-план лікарень. Ми мусимо визнати, що мережа, яка нам дісталася від СРСР, надлишкова. Кількість населення катастрофічно зменшилася. Нас уже давно не 52 мільйони, а 38 згідно з електронною оцінкою населення Дубілета. Тобто мережа, якою ми оперуємо і яку хочемо зберегти, вже зараз на 30% більша за реальний демографічно обґрунтований попит. А що ми матимемо через 5–10 років? Хтось мусить це сказати.

Так, це непопулярно. Але давайте чесно визнаємо, що, маючи обмежені ресурси, ми фінансуємо надлишкову мережу, а в Конституцію всунули комуністичний лозунг про неможливість її скорочення, навіть, якщо деякі заклади не продукують результату і є небезпечними.

Друга річ - це госпітальний план. Наші консультанти в Польщі показували, що коли змінюються відносини між надавачем послуг і платником, а людям пропонують вибір, то маршрут пацієнтів дуже змінюється. Зараз адміністративно визначено 212 опорних лікарень. Це на початку - броунівський рух. Людей не обманеш. Якщо їм кажуть іти до уролога в певну лікарню, а вони знають, що за 40 кілометрів є кращий фахівець і кращі умови в лікарні, то куди вони поїдуть?

Госпітальний план має відповідати потребам населення. За рік-два після впровадження нової системи оплати маршрутизація пацієнтів зміниться. Згодом уся ця госпітальна окружність сформується на основі багатьох складових, зокрема і якості доріг. Тобто госпітальний план - це коли ми спочатку робимо нове фінансування, дивимося базово, яким чином план і маршрут формуються, і лише через рік приступаємо до визначення опорних лікарень і інвестицій у них на державному рівні.

І є ще одна, третя, річ - це модель надання послуг. Вона дуже сильно змінилася. Тубдиспансери, психіатричні й інфекційні лікарні - класичний приклад. Ми беремо систему, яка відповідає моделі надання послуг хворим на туберкульоз, що сформувалася наприкінці 1950-х років і екстенсивно була розвинута в СРСР у 1970-х. Але структура захворюваності, лікування, підходи до лікування і його ефективності змінилися кардинально. Ми говоримо, що у нас є оця стара система і нова модель надання послуг. За останні 20 років туберкульоз у всьому світі перейшов зі стаціонарного рівня на первинку, переважне амбулаторне лікування. Стаціонарний рівень - це діагностика, початок лікування і припинення бактеріовиділення за два-три тижні. Все, пацієнт не заразний. Лікування далі - вдома. Жінка, чоловік якої хворий на туберкульоз, буде значно більше за медсестру чи лікаря зацікавлена в тому, щоб він вчасно і в повному обсязі приймав ліки. Так, є соціально не адаптовані елементи. Але в нас величезна мережа!

- Навколо тубдиспансерів, психіатричних та інфекційних лікарень зчиняється найбільший галас.

- Інфекційні лікарні зараз - під час розвитку епідемії - справді токсичні. Але це проблема всієї системи, а не окремих лікарень. У психіатрії є кілька кореспондуючих речей, наприклад із доступними ліками. Це, до речі, моя ідея, якої ніхто не підтримував. В Україні - війна, поширені розлади психічного здоров'я, посттравматичний стресовий розлад. Наступним блоком, після введення доступних ліків для цієї категорії пацієнтів і доступності безоплатного лікування, на мій погляд, мали б стати засоби для лікування депресій, взагалі антипсихотики для базового рівня. Це багато в чому могло б змінити і забрати навантаження з психіатричних стаціонарів. Але це окрема складна тема.

- Децентралізація - це на благо медреформі чи навпаки?

- Реформа системи охорони здоров'я, в основі якої лежить зміна системи фінансування, - це зараз, швидше, не медична реформа, а реформа системи фінансування охорони здоров'я. У неї є основа, яка пов'язана зі зміною рівня збирання і об'єднання коштів. Між нашою реформою та децентралізацією є одна фундаментальна суперечність. Ми зараз реалізуємо модель, де збирання і об'єднання коштів із загальних податків - національного рівня, тобто всі кошти, які потім розподіляються в межах контракту з Нацслужбою, збираються на національному рівні в межах програми медичних гарантій і адмініструються Національною службою здоров'я України. А децентралізатори, навпаки, локалізують ресурс субсидіарно на рівень найменшого виконавця. Але вони просто мають усвідомити, що охорона здоров'я тут відрізняється. Наприклад, Іспанія, Скандинавські країни, Канада, Австралія, де чудова децентралізація, мають національний пулинг у системі охорони здоров'я, тому що він краще зважує ризики.

Були певні моменти, за які я воював. Було б правильно, якби гроші, які тепер (згідно з 87 і 89 статтями Бюджетного кодексу) йдуть до органів місцевого самоврядування як власників комунальних закладів охорони здоров'я і витрачаються насамперед на комунальні послуг, були частиною тарифу. Але коли вже один раз ви віддали місцевим органам влади кошти, то повернути їх назад, практично, неможливо. Це була одна з наших дискусій із Мінфіном. Тому ми маємо з децентралізаторами певну "війну". Але коли ми говоримо про трансплантацію, про складну спеціалізовану допомогу, то чим вища ефективність розподілу коштів, тим імовірніше, що людина отримає належну допомогу в рідкісних, дуже дорогих випадках, якщо така проблема виникне.

- Знову починаються розмови про страхову медицину.

- Я хочу один раз відповісти на це запитання. По-перше, система, яка зараз, згідно із Законом "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення" впроваджується (те, що ми називаємо медичною реформою, другий етап якої стартує з 1 квітня), - це один із видів загальнообов'язкового солідарного медичного страхування, що базується на принципі універсального доступу до медичних послуг, ресурси для яких збираються із загальних податків. Якого страхування хтось хоче? Воно не називається соціальним, тому що не обкладає податком для збору коштів фонд оплати праці. Його не платять робітник і роботодавець. Але воно не виключає добровільного медичного страхування на ті види послуг, які не входять у гарантований пакет.

- Автономізація. Чи це не небезпечно, коли головний лікар стає господарем закладу? Ми бачимо, що, наприклад, у Кіровоградській області є чимало перекосів.

- Є перекоси. Є цей ризик. Але, чекайте, що ми будуємо? В якій державі живемо? Демократичній? Вона базується на трьох постулатах, складових адекватного політичного розвитку: верховенстві права, сильних інституціях і підзвітності місцевих органів влади та уряду. Нічого з цього в нас нема. Відповідно, ризики є.

Але треба говорити про те, що Нацслужба здоров'я (від якої руки геть) формує правила. Цими правилами в одних місцях користуються і показують фантастичні результати. А в інших - феодали використовують владу зовсім для інших потреб. Чия це проблема? Місцевої влади. Ну як можна толерувати керівника, котрий не розвивається? Вибачте, ви обираєте цих людей. Скоро місцеві вибори. То подивіться на це. Головний лікар не хоче підвищувати зарплату, він купив собі меблі в кабінет. Так дехто робив спочатку на первинці.

Тепер ми підпишемо договори і публікуватимемо структури видатків. У деяких закладах фонди оплати праці будуть великими, а в інших - мізерними. Чому? Це може бути стратегічним рішенням, щоб, наприклад, доєднатися до пріоритетних послуг. Але це має бути колективне рішення, коли всі розуміють, навіщо це робиться, як надовго, і погоджуються з цим. І всі це бачитимуть. А цей рівень прозорості багатьох противників лякає.

Це - робота. Ваше питання абсолютно слушне. Хороших менеджерів, які розуміють, як правильно керувати закладами, поки що небагато. Але є добра новина, - попит на навчання й розуміння з боку цих людей зростає. І наше завдання - показувати правильні рольові моделі. Є чудові керівники. І один із найвищих ризиків нині - це те, що у разі відкоту реформи люди, котрі в неї повірили і зробили все, щоб оптимізуватися, підготувати свій заклад, підібрати хороший персонал, просто зневіряться. Це катастрофічна дискредитація всієї реформи. Зараз її зупиняти - це харакірі. Це крок уперед, два кроки назад.

- Часто закидають, що 72 мільярди гривень - недостатнє фінансування, і згадують записані на медицину п'ять відсотків.

- 72 мільярди гривень - достатньо, щоб на нормальному рівні пройти 2020 рік. Як я вже казав, це на 20 відсотків більше, ніж торік. Це істотне збільшення. Я ж не парламентарій і не популіст. Є кілька речей, які популісти всунули для проведення закону. Зокрема й про 5% від ВВП. Я буду тільки "за" , якщо на пакет медичних гарантій у нас ітиме п'ять відсотків ВВП. Але я проводив чимало часу в Мінфіні й розумію, в яких ми умовах, а також що цих грошей ніде взяти. У кого забрати? В оборони? Крім того, 2020–2021 роки - це пікові виплати із зовнішніх боргів.

Сподіваюся, через рік у нас буде більше підстав вийти й сказати Мінфіну, що нам треба більше, ось вам прозора картинка ефективності фінансування другого рівня. Я був би щасливим, якби з нинішніх 2,8% ВВП на пакет медичних гарантій до 2023 року ми вийшла на 5%.

Щодо зарплат лікарям, то без тарифної сітки - це зовсім інша історія. Така сама, як і в будь-якого підприємства, коли починається конкуренція. За адекватних лікарів, за людські ресурси. Якщо ви хочете мати нормальні кадри, то муситимете їх стимулювати, в тому числі зарплатами.

Але коли хтось виходить і каже, що реформу треба зупинити чи відкласти, - це катастрофа. Ми відходимо не на нуль, а в мінус. Ми дискредитуємо багато людей, які зробили величезне домашнє завдання.

Справді, не все, чого ми очікуємо, вдасться зробити. Проблеми неминучі.. Але в нас буде шанс вирватись із цього замкненого порочного кола. А зараз я не знаю… Мені буде боляче. Я просто не уявляю собі - зробити таку величезну роботу і тепер забити стовп…. Попри всю повагу до Ємця як до лікаря, як до фахівця у своїй справі, - він робить величезну помилку, йдучи на повідку в цих людей і недолугих політиків. Ситуація зараз - за крок від катастрофи.

- Якщо все-таки відбудеться відкіт реформи, які ризики це несе системі?

- Передусім - ми знівелюємо очікування людей, які до цього готувалися. Коли ми за півроку-рік до реформи повернемося (а, швидше за все, це станеться), то кращі заклади, які тепер готові, більше в неї не повірять.

Ще один ризик - падіння у фінансову прірву, принаймні на певний час. Якщо не зможуть внести зміни в нормативні акти, аби повернути субвенцію. Крім того, заклади стали автономізованими й відкрили рахунки в банках. Тепер почнуть заново відкривати рахунки в казначействах. Це - час, на який усе зупиниться. Фінансування не буде. Зарплат не буде. Доки все відкатять назад. І все це - в умовах загрози коронавірусу, економічної кризи, слабких інституцій.

І ще один ризик - це те, що ми повністю втратимо довіру всіх міжнародних партнерів, які працювали над цим. Які вклалися - інтелектуально, фінансово.

- Коли кажуть, мовляв, ми не зупиняємо, але треба пригальмувати, - що це означає?

- Не знаю. Тут немає напівтонів і нема еволюції. Ми або йдемо, або ні. Якщо ви зупиняєте реформу, то так і скажіть: зупиняємо. Тоді запитання - навіщо, з якою метою? Що робитимете впродовж трьох чи шести місяців, на які, припустімо, зупиняєте? Якими будуть зміни? Бо говорити про еволюцію, про те, що всіх почують і все врахують, - це говорити ні про що. А головне - хто ті люди, які все це робитимуть?

Всі матеріали автора читайте тут.

https://zn.ua/ukr/HEALTH/medichna-reforma-2020-scho-potribno-znati-339400_.html