Заступник міністра соціальної політики Олег Коваль: "Немає бажання ремонтувати проблемні місця. Ми хочемо побудувати щось нове"

Під час бесіди з DT.UA, фразу, винесену в заголовок, заступник міністра соціальної політики Олег Коваль у різних варіаціях повторив тричі. Вона цілком відповідає головному запиту електорату нинішнього президента: "Хочу, щоб усе змінилося". Щоправда, невідомо, в який бік і як. Зате швидко й рішуче.

"Плюс у тому, що непрофесіонали нарешті доламають систему", - казали скептики після призначення нового уряду. "Найцікавіше, що в них може вийти. Бо там, куди професіонал не поткнеться, знаючи, що впреться в глухий кут, рішучий ентузіаст-дилетант іноді може пробити стіну лобом", - заперечували оптимісти.

Насправді Олегові Ковалю не позаздриш. Тема дітей-сиріт і позбавлених батьківських прав, яка йому дісталася, складна й занедбана. У ній надто багато суперечливих і часто корисливих інтересів дорослих, а один хибний крок може запустити цілий ланцюжок найнесподіваніших для дилетанта і плачевних для дітей подій.

Заступник міністра робить свої перші кроки і намагається розібратися в темі. Його ентузіазм, рішучість, відкритість і готовність вислухувати різні думки вселяють оптимізм. Але стає дуже страшно, коли першим рядком у президентському указі значиться міжнародне, а не національне всиновлення; коли розумієш, що відповідальність за роботу за цими, міцно пов'язаними один з одним напрямами, розділено між двома заступниками міністра; коли бачиш, що національне всиновлення фактично блокується змінами в постанові Кабміну (внесеними попереднім складом Мінсоцу й "не поміченими" нинішнім), якими, нібито з найкращих спонукань, передбачено, що для отримання статусу кандидати в усиновителі мають пройти навчання, але при цьому вчити їх ніде, нікому й нема за що. Від усього цього стає дуже страшно. Доламають - чи все ж таки побудують? І якщо побудують, то що? Наразі остаточної відповіді на ці запитання немає.

- Олегу Петровичу, ви - заступник зі зв'язків з регіонами та впровадження соціальних послуг. Як і чому вам дісталася тема дітей?

-Я відповідаю за взаємодію Міністерства з регіонами, а це досить широкий спектр питань. Фактично я маю стосунок до всього, чим міністерство займається в регіонах. Наприклад, до підрозділів Фонду соціального страхування, Управління соціального захисту населення, служб у справах дітей.

- Темою дітей займаються всі потроху?

-Ні. Серед заступників міністра цим займаюся я і Сергій Ніжинський. У сфері його відповідальности - міжнародне всиновлення та захист від насильства. Це серйозне питання й окремий блок.

- У вас дещо інша структура, ніж була в попередньому складі міністерства. Не пам'ятаю, щоб раніше радники були штатними.

-У міністра - проактивні погляди й підходи. У нас командна робота. Попри те що кожен веде свій напрям, ми перетинаємося і все обговорюємо. Немає такого: це - моє, і на мою територію не заходь. Усі питання погоджуються, ми одне одному допомагаємо.

Система радників дозволяє нам просунутися вперед в оновленні, зміні, реформуванні. Серед іншого радники аналізують дані та нормативно-правові документи, на підставі чого готують пропозиції. Загальні ініціативи ми обговорюємо на стратсесіях, під час мозкових штурмів і нарад. Збираємося постійно, щоб отримати якісний результат.

- Раніше радники теж були. Але на громадських засадах. Що означає штатний радник?

-Зону відповідальности. Радники є по кожному напряму.

Ні в кого з членів команди немає бажання займатися виключно ремонтом проблемних місць. Ми хочемо побудувати щось нове, радикально змінити те, що сьогодні є, але не працює. Як каже наш міністр Юлія Соколовська, ми змінюємо філософію роботи міністерства: хочемо працювати не тільки з кризами та їхніми наслідками, а й запобігати і не допускати подібних ситуацій.

- Ви вже провели інвентаризацію всього того, що вам дісталося від попередньої влади? Який зараз стан проєкту "Модернізація системи соціальної підтримки населення України", на який 2014 року від Світового банку було отримано позику в 300 мільйонів гривень?

- Перше і найголовніше - велика подяка Світовому банку за те, що він надав нам цю допомогу. Ми дуже цінуємо підтримку з боку всіх наших міжнародних партнерів. У випадку зі Світовим банком хочу уточнити, що це не зовсім допомога, а кредит, але на хороших умовах - майже на 16 років, із відсотковою ставкою 0,25% від усієї суми одноразово, тобто 750 тисяч доларів за всі 300 мільйонів. Проте гроші мають повертати платники податків України. Тому нашим завданням було провести інвентаризацію і зрозуміти, що відбувається, куди було витрачено гроші.

На 30 вересня 2019 року отримано трохи більше ніж 149 мільйонів доларів, тобто 49,7% від загальної суми позики. Є три напрями фінансування. На "Вдосконалення надання соціальної допомоги найбільш уразливим верствам населення" - у загальний фонд держбюджету України - було отримано 125 мільйонів доларів. На підтримку адміністрування соціальних виплат та соцпослуг і на розвиток сімейних форм опіки дітей-сиріт та позбавлених батьківського піклування - через Мінсоцполітики й Український фонд соціальних інвестицій - понад 23 мільйони доларів, з них на сьогодні використано 22,5 мільйона доларів; з них 2 мільйони 690 тисяч доларів - на підтримку розвитку сімейних форм опіки (Через Мінсоцполітики з них пройшло 2 мільйони 643 тисячі доларів. Відомо, що 2017 року Генпрокуратура проводила досудове розслідування в кримінальному провадженні за фактом вчинення неправомірних дій службовими особами Мінсоцполітики (Олександр Привалов) і Приватним підприємством "Ай Ті Ленд", а саме - про привласнення коштів в особливо великих розмірах. Ішлося про надання консультаційних послуг із питань реформування інтернатної системи на суму 2 578 900 доларів. - А.К.).

Що ж до Українського фонду соціальних інвестицій, ми поки що до нього не підійшли. Найближчим часом буде оновлення правління. А там подивимося - Рахункова палата чи незалежний аудит. Міжнародні партнери, які наповнюють цей фонд, відгукуються про його роботу добре. Але нас цікавить дотримання законодавства та ефективність використання коштів, які потрібно буде повертати. Ми це розуміємо. Проте знаємо, що кошти ззовні допомагають прискорити процес і швидше здійснити необхідні зміни в країні.

- Головне, що передбачає проєкт, - створення єдиного реєстру отримувачів пільг. Що із цим?

-Перший етап, написання програмного забезпечення, практично завершено. Нині аналізуємо - на якому воно рівні. Для мене як для голови тендерного комітету дуже важливо, щоб усі процедури були максимально відкритими і прозорими. Це ще одна складова нашої команди. Щоб забезпечити цю прозорість і об'єктивність, на недавньому засіданні було анульовано два торги, пов'язані з закупівлею IT-техніки. Для того щоб переглянути завдання та ціноутворення.

Можу вам сказати точно: я не підпишу тендерної документації та актів прямої передачі, якщо вони викликають у мене сумніви. До ефективности використання коштів ми підходимо серйозно. Ми маємо отримувати результати, рухатися вперед, а не просто щось робити, тому що є ці гроші. Це стосується і донорської допомоги.

- Близько 40 мільйонів доларів передбачалося витратити на реалізацію пілотного проєкту з деінституціалізації в областях. Ви вже розбиралися, як усе відбувається?

-Так. Ось у мене лежить ціла папочка. Уточнення: загальний бюджет на реформування інтернатних закладів у пілотних областях (а це - місто Київ, Київська, Тернопільська та Чернігівська області) складає майже 17,3 мільйона доларів. Ця сума передбачає впровадження регіональних планів зі збільшення обсягів надання послуг догляду на сімейній основі; здійснення ремонтних робіт; забезпечення меблями та обладнанням альтернативних форм виховання; забезпечення реабілітаційним обладнанням закладів альтернативних форм влаштування дітей тощо. Це дуже важливий пілот, оскільки деінституціалізація, або, простіше кажучи, виховання дітей не в інтернатах, а в сімейних формах виховання, - один з наших пріоритетів, прописаних у Плані дій уряду. Добре спрацювали по Тернопільській області. Хоча вартість виконаних робіт викликає сумніви. Мені здається, за ці гроші ми мали отримати більш вагомий результат. Це моя особиста думка. Питання вивчається. Поки ми не переконаємося, що все правильно, актів я не підписую.

- Поговорімо про програму "Відповідальне батьківство" і про бебі-бокси. У Донецькій області з ними від початку була проблема. Договір з UNOPS область підписувати відмовилася, відповідно породіллі там досі не отримують бебі-боксів. Ви заявили про монетизацію. Як це відбуватиметься?

-Програма працює з вересня 2018 року. За цей час народилося понад 320 тисяч дітей. З вересня 2018-го і до кінця 2019-го на реалізацію програми витрачено приблизно 1,8 мільярда гривень бюджетних коштів, які було розподілено по обласних держадміністраціях у субвенції, призначеній на виплату допомоги сім'ям з дітьми, малозабезпеченим сім'ям та особам з інвалідністю.

На казначейських рахунках облдержадміністрацій, у тому числі Донецької, ці гроші лежать. UNOPS (управління ООН з обслуговування проектів. - А.К.), згідно з підписаним меморандумом, закуповував і формував "пакунок малюка" для всіх областей, крім Донецької, яка контракту на поставку з ними не уклала взагалі.

У вас, мабуть, є запитання, чому.

- Ні, я добре знаю, чому. У статті "Бебі-бокси Пандори" DT.UA першим підняло питання про те, що не так з "пакунком малюка".

-На старті я про багато речей довідуюся або зі ЗМІ, або обурені батьки пишуть мені особисті повідомлення в соцмережах. Коли ми почали розбиратися в цій ситуації, я зв'язався з Донецькою областю і поцікавився, чому вони не уклали договору. Мені пояснили ситуацію і надіслали довідку. Прочитавши її уважно, я погодився, що питання потребує глибокого вивчення.

- Що було в довідці?

-Посилання на кримінальну справу в Генпрокуратурі і покроковий опис усіх подій, пов'язаних із порушенням законодавства при формуванні та закупівлі "пакунків малюка". Документ був підготовлений дуже якісно і викликав повагу. Двома словами: облдержадміністрація як державна установа відмовилася укладати угоду з чинною в Україні міжнародною організацією, яка здійснює закупівлі за бюджетні кошти не через ProZorro і не відповідно до Закону України про публічні закупівлі.

За вказівкою міністра я поїхав у Донецьку область розібратися в питанні, ми підготували попереднє рішення, переговорили з губернатором. Він запевнив, що у випадку монетизації цього пілотного проєкту вони зможуть проконтролювати кошти і звести до мінімуму можливість нецільового витрачання коштів, які йдуть на дитину. Зараз триває погодження з Мінфіном. Воно трохи затяглося з об'єктивних причин, пов'язаних із підготовкою бюджету.

Донецька область - єдина в Україні, яка з початку програми "пакунок малюка" минулого вересня не отримала жодного бебі-бокса. Монетизація цієї програми в Донецькій області - захід, на який ми пішли заради людей. Інтереси людей не мають страждати через процедурні моменти. Ми вважаємо, що це правильне рішення.

- Що з UNOPS? Чи збираєтеся ви монетизувати бебі-бокси по всій країні?

-Близько місяця тому постановою Кабміну було створено держустанову - Центр держзакупівель при ProZorro. Ми укладаємо з ними договір на закупівлю "пакунків малюка". Грубо кажучи, ми платимо їм піввідсотка комісійного збору і перераховуємо кошти. Зараз виконується робота із внесення змін. Бебі-бокси будуть. До проєкту бюджету кошти закладено приблизно в тому ж обсязі.

Будемо проводити два тендери: один - на закупівлю "пакунків", другий - на логістику. Оскільки дорога ложка до обіду, вимога щодо другого тендера - логістична інфраструктура по всій території України. Є "Укрпошта", є інші, недержавні поштові служби, які можуть організувати своєчасну доставку та зберігання. Вони зможуть узяти участь у тендері.

Що ж до вмісту "пакунка малюка", він буде переглянутий. З цього приводу є різні думки. Наприкінці листопада - початку грудня ми їх усі згрупуємо. Ціна "пакунка" залишиться колишньою - у межах п'яти тисяч гривень. Постанову ми не змінюємо.

- Перейдімо до деінституціалізації. Про неї активно йдеться останні три роки, однак жодних звітів я не бачила. А ви? Є якісь успішні цифри? Що взагалі є?

-Деінституціалізація - це дуже правильно. Дитина має виховуватися в сім'ї. Як я вже казав, це один з наших пріоритетів. Нині ця реформа розрахована до 2026 року і має низку цілком конкретних завдань. У цьому напрямі ми активно працюємо з Офісом президента, міністерствами та низкою інших стейкхолдерів. Але звітів я поки що теж не бачив.

- Кожні півроку в одному з Центрів соціально-психологічної реабілітації дітей України виникає резонансний скандал. Останній - в одеському "Світанку". Ви кажете, що змінювати правила поведінки, нормативно-правові акти - це тимчасовий захід, який насправді нічого не вирішить системно. Як і ручне управління в якихось критичних ситуаціях з будь-якого напряму. Що плануєте робити?

- Ви маєте рацію, з усіма Центрами соціально-пcихологічної реабілітації дітей є велика проблема. Через 73 такі центри по Україні за рік проходить 10 тисяч дітей. Частина там затримується довше за допустимі дев'ять місяців. Одеський "Світанок" у статусі Центру соціально-психологічної реабілітації дітей тільки півроку і, вочевидь, іще не перелаштувався на правильний режим роботи. Раніше він був притулком, тобто закладом для швидкого й короткочасного розміщення дитини, знайденої, наприклад, на вулиці. У зв'язку з тим, що в нас немає сімейних судів, які можуть приймати рішення стосовно доль таких дітей цілодобово, як це відбувається в інших країнах, судові провадження затягуються. У результаті страждають діти. Так не має бути. Що ж до "Світанку", то там було кілька перевірок, і будуть іще.

Щоб відійти від Центрів соціально-пcихологічної реабілітації дітей, нам потрібні патронатні сім'ї, в які дитина в кризових ситуаціях може бути поміщена на строк до трьох місяців, у виняткових випадках - до шести.

- Закону, який передбачає замінити Центри соціально-психологічної реабілітації дітей мережею патронатних сімей, уже чотири роки. Основний виконавець - Мінсоцполітики. За цей час було створено аж 71 патронатну сім'ю.

- Зараз будемо розбиратися. Давайте не забувати, що наша команда працює в міністерстві лише 50 днів. Є багато розроблених раніше нормативно-правових актів. Ми їх усі переглядаємо - у якому напрямі сформовано політику, і чи відповідає вона нинішній політиці нашого міністерства і нашого міністра.

Чому не створюються патронатні сім'ї? По-перше, коли запустили цей проєкт, фінансування на нього дали на два роки. Це зараз його продовжуємо до 2026-го. Раніше ж повідомлялося, що далі його фінансування переходить від державного до місцевих бюджетів. Ну добре, якщо це бюджет міста Одеси. А якщо, наприклад, маленького Білгорода-Дністровського? П'ять прожиткових мінімумів на оплату роботи одного з батьків у патронатній сім'ї (близько 11 тисяч гривень) плюс інші моменти підтримки такої сім'ї лягають на районний бюджет, де на обліку кожна копійка. Тому місцеві органи й не були зацікавлені.

Центри соціально-психологічної реабілітації дітей фінансуються з обласного бюджету. Рішення направити дітей у патронатну сім'ю або в центр ухвалює служба у справах дітей або орган опіки. І в більшості випадків їй простіше врегулювати питання з центром. Там усе зрозуміло, вони підзвітні. З сім'єю так не вийде.

Сьогодні ми хочемо підійти до цього питання принципово по-новому. Для початку переглянути нормативно-правові акти, які регулюють діяльність Центрів соціально-психологічної реабілітації дітей. І вирішити питання, пов'язані зі створенням патронатних сімей.

- Річ не в тому ж, що немає нормативно-правових актів. Їх не виконують.

-Правильно. Потрібно проаналізувати -чому. Це якщо ми говоримо конкретно про цю ситуацію. Але нас цікавить зовсім інше - превенція: інститут фахівців із соціальної роботи, які інтегровані в сім'ю. Це дуже серйозна масштабна річ. Вона має радикально змінити ситуацію із супроводом сімей у складних життєвих обставинах - щоб дитина не опинилася на вулиці.

- Фахівців із соціальної роботи серйозно скоротили 2014 року. Ви хочете їх повернути?

- Ми хочемо створити, а не повернути. Переглянути ставлення до соціального працівника як до такого.

- Переглянути? Чи все ж таки збільшити їх чисельність, навчити і впровадити?

- Сьогодні до соціальних працівників ставляться не дуже добре. Ми маємо створити новий образ. Соціальний працівник - це фахівець із відповідними зарплатою та підготовкою, який, приходячи в сім'ю, зможе дати пораду, допомогти (приміром, улаштуватися на роботу або оформити допомогу), підтримати, рекомендувати (відправити дитину на реабілітацію тощо).

- На базі чого й кого ви збираєтеся це зробити? Ви прораховували, яка потреба в таких фахівцях?

-Як варіант - на базі Центрів надання соціальних послуг. Сьогодні ми концентруємо свою увагу на створенні соціальних послуг у регіонах, в об'єднаних територіяльних громадах, управліннях соцзахисту населення, райадміністраціях - це окрема тема. Соціальних працівників, про яких я кажу, вона не стосується.

- Річ у тому, що райадміністрації в результаті децентралізації мають бути скасовані. І незрозуміло, до кого перейдуть їхні функції.

- Ви трохи по-іншому говорите. По-перше, ми вважаємо, що фахівців сфери соцзахисту населення в нинішніх умовах скорочувати не можна. По-друге, ми рухаємося вперед і хочемо працювати по-новому. Це стосується як набору послуг, що надаються в регіонах, так і філософії роботи фахівців соцсфери. Ми не скорочуємо жодного співробітника в управліннях соцзахисту населення. У світлі нинішніх скорочень їм не підлягає жодна людина в службах у справах дітей. Якщо таке відбувається, це протизаконна ініціатива регіональної влади. Я запитаю дані і перевірю. Місяць тому їм було розіслано листа за моїм підписом про заборону скорочувати служби у справах дітей. У службах працює всього дві з половиною тисячі людей на всю Україну. В управліннях соцзахисту - 15 тисяч співробітників. І поки функції, які вони сьогодні виконують у регіонах, не будуть розподілені адекватно, жодної людини скорочувати не можна. Ми проти цього. Мало того, люди, які там працюють, на мою думку, мають бути працевлаштовані. Ми будемо допомагати, рекомендувати, вимагати. Також хочу зазначити найголовніше - щоб голова ОТГ зрозумів: він відповідає за дітей, які живуть на його території. Він - представник опіки. Такий самий, як сьогодні очільник району або мер міста.

- Як ви їх на це напутите? Поки що цього не відбувається. Голови ОТГ забувають, наприклад, закласти гроші навіть на те, щоб відправити дитину з сім'ї, де її життю та здоров'ю є загроза, до Центру соціально-психологічної реабілітації. У результаті відправляють до лікарні, звідки дитину рано чи пізно виписують, і вона знову повертається туди, де їй бути небезпечно. Часто це закінчується плачевно.

-Так, це проблема. Але в цьому випадку люди самі обирають собі владу. Маю на увазі вибори в ОТГ. Я трохи поїздив і подивився. Є два типи керівників - бізнесмен і господарник. Господарник опікується всіма мешканцями своєї громади. Бізнесмена ж хвилюють інтереси власні та бізнесу в його регіоні. Ми їм підкажемо. Думаю, знайдемо методи. Бо це - неприпустимо. У цьому плані я налаштований досить категорично. І міністр мене підтримує.

Знову хочу наголосити, головне наше завдання - превенція. Ми повинні зробити все для того, щоб дитина з інвалідністю залишалася вдома, у колі сім'ї. Щоб приходила денна доглядальниця...

- Для цього, напевно, потрібні центри денного перебування, щоб мама могла одержати підтримку і мала можливість працювати або просто відпочити?

-Трохи по-іншому. Будуть створюватися центри надання соціальних послуг. Денна няня приходитиме додому. А батьки, один чи обоє, зможуть піти на роботу або у справах.

- Це ж дорожче. Центри денного перебування з фахівцями з питань роботи з дітьми, по-моєму, доцільніші.

-Ви міркуєте категоріями зарплат. А я - змісту. Утримувати центр чи заплатити ці гроші 50 денним няням, забезпечивши їх роботою, щоб дитина при цьому була вдома? По-моєму, це більш пріоритетно.

- Річ у тому, що цим дітям потрібна не просто доглядальниця, а можливість розвитку.

-Денна няня, асистент дитини, якщо подивитися на це ширше, - це про те, що коли дитина здатна пересуватися, то вона йде з ним у школу, медзаклад тощо - не спеціалізований. Так дитина інтегрується в соціум.

Наше завдання - допомогти батькам, які опинилися в складній життєвій ситуації, наприклад, через те, що вдома у них - не зовсім здорова дитина. Ми повинні допомогти їм розібратися у своїх проблемах у рамках сім'ї.

Якщо складна життєва ситуація пов'язана з тим, наприклад, що батько п'є, - це окрема розмова. Це ж треба виявляти. Як? Між місцевими органами влади мають бути горизонтальні зв'язки. Сьогодні, якщо вчитель бачить, що з дитиною щось не так, він телефонує батькам. А повинен - фахівцеві з соціальної роботи, якого поважають і пускають додому. Цей імідж треба створювати. Фахівець прийде в сім'ю і поцікавиться, що відбувається. Якщо він бачить, що в матері під оком синець, а чоловік лежить п'яний, то повинен вжити заходів, щоб допомогти сім'ї вийти з такого становища.

- А якщо, припустимо, тато - агресор? Куди в цьому випадку подіти маму з дитиною? Переходимо до Закону про домашнє насильство.

-Це компетенція заступника міністра з питань євроінтеграції Сергія Ніжинського.

- Але ж тут теж діти.

- У шелтер. І далі допомогти сім'ї вийти з ситуації, спробувавши зберегти сім'ю.

- Вони є не в усіх областях.

- Будемо наполягати на створенні.

- До сьогодні немає передбаченого Законом про домашнє насильство порядку роботи з дітьми. Хоча його розроблено.

- Будемо розбиратися і з цим питанням.

- Як сталося, що в указі президента до Дня всиновлення першим пунктом - міжнародне всиновлення?

- Тому що це правильно. Ми не розглядаємо це як відкриття дверей для міжнародного всиновлення. Ми не про це говоримо. А ви - про це. Ми говоримо про протидію торгівлі дітьми.

- Національні всиновлення і влаштування дітей у сімейні форми виховання - пріоритет. Тому бачити першим пунктом президентського указу Гаазьку конвенцію, що регулює питання тільки міжнародного всиновлення як мінімум дивно. Це помилка, недогляд?

- Питання, пов'язані з міжнародним усиновленням, - у компетенції Сергія Ніжинського.

- Як будете вирішувати проблему з прихованим сирітством, коли діти "зависають" у закладах, через те що їхніх батьків не позбавлено батьківських прав?

- Проблема - в органах опіки та піклування, які затягують справи, не ходять у суди. І в судах, які відкладають рішення на півроку. До речі, у Центри соціально-психологічної реабілітації, а не в патронатну сім'ю дітей поміщають іще й тому, що в останній дитина може перебувати три, максимум шість місяців. А розгляд питання в судах триває в середньому від дев'яти місяців.

- Часто незрозуміло, на якій підставі. Чи було проведено роботу з сім'єю, з дитиною? Адже є загроза, що вона повернеться в ту саму, небезпечну для її життя та здоров'я, сім'ю. Оскільки роботи ніякої не було. Ви це вивчаєте? Є цифри?

- У нас є висновок щодо "Світанку". Із заступником з питань соціальної політики губернатора Одеської области в мене була розмова. Приймання дітей поки що має бути призупинене. Усі діти зі "Світанку" - під моїм контролем.

Коли я чую, що дитина сама винна, то вважаю, що працівник соціяльної сфери не на своєму місці. Діти складні? Але ж ви там саме для того, щоб про них потурбуватися, допомогти їм змінити їхні погляди, щоб, коли вони виростуть, ми автоматично не отримували складних життєвих обставин.

- Питання в тому, що система Центрів соціально-психологічної реабілітації створювалася 20 років тому. Її треба переглядати. Вивчати, як відтоді змінилися умови, який контингент дітей, що потрапляють туди. 70% у центрах сьогодні - це підлітки. Раніше казали, що 30% дітей там - жертви того чи іншого виду насильства. Яка робота з ними проводиться?

- Ми переглянемо порядок проведення діяльности Центрів соціально-психологічної реабілітації. Спочатку - у плані простих речей. Наша команда не планує тільки латати й ремонтувати проблемні місця. Нам треба побудувати нове. Так, щоб повернення до цих ситуацій не було. Це стосується абсолютно всього. Нехай це займе якийсь час, але ми до цього прийдемо. Політична воля є.

- В указі президента обіцяно підвищення виплат на дітей та оплату праці батьків-вихователів. 2018-го це вже обіцяв Порошенко. Не виконали. Тепер ви відсуваєте підвищення на 2020 рік, і при цьому обіцяєте провести реформу прожиткового мінімуму. Як ви собі це уявляєте? Якими будуть наслідки для одержувачів?

- Думаю, ви погодитеся з тим, що прожитковий мінімум застарів. Сьогодні він перестав бути індикатором бідности і, швидше, є фіскальним показником. Щоб допомогти уразливим верствам населення, нам треба підняти прожитковий мінімум. Але при цьому ми, наприклад, підвищуємо й зарплату суддям, оскільки їхній оклад, як і багатьох інших чиновників, прив'язаний до показника прожиткового мінімуму.

Сьогодні до прожиткового мінімуму прив'язано 150 різних виплат. Поки що пропонується залишити прив'язку до нього допомоги малозабезпеченим і пенсії. Усе інше - відв'язати і регулювати наприкінці кожного року. 18 грудня це питання розглядатиметься на парламентських слуханнях. Поки що ідея сприймається позитивно. У тому числі нашими опонентами. Це правильне рішення.

- За даними Департаменту з питань усиновлення, близько 90% дітей перебувають під опікою родичів. Однак це не зовсім так. Законодавством чітко не визначено, хто такий родич. Під неспорідненою опікою по всій країні насправді перебуває досить велика кількість дітей. І, вочевидь, регулюватися це має якось інакше. Чи збираєтеся ви вивчати це явище?

- Збираємося. Кожне питання щодо дітей у різних обставинах буде вивчене окремо. З початку роботи минуло надто мало часу. Але цілі перед нами стоять серйозні. Ми будемо аналізувати і переглядати радикально. Головне в нас - дитина в складних життєвих обставинах. Перше - це створення інституту превенції, соціальних працівників, інтегрованих у сім'ю. Потім - наведення порядку, пов'язаного з регулюванням усіх чинних нині форм для перебування дітей. Ми будемо намагатися виводити дітей з інтернатів до дитячих будинків сімейного типу, малих групових будиночків. Поки що в регіонах особливо не рвуться їх створювати. До дитячих будинків сімейного типу теж багато різних запитань. Треба регулювати законодавство в частині відповідальности батьків-вихователів.

- Тобто? Карати хочете?

- Ні, попереджати.

- Може, варто краще відбирати, готувати і супроводжувати?

- Можливо. Я дуже погано ставлюся до експлуатації дитячої праці. Особливо, коли бачу системний підхід до цього в деяких батьків. Між долученням до праці і працею - тонка межа. Справжні батьки повинні її відчувати. Якщо ти робиш цегельну кладку і просиш дитину допомогти - це одне. Та інше, коли кажеш їй: заміси бетон і роби кладку. Діти - не бізнес-проєкт. Узяти дитину в сім'ю - це можливість допомогти дітям, які опинилися в складній ситуації, і емоційно - самому собі. Можливо, розрахуватися за щось перед Богом.

Тому мені хочеться внести деякі зміни до Кримінального та Адміністративного кодексів, у тому числі щодо відповідальности фахівців із соціальної роботи, поведінка яких стосовно дітей викликає запитання. Річ не в тому, щоб покарати. Але люди повинні знати, що за насильство над своєю або чужою дитиною передбачено відповідальність. Це жахливо, коли соціальний працівник ганяється по школі за дитиною, а ми виписуємо йому протокольчики. Якщо людина підняла руку на дитину, погрожувала або лякала її, вона повинна знати, що нестиме за це відповідальність. Погрожувала, лякала - адміністративну. Підняла руку - кримінальну. Мені цього хотілося б. Не знаю, чи підтримають цю ініціативу.