Вантажте повітря бочками. У переговорах щодо боротьби зі зміною клімату важливо знати, звідки вітер дме

Щось ледь відчутне з’явилося у весняному повітрі. Світові лідери вирішили зробити його чистішим. Але одночасно намагаються вичавити з атмосфери максимум. Максимум вуглекислого газу, максимум випарів та інших шкідливих речовин. А ще — максимум грошей. Україна в чомусь стала першовідкривачем у цій глобальній кампанії, котра набирає обертів, стаючи новим видом дохідного бізнесу. Ще в березні, коли Японія купила в України право викинути в атмосферу додатково близько
2 млрд. тонн вуглекислого газу, Києву вдалося заробити буквально з повітря 300 млн. євро. Ця система торгівлі «надлишками» чистого повітря (відносно благополучні країни продають його тим, котрі є найбільшими забруднювачами), була розроблена в рамках Кіотського протоколу. І, з одного боку, є заходом захисту довкілля, з іншого — дозволяє зменшити тиск на економіки індустріально розвинених держав і дає можливість країнам, у котрих викиди менші, отримати економічну вигоду.

Україна має у своєму розпорядженні квоту на викид парникових газів в атмосферу в розмірі 4,5 млрд. одиниць на п’ять років. При цьому використовує 2,8 млрд. одиниць. За п’ять років Україна може продати 450 млн. одиниць квот. З цього обсягу Японії було продано 30 млн. одиниць (тобто 1 квота за 10 євро). Усього ж із запланованої Токіо купівлі в інших країн квот на викиди в обсязі на 100 млрд. тонн на Україну може припадати близько третини. Подібні домовленості Київ може реалізовувати також із Канадою, Францією і Нідерландами.

Не будемо, однак, стверджувати, що саме українсько-японські домовленості стали поштовхом до того, що система торгів чистим повітрям, а точніше «ліцензіями» на його додаткове забруднення, зацікавила країни, котрі завжди опиралися цій системі. Проте Київ у даному разі був у числі перших, хто вловив, куди вітер дме.

Наприкінці березня Сполучені Штати, другий за обсягами забруднювач атмосфери планети, різко змінили своє ставлення до проблеми зміни клімату. Агенція захисту довкілля США офіційно визнала, що двоокис вуглецю небезпечний для здоров’я. У конгресі США відбулися спеціальні слухання з цього питання, на яких учені і чиновники розглядали екологічні проблеми як реальну загрозу нацбезпеці. Наскільки значна зміна відбулася в умах вашингтонських політиків, можна судити хоча б з такого: в адміністрації Буша неодноразово заявляли, що проблема зміни клімату навряд чи існує взагалі, а тепер в Америці б’ють на сполох із приводу того, що ситуація із забрудненням повітря набагато загрозливіша, ніж думали раніше.

На конференції в Бонні представник держдепу Тодд Штерн, який відає екологічними питаннями, заявив, що США, котрі останні вісім років були в кращому разі байдужими до зусиль світової спільноти щодо боротьби зі зміною клімату і досі не підписали Кіотського протоколу, готові відігравати центральну роль у підготовці нової глобальної угоди стосовно обмеження викидів у атмосферу. Боннська зустріч була першою у низці заходів і форумів, котрі передуватимуть 15-й конференції сторін Рамкової конвенції ООН про зміну клімату, що відбудеться 7—18 грудня поточного року в Копенгагені. На цьому саміті планується ухвалити нову угоду, що прийде на зміну Кіотському протоколу, котрий діє до 2012 року. Причому, на відміну від протоколу, встановлені в новій угоді обмеження будуть обов’язковими для виконання. Тепер, коли США погодилися із цим, тон дискусії змінився, і вона точиться в дещо іншому ключі.

Боннські консультації дали зрозуміти, що питань, які представникам майже 200 країн і міжнародних організацій треба буде вирішити на шляху до такого роду домовленостей, значно більше, ніж передбачалося. Мало зобов’язати індустріальні країни скоротити викиди двоокису вуглецю, слід також зрозуміти, що повинні будуть зробити для скорочення своїх викидів країни, які розвиваються, у котрих немає коштів на масштабні природоохоронні заходи. Грубо кажучи — як перші можуть допомогти другим і залишитися при цьому у виграші. У будь-якому разі все впирається в гроші. Гроші, що їх хочуть заробити всі, ніхто не збирається втрачати і неохоче віддає. Без вирішення цієї проблеми новий договір про скорочення викидів буде неможливий. От чому приклад українсько-японських домовленостей є показовим — у цьому варіанті всі залишилися задоволені. Україна отримала гроші, які обіцяє витратити на розвиток енергозберігаючих технологій. Втім, є думка, що Київ продешевив. Ціна одиниці квоти викидів (так званої AAU — одиниці виміру антропогенних викидів) поки що не усталилася, глобального ринку квот, за великим рахунком, іще не існує, проте в США і Європі вже кілька років діють біржі, котрі торгують квотами викидів різних газів, в основному СО₂. Там ринкові ціни за тонну викидів дещо вищі, але для Києва і Токіо вони, певне, не служили орієнтиром. Зауважимо, торік у Європі обсяг укладених угод щодо квот склав 92 млрд. євро, зрісши за рік удвічі. Попит на такий товар тільки зростатиме.

В Америці це зрозуміли саме в адміністрації нинішнього президента Барака Обами. У своїй країні він став сьогодні ініціатором палких дебатів на тему cap-and-trade — політики обмеження шкідливих викидів із допомогою торгівлі квотами. Втім, ця тема була присутня ще в передвиборній програмі нинішнього американського президента, але саме сьогодні вона починає ставати реальністю. У березні влада США оголосила про рішучість домогтися до 2020 року зниження викидів в атмосферу до рівня 1990 року. (Європа вже взяла на себе підвищені зобов’язання за цей час вийти на рівень викидів на 20% менший від рівня 1990 року, і піде ще далі, якщо договір у Копенгагені буде підписано. Японія оголосила про намір скоротити свої викиди на 80%, але тільки до 2050 року, а США до цієї дати спробують знизити викиди наполовину, хоча в принципі повинні взяти на себе такі ж зобов’язання, як і японці.) Наприкінці квітня — початку травня Білий дім оприлюднив відразу кілька екологічних ініціатив, адресованих внутрішньому ринку. Але вони цілком можуть стати привабливими для інших країн і, головне, висунути США в лідери глобальної боротьби зі зміною клімату.

Так, Америка вирішила витратити 4 млрд. дол. з пакета економічних стимулів, уже затверджених конгресом, на створення робочих місць у США, пов’язаних з охороною довкілля і скороченням викидів в атмосферу.

Далі більше: американський президент виступив із новою ініціативою, звертаючись насамперед до автовиробників. Барак Обама запропонував їм запровадити жорсткі стандарти витрат палива автомобілями. Останнього разу в Америці замахувалися на таке років 30 тому.

Кити американського автопро­му, котрі в умовах кризи поклада­ються лише на держпідтримку і ніяк не можуть звести кінці з кінцями, не знайшли аргументів для заперечення президенту на тлі того, що продажі автомобілів у США впали до найнижчого рівня за останні 30 років. А випуск більш технологічних та економіч­них автомобілів може збільшити продажі. Адміністрація також доповнила цю ініціативу пропозицією давати будь-якому американцеві 4,5 тис. дол., якщо той погодиться поміняти свою стару машину на більш економічну. А такою вважатиметься машина, котра на 1 галоні палива здатна проїхати не менш як 27 миль.

І останнє, але не менше важливе. Свої ініціативи і нову економічну стратегію щодо використання екологічно чистих видів енергії глава держави вирішив оформити законодавчо, запропонувавши конгресу ухвалити федеральний закон США про екологічно чисті джерела енергії та безпеки. Втім, розробку його деталей, що дивно, Барак Обама віддав законодавцям. Конгресмени-демократи Едвард Маркі і Генрі Ваксман стали ініціаторами законопроекту, в якому було б передбачено ухвалення національного портфельного стандарту щодо поновлюваних джерел енергії (RPS), регулювання ліміту емісії акцій компаній, котрі використовують вуглеводневі джерела енергії, системи торгівлі шкідливими викидами, а також вимог стосовно екологічної освіти та навчання. RPS стандарт є критично важливим у визначенні цільової кількості енергії, котра вироблятиметься в майбутньому. Цьому має сприяти план ліміту емісій акцій компаній, котрі використовують вуглеводневі джерела енергії і засмічують довкілля. В його основу було покладено той-таки принцип торгівлі квотами на шкідливі викиди, але всередині країни, між американськими компаніями і державою. Він міг би принести американському бюджету сотні мільярдів доларів, які у свою чергу могли бути інвестовані в екологічні проекти. Зрозуміло, що в цьому разі зросла б і вартість квот на світовому ринку для країн, котрі готові ними торгувати, — таких як Україна.

Однак щойно стало відомо про цей законопроект, в американській бізнес-спільноті зчинилася паніка. Фірми не проти торгівлі квотами. Проте вони пустили в хід усе, щоб законопроект таким, яким його уявляли Барак Обама і борці за екологію, не побачив світу. Корупція, яка в Америці узаконена у вигляді лобізму, не давала шансу Маркі і Ваксману зберегти свій початковий проект без змін. Групи впливу з різних галузей буквально завалили розробників ініціативами. Сенс більшості з них зводився до того, що принаймні частина квот на викиди має розподілятися на безоплатній основі. Але ніхто не міг собі уявити, що 15 травня, коли конгресмени оприлюднили свої ідеї, виявиться, що тільки 15% квот розподілятимуться на основі покупки, тоді як 85% уряд розподілятиме безплатно і на власний розсуд. Відразу ж виникла підозра, що з інструмента заробляння грошей у бюджет квоти перетворюються на ще один інструмент ручного регулювання економіки США з боку влади. І в нинішньому своєму вигляді ухвалення законопроекту буде поєднано з великими труднощами. Конгрес може розглянути його за один-два місяці. Тоді як сенат може проголосувати за документ у кращому разі в серпні. І це було б дуже доречно, враховуючи, що вже 22 вересня в рамках наступної Генеральної асамблеї ООН лідери країн світу зроблять спробу зважити всі «за» і «проти» напередодні саміту в Копенгагені. У цьому випадку і Бараку Обамі і всім іншим буде корисно знати рішення конгресу.

Чому ж внутрішні екологічні ініціативи Обами є такими важливими? Річ у тім, що у світі вже давно склалася ситуація, коли ні США, ні країни, що розвиваються, не були готові зробити перший крок. США не хотіли брати на себе зобов’язання знижу­вати викиди і фінансувати перехід на екологічно чисті технології не лише в себе, а й в інших дер­жавах. Країни, що розвиваються, — насамперед Китай і Індія, — чинили так само, виправдовуючи свою позицію тим, що в них просто немає грошей на екологічні заходи і переведення економіки на екологічно чисті технології. Ці гроші вони вимагали від розвинених країн, оскільки мали визнати, що левова частка вже існуючих в атмосфері викидів — їхніх рук справа. А отже, тепер вони мусять брати на себе підвищені зобов’язання як щодо обсягів зниження викидів, так і щодо фінансування глобальних проектів. У цьому замкнутому колі переговори про боротьбу зі змінами клімату тривають не один рік. Зміни в позиції США могли б зрушити процес із мертвої точки, однак поки що цього не сталося. І цьому теж є пояснення.

Як пояснив Тодд Штерн, позиція США в ході міжнародних переговорів щодо глобальної зміни грунтуватиметься на рішенні конгресу.

На початку травня президент США виступив ініціатором проведення ще однієї міжнародної зустрічі з питань клімату в Парижі, котра відбулася цього тижня. Чиновники з 17 країн, на які припадає 80% світових викидів, знову сіли за стіл переговорів.

Паризька зустріч показала: Європа, країни, що розвиваються, і навіть генеральний секретар ООН Пан Гі Мун вважають: зусилля адміністрації США недостатні, і ставити глобальний процес у залежність від процедур на Капітолійському пагорбі не зов­сім розумно.

У політичних колах, пов’язаних із переговірним процесом щодо підготовки Копенгагенського саміту, уже чуються нотки розчарування і навіть песимізму. Так, глава екологічного міністерства Німеччини Сігмар Габріел вважає, що світ рухається до ще одного провального саміту. Він не помітив бажання в американських дипломатів стати більш згідливими на кліматичних переговорах з партнерами в Парижі. Таким чином, Франція і Німеччина також почали переглядати свої давні позиції, зокрема пропонуючи внести до Копенгагенської угоди істотні зміни і визнаючи цілком виправданою вимогу вчених знизити на 2020 рік глобальну емісію на 25—40% від рівня 1990 року. Інакше глобальні зусилля не матимуть сенсу. Європейці тепер не виключають, що для деяких країн, наприклад США, котрі не в змозі знизити шкідливі викиди до такого рівня, можливо передбачити спеціальні умови. Зокрема, вони можуть тимчасово компенсувати своє невиконання договору додатковими фінансовими виплатами та передачею екологічно чистих технологій країнам, не здатним їх самостійно розробляти. У комплексі з торгівлею квотами це могло б дати додатковий ефект. І зняти заперечення та підозри з боку більшості країн, що розвиваються.