ПРАВОВІРНИЙ ДЕМОКРАТ

Передвиборна кампанія в Сполучених Штатах продовжує розвиватися за своїми законами, із дотриманням відпрацьованих десятиліттями ритуалів і правил. Для кожного з її етапів у сторін є свої домашні заготовки, а ефективність їх використання легко визначити за коливаннями настроїв американців, майбутніх учасників листопадових виборів.

Ще на початку літа кандидат республіканців Джордж Буш переконливо випереджав свого суперника на добрий десяток відсотків, а до середини липня Ел Гор якось непомітно «підібрався» до нього майже впритул. Говорять, що демократи домоглися цього багато в чому завдяки постійним нагадуванням виборцям про те, що губернатор Техасу не вельми обізнаний у питаннях міжнародної політики й хитросплетіннях вашингтонських коридорів. Проте команда Буша дала своїм опонентам гідну відсіч, використавши для цього свій передвиборний з’їзд і підібравши для свого кандидата гідного віце-президента.

Минулого тижня цей з’їзд видав мандат офіційного претендента на Білий дім від республіканців Джорджеві Бушу, а разом із ним — і колишньому міністру оборони США адміністрації Буша-старшого Річарду Чейні, який балотується на посаду віце-президента. Захід республіканців був добре організований, чудово проведений і приніс сподівані результати: рейтинг кандидата в президенти від республіканців Джорджа Буша різко підскочив, і відповідно до останніх даних телекомпанії CBS, він зараз обганяє Гора на 15 очок: 50 проти 35 відсотків. Проте, яким би вдалим не був з’їзд, техаському губернаторові, на думку спостерігачів, удалося заручитися такою масовою підтримкою товаришів по партії та потенційних виборців насамперед саме завдяки авторитету Чейні.

Демократи зі свого боку до такого повороту подій були готові й готували своїм прибічникам і суперникам сюрприз. Вони чудово знали, що після передвиборних з’їздів партія завжди різко набирає очки, але сплеск цей часто тимчасовий. Гору знадобився несподіваний та ефектний хід, що «змазав» би тріумф Буша, повернув би увагу виборців демократам. Вибір у нього був невеликий — кандидатура віце- президента та передвиборний з’їзд його партії. З’їзд відбудеться 14 серпня в Лос-Анджелесі, і демократи серйозно на нього розраховують, нагадуючи виборцям, що сорок років тому в тому ж місті вони номінували кандидатом у президенти Джона Кеннеді, президентство якого відкрило в американській історії нову сторінку.

Проте ще до з’їзду Гор зробив несподіваний блискучий хід. Минулого понеділка неофіційний поки кандидат на посаду президента США від демократичної партії оголосив про обрання людини, яка буде разом з ним балотуватися на посаду віце-президента. Таку пропозицію Гор зробив сенаторові від штату Коннектикут Джозефові Ліберману. У боротьбі за номінацію на віце-президентську роботу Ліберман обійшов трьох інших сенаторів — Джона Керрі з Массачусетса, Джона Едвардса з Північної Кароліни та Евана Бая з Індіани, хоча ще за день до цього більшість спостерігачів схилялася до того, що Гор віддасть перевагу мати своїм «заступником» одного з трьох останніх.

Проте він обрав собі в напарники 58-літнього сенатора, який має серйозний авторитет у Конгресі. І цим кроком Альберт Гор убив відразу кількох зайців. Ліберман став першим в історії США ортодоксальним євреєм, номінованим на посаду віце-президента. Звичайно, в Америці не прийнято звертати увагу на етнічне походження політиків. Проте національність напарника Гора відіграє особливе значення в передвиборних розкладах демократів. Навіть прибічники віце-президента охоче визнають, що, зупинивши свій вибір на євреї, він розраховує на те, що ажіотаж, неминуче викликаний таким вибором, змаже залишкове враження від недавнього передвиборного з’їзду республіканців.

По-перше, інтерес у публіки неминуче викликає сам спосіб життя єврея-ортодокса, подробиці якого відтепер постійно займатимуть чимало місця в американських мас-медіа. Вже зараз телебачення й преса з захватом смакують те, що Ліберман їсть тільки кошерне й свято дотримується суботи: не користується в шабат транспортом і електрикою, не пише й не займається політичною діяльністю.

До того ж кандидатура віце-президента обов’язково знайде відгук у серцях представників численної єврейської громадськості США, яка традиційно симпатизує демократам. Американські єврейські організації вже встигли відреагувати на вибір Гора з захватом.

Втратить же Гор у цьому випадку небагато, і в цьому переконана більшість американських політологів. Їхні аргументи зводяться до того, що ті виборці, котрі не голосуватимуть за кандидата від демократів тільки тому, що з ним балотується єврей, не стали б за нього голосувати в будь-якому разі.

А крім перехоплювання ініціативи у свого суперника, віце-президент може використовувати фігуру Лібермана й в інших цілях. Американська преса зараз на всі заставки цитує влучний вислів політолога Джо Голдстайна: вибір Гора став, по суті, його декларацією незалежності Гора від Клінтона, за яким, попри всю його популярність, тягнеться довгий хвіст скандалів, що вельми заважає його потенційному спадкоємцеві.

Ліберман завжди був активним, працюючи в сенаті, проте всій країні він став відомий під час сексуального скандалу з Біллом Клінтоном. У вересні 1998 року він перший серед помітних демократів на Капітолійському пагорбі привселюдно засудив свого президента за аморальність. Ласі до сенсацій американські телевізійники відреагували миттєво й повелися так, як і розраховувала команда демократів, мимоволі підігравши Гору. Буквально за кілька годин після оголошення про його вибір по телебаченню вже щосили крутили уривки з промови Лібермана, в якій він, тавруючи ганьбою Клінтона за зв’язок із Монікою Левінські, гнівно вигукував: «Така поведінка не просто непристойна. Вона аморальна!».

Тоді цей виступ став сигналом для початку повальної критики президента. Не знаю, що говорив Клінтон про нинішнього обранця свого віце-президента два роки тому, але йому тоді вдалося вистояти, й сьогодні він може з чистою совістю називати Лібермана «одним із найвидатніших суспільних діячів» Сполучених Штатів.

Слід визнати, що така характеристика повною мірою відповідає дійсності. Кандидат у віце- президенти від демократів користується великим авторитетом в обох партіях як високоморальна людина. У той період, коли скандал із Клінтоном тільки починав набирати обертів, республіканці щосили звеличували Лібермана, незважаючи на те, що він належав до табору їхніх опонентів. Нині вони усвідомили, яку небезпеку він представляє для них, і, схоже, взялися шукати в ньому вади. Ліберману, напевно, пригадають колишню лівизну — приміром, той факт, як, будучи студентом Йєльського університету, він допомагав організовувати протести проти в’єтнамської війни, користуючись фінансовими можливостями батька, що володів у Коннектикуті винною крамницею.

Проте це може викликати негативні емоції головним чином у людей, котрі сповідують праві погляди, й за будь-яких обставин і так голосуватимуть за Буша. До того ж свого часу Клінтон теж боровся проти війни й ухилився від призову, але це не зашкодило йому потрапити в президенти, незважаючи на активне використання цього факту республіканцями під час обох передвиборних кампаній — 1992 і 1996 років.

Крім того, згодом Ліберман займав ряд позицій, які цілком відповідали принципам, які сповідують республіканці. Так, він виступав за збільшення військового бюджету, підтримав вторгнення в Панаму в 1989 році, а 1991-го виступав за війну з Іраком. Деякі експерти, не з чуток знайомі з віяннями, які панують на Капітолійському пагорбі, вважають — без Лібермана резолюція, що санкціонувала операцію «Буря в пустелі», не пройшла б через Конгрес.

Водночас Ліберман ніколи не зраджував принципи своєї партії, за ним недарма закріпилася характеристика «правовірного демократа». Він є безкомпромісним борцем за введення обмежень на приватне володіння зброєю та за свободу абортів. При цьому він заявив, що позиція з приводу абортів стала для нього плодом «болючих роздумів» і періодичних консультацій із рабинами.

Загалом, Ліберман є ідеальним партнером Гора в передвиборній гонці. Проте в тому разі, коли демократи переможуть на виборах у листопаді, у нової адміністрації цілком можуть виникнути проблеми з віце-президентом на зовнішній арені. Цікаво, як поставляться палестинці до особи ортодоксального єврея, що виступає посередником на їхніх переговорах з ізраїльтянами? І що скажуть про нього ті ж російські опозиціонери з числа патріотів і комуністів, котрі в усьому вбачають підступи світових сіоністів, під час обговорення, скажімо, питань скорочення ядерних арсеналів?