Підхід до снаряду. Київ готується до виведення Чорноморського флоту Росії з України

В умовах перманентної внутрішньополітичної кризи і постійної загрози загострення відносин із Москвою Київ наважився на несподіваний для багатьох крок, який має розставити крапки над «і» у питанні перспектив базування Чорноморського флоту Російської Федерації в Україні після 2017 року. Чи то українську владу стимулювала поведінка Юрія Лужкова в Севастополі, чи то реакція росіян на українське трактування історії боротьби ОУН—УПА і трагедії Голодомору — невідомо. Але відповідно до рішення РНБОУ Віктор Ющенко 20 травня підписав указ «Про заходи щодо забезпечення розвитку України як морської держави». У цьому документі глава дер­жави серед іншого доручив Кабінету міністрів у двомісячний строк підготувати законопроект про припинення з 2017 року дії міжнародних договорів про тимчасове перебування на території України Чорноморського флоту Росії. Крім того, уряд за цей же час має оцінити наслідки перебування ЧФ РФ у нашій країні.

Поки немає впевненості, що розроблюваний за дорученням президента законопроект буде ухвалений нинішнім парламентом. Але такий закон є необхідною юридичною передумовою припинення дії базових угод щодо ЧФ Росії, який базується в Україні. І вже сьогодні підписаний Ющенком указ став серйозним подразником у відносинах Києва та Москви: росіяни болісно реагують на будь-які дії української влади стосовно Чорноморського флоту. Коментуючи доручення глави Української держави, російські дипломати і чимало політиків у унісон повторюють: він не сприяє зміцненню атмосфери довіри між країнами.

Тим часом ухвалене українською владою рішення — це політичний сигнал Кремлю, що демонструє серйозність намірів найвищого українського політичного керівництва не продовжувати в майбутньому дії базових угод із тимчасового перебування Чорноморського флоту в Україні. Водночас указ президента — можливо, радикальна, але все ж чергова спроба перевести в переговорну площину обговорення теми механізму, етапів і строків виведення підрозділів ЧФ Росії з території України. Адже російські дипломати вже не перший рік повторюють на переговорах: поки передчасно обговорювати питання про строки базування флоту, потрібно «сконцентруватися на вирішенні практичних питань, пов’язаних із забезпеченням умов, необхідних для повноцінного функціонування ЧФ РФ і його перебування на території України».

У Москві не втрачають надії, що в майбутньому, при зміні найвищого політичного керівництва нашої країни, оренда військово-морської бази в Севастополі буде подовжена. І цього тижня російські дипломати вперше публічно заявили: незмінною метою Росії є подовження строків перебування ЧФ в Україні. Посол із особливих доручень МЗС РФ Володи­мир Дорохін також заявив, що хоча Росія «офіційно не порушувала питання перед українською стороною про подовження строків перебування Чорноморського флоту», це питання має бути порушене пізніше, за три-чотири роки до 2017-го.

Однак ця позиція Москви суперечить інтересам Києва, де думають, що 2017-й — останній рік перебування Чорноморського фло­ту в українському Криму. «Ті, хто готує такі заяви, повинні, по-перше, уважно читати Конс­титуцію України. По-друге, в базових угодах щодо ЧФ Росії записано, що кожна із сторін (і це нормальна міжнародно-правова практика) може припинити дію договору. І Україна, безумовно, цим механізмом скористається», — так міністр закордонних справ України Володимир Огризко прокоментував на прохання «ДТ» слова російського дипломата.

З огляду на небажання росіян залишати військово-морську базу в Севастополі, на технічну складність процесу виведення великих військових підрозділів, який може затягтися не на один рік, а також на відсутність опису цієї процедури в двосторонніх документах, що регламентують тимчасове перебування флоту в нашій країні, на Банковій, Грушевського і Михайлівській думають, що переговори треба починати вже сьогодні. Інакше після 2017-го Чорноморський флот й надалі перебуватиме на території України без певного юридичного статусу. А це геть не влаштовує Київ. Насамперед тому, що в такій ситуації флот негативно впливатиме на політичну й економічну стабільність у Криму, Україні та Чорноморському регіоні, та й на двосторонні українсько-російські відносини. Ось тому-то у квітні під час візиту глави українського зовнішньополітичного відомства Володимира Огризка російській стороні був переданий проект меморандуму про підготовку до виведення російського ЧФ з української території.

Та в Москві і слухати про це не хочуть. Адже для російського керівництва Чорноморський флот давно став чинником політико-військової присутності. Хоча представник Росії при НАТО Дмитро Рогозін і стверджує, що «виводити флот нікуди», але ще кілька років тому росіяни ухвалили політичне рішення зробити Новоросійськ фактично головною військово-морською базою Чорноморського флоту, а також створити необхідну інфраструктуру флоту на російському узбережжі Чорного моря. Однак спускати прапор у Севастополі Кремль не має наміру. Москві потрібен ЧФ у Криму як символ присутності Росії на території України. Навіть якщо в Сева­стополі стоятиме один іржавий катер. До того ж флот із його розгалуженою розвідувальною струк­турою і розвиненою пропагандистською базою — потужний важіль впливу на політичне життя в нашій країні.

У ситуації, коли росіяни свідомо зволікають із «підходом до снаряда», Київ зробив ставку на використання жорсткої тактики, коли застосовуються дипломатичні і не тільки способи переконання свого стратегічного партнера. Раніше вона вже принесла результати. Адже ще два роки тому здавалося неймовірним, щоб Росія погодилася на інвентаризацію об’єктів і земельних ділянок, які займає в Криму російський флот. А сьогодні українські та російські експерти уже впритул освоюють цей трудомісткий процес.

Однак при реалізації цієї тактики розв’язання «проблеми-2017» залишається відкритим питання: як це вплине на переговорний процес Києва і Москви щодо тимчасового перебування російського ЧФ в Україні і на весь комплекс двосторонніх відносин? Обмежаться росіяни вербальними заявами чи підуть далі? Нарешті, тема виведення ЧФ стане частиною переговорного процесу чи він застопориться?

Адже одна річ, коли під час роботи україно-російської підкомісії з питань Чорноморського флоту поступово підводити російських дипломатів до цього питання, і інша — шляхом розробки й ухвалення закону ставити їх у жорсткі умови перед доконаним фактом: росіяни можуть просто заради принципу піти наперекір. А відповідною реакцією роздратованої Москви може стати не лише рішення заблокувати переговори щодо ЧФ, а і переглянути весь комплекс україно-російських договорів, які стосуються як питання тимчасового перебування Чорноморського флоту в Україні, так і української приналежності Севастополя. Поки ж реакція росіян демонструє їхнє бажання якомога більше розжарити атмосферу.

Вже сьогодні російські політики, зокрема й близькі до Крем­ля, заявляють, що у разі ухвалення Україною закону про припинення дії базових договорів щодо Чорноморському флоту РФ із 2017 року, Росія вправі порушити питання про приналежність Криму і статус Севастополя. От і голова Ради Федерації Сергій Миронов не виключає, що РФ може порушити питання про повернення Севастополя. При цьо­му ще під час парламентських слухань у Держдумі ряд російських депутатів пов’язували пролонгацію великого політичного договору з подовженням строку перебування ЧФ Росії в Україні.

Примітно, що, на відміну від дій російського президента і МЗС 1993 року, коли Верховна рада Російської Федерації ухвалила постанову про російський статус Севастополя, нині російська виконавча влада ніяк не реагує на висловлювання парламентаріїв. Цілком можливо, у такий спосіб розробники зовнішньої політики Росії дають зрозуміти Україні, що вони готові скористатися цими й іншими заходами, аби домогтися свого як у питанні пролонгації оренди військово-морської бази в Севастополі, так і при вирішенні питання про вступ нашої країни до НАТО.

Та чи готові росіяни піти на такий кардинальний крок, як відмова від подовження дії українсько-російського договору про дружбу, співробітництво і партнерство? Швидше за все, ні. Схоже, що озвучувані заяви — це традиційна гра на нервах. Адже Україна діє в правових рамках, а використання росіянами радикального засобу несе серйозні зовнішньополітичні ризики для Москви, де відбувається поступовий процес передачі влади від Володимира Путіна до Дмитра Медведєва. Зокрема відмова подовжити дію договору може вдарити по міжнародному іміджу Росії. До того ж, хоча договір про дружбу і має символічний характер, у ньому все ж записані речі, принципово важливі як для України, так і для Росії. Інша річ, що Москва може постаратися ув’язати проблематику подальшого перебування ЧФ у Криму з іншими проблемами двосторонніх відносин.

Та все ж, попри можливу жорстку реакцію Росії, Київ має наполегливо домагатися від Москви згоди на обговорення в рамках підкомісії з питань функціонування та тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ в Україні питання про механізм його виведення з української території до 2017 року. Очевидно, що законопроект — один із перших кроків до досягнення цієї мети. Але він буде результативним, якщо українська влада використає його в комплексі з іншими заходами: тільки так можна буде змусити Москву сісти за стіл переговорів. І хоча у Києва не надто багатий арсенал засобів, щоб домогтися свого, усе ж навіть вони за наявності відповідної політичної волі можуть виявитися ефективним інст­рументом.

У світовій практиці знайдуться приклади, коли військовим підрозділам відключали електроенергію, газ, воду. Однак Київ має значно цивілізованіші важелі впливу. Наприклад, не слід забувати, що нині стосовно російських кораблів Чорномор­ського флоту, що базуються в Криму, діє повідомний характер перетину українського кордону. А він може бути змінений на дозвільний. Київ також може використовувати засоби, наявні у нього в рамках двосторонніх угод із Москвою, і посилити контроль за пересуван­ням моряків-чорноморців по українській території і їхнім перебуванням на півострові, зробивши менш ліберальним режим реєстрації офіцерів ЧФ Росії, котрі проживають у Севастополі. Україні, нарешті, необхідно постаратися інтернаціоналізувати обговорення проблеми тимчасового перебування ЧФ в Україні і питання виведення його з Криму. Інакше Києву самотужки буде важко протистояти політичному й економічному тиску Москви.