Балкани: танець із смолоскипами на пороховій бочці

Ситуація навколо Сербії та її провінції Косово загострюється на очах. Ще на початку тижня, після завершення президентських виборів у цій країні, у Брюсселі багато хто тішив себе надією, що серби, переобравши президентом демократа Бориса Тадича, заковтнули наживку євроінтеграції в обмін на Косово. Але події останніх днів продемонстрували: хоча розв’язка балканської драми невблаганно наближається, простою вона не буде.

Очевидно, що рано чи пізно албанці все-таки проголосять незалежність. Судячи з останніх заяв з Приштіни, це може статися вже в лютому. З огляду на можливі наслідки, зокрема й для таких невизнаних республік, як Придністров’я, Абхазія, Нагірний Карабах, Турецька республіка Північного Кіпру, схоже, настає час визначитися з косовським питанням для всіх країн, які ще не встигли цього зробити. Довше зволікати не можна...

Час дієвих рішень

Вибори третього лютого це не кінець, а тільки початок нового й, можливо, найбільш драматичного фінального етапу балканської трагедії. Сербські ЗМІ оцінювали перемогу Бориса Тадича як вибір народу на користь європейської інтеграції. Брюссель привітав результати виборів й відразу запропонував Белграду підписати договір, який розширює співробітництво Євросоюзу та Сербії. Правда, як виявилося, це аж ніяк не той договір про асоціацію, який обіцяли сербам із Брюсселя в переддень виборів: в останньому варіанті він виявився лише договором про вільну торгівлю й упорядкування візового режиму.

Як пояснили в Брюсселі, проти тіснішого співробітництва в політичній сфері й проти формального запрошення Сербії в Євросоюз виступають країни-члени, які не вважають, що колишня Югославія виконала всі свої зобов’язання перед Гаазьким трибуналом щодо покарання військових злочинців-сербів, учасників локальних конфліктів дев’яностих років.

Таким чином, саме угода про торгівлю й візи мала, на думку Брюсселя, стати адекватною платою за згоду Белграда прийняти на своїй території місію з 1800 поліцейських, чиновників, юристів та інших представників країн Євросоюзу, які мали розгорнути в Косово нову європейську цивільну адміністрацію. За задумом Брюсселя, вона мала втілювати план фінського дипломата Марті Ахтісаарі щодо фактичного перетворення Косово з території під управлінням мандата ООН на незалежну державу.

Дипломати більшості європейських держав погодилися з верховним представником ЄС із питань зовнішньої політики та політики безпеки Хав’єром Соланою, що направлення такої місії повністю відповідає міжнародним правовим нормам. Наприклад, резолюції Ради Безпеки ООН №1244, на підставі якої й здійснюється нинішнє управління Косовським краєм.

Щоправда, у Брюсселі забули про один важливий аспект: відправка такої місії не може відбутися без згоди Белграда. Із сербською владою Хав’єр Солана вирішив залагодити це питання саме шляхом торгів за принципом «договір в обмін на місію» — «євроінтеграція в обмін на Косово».

Але в Белграді «план Солани» відкинули відразу, мотивуючи тим, що він суперечить пункту 10 резолюції №1244, оскільки передбачає з-поміж іншого, що будь-які дії міжнародного співтовариства в Косово мають базуватися на підставі рішень ООН і, зокрема, генерального секретаря організації. А такого мандата Євросоюзу ніхто в Нью-Йорку останнім часом не видавав. Крім того, у тій-таки статті резолюції чітко визначено: будь-яка міжнародна цивільна присутність має бути спрямована на те, щоб «жителі Косово користувалися повноцінною автономією в рамках Федеративної Югославії», читай — Сербії. Жодних інших варіантів резолюція ООН не передбачає.

Саме на цьому наполягає частина сербського політикуму, яка відкинула «план Солани». В Європі вважають, що це — націоналісти й консерватори. Проте сербський прем’єр Воїслав Коштуніца, котрий очолює цей табір, схоже, найменше думав про це, коли в середу ухвалив рішення блокувати роботу сербського уряду, аби прихильники Тадича не змогли на його засіданні розглянути питання про допуск місії Європейського Союзу в Косово. У результаті намічене на четвер підписання угод між Сербією та ЄС було зірване. Брюсселю нічого не залишалося, як просто залишити всі ініціативи на столі. У Белграді самі мають розібратися, як вчинити в цій ситуації, кажуть європейці.

Конфлікт прем’єра і президента став неминучим. Коштуніца в середу виступив із закликом до Тадича не перекладати відповідальності за втрату Косово на плечі його кабінету, а скликати надзвичайну сесію парламенту, де ще раз підтвердити, що будь-яка торгівля територією в обмін на євроінтеграцію є неприпустимою.

У свою чергу прихильники президента вважають, що скликати законодавців непотрібно, і намагаються видати результати голосування за своєрідний вотум довіри Тадичу в його євроінтеграційних устремліннях. У результаті Тадич виступив з обвинуваченнями на адресу Коштуніци: ніби той протиставив діяльність кабінету волі народу й намагається звалити на плечі парламенту те, чим сам має займатися. Адже, на думку глави держави, переговори щодо статусу Косово — прерогатива саме уряду, і парламент тут ні до чого.

Сьогодні експерти не виключають, що Сербію очікує урядова криза й дострокові загальні вибори, а за ними новий виток політичної нестабільності. Але і для Коштуніци, і для Тадича це ліпший варіант, ніж погодитися на дезінтеграцію власної країни.

Час рішучих дій

У тому, що Косово відколеться від Сербії, не сумніваються ні у Вашингтоні, ні в Токіо. Схоже, навіть у Москві. Кремль хоча й закликає світове співтовариство не йти всупереч міжнародному праву, але не має наміру починати якісь економічні санкції проти країн, які виступають за незалежність провінції. Як повідомив російський представник при Євросоюзі Володимир Чижов, Росія не перекриватиме газові поставки в Європу, якщо Сполучені Штати та Європейський Союз підтримають і визнають незалежність Косово.

Деякі країни вже оголосили про формальну підтримку дій Приштіни. Серед них Туреччина та Японія. Уряди центральноєвропейських держав, які в загальноєвропейській дискусії виступали проти незалежності Косово, в ці дні ухвалюють рішення провести екстрені засідання з тим, щоб визначитися з позицією щодо проблеми краю. Схоже, що настав час сформувати свою позицію й Києву, аби адекватно реагувати на можливі виклики.

Нагадаємо, що українська дипломатія, пам’ятаючи про невизнані республіки на території колишнього Радянського Союзу, довго й послідовно обстоювала принцип «суверенітету та непорушності кордонів». Але торік тодішній міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк фактично підтримав євросоюзівське бачення косовської проблеми, коли під час одного зі своїх перших візитів дещо несподівано заговорив про «право кожного народу на самовизначення» й «самостійність Косово під наглядом Європейського Союзу».

Сьогодні для Києва злободенними є, як мінімум, два питання. По-перше, з урахуванням можливих наслідків визначити своє ставлення до ймовірного проголошення Косово своєї незалежності. По-друге, визначити майбутнє сотень українців, які в рамках резолюції Ради Безпеки ООН №1244 уже кілька років несуть свою місію в Косово з підтримання миру. Важко не погодитися з думкою політиків та експертів, котрі стверджують, що українські чиновники мають у цей час не імпровізувати, а викладати позицію країни. Також очевидно, що виробити позицію Києва з цього питання має не одне відомство, а насамперед Рада національної безпеки та оборони України з урахуванням думки всіх відомств і міністерств.

Адже потенціалу конфлікту на Балканах досі не вичерпано. Порохову бочку приховали, але не знешкодили. І нині багато хто намагається шантажувати нею одне одного в небезпечній балканській грі. У цьому разі не має значення, хто перший піднесе до неї смолоскип. Ефект від вибуху порохової бочки Європи відчують навіть ті, хто про Косово ніколи й не чув...