Зона євро: розширюючись, скорочується

Шлях до вступу Словаччини в зону євро був не надто легким і приємним. А сам вступ — і поготів. Ні, звісно, шампанське з цього приводу випили, і всі належні привітальні промови виголосили. Тим більше що за часом ця подія збіглася з 10-річним ювілеєм самої загальноєвропейської валюти. Та тільки економічні прогнози по єврозоні, оприлюднені через якийсь час, істотно зіпсували святковий настрій.

Рішення про те, що Словаччина стане 16-м членом єдиного європейського монетарного клубу, було ухвалене ще в травні торік. Країна з населенням у п’ять з гаком мільйонів людей за якісь десять років пройшла шлях від комуністичного режиму до ефективної ринкової економіки, що виявилося не до снаги її потужнішим і багатшим сусідкам. Ні балтійські «тигри», які ще кілька років тому вважалися найімовірнішими кандидатами на приєднання до єврозони, ні більші східноєвропейські країни, такі як Польща, Угорщина і Чехія, критеріям Маастрихтського договору (стосовно дефіциту бюджету, інфляції, темпів приросту ВВП і розмірів державного боргу) не відповідали. Насамперед «завдяки» високому рівню інфляції. У результаті Словаччина стала другим, після Словенії (не рахуючи Мальти і Кіпру), і на тривалу перспективу останнім з єесівських новачків, які приєдналися до єврозони.

Щоб одержати «добро», Братислава, яку надихнули високі темпи економічного зростання і відносно невеликий держборг, протягом 12 місяців старанно утримувала інфляцію нижче 3,2%.

Примітно, що країна, яка ще 1993 року під час Оксамитової революції (що поклала край існуванню Чехословаччини) стала на шлях самостійного розвитку, за ринкові реформи взялася лише в 1998 році. І процвітала, як стверджують міжнародні експерти, значною мірою завдяки мудрій політиці оподаткування. У 2004 році вступила до ЄС, у 2007-му — стала членом Шенгенської зони, і от зараз — долучилася до найбільш дзвінких євроцінностей.

У 2008 році словаки змусили багатьох європейських експертів почухати потилиці, ревальвувавши власну валюту на 18%. У такий спосіб вдалося утримати в необхідних межах шкідливу інфляцію, а також забезпечити своїй країні більш комфортні умови потенційного переходу на євро. Однак ще раз такий фокус (після стрибка інфляції в Словенії, яка приєдналася до єврозони у 2007 році) уже, вочевидь, не вийде.

Проте практично весь період із травня по січень усі країни, що претендували на вступ до єврозони, але так і не дотягнули до її «прохідного бала», Братиславі дуже заздрили. Особливо зважаючи на стан економік тих країн, які усім маастрихтським критеріям відповідали, але переходити на євро свого часу не побажали.

Найвиразніше це відчувалося в Ісландії. 300 з лишком тисяч населення цієї острівної дер­жави свого часу не поспішали ні у Євросоюз, ні тим більше в єврозону. Проте фінансова криза, котра якимось дивом облюбувала собі саме цей стартовий майданчик у Європі, значно вплинула на позицію Рейк’явіка. Найефективнішим засобом від подальшого знецінення ісландської крони (що вже досягло 80%), банкрутства найбільших банків, 10-відсоткового скорочення ВВП розлючені демонстранти назвали саме перехід на євро. І навіть, відповідно до останніх опитувань, висловили 70-відсоткову підтримку вступу до ЄС.

Ще більш показова ситуація в Данії. Двічі на референдумах (останній із яких відбувся 2000 року) відхиливши можливість вступу до ЄС, датчани настільки серйозно замислилися над втраченими можливостями, що навіть мають намір провести новий референдум... у 2011 році. Тим часом кількість прихильників євро (49% за результатами останнього опитування) вже перевищила кількість його супротивників (45%).

Навіть у Великобританії, за деякими ознаками, традиційний скептицизм з приводу євро змінився на більш доброзичливе ставлення. Особливо після банкрутства другого з найбільших банків країни...

Церемоніальні промови, проголошені під час численних ювілейних заходів, звеличували євро як «надійний прихисток» у турбулентні часи фінансової кризи, коли, за словами голови Європейського центробанку Жан-Клода Тріше, «краще перебувати на великому стійкому кораблі, ніж у маленькому човні». А Хоакін Альмуніа, комісар ЄС з економічної і монетарної політики, наголосив, що саме впровадженню єдиної європейської валюти економіка ЄС зобов’язана своєю стабільністю і процвітанням, а також створенням 60 млн. додаткових робочих місць.

От лише дані, оприлюднені вже після всіх святкових заходів, додали чимало дьогтю в діжку з євро. Скорочення ВВП у єврозоні цього року очікується на рівні 1,9% (проти 1,8 по всьому Євросоюзу). Порівняно з попереднім прогнозом (-0,1% по єрозоні і -0,2% по ЄС) душ мало кому здаватиметься теплим. Крім того, Європу очікує втрата 3,5 млн. робочих місць (це вже, щоправда, у перерахунку на всіх 27 членів ЄС).

Деяке пожвавлення економіки очікується лише в 2010 році, та й то лише за умови, що всі антикризові заходи будуть вжиті в повному обсязі. Зокрема, обсяги фінансової допомоги мають значно перевершити нинішні мільярдні асигнування.

Переходячи на «особистості», європейські експерти прогнозували скорочення німецької економіки (найбільшої в Європі) на 2,3%, британської — на 2,8, французької — на 1,8%. Ірландія, Греція, Іспанія, Франція, Італія, Португалія і Словенія вже цього року перевищать тривідсоткову стелю дефіциту бюджету. Німеччина, Бельгія, Австрія і Словаччина наслідуватимуть їхній приклад у 2010-му. До речі, у Словаччині приріст ВВП у 2009 році очікується на рівні 4% (проти 10 — торік).

А тим часом східноєвропейські країни уже встигли знову взяти курс на приєднання до єврозони. Польща оголосила своєю метою зробити це в 2012 році, Румунія — у 2014-му. І навіть Угорщина, яка виявилася єдиним за останні 30 років членом Євросоюзу, змушеним звернутися по допомогу до МВФ, не втрачає надії перейти на євро вже у 2011 році.