ЖАН-КЛОД ТРІШЕ — НОВИЙ ЄВРОБАНКІР

Нарешті Франція дочекалася приходу «своєї» людини в головні менеджери єдиної європейської валюти. З 1 листопада 2003 року головою Європейського центрального банку (ЄЦБ) стає Жан-Клод Тріше, багаторічний голова Банку Франції. Він замінив першого голову ЄЦБ голландця Віма Дуйзенберга у виконання франко-німецької угоди п’ятирічної давності.

1998-го, на травневому саміті Євросоюзу, переповнені євроамбіціями Франція та Німеччина, в особі президента Ширака і канцлера Коля, із трудом досягли «нічного» компромісу, та й то багато в чому завдяки зусиллям посередника — британського прем’єр-міністра Блера. «Джентльменська» угода полягала в тому, що Дуйзенберг зійде з дистанції на половині шляху й поступиться місцем Тріше, щоб не обтяжувати франко-німецьку дружбу додатковими непорозуміннями.

Насправді початкова ідея поділу сфер впливу базувалася на тому, що Німеччина надає для центрального банку єврозони прописку — штаб-квартиру у Франкфурті, а Франція отримує право призначення «свого» кандидата в голови. Голова Банку Франції Жан-Клод Тріше був тоді французьким кандидатом №1. Проте перша спроба походу в ЄЦБ виявилася для Тріше невдалою, оскільки втрутився політичний чинник. Користуючись перевагою найбільшої економіки Європи, Німеччина 1998-го року наполягла на призначенні кандидатури нейтральної — а саме голландця Віма Дуйзенберга.

Відразу після призначення головний банкір говорив, що добровільно «поділиться» президентським терміном із французом, але спочатку дочекається перетворення євро на стовідсоткову валюту. Коли 2002 року була середина восьмирічного головування, Дуйзенберг у відставку не збирався. На ній, щоправда, ніхто й не наполягав. Оскільки його гаданий змінник не міг сказати нічого певного про своє майбутнє: Жан-Клод Тріше виявився причетним до судового розслідування фінансових порушень у банку Credit Lyonnais на початку 90-х.

Суть фінансової афери, що спливла 2000 року й котру сьогодні французи називають скандалом «а-ля Енрон», коротенько така. Протягом 80-х років Credit Lyonnais, один із найбільших державних банків, масово надавав кредити. Коли більшість цих кредитів виявилися неповернутими, банк зазнав величезних збитків. Проте в бухгалтерських звітах значилися інші дані, сфальсифіковані. У середині 90-х найстаріший банк Франції та лідер на ринку споживчих кредитів зазнав фінансової поразки, яка разом із порятунком і реструктуризацією обійшлася французам, за попередніми підрахунками, у 31 млрд. дол.

Слідство намагалося, зокрема, з’ясувати, чи мав відношення до «бухгалтерських шахрайств» мсьє Тріше, який обіймав до 1993 року посаду директора Казначейства, а потім став головою Банку Франції. Обвинувачення висувало версію, що він якщо й не був причетний до фальсифікації даних прямо, то, в будь-якому разі, знав про навмисне спотворення статистики з банківських рахунків Credit Lyonnais у 1992—1993 роках і про надання помилкової інформації ринкам капіталу.

У січні поточного року судове розслідування набуло нового малоприємного повороту. Жан-Клод Тріше виявився одним із дев’яти обвинувачуваних у справі про шахрайство в Credit Lyonnais. Таким чином, на його шляху в ЄЦБ виникла нова перешкода — цього разу юридична. Оголошення судового вироку було призначено на 18 червня 2003 року. Якби суд не виправдав Тріше й не врятував його репутацію, Франції довелося б шукати нового кандидата в голови ЄЦБ. Проте ніхто з тих, хто значився на «лаві запасних», не міг зрівнятися з Тріше — ні за досвідом, ні за вагомістю. Тому його кандидатуру Франція відстоювала до останнього.

Суд виправдав Тріше. Шлях в ЄЦБ був відкритий. Проте Вім Дуйзенберг, який мав намір піти у відставку 9 липня 2003 року, саме на свій 68-й день народження, був змушений затриматися в кріслі голови, головним чином для передачі справ.

Отже, Франція нарешті дочекалася «своєї» людини в кріслі голови Європейського центробанку. Хоча визначення «свій» у корпоративній етиці міжнародних структур дуже умовне. ЄЦБ тут не виняток. У перший же рік свого існування Банк відхилив прохання Німеччини про зниження відсоткової ставки за кредитами, а Вім Дуйзенберг, який став головою завдяки підтримці німців, саме тоді заявив, що «банк не уступить Німеччині», тим самим підкреслюючи жорстку і незалежну позицію — свою та Банку.

З іншого боку, сьогодні навряд чи хто наважиться стверджувати, що француз Тріше буде послідовним продовжувачем традицій, закладених його попередником, — настільки вони різні. Втім, у справі відстоювання монетарної політики ЄЦБ вони одностайні. Обидва головною метою вважають утримання низької інфляції в 12 країнах єврозони. І обидва думають, що євроекономіка перебуває на шляху до видужання. Тому майже всі оглядачі вважають, що зміна головного банкіра не призведе до зміни політики. Інша річ — вибір стратегії ЄЦБ і тактики в досягненні цілей.

Вім Дуйзенберг був дуже «незручним» головою ЄЦБ, насамперед, для вищих політичних кіл Європейського Союзу через свою незалежну позицію. Часом навіть надто незалежною і надто непоступливою. Проте не слід забувати, що Дуйзенберг 1998 року очолив зовсім новий фінансовий інститут, який був покликаний регулювати монетарну політику абсолютно нової валюти — євро. Звичайно, нова посада стала для нього випробуванням. Йому було нелегко співвідносити вплив ЄЦБ із впливом інших потужних центральних банків. Проте він успішно керував переходом на єдину європейську валюту в той час, як світові ринки перебували не в кращому стані. І може, історія становлення та розвитку головного європейського фінансового інституту була б не настільки успішною, якби першому голові не вдалося відразу ж закласти принципи незалежності ЄЦБ.

Однак правда й те, що прямолінійність і недостатня політична кмітливість часто були причиною непростих стосунків Дуйзенберга з європейськими лідерами, брюссельськими чиновниками та фінансовими ринками. Останні звичайно із завмиранням чекали його слів і рішень, оскільки вважали його «непередбаченим». А Вім Дуйзенберг, колишній професор макроекономіки, колишній голова центробанку Нідерландів, затятий гравець у гольф, дозволяв собі висловлюватися без натяків. Він регулярно порушував золоте правило центральних банкірів, домагаючись граничної ясності у формулюваннях, ігноруючи традиційний стиль іносказання.

Віму Дуйзенбергу, який очолював центробанк єврозони, другої за розміром економіки світу, було дуже далеко до слави, вагомості та впливу «фінансового оракула» американця Алана Грінспена, голови Федеральної резервної системи. І через особисту замкнутість і незалежність, і через відсутність за його плечами того досвіду, який і виводить головних банкірів у світові важкоатлети. У цьому сенсі новий голова ЄЦБ вигідно відрізняється від свого попередника. Жан-Клод Тріше — особистість у фінансових колах світу дуже відома і шанована. Звичайно, багато в чому завдяки своєму професіоналізму, а також значною мірою й особистим якостям.

Так уже повелося, що головними якостями керівників центробанків вважають спокій, зваженість, увагу до деталей і спроможність не проговоритися в інтерв’ю. Навряд чи Жан-Клод Тріше, голова Банку Франції, вписується в подібний портрет. За всієї своєї незворушності, 61-річний мсьє елегантний, як усі французи, закоханий у французьку сучасну поезію. Син батьків-учених, він разюче відрізняється від свого попередника.

Тріше є відполірованим «продуктом» знаменитої французької Академії держслужби — Ecole Nationale d’Administration. У нього вражаючий послужний список. Він має надто хороші стосунки з політичною елітою Європи. Його називають майстром збалансованих відповідей. Ось уже десять років він стоїть на чолі Банку Франції, користується величезною повагою у фінансовому світі.

Тріше зробив собі ім’я в 90-ті роки, коли відстоював сильний франк, попри тиск із боку бізнесу та політичних опонентів. Вважають, що саме він перетворив центробанк Франції з другорядного інституту на шанований і впливовий у світі орган. Кажуть, що не менш амбіційні плани в нового голови відносно Європейського центрального банку. Він, вочевидь, намагатиметься довести його до рівня впливу Федеральної резервної системи США. Якщо так, то доведеться дещо поміняти стиль роботи франкфуртського апарату. При Дуйзенбергу рішення з поточних питань приймалися колегіально — радою управляючих, що складається з 12 голів центробанків країн єврозони й шести членів правління ЄЦБ. При цьому сам голова Банку відстоював принцип одностайних рішень. Якщо судити за попереднім досвідом Жан-Клода Тріше, то він, швидше за все, проповідуватиме так званий принцип дирижизму, який, природно, припускає наявність єдиного «диригента в оркестрі». До речі, методологія прийняття рішень у Федеральній резервній системі, де відсутні межі можливої інфляції, багато в чому залежить від вирішального слова голови центробанку США Алана Грінспена...

Звичайно, успіх Тріше залежатиме від того, як він сформує монетарну політику Банку. Так, його вважають інфляційним «яструбом», проте він насамперед прагматик і реаліст…