Західний інвестор і російські віражі

Вулфенсон

Минулого тижня президент Світового банку Джеймс Вулфенсон відвідав з візитом Москву. Зважаючи на все, візит прощальний, бо в травні закінчується 10-річний термін його перебування на чолі одного з найпотужніших фінансових інститутів світу. Свої стосунки з Росією пан Вулфенсон вирішив завершити на приємній ноті — і висловився в тому сенсі, що подобається йому економіка Росії.

Коли пригадати торішній візит глави СБ до Білокам’яної, то не можна не зауважити, що він навдивовижу постійний у своїх симпатіях. Пригадується, рівно рік тому, наприкінці січня 2004-го, пану Вулфенсону також подобалася російська економіка, її багатообіцяючі успіхи й у цілому правильний вибір економічної стратегії, зроблений російським урядом. Правда, торік Вулфенсон був відвертіший, коли сказав, що «Росії пощастило з президентом», і признався, що «особисто дуже йому довіряє». Від справи ЮКОСу, який уже тоді надсилав тривожні сигнали інвесторам, президент банку волів відмежуватися. Мовляв, «давати коментар — не наша справа», а наявні в Росії президент, уряд і юридична система доведуть «справу» до кінця «прозоро й законно».

За рік, який минув між візитами Вулфенсона, у російській економіці, поза сумнівом, відбулося багато чого. Із одного боку, 2004-й став рекордним за обсягом прямих іноземних інвестицій у Росію — 10 млрд. дол. Із іншого — за той самий період часу відплив капіталу з країни досяг 9 млрд. дол., а закордонні інвестори помітно пригальмували на шляху до Росії.

До слова, політика побудови відносин Світового банку з Росією трохи відрізняється від заяв його президента, особливо в плані оптимізму. Так, буквально за тиждень до останнього візиту Вулфенсона до Москви експерти СБ заявили про те, що дані російського статистичного відомства перекручені. В економічному звіті СБ по Росії вони стверджують: на частку експорту енергетичної сировини припадає 25% ВВП — тоді як у документах Держкомстату експорт нафти й газу становить не більш як 9% ВВП.

Практично в кожній своїй доповіді Світовий банк закликає Росію розвивати несировинні галузі економіки з метою послаблення її залежності від світових цін на нафту. Лише торік СБ критикував Росію за ненадійність фінансового сектора, затягування з реформуванням природних монополістів — «Газпрому» й РАТ ЄЕС, за непевність долі ЮКОСу та прав власності в ключових галузях. І попереджав: усе це «може завдати інвестиційному клімату в Росії серйозної шкоди». І проте у вересні глава Світового банку, на загальний подив західних політиків і аналітиків, підтримав ініціативи президента Путіна з посилення централізації влади шляхом зміни системи виборів губернаторів. Свою думку, яка пролунала явним дисонансом у загальному хорі критиків Путіна, Вулфенсон пояснив тим, що Росією «вкрай важко управляти», особливо після хвилі терактів, що потрясли країну.

Рейтинги

У нинішній свій московський візит глава Світового банку був трішки стриманіший у похвалах, ніж у минулий, проте оптимізм його мав під собою вагомі підстави. В останній день січня міжнародне рейтингове агентство Standard & Poor’s підвищило довгостроковий валютний рейтинг Росії до інвестиційного рівня «ВВВ-». Причин того кілька. Передусім величезні золотовалютні резерви Росії й перспектива збереження цін на нафту на високому рівні. Усе це разом, вважають аналітики рейтингового агентства, покращуватиме можливості країни з обслуговування зовнішніх боргів.

Доказом чого послужив, до речі, неординарний крок Росії з дострокового погашення заборгованості Міжнародному валютному фонду. За словами міністра фінансів Олексія Кудріна, Росія 1 лютого ц.р. переказала на рахунок МВФ 3,33 млрд. дол. за виданий міністерству фінансів кредит, тим самим зекономивши на відсотках 204 млн. дол. Перший достроковий платіж МВФ Росією здійснено 2001 року, коли було погашено борг Центробанку в 2,7 млрд. дол. Раніше президент Володимир Путін також заявляв — Росія в змозі достроково погасити свої борги Паризькому клубу. Правда, переговори про це поки що не завершено.

Слід зазначити, агентство Standard & Poor’s серед «великої трійки» рейтингових важкоатлетів виявилося найпесимістичнішим. Moody’s, приміром, підвищило кредитний рейтинг Росії до рівня інвестиційного (Ваа3) ще восени 2003 року. Тоді таке рішення здивувало інвесторів, особливо вибором часу. Чимало порахували його не стільки визнанням досягнень російської економіки, скільки наданням підтримки президенту Путіну (тоді загальному «улюбленцю» Заходу) саме напередодні парламентських виборів. Два інші найкрупніші агентства вирішили рейтинги Росії не змінювати до президентських виборів навесні 2004-го.

Агентство Fitch підвищило кредитний рейтинг Росії з рівня «ВВ+» до «ВВВ-» із прогнозом «стабільний» лише в листопаді 2004-го. На його рішення вплинули хороші макроекономічні показники, продемонстровані РФ. А Standard & Poor’s продовжувало вважати, що Росія не досить просунулася в економічних реформах і що вкладання коштів у російські облігації — крок більш спекулятивний, ніж інвестиційно виправданий. Та ось і це агентство, яке ще рік тому загрожувало Росії погіршенням рейтингу через конфлікт влади з нафтовою компанією ЮКОС, урешті-решт «усміхнулося» їй «інвестиційним» рейтингом і «стабільним» прогнозом.

Отже, отримавши підвищення кредитного рейтингу від усіх трьох провідних агентств світу, Росія цілком може розраховувати на залучення додаткових інвестицій у свою економіку. Проте більшість аналітиків чомусь стримано відреагували на цю подію.

Давос

Важко сказати, чи вплинула стриманість аналітиків на інвесторів, чи, навпаки, аналітики врахували настрої інвесторів, у котрих пекучий свого часу інтерес до російської економіки змінився на замислене очікування. Останнє особливо стало помітне під час Всесвітнього економічного форуму в Давосі, який традиційно проходив наприкінці січня. Якщо ще два роки тому Росія «сяяла» там поряд із Китаєм і Індією, як одна із найперспективніших економік світу, то торік інтерес до неї знизився до помірного. А в Давосі-2005 Китай та інші азіатські «тигри» взагалі відсунули Росію на другий план. Досить сказати, що з 250 семінарів Росії було присвячено лише два.

Цілком можливо, це спричинили події геополітичного значення. На Давоському форумі-2004 фурор справив грузинський президент Михайло Саакашвілі. Нинішнього року в ролі головної «зірки» виступав новообраний Президент України. І весь російський бізнес-бомонд (в особі Чубайса—Нємцова—Богданчикова—Вексельберга) поспішив на «обід для інвесторів», який давав у Давосі Віктор Ющенко.

Проте оглядачі вважають, що падіння інтересу до Росії передусім пов’язане з внутрішньополітичними процесами. Іноземного інвестора розхолоджують, а часом і лякають події навколо ЮКОСу. «Зосередження політичної й економічної влади в руках Кремля, — зазначає International Herald Tribune, — дедалі більше витискає Росію з поля зору інвесторів». І тому в питанні, кого вибирати: Китай, котрий за останні роки став найбільшим отримувачем прямих іноземних інвестицій, чи Індію, яка вирвалася вперед завдяки розвитку високотехнологічних виробництв, чи Росію з її непрогнозованими політичними й економічними рішеннями, — інвестор віддає перевагу двом першим. Крім того, західне бізнес-співтовариство досить чуйно прореагувало не лише на долю ЮКОСу, а й на позицію Путіна стосовно українських виборів.

Не секрет, що Росію останніми кількома місяцями політичні еліти світу почали розглядати в ракурсі стриманого чекання. А журналісти й оглядачі вправляються у відповіді на запитання «куди веде Росію Володимир Путін?» Поки що західний світ побоюється пророкувати Росії тоталітарне майбутнє, але визначення на кшталт «м’якої чи повзучої авторитарності» досить часто присутні в коментарях.

Проте, усі розуміють, головна небезпека в тому, що Росія дедалі менше цікавиться думкою навколишнього світу про себе й дедалі частіше на свій лад трактує постулати демократії. Західні лідери продовжують називати Путіна «союзником» і «другом», чітко усвідомлюючи — важелів і засобів впливу на Росію в них дедалі меншає. Це, до речі, підтвердила остання зустріч держсекретаря США Кондолізи Райс і міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова в Туреччині, під час якої американська сторона висловила російській свою занепокоєність повільними темпами демократичних перетворень у Росії. Учасники переговорів з’явилися перед камерами після спільного ділового ланчу, потиснули одне одному руки й розійшлися в різні боки з холодними дипломатичними обличчями.

Щоправда, не всі ключові постаті фінансового світу поділяють настільки бравий оптимізм пана Вулфенсона щодо економічного процвітання Росії. Наприклад, президент Європейського банку реконструкції та розвитку Жан Лем’єр висловлюється більш стримано. Він вважає, що Росія сьогодні опинилася на роздоріжжі. Вона стала залежною від процесів у глобальній економіці, їй потрібні реформи й потрібні інвестори. А інвесторам досі важко зрозуміти Росію: може вона створити для них комфортабельний клімат чи втручання держави в бізнес означатиме відмову від ринково орієнтованих підходів.

Пана Лем’єра, звісно ж, непокоять неоднозначні сигнали з Росії, проте він гранично обережний в оцінках. Адже не секрет, що вищий менеджмент ЄБРР традиційно відчуває «дуже теплі» почуття стосовно Росії. Що виявляється в конкретних цифрах: четверта частина кредитного портфеля ЄБРР — тобто більше 1 млрд. євро — щорічно йде на фінансування російських проектів (хоча формально Росія — одна з 27 країн операцій Банку, і далеко не найбільш нужденна).

«Система»

Цього тижня російський конгломерат «Система» здійснює випуск своїх акцій на Лондонській фондовій біржі. Багато оглядачів очікують, що саме ця подія стане «лакмусовим» індикатором реакції західного інвестора на події в Росії. Сам президент і головний акціонер компанії мільярдер Володимир Євтушенков прибув у Лондон для рекламного розкручування свого бізнес-дітища.

За десять днів до наміченого випуску акцій, коли під час «роуд-шоу» до «Савою» дві сотні запрошених представників лондонського Сіті годували ланчем та інформацією про один із найбільших російських концернів, головною інтригою для англійських журналістів виявилися факти біографії самого власника. А саме те, що Євтушенков був колись близьким другом опального Ходорковського і, з’ясувалося, «навчав» його не втручатися в політику, а також той факт, що він продовжує бути особою, наближеною до московського мера Лужкова, оскільки одружений на сестрі його дружини Олени Батуріної — найбагатшої, як відомо, жінки в Росії.

Євтушенков має намір продати менеджерам інвестиційних фондів у Сіті 20% своєї групи компаній за понад 1,5 млрд. дол. Це в разі успіху забезпечить загальну оцінку вартості конгломерату — ні багато ні мало — на рівні 7—9 млрд. дол. Попри те, що банки Morgan Stanley і Credit Suisse First Boston, які виступають радниками з продажу, упевнені в успіху, до останнього моменту було не зрозуміло, як поведуться інвестори при покупці акцій «Системи». Іншими словами, чи змирилися вони з аварією ЮКОСу й чи готові на такі ризики в російському інвестиційному кліматі. Бо коли наприкінці минулого року російські податкові органи «взяли на замітку» компанію «Вымпелком», багатьом чомусь видалося, що справа ЮКОСу перестає бути поодиноким прикладом. (Докладно про лондонський продаж акцій «Системи» — у наступних номерах.)

Недавно в інтерв’ю німецькому журналу Spiegel міністр економічного розвитку Росії Герман Греф на запитання «Куди рухається Росія?» відповів, що напрям, як і в усього цивілізованого людства, один — до Європи. «Тільки йдемо ми не завжди по прямій. Трапляються віражі». Однак інвестор, у чиїх руках зосереджені такі бажані для економік, які розвиваються, капітали, хоче не стільки допомагати бідним, скільки бути впевненим у своєму завтрашньому дні. І річ у тому, що не звик він, та й не збирається звикати, до непередбачених «віражів» у поєднанні з «загадковою слов’янською душею». Він воліє ходити «по прямій», прозорій і відносно передбачуваній дорозі. І з цим необхідно рахуватися. І не лише Росії, а й іншим економікам, котрі жадають інвестицій.