Всесвітній Форум у Давосі...

Щороку наприкінці січня в маленькому курортному містечку у швейцарських Альпах відбувається подія світового масштабу, на яку з’їжджаються президенти і прем’єри, власники великого і величезного бізнесу, представники як фінансових, так і некомерційних організацій, видатні вчені, винахідники, релігійні діячі, соціальні активісти, молоді лідери і навіть зірки шоу-бізнесу. Це Всесвітній економічний форум у Давосі.

Коли 1971 року швейцарський професор економіки Клаус Шваб уперше зібрав корпоративних лідерів Європи, він хотів обговорити стратегії бізнесу та можливості модернізації ринкової економіки. І лише в середині 70-х, коли Форум почав активно розширюватися за межі Європи, охоплювати не лише економічні, а й політичні та соціальні проблеми планети, він набув статусу всесвітнього і став відомий під стислою назвою Давос. Проте справжньої ваги форум набув у 80-і, коли його гостями стали британський прем’єр-міністр Маргарет Тетчер і американський президент Рональд Рейган. Відтоді рівень цих світових зборів визначається не загальною кількістю учасників — він визначається Особистостями.

Новий лідер — завжди головний гість

Щороку Клаус Шваб готує для учасників Форуму сюрприз. У якості головного гостя він зазвичай запрошує новообраного національного лідера. Тільки за останні кілька років у Давосі побували Путін, Саакашвілі, Ющенко. Цього року з головним вітанням до Форуму в день його відкриття звернулася новий канцлер Німеччини Ангела Меркель.

Представляючи гостю, Клаус Шваб нагадав, що вперше пані Меркель запросили до Давоса в номінації «Молодий глобальний лідер майбутнього» 1993 року — відразу після того, як вона стала наймолодшим міністром в уряді Гельмута Коля. Сьогодні, резюмував Шваб, вона — один із глобальних лідерів.

Спіч А.Меркель був багатий на філософські паралелі (цитувала Канта), але не на політичні деталі. Пані канцлер пообіцяла, що зменшення бюрократії і стимулювання інновацій по всьому просторі Європейського Союзу будуть головними пріоритетами політики Німеччини під час головування у ЄС 2007 року. Оскільки, нагадала вона, Євросоюз узяв на себе зобов’язання до 2010-го перетворити Європу на найбільш динамічну та конкурентоспроможну економіку світу.

Неважко було помітити, що під поглядами ущерть заповненої зали пані канцлер почувалася не зовсім затишно. Вона ще не звикла до маски урочистої гідності, яку рано чи пізно надягають усі світові лідери, і просто зніяковіло посміхалася. Жінка без зовнішніх ефектів, якій, утім, довіряє діловий світ...

Відразу після вітальних промов у тій самій залі розпочалася відкрита пленарна сесія, присвячена обговоренню головної теми форуму-2006 — «Творчий підхід — нагальна потреба» (The Creative Imperative). На сцену піднялися лідери міжнародного бізнесу: Пітер Брабек-Летмате (Nestle, Швейцарія), Майкл Делл (Dell, США), Генрі МакКіннел (Pfizer, США) і сам Клаус Шваб, засновник і виконавчий директор ВЕФ. Вони зайняли місця поруч із Меркель у так званій «панелі» (з англійської «panel» можна перекласти як «президія»).

До речі, якщо хтось гадає, що президенти, прем’єри й міністри приїздять у Давос лише для урочистих вітань і голосних заяв, то він помиляється, як помилялася і я. На Форумі лідери держав напружено працюють. Деякі, як Ангела Меркель, беруть участь лише в одній сесії, інші, як, наприклад, президенти Пакистану — Первез Мушарраф, Латвії — Вайра Віке-Фрейберга, Нігерії — Олусегун Обасанджо, Афганістану — Хамід Карзай, брали участь у багатьох і тематично різних засіданнях. І функції виконували аж ніяк не представницькі. Обговорюючи політико-економічні проблеми глобального світу, необхідно висловлювати власні думки, аргументувати, вступати в суперечки з іншими виступаючими і ще відповідати на запитання із залу (а запитання ж не підготовлені заздалегідь, тому не лише приємні). Бажано володіти англійською мовою. Хоча для особливо важливих гостей забезпечується переклад.

Загалом у теперішньому Давоському форумі взяли участь 15 глав держав і урядів, 60 міністрів, із них 30 — торгівлі. А з вітальними промовами, крім Ангели Меркель, виступили президент Пакистану Первез Мушарраф, президент Швейцарії Моріц Леенбергер, віце-прем’єр Китаю Зенг Пейан.

Від «глобальних ризиків» до «осягнення щастя»

Щоб уявити собі масштаб Давоського форуму, недостатньо назвати кількість учасників — понад 2 тис. На чотири з половиною дні роботи, від ранку 25-го до полудня 29- січня, було заплановано 243 офіційних заходи, а проведено, можливо, й більше. Та особливо вражає тематична розмаїтість Форуму.

Цього року порядок денний визначали вісім головних тем:

Підйом Китаю та Індії.

Мінливий економічний ландшафт.

Новий світогляд і погляди, що змінюються.

Створення нових робочих місць.

Регіональні особливості та суперечності.

Зміцнення довіри до суспільних і приватних інституцій.

Ефективне лідерство з управління глобальними ризиками.

Інновації, креативність і стратегії дизайну.

Щодо гуманітарних і соціальних проблем, то всі вони традиційно присутні на порядку денному Давоса: СНІД, тероризм, права людини, націоналізм, бідність, безробіття.

І саме тут необхідно сказати, що Давоський форум — це не просто елітарне місце зустрічі для «вершків» світової спільноти, як багато хто собі уявляє. ВЕФ — це насамперед потужна організація, щось на кшталт науково-дослідного інституту, який протягом року вивчає проблеми сучасного світу, виокремлює головне в політиці, економіці, соціальній і гуманітарній сферах, а потім готує тематику для обговорення на своїх щорічних зборах. Навіть побіжно продивляючись програму (хоча «побіжно» — це вже дуже образно, оскільки програма являє собою досить товстий 194-сторінковий фоліант), важко не подивуватися глибині й ретельності підготовки кожної з головних тем.

Приміром, «Економічний ландшафт» докладно аналізували на 31 засіданні — на сесіях і семінарах, у дебатах, під час робочих ланчів та обідів. Ось лише деякі з назв, за якими можна уявити широту висвітлення (перегортаю програму навмання): «Глобальна економіка-2006», «Втекти від тиранії ринків», «Чи потрібна економіці мораль?», «Гаряча карта корпоративних злиттів», «Чи можуть зростати економіки, що старіють?», «Глобальна архітектура торгівлі», «Нова порода гігантів: багатонаціональні компанії з країн, що розвиваються». І це лише дещиця загального обсягу порядку денного.

Чимало часу приділяє Форум і соціальним, гуманітарним, культурним, навіть медичним проблемам. Уявіть собі, один із семінарів мав назву «Щастя — це...», і серед виступаючих був знаменитий Пауло Коельо. Або ось іще тема для семінару — «Восьмий смертний гріх», яку (за робочим обідом) обговорювали філософ, історик, священик, бізнесмен і один із молодих глобальних лідерів, а всі інші, обідаючи, слухали і ставили запитання...

Швейцарський механізм

Як свідчить офіційна статистика, цього року до Давосу прибуло 2340 гостей із 89 країн. Їх не тільки слід було зайняти розумовою працею на сесіях і в дебатах, а ще й розмістити, нагодувати й обігріти в цьому маленькому гірському містечку, життя якого протікає на двох центральних вулицях, що розташовані паралельно одна до одної.

Як місцеві жителі цього альпійського курорту ставляться до шестиденної навали іноземців? Дуже толерантно, терпляче і дружньо. По-перше, вони такі за менталітетом — спокійні та урівноважені. По-друге, провина в цьому бізнесу, що раз на рік, завдяки Форуму, розквітає у містечку буйним цвітом. Крім того, за багато років проведення Форуму в Давосі усвідомили необхідність знання англійської, і тому розмовною його версією володіють усі — від поліцейського до листоноші, не кажучи вже про персонал крамниць, банків, ресторанів, готелів.

Оскільки країна Швейцарія — одна з найдорожчих у світі, зрозуміло, що ВЕФ зазнає чималих фінансових витрат на проведення щорічних зборів. Та існують і доходи.

Сьогодні ВЕФ — це неприбуткова організація, основою якої є членство. Понад тисячу постійних членів сплачують щорічний внесок у розмірі 40 тис. швейцарських франків (близько 30 тис. дол. США). Сума значна, але не для великих корпорацій.

Проте на Форумі присутні не лише лідери бізнесу, мільйонери та мільярдери. Є контингент не бізнес-учасників, які відвідують Форум безкоштовно. Це вчені, запрошені як ведучі і доповідачі, які, власне, і перетворюють Давос на певний колективний розумовий орган. Це політики, котрі надають Форуму ваги й амбіційності. Це велика армія журналістів, щоправда, розділених на дві групи: редактори тих видань, що є медіапартнерами ВЕФ, і просто журналісти, акредитовані для висвітлення подій.

Проминувши численні поліцейські кордони, металошукачі, ідентифікаційні екрани, потрапляєш нарешті всередину величезного Конгрес-центру, де, як і всі смертні, ходять діючі й відставні президенти (і не в супроводі охорони, а в кращому випадку — одного-двох референтів), живі бізнес-легенди, зірки мистецтва і кіно. З ними навіть можна сфотографуватися (вони не відмовлять, таким є місцевий «закон»), якщо пощастить прорватися крізь щільне кільце теле- і фотокамер.

Форум триває неповних п’ять днів. Першого дня усі учасники сповнені сил і активні донезмоги: знайомляться один із одним просто на вулицях, в автобусах, готелях і відвідують сесій стільки, скільки взагалі можливо відвідати з восьмої ранку до восьмої вечора. Вже під кінець другого дня голова тріщить від інформації, а язик заплітається від «говорильні». На третій день запал стає доволі помірним, і ти, крім вигадливих назв сесійних зал, починаєш помічати стенди з пресою, м’які диванчики у фойє, стійки з комп’ютерами і затишні кав’ярні без стін, де можна випити соку й води, з’їсти яблуко і бутерброд, а от за каву треба заплатити.

На четвертий день уже дозволяєш собі серед білого дня залишити на годинку Конгрес-центр і, вийшовши на прогулянку засніженим Давосом, підставити обличчя яскравому сонцю і насолодитися скромною, за українськими мірками, температурою повітря у мінус три.

На п’ятий, збираючи валізу, ти розумієш, що повертаєшся додому в гарному настрої, оскільки не було незручностей, які змогли б його зіпсувати. Навіть знаменитий Цюріхський аеропорт після Давоса здається цілком розбалансованим. Провівши там дві години у черзі на реєстрацію, розумієш ідеальність механізму функціонування Форуму. Справжній швейцарський годинник. Передбачено геть усе: від особистої веб-сторінки кожного учасника на сайті ВЕФ до спеціальних пакетів для змінного взуття у гардеробі.

Футбол без кордонів

Давоський форум організований так, що одночасно відбувається як мінімум вісім засідань — сесії і дебати плюс ланчі й обіди. А є ще й прес-конференції, спеціальні заходи для різних груп учасників, переговори і просто домовлені заздалегідь зустрічі. Дуже шкодую, що не змогла почути багато з того, що хотілося і було цікаво. Просто фізично «охопити» все, що відбувається на Форумі, не-мож-ли-во!

Тому я спробувала прислухатись до поради, вичитаної у Financial Times ще в літаку. Стаття пропонувала «не розриватися» між десятками засідань, а щоб краще зрозуміти сутність Форуму, відвідати яку-небудь сесію, тематика якої зовсім вам не знайома і ні про що не говорить. І я обрала... футбол.

Спочатку відвідала ланч для журналістів, присвячений майбутнім Олімпійським іграм і кубку з футболу. Там, поглинаючи салат, прослухала спіч генерального секретаря ООН Кофі Аннана про важливість спорту в перебудові світу. У перерві між стравами потримала у руках новий футбольний м’яч і справжній олімпійський смолоскип (їх пускали по рядах, точніше, по столах). А наступного дня вирушила на «футбольну» сесію.

Назва була промовистою: «Чи може м’яч змінити світ? Роль спорту в розвиткові». На сцену Конгрес-холу піднялися Джозеф Блаттер, президент Міжнародної футбольної федерації (FIFA), Жак Рогге, президент Міжнародного олімпійського комітету, Чарльз Денсон, співголова корпорації Nike, Мел Янг, соціальний підприємець із Британії, який заснував організацію «Світовий кубок бездомних», і... знаменитий Пеле, а насправді Едсон Арантес до Насіменто, футбольний чемпіон, а також директор компанії Empresas Pele.

Говорили багато і часом навіть цікаво. Дійшли висновку, що футбол — гра соціальна. А оскільки, за версією Блаттера, перший рух дитини в утробі матері — це поштовх ногою, відповідно «футбол — це наша природа». Пеле з пафосом говорив, що «футбольна сім’я — найбільша сім’я у світі», оскільки немає в ній ні етнічних, ні релігійних, ні класових розбіжностей.

Мел Янг розповів зворушливу історію про бездомних дітей, які приїздять на його кубок до Шотландії уже з 32 країн. Вони пишаються, що репрезентують свою країну, незважаючи навіть на те, що в ній вони приречені на бездомність.

Останні 15 хвилин сесії призначені для запитань із залу. Саме вони і знизили бадьору інтонацію попередніх виступів. Перше запитання було про те, чому б Міжнародному олімпійському комітету не обрати у спонсори молочну компанію, яка виготовляє здоровий продукт, і не замінити нею таких традиційних і багаторічних, але «нездорових» спонсорів, як «Кока-Кола» і пиво «Будвайзер». Рагге відповів, що наші партнери, мовляв, соціально відповідальні.

Друге дражливе запитання адресувалося Блаттеру і стосувалося корупції у ФІФА. Отримана обтічна відповідь здалася Пеле непереконливою, і, взявши слово, він емоційно пояснив: «Поодинокі випадки не свідчать про тотальну корумпованість футболу, особливо якщо порівнювати його з політикою».

Після закінчення сесії Пеле ще довго підписував блокноти, м’ячі і навіть сорочки. Зірка!

На східному олімпі двоє — Китай та Індія

Однак на ролі головних «зірок» теперішнього Давоса було «призначено» Китай та Індію. «Майстерня світу» та його «технологічний офіс» — такі образні порівняння часто звучали під час засідань Форуму, присвячених цим двом економікам, що розвиваються найбільш динамічно. Обидві країни справді збільшують частку доданої вартості у структурі економіки. Однак стикаються з дуже серйозними викликами в міру того, як реструктуризують свої підприємства й інтегрують їх у глобальну систему.

Незважаючи на те, що Індія і Китай сильно відрізняються одне від одного, у них багато спільного позитиву. Сотні мільйонів їхніх громадян витягли себе зі злигоднів, обидві нації почали забезпечувати увесь світ дешевими товарами та послугами, що пом’якшило глобальну інфляцію і підтримало економічне зростання.

Якщо економіки двох країн продовжуватимуть своє зростання такими ж темпами, як сьогодні, то вже до 2050 року на планеті вироблятиметься недостатньо нафти, щоб задовольнити такий попит. Нині загальний рівень споживання становить 85 млн. барелей на день, а до середини століття він обіцяє зростити у 2,5 разу. Така ситуація, до речі, не може не тішити Росію, яка отримає можливість нарощувати свій енергетичний експорт у східному напрямку за вищими цінами.

Такі, якщо коротко, тези дискусій, що були присвячені Індії та Китаю і збирали на Форумі повні зали. Та не все зводилося до економіки: із 20 офіційних заходів на тему «Індія—Китай» чимало було присвячено історії, культурі, мистецтву цих країн.

Пекін і Делі, треба віддати їм належне, вправно використали можливості Форуму. Крім офіційних делегацій, було висаджено «десант» директорів, менеджерів, які керують «молодими» і компаніями, що бурхливо розвиваються. Навіть «хазяйкою» заключного гала-прийому в Давосі-2006 стала Індія. Кажуть, за це право конкурували багато країн на найнайвищому рівні.

Американський інтерес

У передостанній день Форуму я запитала редактора однієї з великих європейських газет, чи був ВЕФ-2006 успішним. Він відповів лаконічно і складно: «For US — yes» («Для США — так»). Та й справді, важко не помітити, що програму Форуму було складено багато в чому з урахуванням інтересів США. Тут і Китай з Індією, котрі становлять головну конкурентну загрозу, й економічна глобалізація, ціни на нафту, і мир на Близькому Сході вкупі з іранською ядерною програмою. Без сумніву, всі ці теми серйозно турбують світ у цілому. Але саме для національних інтересів США, на думку Білого дому, вони є найбільш животрепетними.

І серед учасників ВЕФ найбільше громадян США — судячи з американської вимови, що дуже часто лунала в кулуарах Форуму, відсотків 50. З іншого боку, американський бізнес залишається найпотужнішим, найконкурентнішим і найбагатшим. І, можливо, завдяки саме американським учасникам Форум у Давосі може дозволити собі відмінну якість підготовки та високий рівень проведення.

Крім того, саме зі США майже щорічно прибувають ті гості, послухати яких збирається рекордна кількість народу. Так було і цього року, коли поза планом, в один із останніх днів у Давос заявився колишній американський президент Білл Клінтон. Черга до залу почала шикуватися ще за годину до його виступу. Чверть бажаючих слухали Клінтона стоячи.

Несподівано багато бажаючих зібралося і 26-го пополудні — поспілкуватися з Кондолізою Райс, «присутньою» у залі на великому екрані. Під екраном на «панелі» розташувалися Джиз де Вріз, координатор Єврокомісії по боротьбі з тероризмом, Август Ханнінг, міністр внутрішніх справ Німеччини, Майкл Чертофф, держсекретар із питань внутрішньої безпеки США і Мохаммед ель-Барадей, генеральний директор Міжнародного агентства з атомної енергетики (МАГАТЕ).

Сесія називалася «Глобальні ризики», і йшлося в основному про тероризм та боротьбу з ним. Майже відразу перейшли до обговорення палестинських виборів і перемоги на них ХАМАСу, а потім, плавно — на іранську ядерну програму. Підсумувавши почуте, я отримала відповідь на запитання, які цікавили мене: чому в Давосі не звучала тема газового конфлікту між Росією й Україною і чому ніхто з європейців публічно не висловлювався з приводу «газової» політики Росії.

Зі слів виступаючих та самої Райс ставало зрозуміло: для протистояння непоступливому Ірану Сполучені Штати, та й Європа також, потребують союзників у регіоні. Ними, безумовно, є Пакистан, Індія, Китай і — Росія. Ель-Барадей поставив останню «крапку»: «Ми покладаємо великі надії на позицію Росії в її відносинах із Іраном».